28 квітня 2026 року Справа № 915/2081/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства "КАНОН", вул.Степова, 18-а, кв.1, смт.Березанка, Миколаївський район, Миколаївська область, 574000
електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3
до відповідача: Миколаївської районної державної адміністрації, вул.Одеське шосе, 18-А, м.Миколаїв, 54036
електронна адреса: nikolaev@mk.gov.ua
про: визнання протиправним розпорядження, його скасування та визнання права постійного користування земельною ділянкою
Фермерське господарство "КАНОН" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 04.12.2025 (вх.№17544/25 від 09.12.2025) до Миколаївської районної державної адміністрації в якій просить суд:
- визнати протиправним розпорядження "Про припинення права користування земельною ділянкою" №263 від 12.04.2012 видане Березанською районною державною адміністрацією в особі його правонаступника Миколаївської районної державної адміністрації і його скасувати;
- визнати за фермерським господарством "КАНОН" право постійного користування земельною ділянкою, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії МК №1165, виданий 04.03.1994 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №59 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10.12.1993;
- витребувати земельну ділянку у Миколаївської районної державної адміністрації.
Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву №б/н від 04.12.2025 (вх.№17544/25 від 09.12.2025) Фермерського господарства "КАНОН" залишено без руху, оскільки: - позивачем не вказано яку саме земельну ділянку, із зазначенням кадастрового номера, розміру, місця розташування, просить суд витребувати у відповідача; - не надано доказів сплати судового збору у встановлено порядку та розмірі за 1 вимогу немайнового характеру (визнання протиправним розпорядження та його скасування, визнання права постійного користування) та одну вимогу майнового характеру (витребування земельної ділянки). Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків б/н від 25.12.2025 (вх.№18856/25 від 25.12.2025) згідно до якої надав позовну заяву в новій редакції в якій просить суд:
- визнати протиправним розпорядження "Про припинення права користування земельною ділянкою" №263 від 12.04.2012 видане Березанською районною державною адміністрацією в особі його правонаступника Миколаївської районної державної адміністрації і його скасувати;
- визнати за фермерським господарством "КАНОН" право постійного користування земельною ділянкою, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії МК №1165, виданий 04.03.1994 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №59 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10.12.1993.
Вказує, що вимога майнового характеру відсутня та просить суд відкрити провадження у справі з урахуванням позовної заяви в новій редакції.
Ухвалою суду від 26.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2026. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Позивач через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№1350/26 від 29.01.2026) в якому просить суд судове засідання призначене на 29.01.2026 провести без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.01.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177 ГПК України продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.02.2026.
У зв'язку з оголошенням у місті Миколаєві повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті підготовче засідання у справі №915/2081/25 призначене на 19.02.2026, не відбулось.
Ухвалою суду від 19.02.2026 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 26.03.2026.
Позивач через систему «Електронний суд» подав заяву (вх.№4204/26 від 26.03.2026) в якій просить суд судове засідання призначене на 26.03.2026 проводити без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 26.03.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2026.
Позивач через систему «Електронний суд» подав заяву (вх.№6103/26 від 28.04.2026) в якій просить суд судове засідання призначене на 28.04.2026 проводити без участі сторони позивача. Заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 26.03.2026, яка була направлена в електронний кабінет відповідача системи «Електронний суд» та отримана останнім 27.03.2026, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
04 березня 1994 року на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10.12.1993 року громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серія МК №1165, відповідно до якого ОСОБА_1 надається у постійне користування земельна ділянка площею 21,0 гектарів, яка розташована на території Анатолівської сільської ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №59 (арк.8).
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, 10.05.1994 було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Канон», код ЄДРПОУ 20887175 (арк.9).
Відповідно до розділу 1 Статуту ФГ «Канон» зареєстрованого 10.05.1994 за №41, головою та членами фермерського господарства є ОСОБА_1 ( арк10-12 ).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 08.08.2005 (а.с.23).
Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №263 від 12.04.2012 «Про припинення права користування земельною ділянкою» відповідно до ст.2, 13, 16, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.141, п.12 «Перехідних положень Земельного кодексу України», свідоцтва про смерть громадянина ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 та поданого клопотання Анатолівської сільської ради, припинено право користування земельною ділянкою громадянина ОСОБА_1 площею 21,0 га ріллі, наданої у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населеного пункту в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у зв'язку зі смертю даного громадянина (арк..20).
Позивач вказує, що про наявність розпорядження йому відомо не було, жодних документів йому не надсилалось.
Позивач зазначає, що у відповіді №275/02-23-22 від 15.02.2022 на адвокатський запит Миколаївська районна державна адміністрація повідомила, що документи про вилучення земельної ділянки в Анатоліївській сільській раді, відповідно до державного акту на право постійного користування МК №1165 від 04.03.1994 року для ведення фермерського господарства на ім'я ОСОБА_1 , не виявлені (арк.16).
У відповіді №29-14-0.1-2343/2-22 від 05.12.2022 на адвокатський запит, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомило, що на підставі розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №263 від 12.04.2012 «Про припинення права користування земельною ділянкою» припинено право користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 площею 21,0 га рілля наданої у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населеного пункту в межах території Анатоліївської сільської ради Березанського району Миколаївської області у зв'язку зі смертю даного громадянина (арк.17, 18).
Позивач вказує, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №263 від 12.04.2012 «Про припинення права користування земельною ділянкою» не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про надання згоди позивачем як землекористувачем на вилучення земельної ділянки.
