ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 квітня 2026 року Справа № 918/688/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
прокурор: Мельничук Л.О.
позивача: не з'явився
відповідача-1: Гуз О.С.
відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 27.01.2026 суддею Марачем В.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 04.02.2026)
у справі № 918/688/25
за позовом Заступника керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"; Комунального підприємства "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 113 944, 21 грн
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Заступник керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", Комунального підприємства "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради, в якому просив визнати недійсною Додаткову угоду № 5 від 14.08.2023 до Договору № 14104-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022, укладену між КП «Клесівводоканал» Клесівської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»; визнати недійсною Додаткову угоду № 6 від 26.09.2023 до Договору № 14104-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022, укладену між КП «Клесівьодоканал» Клесівської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Клесівської селищної ради Сарненського району в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 113 944, 21 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.01.2026 у справі № 918/688/25 позов Заступника керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області задоволено; визнано недійсною Додаткову угоду № 5 від 14.08.2023 до Договору №14104-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022, укладеного між КП "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради та ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"; визнано недійсною Додаткову угоду № 6 від 26.09.2023 до Договору №14104-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022, укладеного між КП "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради та ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"; стягнуто з ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області в дохід місцевого бюджету кошти в сумі 113 946, 85 грн; стягнуто з ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури 4 542 грн судового збору; cтягнуто з КП "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради на користь Рівненської обласної прокуратури 4 542 грн судового збору; ухвалено видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення мотивоване тим, що заступник керівника Сарненської окружної прокуратури довів належними та допустимими доказами недійсність додаткової угоди №5 від 14.08.2023, додаткової угоди №6 від 26.09.2023 до Договору №14104-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022, укладеного між КП "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради та ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а відповідачі вказаного не спростували, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також покласти судові витрати на Сарненську окружну прокуратуру.
Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 24.02.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.01.2026 у справі № 918/688/25 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 10 900,80 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
06.03.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої було додано платіжну інструкцію № 2426 від 23.02.2026 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення у цій справі в сумі 10 900,80 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.01.2026 у справі № 918/688/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026, серед іншого, призначено розгляд апеляційної скарги призначено на "28" квітня 2026 р. о 14:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
24.03.2026 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від прокуратури, який долучено до матеріалів справи.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.
У апеляційній скарзі ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, а також неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Клесівської селищної ради, оскільки остання не є стороною спірного договору про постачання електричної енергії та укладених до нього додаткових угод.
На думку апелянта, заявлені прокурором вимоги фактично спрямовані на захист прав комунального підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, а не територіальної громади, що виключає наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
Крім того, товариство вказує на відсутність доказів порушення прав чи інтересів Клесівської селищної ради, а також на недоведеність обставин, які б свідчили про здійснення відповідними органами державного фінансового контролю заходів контролю та виявлення порушень при використанні бюджетних коштів.
Зокрема зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення цивільного законодавства та законодавства у сфері публічних закупівель, без урахування наданих доказів, які, на його думку, підтверджують наявність об'єктивного коливання цін на ринку електричної енергії та правомірність внесення змін до договору.
Окремо скаржник наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі, фактично обмежившись підтримкою доводів прокурора, чим порушив вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.
З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У відзиві прокуратура заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначає, що останні є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.
За твердженням прокурора, матеріалами справи підтверджується дотримання ним вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки Клесівську селищну раду було повідомлено про виявлені порушення, однак остання не вжила заходів претензійно-позовного характеру та фактично звернулась до прокуратури з проханням забезпечити захист інтересів територіальної громади. Крім того, відсутні докази самостійного звернення відповідного органу місцевого самоврядування до суду з аналогічними вимогами.
Прокурор також зазначає, що спірні правовідносини пов'язані з використанням коштів місцевого бюджету, а укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії призвело до істотного збільшення ціни без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку, що свідчить про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель та недобросовісну поведінку відповідача.
