вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" квітня 2026 р. Справа № 927/174/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою з відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025
у справі № 927/174/25 (суддя Сидоренко А.С.)
за позовом Товариства з обмеженою з відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД"
до ОСОБА_1
про визнання недійсним пункту договору,
25 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 25.02.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" (далі - позивач; ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД"; Товариство; апелянт; скаржник) до ОСОБА_1 (надалі - відповідач; ОСОБА_1 ) про визнання недійсним пункту договору, якою позивач просив визнати недійсним п. 4.6 Корпоративного договору учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівське" від 06.03.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" та ОСОБА_1 , який передбачає, що: "Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" (сторона 2) взяло на себе зобов'язання письмово повідомляти ОСОБА_1 (сторону 1) про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) сторони 2. У разі такого неповідомлення сторона 2 зобов'язалась у строк до 7 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги від сторони 1 сплатити на користь сторони 1 компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн (двадцять мільйонів гривень). Такий розмір компенсації відповідно до домовленості сторін є справедливим і не підлягає зменшенню".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що укладаючи згаданий вище договір сторони включили до нього умову, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що є достатньою підставою для визнання її недійсною.
Крім того, Товариство вважає, що спірна умова договору не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлена нею, оскільки була нездійсненною з об'єктивних причин, її виконання залежне від дій третіх осіб, на які позивач не має впливу; як наслідок - даний пункт договору суперечить приписам ч. 5 ст. 203 ЦК України.
Також на переконання позивача спірні умови договору суперечать загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, що є окремою підставою для визнання її недійсною (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 позов ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" до ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту договору залишено без задоволення.
Згідно висновків місцевого господарського суду, позивач не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання п. 4.6 Корпоративного договору недійсним.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 та постановити нове про задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що він наголошував на тому, що ключовим питанням, яке мав вирішити суд, чи мали учасники ТОВ "Улянівське" право укласти корпоративний договір, в якому передбачити обов'язок - одного учасника товариства, що є юридичною особою, повідомляти інших учасників ТОВ "Улянівське" про зміни своїх власників завчасно, тобто, не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників). Проте місцевий господарський суд належним чином не розглянув аргументи позивача, що така умова не є невиконуваною та не відповідає вимогам розумності. Крім того, суд першої інстанції відмовився розглядати аргументи позивача, що такий договір може стосуватися виключно реалізації його прав та повноважень щодо управління ТОВ "Улянівське", тобто те, що стосується внутрішніх питань діяльності товариства: порядок прийняття рішень, обрання органів управління, розподіл прибутку тощо. Натомість, зміна власників юридичної особи - одного з учасників товариства є питанням, що стосується зовнішніх відносин щодо самого учасника. Ця зміна відбувається за межами безпосереднього управління діяльністю ТОВ "Улянівське".
Скаржник вказує, що корпоративний договір, в тому числі і пункт 4.6, встановлює обов'язок лише для сторін цього договору і не встановлює жодних обов'язків для учасників позивача, які хоча і погодили цей договір, однак жодних прав та обов'язків у них не виникало, оскільки вони не є сторонами цього договору і не брали на себе будь-яких обов'язків щодо порядку відчуження їхніх часток перед відповідачем. Факт погодження умов корпоративного договору учасниками позивача не усуває підстав для визнання недійсним пункту 4.6 цього договору через його невідповідність законодавству, нездійсненність та суперечність загальним засадам цивільного права.
Окремо позивачем зазначається, що засновники позивача, які не є сторонами цього договору, не мають будь-яких зобов'язань ні перед позивачем в аспекті завчасного повідомлення про відчуження своєї частки, ні перед відповідачем в аспекті порядку відчуження цієї частки. Жодного переважного права відповідача на купівлю частки засновників у статутному капіталі позивача внаслідок укладання корпоративного договору не виникає.