Позивач зазначає що відповідно до постанови Верховної Ради України №807 від 11.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» та Постанови Кабінету Міністрів України №1321 від 16.12.2020 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються» Миколаївською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 04.01.2021 №1-р «Про заходи з організації районних державних адміністрацій Миколаївської області», відповідно до якого розпочато процедуру реорганізації Березанської РДА шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації, функції Березанської районної державної адміністрації перейшли до Миколаївської районної державної адміністрації». Вказує, що Миколаївська районна державна адміністрація є правонаступником прав та обов'язків Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.
У зв'язку з позбавленням Фермерського господарства "КАНОН" права постійного користування спірною земельною ділянкою 21,00 га, останній звернувся до суду з даним позов для захистом свого порушеного права та його відновлення.
У відповідності до ч.1 ст.50 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "КАНОН"), громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Згідно із ч.1 ст.51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "КАНОН") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст.7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення "КАНОН") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У відповідності до ч.1 ст.23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "КАНОН") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась ОСОБА_1 , не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 №3312-XII, на момент створення ФГ "КАНОН"; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Таким чином, законодавством, чинним на момент створення ФГ "КАНОН", було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
19.06.2003 було прийнято новий Закон України №937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003, відповідно до якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
У відповідності до ст.1 Закону №937-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.
Згідно із ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону №937-IV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).
Отже, як станом на момент створення позивача так і станом на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
З аналізу приписів ст.ст.1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Згідно із ч. 1 ст.92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11.01.2005, на момент смерті засновника ФГ Білоусова Л.Г.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до
державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що на момент смерті засновника ФГ «Канон» - ОСОБА_1 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11.01.2005, на момент смерті засновника ФГ Білоусова Л.Г.), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11.01.2005, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до приписів ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, чинній на час створення та реєстрації ФГ «Канон»), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Канон», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.
Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянське (фермерське) господарство є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Отже, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування землею ним було засновано юридичну особу - Фермерське господарство «Канон», тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов'язки землекористувача.
Суд зазначає, що у контексті положень статті 92 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки цим господарством; такі правомочності набувають сталого юридичного зв'язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №905/2262/18, від 04.08.2020 у справі №915/657/18, від 26.08.2020 у справі №925/302/18 та від 06.10.2020 у справі №915/1824/18.
Отже, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18).
З оспорюваного розпорядження Березанської районної державної адміністрації вбачається, що його було видано відповідно до ст.2, 13, 16, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.141, п.12 Перехідних положень «Земельного кодексу України», свідоцтва про смерть громадянина ОСОБА_1 та поданого клопотання Анатоліївської сільської ради. Перелічені в розпорядженні приписи законодавства не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою для позивача ФГ «Канон».
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Вказана норма, не містить такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства".
Також, згідно зі ст.35, 36 Закону України «Про фермерське господарство» смерть або переобрання голови фермерського господарства не означає припинення діяльності фермерського господарства.
Згідно з чинним законодавством право постійного користування передбачає використання цієї землі за відповідним цільовим призначенням безстроково: до моменту відмови користувача від її використання, або її безоплатної приватизації членами фермерського господарства або до інших випадків вилучення земель державою (припинення діяльності фермерського господарства, використання земель не за їх цільовим призначенням).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів відмови позивача від спірної земельної ділянки.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Суд зазначає, що оспорюване розпорядження не може вважатися таким, що видане на підставі закону, оскільки такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою, як смерть особи, якій ця земельна ділянка була виділена у ст.141 Земельного кодексу відсутня. Діяльність Фермерського господарства "Канон" на момент видачі спірного розпорядження не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.
Таким чином, розпорядження №263 від 12.04.2012 Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області «Про припинення права користування земельною ділянкою» видано всупереч вимогам Закону, а саме ст.141 Земельного кодексу України, оскільки відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Канон» права користування земельною ділянкою.
Оскільки право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому це право є таким, що підпадає під її захист.
У відповідності до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Тобто, право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 ЦК України та абз.2 ч.2 ст.20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Згідно приписів ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 152 Земельного кодексу України, передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
За такого, суд вважає, що право позивача на безстрокове використання спірної земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту, як майно в розумінні статті 1 Протоколу №1 Конвенції, шляхом визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом із цим, вирішуючи спір в частині позовної вимоги про визнання протиправним розпорядження "Про припинення права користування земельною ділянкою" №263 від 12.04.2012 виданого Березанською районною державною адміністрацією в особі його правонаступника Миколаївської районної державної адміністрації і його скасування, суд доходить висновку, що сам по собі такий спосіб захисту, як визнання за позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку, не потребує вжиття додаткових способів захисту, а відтак, скасування спірного розпорядження не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння такою земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що відповідач всупереч вимог та приписів ч.1 ст.74, ст.76, 77 ГПК України не спростував належними та допустимими доказами доводи та докази позивача.
З урахування викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, останнім не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.
Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за фермерським господарством "КАНОН" (вул.Степова, 18-а, кв.1, смт.Березанка, Миколаївський район, Миколаївська область, 574000, код ЄДРПОУ 20887175) право постійного користування земельною ділянкою, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії МК №1165, виданий 04.03.1994 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №59 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10.12.1993.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 11.05.2026.
Суддя Н.О. Семенчук