ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
про залишення апеляційної скарги без руху
"08" травня 2026 р. Справа № 903/1145/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
судді Миханюк М.В.
судді Саврій В.А.
перевіривши матеріали апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Надія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.01.2026 у справі №903/1145/25 (суддя Гарбар І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор"
до Селянського (фермерського) господарства "Надія"
про стягнення 1 884 219,56 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.01.2026 у справі №903/1145/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" до Селянського (фермерського) господарства "Надія" про стягнення 1 884 219,56 грн, задоволено.
Присуджено до стягнення із Селянського (фермерського) господарства "Надія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" 1 884 219,56 грн штрафу, а також 22 610,63 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Селянське (фермерське) господарство "Надія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.258 ГПК України з огляду на таке.
Статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п.п.6 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами; встановлюються у таких розмірах - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Отже, апелянт звертаючись до суду з апеляційною скаргою повинен був сплатити судовий збір у розмірі 42 394,94 грн (1 884 219,56*1,5%*150%).
Поряд з цим, суд звертає увагу скаржника на те, що ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на вищевикладені приписи Закону України "Про судовий збір" та враховуючи те, що апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Надія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.01.2026 у справі № 903/1145/25 подано засобами електронного зв'язку в електронній формі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", розмір судового збору, який необхідно було сплатити скаржнику за подання апеляційної скарги на вказане рішення місцевого господарського суду становить 33 915,95 грн (42 394,94*0,8).
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано доказів сплати судового збору; в додатках до апеляційної скарги відсутні такі докази також.
Крім того, відповідно до ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Як вбачається, оскаржуване рішення Господарського суду Волинської області винесено 27.01.2026, повний текст складено та підписано 27.01.2026, отже відповідно до вимог ст.256 ГПК України початок перебігу строку на апеляційне оскарження починається 27.01.2026, останнім днем оскарження даного рішення є 16.02.2026.
Натомість, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду лише 09.04.2026, тобто, поза межами строку подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.
Одночасно апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, в якому останній просить визнати поважною причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 27.01.2026 у справі № 903/1145/25 та поновити пропущений строк.
Як вбачається з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржник обґрунтовує його пропуск наявністю об'єктивних та незалежних від його волі обставин, зазначаючи, що голова СФГ "Надія" ОСОБА_1 у відповідний період був позбавлений можливості здійснювати свої повноваження у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії від 09.10.2025 потребує стороннього догляду, що підтверджується також актом від 20.10.2025, копії яких додано до клопотання, разом з тим, скаржник також вказує, що тимчасово виконуюча обов'язки голови СФГ "Надія" Рудчук Ю.В. не мала можливості своєчасно звернутися до суду у зв'язку із захворюванням дитини, яке виникло 26.01.2026 та потребувало тривалого лікування і постійного нагляду, у зв'язку з чим вона перебувала у відпустці з 26.01.2026 по 31.03.2026, що підтверджується відповідними медичними висновками та наказами, у сукупності з чим, як зазначає скаржник, такі обставини унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне.
Виходячи з приписів ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порядок застосування та користування встановленими правами на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження рішення суду регламентується відповідними процесуальними нормами, в даному випадку - нормами ГПК України.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Згідно з ч.1 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини цього пропуску поважними.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Відповідну заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою.
Тобто, законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає поновленню.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення строку на апеляційне оскарження суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст.86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У справі "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", п. 46 рішення у справі "Устименко проти України").
Щодо посилання апелянта на постійну зайнятість доглядом за своєю матір'ю та на перебування тимчасово виконуючої обов'язки голови СФГ "Надія" Рудчук Ю.В. у відпустці у зв'язку з хворобою дитини, суд зазначає, що наведені обставини, попри їх підтвердження відповідними доказами, не свідчать про наявність об'єктивних, непереборних та виключних перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги, а відтак не можуть бути визнані поважними причинами у розумінні статті 119 ГПК України.
Суд, насамперед, звертає увагу, що юридична особа є самостійним учасником правовідносин і не може ототожнюватися з конкретною фізичною особою - керівником чи тимчасово виконуючим обов'язки, а тому обставини особистого характеру, пов'язані з сімейним станом, станом здоров'я або побутовими труднощами таких осіб, не можуть автоматично покладатися в основу висновку про неможливість реалізації процесуальних прав юридичної особи.
Більше того, апелянт не був позбавлений можливості забезпечити належне представництво своїх інтересів, зокрема, шляхом залучення адвоката на підставі договору про надання правничої допомоги або уповноваження іншої особи відповідною довіреністю, що є звичайною та передбаченою законом практикою участі юридичних осіб у судовому процесі, однак доказів вжиття таких заходів апелянтом не надано.
Крім того, наведені апелянтом обставини не є раптовими чи непередбачуваними, а навпаки носили тривалий характер, що свідчить про наявність достатнього часу для організації належного захисту своїх прав та вчинення необхідних процесуальних дій, проте апелянт не скористався наданими йому законом можливостями, допустивши безпідставне зволікання із поданням апеляційної скарги.
Суд також враховує, що інститут поновлення процесуальних строків має винятковий характер і не може застосовуватися формально або автоматично, оскільки в іншому випадку це призводило б до нівелювання значення встановлених законом строків та порушення принципу юридичної визначеності.
У цьому контексті суд вважає за необхідне наголосити на принципі res judicata, який є складовою принципу верховенства права та передбачає остаточність судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду рішення лише з метою повторного розгляду справи, за відсутності особливих і непереборних обставин, які б виправдовували відступ від цього принципу.
Водночас, поновлення строку на апеляційне оскарження за відсутності переконливих та виключних підстав фактично призвело б до втручання у принцип правової визначеності та порушення балансу між правом особи на доступ до суду та необхідністю забезпечення стабільності судових рішень.
За таких обставин, з огляду на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між наведеними апелянтом обставинами та пропуском строку на апеляційне оскарження, а також беручи до уваги, що такі обставини не мають ознак непереборності та виключності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відповідно до ч.2 ст.260 ГПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст.258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч.6 ст.6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст.174 цього Кодексу (залишення без руху).
Згідно з ч.3 ст.260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст.256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч.2 ст.174 ГПК України).
Враховуючи те, що апелянтом не додано доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі, а також, зважаючи на те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
При цьому, суд звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до приписів п.4 ст.260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст.261 цього Кодексу.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.3 ст.261 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Надія" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.01.2026 у справі № 903/1145/25 - залишити без руху.
2. Скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду:
- доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі;
- заяви про поновлення строку, вказавши інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 27.01.2026.
3. Роз'яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.