Скаржник також наголошує, що ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" прямо вказувало, що умова корпоративного договору про те, що: «Позивач бере на себе зобов'язання письмово повідомляти Відповідача про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) Позивача» є юридично обов'язковою, але фактично нездійсненною через обставини, що знаходяться поза контролем позивача, тобто «a priori» не виконуваною, і відповідно не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Додатково апелянт звертає увагу, що в ситуації, коли позивач послався на норму частини першої статті 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка була чинною на момент подання позову, але не на статтю 51-1 Закону України «Про господарські товариства», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин і містила подібні норми, суд І-ої інстанції порушив відповідний принцип jura novit curia («суд знає закони»), не застосувавши належну норму.
Також неправильним, на думку позивача, було застосування місцевим господарським судом норм п 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України.
В межах наведеного скаржник наголошує, що договірна свобода не може бути абсолютною і не може використовуватися для виправдання будь-якого втручання у право власності, якщо це втручання не є пропорційним. Тому відповідна умова є недійсною, як така, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, що є окремою підставою для її недійсності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025, апеляційна скарга в справі № 927/174/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою з відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 у справі № 927/174/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою з відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 у справі № 927/174/25 призначено до розгляду.
До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 по справі № 927/174/25 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНФІЛД ЛТД» - без задоволення. Згідно тверджень відповідача, по-перше, свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. Отже, вихід оспорюваних умов корпоративного договору за межі предмета регулювання корпоративного договору, визначеного чинним законодавством України не є достатньою підставою для визнання їх недійсними (нікчемними). По-друге, позивач фактично вважає, що умова корпоративного договору є фіктивною. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. В той же час, позивач не надав доказів на підтвердження наявності у обох сторін корпоративного договору умислу та ознак фіктивності оспорюваної умови правочину. По-третє, така умова не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, а отже не є окремою підставою для її недійсності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України). Відповідач стверджує, що оспорювані позивачем умови корпоративного договору відповідають нормам ЦК України, ст. 51-1 Закону України «Про господарські товариства» та навіть ст. 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не суперечать актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Окремо відповідач просить врахувати, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07 лютого 2024 року в справі № 927/1593/23, яке набрало законної сили (постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 927/1593/23 та постанова Касаційного господарського суду від 10.12.2024 в справі № 927/1593/23) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" (код ЄДРПОУ 40326255) на користь відповідача 20 000 000,00 грн. компенсації та 240 000,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Окрім цього наявні рішення Господарського суду Чернігівської області від 19 грудня 2024 року в справі № 927/1124/23, яке набрало законної сили (постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 в справі № 927/1124/23) та від 10 квітня 2024 року в справі № 927/1592/23, яке набрало законної сили (постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 927/1592/23 та постанова Касаційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 927/1592/23), відповідно до яких з позивача стягнуто на користь відповідача у сукупності 40 000 000,00 грн. компенсації та 480 000,00 грн. витрат зі сплати судового збору за аналогічними корпоративними договорами.
До апеляційного господарського суду від відповідача 09.10.2025 надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що постановою Касаційного господарського суду у складі ВС від 02.10.2025 в справі № 927/132/25 касаційна скарга позивача на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 залишена без задоволення, а судові рішення без змін. Зазначеними рішеннями відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про визнання недійсним пункту 4.6. корпоративного договору. При цьому, оскаржуваний пункт корпоративного договору в справі яка розглядається (справа № 927/174/25) слово в слово повторює умови оскаржуваного пункту договору в справі № 927/132/25. Таким чином, відповідач вважає, що постанова Касаційного господарського суду у складі ВС від 02.10.2025 у справі № 927/132/25 має преюдиціальне значення при розгляді справи № 927/174/25.
Крім цього, 13.02.2026 до суду апеляційної інстанції відповідачем подано нові докази, а саме: науково-правовий висновок Спасибо-Фатєєвої І. від 21.01.2026; науковий висновок Полякова Б.М. від 20.01.2026; науково-консультативний висновок Гарагонич О. від 26.01.2026; науковий висновок Мици Ю.В. від 09.02.2026.
У судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.
Представник апелянта в судовому засіданні 22.04.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Щодо долучених відповідачем нових доказів судова колегія вказує, що згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, адже наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, надані відповідачем нові докази, а саме: науково-правовий висновок Спасибо-Фатєєвої І. від 21.01.2026; науковий висновок Полякова Б.М. від 20.01.2026; науково-консультативний висновок Гарагонич О. від 26.01.2026; науковий висновок Мици Ю.В. від 09.02.2026, не приймається судом, оскільки прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх отримання та подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідного заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює стороні більш сприятливі умови в розгляді конкретної справи.