З огляду на викладене прокурор вважає, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням вимог статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсним.
Враховуючи наведене, прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Інші учасники провадження правом на подання відзиву не скористались.
У судовому засіданні 28.04.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Представниця прокуратури проти доводів апеляційної скарги заперечила з підстав, викладених у відзиві, та просила оскаржуване рішення залишити без змін.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату та час засідання були належним чином повідомлені судом, заяв та клопотань не подавали.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами і визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судами, Комунальним підприємством "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради (далі - КП "Клесівводоканал") проведено відкриті торги з особливостями UA-2022-12-02-011209-а за предметом закупівлі: ДК 021:2015: 09310000-5 Електрична енергія - (електрична енергія).
За результатами проведених торгів переможцем визначено ТзОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТзОВ "РОЕК"), з яким у подальшому укладено Договір № 14104-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022 (далі - Договір).
Відповідно до умов зазначеного Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу, код ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія, для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.3 Договору встановлено, що очікуваний обсяг постачання електроенергії становить 224 000 кВт*год.
Водночас пунктом 4.1 Договору визначено, що загальна вартість Товару (вартість Договору) визначена у Додатку 1 до цього Договору та становить 1 055 212,03 грн.
Крім того, відповідно до п. 4.2 Договору ціна за 1 кіловат-годину (одиницю Товару) визначена у Додатку 1 до цього Договору та розрахована відповідно до Додатку 2 до цього Договору.
Так, згідно з Додатком № 1 до Договору, ціна за електричну енергію (кВтгод) (одиницю товару) становить 3,92563 грн/кВт*год без ПДВ.
Разом з тим, відповідно до Додатку 3, датою початку постачання електричної енергії є 01.01.2023.
Відповідно до п. 11.1 Договору, цей Договір набирає чинності і вважається укладеним з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2023 включно, а в частині виконання зобов'язань Сторонами - до повного їх виконання.
При цьому, відповідно до п. 11.2 Договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми;
3) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів);
5) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв'язку зі зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження;
6) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі порядку зміни ціни;
7) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону.
Як установлено судом, у подальшому між сторонами, у зв'язку з прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Постанови № 1788 від 21.12.2022, а також на підставі експертних висновків Рівненської торгово-промислової палати підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, а саме:
- додатковою угодою № 1 від 13.02.2023 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,96027 грн без ПДВ (з січня 2023 року), тобто на 0,88%;
- додатковою угодою № 3 від 26.04.2023 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 4,01024 грн без ПДВ (з квітня 2023 року), тобто на 2,16%;
- додатковою угодою № 5 від 14.08.2023 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 4,82102 грн без ПДВ (з липня 2023 року), тобто на 22,81%;
- додатковою угодою № 6 від 06.09.2023 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 5,20000 грн без ПДВ (з серпня 2023 року), тобто на 32,46%.
Як вбачається з наданих КП "Клесівводоканал" Клесівської селищної ради актів приймання-передачі електричної енергії, ТзОВ "РОЕК" на виконання даного Договору поставлено 197 008,989 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 055 212,03 грн, а саме:
- згідно акту № 479067004/2/1 за березень 2023 року від 30.03.2023 - 56010 кВт*год на суму 263849,67 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень;
- згідно акту № 47067004/3/1 за квітень 2023 року від 05.05.2023 - 18506 кВт*год на суму 87946,61 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067004/6/1 за червень 2023 року від 03.07.2023 - 27421 кВт*год на суму 131957,75 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067543/4/1 за червень 2023 року від 03.07.2023 - 9129 кВт*год на суму 43931,38 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067543/7/1 за липень 2023 року від 17.08.2023 - 4053 кВт*год на суму 23447,51 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067004/7/1 за липень 2023 року від 17.08.2023 - 15204 кВт*год на суму 87958,54 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067004/9/1 за вересень 2023 року від 24.10.2023 - 10001,44 кВт*год на суму 62408,99 грн з ПДВ;
- згідно акту № 479067004/10/1 за вересень 2023 року від 01.11.2023 - 56684,549 кВт*год на суму 353711,58 грн з ПДВ.
