Справа № 580/6201/25 Головуючий у 1 інстанції: Орленко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
07 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання рішення протиправним, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13 грудня 2024 року про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13.12.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що перевірка обґрунтованості встановлення позивачу інвалідності проводилась на виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 №732/2024, яке є обов'язковим до виконання для державних органів та установ. Також, апелянт посилається на зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №1276 до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317, відповідно до яких, Центральна медико-соціальна експертна комісія отримала повноваження здійснювати перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій на підставі інформації та запитів правоохоронних органів. В апеляційній скарзі зазначено, що позивач раніше обіймав посаду прокурора, а тому підпадав під категорію осіб, стосовно яких проводилась відповідна перевірка. При цьому, апелянт вказує, що законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, допускало можливість проведення перевірки обґрунтованості раніше прийнятого рішення медико-соціальної експертної комісії у заочному порядку на підставі аналізу медико-експертної документації без обов'язкового виклику особи та проведення повторного медичного огляду.
23 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Черкаською обласною МСЕК № 2 ОСОБА_1 31.07.2017 встановлено II групу інвалідності безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 868672.
Наказом Черкаської обласної прокуратури від 17.05.2023 № 87к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 18.05.2023 на підставі п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до виданої ОСОБА_1 довідки про невизнання інвалідом, за формою «первинної облікової документації» з кутовим штампом Центральна МСЕК МОЗ України, 13.12.2024 оглядався (заочно) Центральною МСЕК. За результатами - не визнаний інвалідом. Довідка підписана: «Голова МСЕК І. Ханюкова».
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про невизнання особою з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно зі статтею 3 Закону №875-ХІІ, інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На підставі частини другої статті 6 Закону №875-ХІІ, громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону №2073-IX та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2015 року №2961-IV (далі - Закон №2961-IV).
За визначенням, наведеним в абзацах 4, 8 частини першої статті 1 Закону №2961-IV, інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Передумовою виникнення спірних правовідносин стало введення Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024 в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО), яким рекомендовано Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.
Підпунктом «б» пункту 2 Рішення РНБО делеговано Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров'я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочі групи із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.
На виконання Рішення РНБО, Кабінет Міністрів України прийняв постанови «Про внесення зміни до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу» від 25 жовтня 2024 року №1207 та «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317» від 08 листопада 2024 року №1276, якими вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03 грудня 2009 року №1317.
Згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення №1317), з урахуванням змін, внесених зазначеними вище постановами КМУ України, МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.10.2024 року № 1809 «Про покладання прав та обов'язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ» на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» було покладено права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ з дати підписання цього наказу.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.10.2024 № 1809 було затверджено Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров'я України (далі - Положення №1809).
Пунктом 8 Положення №1809 встановлено, що Комісія проводить перевірку, зокрема й за запитами правоохоронних органів, обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх.
Абзацом 10 пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2024 року № 1276, встановлено, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оскаржує рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13.12.2024 про невизнання його особою з інвалідністю.
Вищевказане рішення оформлене довідкою про невизнання інвалідом за формою «первинної облікової документації» з кутовим штампом Центральна МСЕК МОЗ України, в якій вказано, що ОСОБА_1 13.12.2024 оглядався (заочно) Центральною МСЕК. За результатами - не визнаний інвалідом. Довідка підписана: «Голова МСЕК І. Ханюкова».
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Отже, предметом судового контролю у цій справі є перевірка дотримання відповідачем порядку ухвалення оскаржуваного рішення.
Межі дискреційних повноважень органу вищого рівня при перевірці рішень нижчестоящих комісій зумовлені обов'язком дотримання принципів адміністративної процедури. Судовий контроль у таких правовідносинах має здійснюватися за наступним алгоритмом перевірки: наявності законодавчо визначених підстав для проведення перевірки; належної мотивованості акта, що скасовує попереднє рішення (викладення конкретних медичних та юридичних невідповідностей); дотримання балансу між суспільним інтересом (боротьба з правопорушеннями) та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу.
Так, апелянт, посилаючись на абз. 10 п. 13 Положення № 1317 та Рішення РНБО від 22 жовтня 2024 року №732/2024, зазначає, що перевірка проводилася на виконання запитів Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року № 14/1-6971 та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року № 10-2-02-01-27449.
Слід наголосити, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень надає правову оцінку лише тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.
Водночас, суб'єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб'єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.
Так, положеннями частини другої статті 77 КАС України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
При цьому, сама лише наявність у Положенні №1317, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, повноважень Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ щодо проведення перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій не звільняла відповідача від обов'язку дотримання встановленої процедури реалізації таких повноважень та належного документального підтвердження підстав для їх здійснення.
Так, із системного аналізу абзацу 10 пункту 13 Положення №1317 вбачається, що проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляду особи пов'язується із наявністю відповідного запиту правоохоронного органу, постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді щодо конкретної особи.
Колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду запитів Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року № 14/1-6971 та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року № 10-2-02-01-27449, які, як стверджує відповідач, стали підставою для проведення перевірки.
Також, відповідачем не доведено, що вищевказані запити Служби безпеки України та Державного бюро розслідувань стосувалися саме стосовно ОСОБА_1 .
З приводу посилання відповідача на Рішення РНБО від 22 жовтня 2024 року №732/2024, слід зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать, що, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА № 868672, Черкаською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_1 31 липня 2017 року встановлено II групу інвалідності безстроково.
Відповідно до наказу Черкаської обласної прокуратури від 17 травня 2023 року № 87к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 18 травня 2023 року.
Отже, на час прийняття Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року, введеного в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024, ОСОБА_1 не обіймав посади в органах прокуратури та не мав статусу посадової особи відповідного державного органу. При цьому, інвалідність позивачу встановлено 31 липня 2017 року, тобто, задовго до введення 24 лютого 2022 року воєнного стану та до прийняття зазначеного Рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Наведене свідчить, що на час прийняття РНБО рішення від 22 жовтня 2024 року №732/2024 ОСОБА_1 не займав посади в державних органах, зокрема, в органах прокуратури, а інвалідність позивачу встановлена 31 липня 2017 року, тобто, до 24 лютого 2022 року, що виключає можливість проведення перевірки обґрунтованості рішення Черкаської обласної МСЕК №2, на виконання вимог вищевказаного Рішення РНБО.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що посилання апелянта на Рішення РНБО від 22.102024 №732/2024 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення та не свідчать про наявність у відповідача безумовних правових підстав для проведення перевірки обґрунтованості встановлення позивачу інвалідності.
Колегія суддів приймає до уваги посилання апелянта на передбачену приписами Положення №1317 можливість проведення заочного перегляду обґрунтованості встановлення особі інвалідності, однак, вказані доводи не мають першочергового значення для правильного вирішення даного спору. Вирішальним у спірних правовідносинах є наявність у відповідача передбачених законом підстав для ініціювання перевірки та перегляду рішення Черкаської обласної МСЕК №2 щодо встановлення ОСОБА_1 II групи інвалідності. Водночас, як встановлено судом вище, відповідачем не доведено наявності належних правових та фактичних підстав для проведення такої перевірки саме стосовно позивача, а тому, посилання апелянта на допустимість заочного перегляду не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 від 31.07.2017 про встановлення ОСОБА_1 . II групи інвалідності здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.
Як наслідок, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправним та скасовано рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13 грудня 2024 року про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.