Тому, долучені відповідачем на стадії апеляційного розгляду відповідні нові докази не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного розгляду цієї справи.
Додатково судова колегія звертає увагу, що в судовому засіданні 22.04.2026 представник скаржника проінформував про неактуальність поданого ним раніше клопотання про зупинення провадження у справі № 927/174/25 до завершення розгляду справи № 927/133/25 у Верховному Суді, оскільки останнім 13.04.2026 у справі 927/133/25 прийнята постанова.
З цих підстав колегією суддів клопотання про зупинення провадження у справі № 927/174/25 по суті не розглядалось.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 06.03.2018 між ОСОБА_1 (далі - Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" (далі - Сторона-2) укладено корпоративний договір учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівське" (скорочено - Корпоративний договір).
У преамбулі Корпоративного договору зазначено, що сторони володіють спільним бізнесом у сфері сільськогосподарського товарного виробництва, який ведеться (здійснюється) ними через ТОВ "Улянівське" (далі - Товариство) (пункт "А"); сторони володіють частками, які у своїй сукупності складають 99,5% статутного капіталу Товариства (пункт "С"); Стороні-1 належить частка розміром 49,5% статутного капіталу Товариства (пункти "D"); Стороні-2 належить частка розміром 50% статутного капіталу Товариства (пункти "Е").
Відповідно до пункту 4.6 Корпоративного договору Сторона-2 взяла на себе зобов'язання письмово повідомляти Сторону-1 про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) Сторони-2.
У разі неповідомлення Сторони-1 про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) Сторони-2 у порядку та строки, встановлені цим пунктом Договору, Сторона-2 зобов'язалась у строк до 7 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги від Сторони-1 сплатити на користь Сторони-1 компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн. Такий розмір компенсації відповідно до домовленості Сторін є справедливим і не підлягає зменшенню.
За умовами п. 4.7 Корпоративного договору після одержання від Сторони-2 відповідного письмового повідомлення про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) Сторони-2, Сторона-1 (особисто або через представника) вступає в переговори з діючими учасниками (засновниками) Сторони-2 щодо подальшої долі їх спільного бізнесу у сфері сільськогосподарського товарного виробництва, а також щодо викупу Стороною-1 у діючих учасників (засновників) Сторони-2 належних їм часток у статутному капіталі Сторони-2.
У п. 4.8 Корпоративного договору Сторони домовилися про те, що в разі неповідомлення Сторони-1 про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) Сторони-2 у порядку та строки, встановлені пунктом 4.6 цього Договору, виникає також безвихідна ситуація у значенні, яке наведене у пункті 8.1 цього Договору.
У пунктах "b", "с" п. 5.2 Корпоративного договору сторони розділили між собою частину повноважень з управління Товариством.
Так, загальне оперативне управління Товариством належить до сфери відповідальності Сторони-1. З урахуванням цього, на посаду одноособового виконавчого органу або керівника колегіального виконавчого органу Товариства має бути призначена особа, рекомендована Стороною-1.
Зі свого боку, управління фінансовою діяльністю Товариства належить до сфери відповідальності Сторони-2. Враховуючи це, на посаду керівника фінансового підрозділу (фінансового директора) Товариства має бути призначена особа, рекомендована Стороною-2.
Згідно п. 8.1 Корпоративного договору у разі неможливості Сторін досягти згоди щодо будь-якого питання з управління Товариством, Сторони зобов'язуються докласти всіх можливих зусиль для вирішення такої безвихідної ситуації у строк до одного місяця. Під безвихідною ситуацією Сторони домовилися розуміти ситуацію, коли те чи інше питання, яке потребує обов'язкового вирішення Загальними зборами учасників Товариства, не може бути вирішене Загальними зборами учасників Товариства через недостачу голосів у кожної із Сторін для прийняття відповідного рішення із цього питання Загальними зборами учасників Товариства, а Сторони у строк до одного місяця не можуть дійти до згоди щодо можливого варіанту виходу із такої ситуації та прийняття відповідного рішення, що створює загрозу господарській, виробничій, операційній діяльності Товариства та виконанню виробничого плану Товариства, а також ситуацію, визначену пунктом 4.8. цього Договору.