Таким чином, за період дії Договору ціна на електричну енергію збільшувалась з ініціативи постачальника чотири рази - з 3,92563 грн без ПДВ до 5,20000 грн без ПДВ, тобто на 32,46%.
Підсумовуючи, додаткові угоди № 5 від 14.08.2023 та № 6 від 06.09.2023 до Договору укладені всупереч Особливостям здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, а також вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними, а безпідставно сплачені кошти - стягненню з ТзОВ "РОЕК" на користь Клесівської селищної ради Сарненського району.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Окремі особливості правового регулювання правовідносин у сфері закупівель встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", який визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави.
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Керуючись частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Статтею 638 ЦК України зазначено, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави та про неналежність Клесівської селищної ради як позивача.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Звертаючись до суду в інтересах держави, прокурор у позовній чи іншій заяві повинен обґрунтувати, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для такого звернення, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Аналогічні положення містяться і у ч. 3 ст. 53 ГПК України, відповідно до якої прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов'язаний обґрунтувати порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Керуючись положеннями статті 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтями 61 та 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем і відповідачем у судах та звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема селищної ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (п. 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пп. 8.17) і №922/1830/19 (пп. 7.2).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пп 8.18) і № 922/1830/19 (пп 7.3)).
У п. 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Варто зазначити, що відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Абзацом 2 пункту 43 Порядку, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Як встановлено судами, а також підтверджується матеріалами справи, Комунальне підприємство "Клесівводаканал" створене на базі відокремленої частини комунальної власності Клесівської селищної територіальної громади.
Керуючись положеннями пункту до п. 4.1 Статуту Комунального підприємства "Клесівводаканал" Клесівської селищної ради (нова редакція), затвердженого рішенням Клесівської селищної ради №1021 від 26.08.2022, засновником, Власником та органом управління майном Підприємства є Клесівська селищна рада Сарненського району.
Відповідно до пункту 5.2 Статуту передбачено, що майно Підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Джерелами формування майна та коштів Підприємства є: майно передане йому Засновником або Органом управління; кошти, що надходять від здійснення господарської діяльності, визначеної цим Статутом, дотації з державного, міського та районного бюджетів; доходи отримані від нарахування плати за житлово-комунальні послуги, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; орендна плата та інші плати за оренду нерухомого майна, орендодавцем якого є Підприємство; кредити банків та інших кредиторів;майно, придбане у інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інше майно та кошти, набуті із джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з положеннями п. 7.1 Статуту Управління Підприємством здійснюється згідно даного статуту з врахуванням інтересів трудового колективу, закріплених в колективному договорі, і прав Засновника в особі Органу управління по використанню майна.
З огляду на вищевикладене, Клесівська селищна рада, як засновник здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю територіальної громади і закріплене за підприємством на праві оперативного управління.
Крім того, згідно плану закупівлі UA-2022-12-02-011209-а, джерелом її фінансування є місцевий бюджет.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов'язаний контролювати виконання бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.
Серед іншого, відповідно до висновків викладених у постанові КАС ВС від 14.03.2018 справа №815/1216/16 комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).
Отже, суд апеляційної інстанції виснує, що спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з використанням коштів місцевого бюджету та майнових ресурсів територіальної громади, а відтак Клесівська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, уповноважений представляти та захищати інтереси відповідної територіальної громади, є належним суб'єктом звернення за судовим захистом у даному спорі. При цьому укладення спірних додаткових угод призвело до надмірного витрачання бюджетних коштів територіальної громади, оскільки ТзОВ "РОЕК" отримано оплату у розмірі, що перевищує вартість електричної енергії, визначену умовами первісного договору про закупівлю.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що укладення спірних додаткових угод всупереч вимогам законодавства у сфері публічних закупівель та подальше безпідставне витрачання бюджетних коштів порушує економічні інтереси територіальної громади, суперечить принципам законного, ефективного та раціонального використання бюджетних ресурсів і, як наслідок, негативно впливає на реалізацію публічного інтересу, носієм якого у спірних правовідносинах виступає Клесівська селищна рада Сарненського району Рівненської області.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Водночас, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають належному захисту інтересів держави уповноваженим суб'єктом.
