28 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 127/29039/25
Провадження № 61-1922ск26
Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Гудими Д. А. ознайомився із касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), від імені якого діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна (далі - адвокат),
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року
у справі за заявою ОСОБА_2 (далі - заявниця) про видачу обмежувального припису за участю скаржника як заінтересованої особи і
1. У вересні 2025 року заявниця звернулася до місцевого суду із заявою про видачу обмежувального припису.
2. 16 жовтня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення, згідно з яким заяву задовольнив частково: видав обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав скаржника шляхом заборони перебувати в місцях проживання та перебування заявниці, наближатися на відстань до 100 м до місць проживання (перебування) заявниці; заборони особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу-заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; встановив строк дії обмежувального припису - 2 місяці; в іншій частині заяви відмовив.
3. 14 січня 2026 року Вінницький апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
4. 11 лютого 2026 року адвокат в інтересах скаржника подала касаційну скаргу на підставах, визначених у пунктах 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове - про відмову у задоволенні заяви.
5. Касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).
6. Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно повернути в частині оскарження судових рішень на підставі, визначеній у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки адвокат таку підставу належно не обґрунтувала.
6.1. За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
6.2. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України).
6.3. За змістом пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
6.4. У касаційній скарзі є твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 83 та глави 13 ЦПК України про порядок подання доказів заінтересованою особою у справах про видачу обмежувального припису з урахуванням скорочених строків розгляду таких справ. Скаржник пояснив, що суд першої інстанції позбавив його можливості приєднати до матеріалів справи докази, які спростовують твердження заявниці про вчинення відносно неї домашнього насильства, вказавши на порушення скаржником порядку їхнього подання. На думку скаржника, справи про видачу обмежувального припису суд розглядає відповідно до правил глави 13 ЦПК України «поза рамками загальної процедури»; вказана глава не передбачає правил подання доказів у цій категорії справ і, зважаючи на скорочені строки їхнього розгляду, а також беручи до уваги специфічність і чутливість цих справ, суд першої інстанції мав би надати можливість заінтересованій особі довести невинуватість у поставлених у вину діях.
6.5. Однак такі роздуми скаржника не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Лише вказівки на те, що певного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права немає, недостатньо для того, щоб цей суд на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України відкрив касаційне провадження. Відповідну підставу слід обґрунтувати, зокрема, вказати, який, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, мав би бути висновок стосовно застосування певного припису, чому ті висновки, які вже сформулював Верховний Суд, не можна врахувати під час вирішення справи, тощо. За змістом касаційної скарги скаржник не погодився, зокрема, з діями суду першої інстанції, проте не вказав, який саме висновок і щодо якого саме припису мав би сформулювати Верховний Суд.
7. Оскільки скаржник у касаційній скарзі не обґрунтував таку підставу касаційного оскарження як відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, цю скаргу в частині вказаної підстави слід повернути.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 392, 393 ЦПК України,
повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису за участю ОСОБА_1 як заінтересованої особи в частині оскарження судових рішень на підставі, визначеній у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Д. А. Гудима