Відповідно до п. 8.2 Корпоративного договору у випадку виникнення безвихідної ситуації Сторони домовилися вирішувати її наступним чином:
8.2.1. Будь-яка із Сторін (Сторона-ініціатор) має право відправити іншій Стороні свій варіант вирішення безвихідної ситуації, а інша Сторона зобов'язується протягом 5 робочих днів розглянути пропозицію Сторони-ініціатора або прийняти пропозицію Сторони-ініціатора, або запропонувати альтернативний варіант вирішення безвихідної ситуації;
8.2.2. У разі відсутності від іншої Сторони повідомлення про прийняте рішення протягом 5 робочих днів, варіант вирішення безвихідної ситуації, запропонований Стороною-ініціатором, вважається прийнятим іншою Стороною;
8.2.3. У разі, якщо Сторони і таким чином не дійшли до узгодженого рішення про вихід із безвихідної ситуації, будь-яка із Сторін вправі надіслати іншій Стороні письмову вимогу з такими двома пропозиціями:
а) викупу належної іншій Стороні частки у статутному капіталі Товариства за певною ціною;
b) продажу своєї частки у статутному капіталі Товариства іншій Стороні за тією ж ціною.
8.2.4. Інша Сторона, одержавши таку письмову вимогу від Сторони-ініціатора вимоги про викуп, повинна протягом 5 робочих днів прийняти на свій вибір одну з таких пропозицій Сторони-ініціатора вимоги про викуп, тобто або викупити у Сторони-ініціатора вимоги про викуп її частку у статутному капіталі Товариства за вказаною нею ціною, або ж продати Стороні-ініціатору вимоги про викуп свою частку у статутному капіталі Товариства за цією ж ціною з укладанням відповідного договору купівлі-продажу. При цьому, за домовленістю Сторін у такому разі строк оплати ціни (вартості) частки у статутному капіталі Товариства не може перевищувати 30 календарних днів з моменту укладання відповідного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.
Згідно п. 10.5 Корпоративного договору цей Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до моменту повного припинення участі у Товаристві однієї та/або обох Сторін (окрім випадків переходу частки у статутному капіталі Товариства до правонаступника(ів) Сторін) у порядку, визначеному цим Договором, та повного виконання Сторонами всіх своїх зобов'язань за цим Договором.
Корпоративний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 95.
Звертаючись до господарського суду з вказаним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" посилалось на те, що укладаючи згаданий вище договір сторони включили до нього умову, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ч. 1 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що є достатньою підставою для визнання її недійсною. Крім того, позивач вважав, що спірна умова договору не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлена нею, оскільки була нездійсненною з об'єктивних причин, її виконання залежне від дій третіх осіб, на які позивач не має впливу; як наслідок - даний пункт договору суперечить приписам ч. 5 ст. 203 ЦК України. Також на переконання позивача спірні умови договору суперечать загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, що є окремою підставою для визнання її недійсною (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 203 ЦК України).
У відзиві на позов ОСОБА_1 не погоджується з доводами позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 167 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Частиною 1 статті 96-1 ЦК України (у редакції, чинній з 01.01.2023) визначено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Як випливає із частини другої цієї статті, корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Згідно із частиною 6 цієї норми права корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір - це універсальний регулятор, а отже він є підставою для встановлення, зміни чи припинення приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Суть принципу свободи договору закріплена у статті 627 ЦК України, яка передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини регулюються імперативними нормами.
Тому сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
Умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (стаття 6 ЦК України). У протилежному випадку правочин (його окремі умови), що не відповідає закону, не створює правових наслідків, на які він спрямовувався, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 8.41 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, підпункті 7.2.6 постанови від 08.08.2021 у справі № 906/1336/19 та пункті 181 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непоіменованими, оскільки не визначені в актах законодавства. Свої відносини в непоіменованих договорах сторони регульовують на власний розсуд.