Прокурор не може виступати альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належний орган, який може і бажає здійснювати захист інтересів держави. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17.
Разом з тим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатньою підставою для підтвердження судом наявності підстав для представництва.
Окремо увагу слід звернути на позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав можливість захистити порушені державні інтереси, свідчить про неналежне виконання таким суб'єктом своїх повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) також зазначила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема й тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
При цьому закон не зобов'язує прокурора звертатися до суду в інтересах усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах; достатнім є звернення в інтересах хоча б одного з них. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 та від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, ст. 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, зокрема, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21.
Отже, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави та неналежності Клесівської селищної ради як позивача у справі. Оскільки матеріалами справи підтверджується, що Сарненською окружною прокуратурою дотримано порядок, визначений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме повідомлено компетентний орган про виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель та надано можливість самостійно вжити заходів представницького характеру.
Водночас Клесівська селищна рада, будучи органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів територіальної громади та контролювати законність і ефективність використання бюджетних коштів, протягом розумного строку не звернулася до суду з відповідним позовом та не вчинила належних дій, спрямованих на усунення виявлених порушень.
За таких обставин бездіяльність компетентного органу обґрунтовано стала підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави, що узгоджується з положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України та сталою практикою Верховного Суду, відповідно до якої прокурор вправі звернутися до суду у разі, якщо уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави.
При цьому колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини стосуються використання коштів місцевого бюджету та майна територіальної громади, а тому саме Клесівська селищна рада, як засновник комунального підприємства, власник його майна та орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси відповідної територіальної громади, є належним позивачем у даній справі. З огляду на викладене, прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.
Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність укладення спірних додаткових угод та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів зазначає таке.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Так п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими, ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).
Суд апеляційної інстанції також бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, в якій зазначається наступне:
"150. Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.
151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.
153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
156. Варто наголосити на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.
157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.
158. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
159. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару".
Підсумовуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 виснувала щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 190-198 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності укладення спірних додаткових угод до договору, колегія суддів з урахуванням наведених норм права та встановлених фактичних даних погоджується з позицією суду першої інстанції про їх необґрунтованість з огляду на те, що останні суперечать вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки їх укладення фактично призвело до неправомірної зміни істотних умов укладено договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару понад встановлені законом межі, що у свою чергу нівелює результати проведеної процедури закупівлі та суперечить принципам ефективного і раціонального використання бюджетних коштів.
Відповідно, щодо додаткових угод №5 від 14.08.2023 та №6 від 06.09.2023 колегія суддів зазначає наступне.
Аналізуючи підстави внесення змін до Договору №14104-ВЦ від 30.12.2022 шляхом укладення спірних додаткових угод, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність належного документального підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку у розумінні ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Так, за умовами додаткової угоди №5 від 14.08.2023 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 4,82102 грн без ПДВ, а відповідно до п. 3 цієї угоди її умови поширено на правовідносини сторін, що виникли з 01.07.2023, тобто фактично змінено ціну товару ретроспективно.
На обґрунтування необхідності укладення вказаної додаткової угоди ТзОВ "РОЕК" надано експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати №В-148, відповідно до якого експертами проведено моніторинг цін на електричну енергію лише за червень та липень 2023 року і встановлено збільшення середньозваженої ціни на електроенергію на РДН у липні 2023 року порівняно з червнем 2023 року.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що наведені відомості самі по собі не можуть вважатися належним підтвердженням коливання ціни товару у розумінні положень ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки не відображають динаміку зміни ціни з моменту укладення Договору до моменту внесення змін до нього. Для підтвердження наявності правових підстав для зміни істотних умов договору відповідач мав надати відомості щодо коливання ціни електричної енергії саме за період з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди.
Натомість із відомостей АТ "Оператор ринку" вбачається, що середньозважена ціна електричної енергії упродовж лютого-червня 2023 року була нижчою, ніж у січні 2023 року. Зокрема, середньозважена ціна на РДН у січні 2023 року становила 3466,83 грн/МВтгод, тоді як у червні 2023 року - 2971,47 грн/МВтгод. Тобто фактичні дані свідчать не про стале зростання ціни на ринку у період дії договору, а навпаки про її зниження у значний проміжок часу після укладення договору.
Отже, експертний висновок, покладений відповідачем в основу зміни ціни, ґрунтується виключно на вибірковому порівнянні окремих періодів без урахування загальної динаміки ринку після укладення договору, що не може вважатися належним та достатнім обґрунтуванням для зміни істотних умов договору про закупівлю.
Аналогічні порушення допущені і під час укладення додаткової угоди №6 від 06.09.2023, оскільки надані відповідачем експертні висновки також не відображають коливання ціни електричної енергії з моменту укладення Договору до моменту внесення відповідних змін та не враховують подальше зниження цін на ринку електричної енергії.
Крім того, судова колегія враховує, що укладення додаткової угоди №5 призвело до збільшення ціни за одиницю товару на 22,81% відносно первісної ціни, визначеної Договором, а додаткової угоди №6 на 32,46%, що очевидно перевищує допустиму межу зміни ціни за одиницю товару, встановлену законодавством у сфері публічних закупівель.
При цьому, оскільки додаткова угода №5 укладена з порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та положень цивільного законодавства, вона обґрунтовано визнана судом недійсною, а відтак додаткова угода №6, яка є похідною від попередньої зміни ціни, також не може вважатися правомірною.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що ретроспективна зміна ціни електричної енергії шляхом укладення спірних додаткових угод суперечить принципам стабільності та визначеності договірних зобов'язань, нівелює результати проведеної процедури закупівлі та фактично створює можливість необґрунтованого збільшення бюджетних витрат після укладення договору, що є несумісним із принципами добросовісності, прозорості та ефективного використання бюджетних коштів у сфері публічних закупівель.
Оскільки перегляд ціни здійснювався щодо вже фактично поставленої та спожитої електричної енергії, тому такі дії відповідача безумовно прямо суперечать імперативним вимогам ст. 632 ЦК України та релевантним висновкам Великої Палати Верховного Суду, що є безумовною підставою для визнання цих правочинів недійсними.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду виснує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам і дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оспорюваних змін до договору.
Відтак, викладені у скарзі заперечення не спростовують факту порушення норм матеріального права та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане на виконання такого правочину, а у разі неможливості повернення у натурі - відшкодувати вартість отриманого.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).
Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладення додаткових угод №5 від 14.08.2023 та №6 від 06.09.2023, укладених із порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", мала місце надмірна сплата бюджетних коштів у сумі 113 944,21 грн.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що такий ґрунтується на належних та допустимих доказах, відповідає встановленим обставинам справи, умовам договору та сторонами належними доказами не спростований.
Таким чином, грошові кошти у сумі 113 944,21 грн є такими, що були безпідставно отримані ТзОВ "РОЕК", оскільки правова підстава їх набуття відпала у зв'язку з визнанням недійсними додаткових угод №5 та №6, а відтак підлягають поверненню до бюджету Клесівської селищної ради відповідно до приписів ст.ст. 216, 1212 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності таких висновків, позаяк ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Рівненської області від 27.01.2026 у справі № 918/688/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27.01.2026 у справі № 918/688/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 918/688/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складено "07" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.