Аналогічна висновки Верховного Суду викладені в постановах від 13 квітня 2022 року в справі № 175/3873/17, від 03 квітня 2025 року в cправі № 910/1153/24.
Колегія суддів враховує, що скориставшись засадою свободи договору, ОСОБА_1 та ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" уклали корпоративний договір учасників ТОВ "Улянівське", у п. 4.6 якого встановили обов'язок ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" письмово повідомляти ОСОБА_1 про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) позивача, а у разі такого неповідомлення - обов'язок позивача сплатити відповідачу компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн., розмір якої відповідно до домовленості сторін є справедливим і не підлягає зменшенню.
Окремо судова колегія вказує, що за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Проте позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності у обох сторін Корпоративного договору умислу, наявність інших цілей, ніж передбачені п. 4.6 цього правочину, невідповідність внутрішньої волі сторін зовнішньому її прояву, відсутність намірів щодо настання правових наслідків, передбачених спірним пунктом Корпоративного договору, а отже наявності ознак фіктивності оспорюваної умови правочину.
Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався суд першої інстанції.
При цьому колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про неможливість виконання умови п. 4.6 Корпоративного договору, оскільки цей договір (його умови) був погоджений учасниками ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" (п. «В» преамбули Корпоративного договору), а тому вони були ознайомлені з його змістом, відтак і усвідомлювали про необхідність повідомлення Товариства про зміну складу учасників з метою уникнення наслідків такого неповідомлення у вигляді сплати компенсації. Звідси випливає, що ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД" мало можливість дізнатись про зміну складу його учасників та виконати свій обов'язок, передбачений п. 4.6 Корпоративного договору, щодо повідомлення про це відповідача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Отже, сторони добровільно погодили умову п. 4.6 Корпоративного договору та встановили відповідне зобов'язання відповідача щодо необхідності повідомлення позивачем відповідача про зміну складу учасників та про сплату компенсації у розмірі 20 000 000,00 грн. у разі такого неповідомлення. При цьому в оскаржуваному пункті вказано, що такий розмір компенсації за домовленістю сторін є справедливим і не підлягає зменшенню.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції про те, що оспорювана умова відповідає загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність. При цьому, позивач не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання п. 4.6 Корпоративного договору недійсним.
Зазначені висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, є правильними.
Крім того, судовою колегією взято до уваги, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.02.2024 у справі № 927/1593/23, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" на користь ОСОБА_1 20 000 000,00 грн компенсації за фактом порушення умов Корпоративного договору в частині завчасного повідомлення позивача про зміну складу його учасників та кінцевого бенефіціару. Позов у даній справі був обґрунтований порушенням відповідачем умов корпоративного договору учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Улянівське" від 06.03.2018 б/н (п. 4.6.) щодо неповідомлення про зміну складу учасників (засновників) відповідача, що позбавило позивача можливості ініціювати викуп його частки, а саме порушенням корпоративних прав ОСОБА_1 , як учасника (співзасновника) ТОВ "Улянівське", на участь в управлінні господарською діяльністю цього Товариства.
На це, за висновками судової колегії, слушно зауважив й суд 1-ої інстанції.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, переглядаючи оскаржуване рішення, колегією суддів враховано правові висновки, викладені при вирішенні спорів, які склались у аналогічних правовідносинах, зокрема постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року в cправі № 927/132/25 та постанові Верховного Суду в складі палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 13 квітня 2026 року в cправі № 927/133/25.
Приймаючи до уваги наведені вище висновки щодо суті спору, колегія суддів висновується про відмову в задоволенні позовних вимог.
За наведеного, судова колегія констатує про правильність висновків місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову повністю.
У свою чергу, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта щодо невмотивованості висновків суду І-ої інстанції про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки невстановленою є невідповідність спірної умови Корпоративного договору нормам права.
Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 у справі № 927/174/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених позивачем в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ТОВ "КОРНФІЛД ЛТД").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 у справі № 927/174/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 у справі № 927/174/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРНФІЛД ЛТД".
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.05.2026 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков