Справа № 320/4107/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
07 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Златіна С.В.,
суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач; ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 23.12.2024р. про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 30.08.2021р. про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.08.2024р. Верховною Радою України прийнято Закон України №3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України» (далі - Закон № 3897-ІХ). 25.08.2024р. набрали чинності окремі положення зазначеного закону (абзаців пятого і шостого підпункту 1, абзаців третього, четвертого і восьмого підпункту 2, абзаців четвертого - шостого, дев'ятнадцятого, двадцятого, двадцять третього і двадцять четвертого підпункту 3, абзаців другого, четвертого - шостого, дев'ятого підпункту 4 пункту 1 розділу І цього Закону та пунктів 2-7 «Прикінцеві та перехідні положення». 24.11.2024р. набрали чинності всі інші положення закону. Абзацом 1 пункту 5 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» визначено, що громадяни російської федерації та громадяни республіки білорусь (крім осіб зазначених у пункті 3 цього розділу), які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні», введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, якщо строк виконання поданого зобов'язання сплив. Відтак, позивач вважає, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення вона мала виконати зобов'язання про припинення іноземного громадянства протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. А тому, з 25.08.2024р., орган ДМС не може приймати рішення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України з підстави невиконання зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства щодо визначеної законом категорії громадян.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи вказане судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не завершення позивачем протягом двох років процедури припинення іноземного громадянства російської федерації не є підставою вважати, що позивач не є громадянином України, зазначені зміни надають позивачу встановлений законом пролонгований строк для припинення громадянства рф. Суд відзначив, що оскаржуване рішення прийнято 23 грудня 2024 року, тобто в період, коли вже набули чинності зміни визначені Законом № 3897-ІХ.Крім того, позивач набув громадянства України, 30.08.2021р., тобто в період, який визначений пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3897-IX.
Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив про те, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Відповідач звернув увагу, що вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство).
Також орган міграційної служби відмітив, що разом із заявою від 17.03.2021 про прийняття до громадянства України позивачем подано зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України та припинити громадянство (підданство) російської федерації (далі - рф). Згідно із указаним документом позивач зобов'язався протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави. Таким чином, датою прийняття позивача до громадянства України є 30.08.2021 та з цієї дати позивач повинна був протягом 2 років виконати власне підписане зобов'язання від 17.03.2021 щодо припинення громадянства рф. Враховуючи вищевикладене, позивач зобов'язаний був надати документ про припинення громадянства рф до ЦМУ ДМС або його територіальних підрозділів до 30.08.2023.
Апелянт наголосив, що у визначений законодавством термін позивачем не надано документу про припинення громадянства рф.
Додатково відповідач зазначив, що позивач в період з 30.08.2021 по 30.08.2023 мала достатньо часу аби зібрати всі необхідні документи та відповідно до вимог чинного законодавства України припинити громадянство рф, однак у встановлений законодавством термін - до 30.08.2023, позивачем не надано ЦМУ ДМС підтверджуючих документів та не надано документа про припинення громадянства рф.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
28 січня 2026 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - без змін. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача у складі судових витрат витрати на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 7500,00 грн.
11 березня 2026 року представник ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області подав заперечення на клопотання (заяву), в яких просив апеляційну скаргу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області задовольнити, рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 у справі№ 320/4107/25 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
16 березня 2026 року ОСОБА_1 подала клопотання про долучення доказів, в якому просила долучити до матеріалів справи документальне підтвердження витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.
16 березня 2026 року ОСОБА_1 подала клопотання, в якому зазначила, що відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу критеріям, закріпленим у ч. 5 ст. 134 КАС України. При цьому в матеріалах справи наявні належні документи на підтвердження понесення ОСОБА_1 судових витрат в суді апеляційної інстанції, в тому числі квитанція про повну оплату послуг адвоката. Додатково разом з цими поясненнями подано оновлений опис наданих адвокатом Клієнту послуг в межах цієї справи в суді апеляційної інстанції.
02 березня 2026 року ОСОБА_1 подала клопотання про долучення доказів, в якому просила долучити до матеріалів справи документальне підтвердження витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
17.03.2021р. громадянкою російської федерації, позивачем подано до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України». До вказаної заяви заявницею підписано зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство російської федерації і надати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації, виданого уповноваженим на те органом цієї держави.
30.08.2021р. відповідачем прийнято рішення про оформлення заявниці набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
08.12.2021р. оформлено довідку №2923/2021 про реєстрацію особи громадянином України на ім'я ОСОБА_1 , яка була надана особою при оформленні тимчасового посвідчення громадянина України.
02.12.2021р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на ім'я позивача, оформлено тимчасове посвідчення громадянина України строком дії до 30.08.2023р.
24.08.2023р. позивач звернулася із заявою до відповідача в якій просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, а саме: громадянства російської федерації, з підстав неможливості надати документ про припинення громадянства рф.
Листом №П-1617/6/8010-23/8010.4.1/3617-23 від 07.09.2023р. ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, повідомило заявницю про те, що законодавством передбачено що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Оскільки, заявницею не подано документ про припинення громадянства російської федерації то і прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства не має на те підстав.
З урахуванням наведеного, Святошинським відділом ЦМУ ДМС, підготовлено подання від 20.12.2024р. про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, на підставі якого, 23.12.2024р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування рішення від 30.08.2021р. про оформлення набутття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», у зв'язку з тим, що позивачем не виконано подане нею зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення громадянства російської федерації не має.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі по тексту - Закон №2235-ІІІ).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону №2235-ІІІ, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Іноземець в разі набуття громадянства України зобов'язаний припинити іноземне громадянство подавши письмову заяву та протягом двох років повинен надати документ про припинення громадянства іншої держави.
У разі наявності у іноземця незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, останній подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Згідно з абзацом 12 статті 1 Закону № 2235-ІІІ, зобовязання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що у разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав до органу, який видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Пунктом 2 статті 6 Закону № 2235-ІІІ, передбачено, що громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.
Частиною 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Статтею 21 Закону №2235-ІІІ, визначено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7,8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Колегія суддів погоджується з висновок суду першої інстанції про те, що чинним законодавством України прямо передбачено, що підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України є, окрім іншого, факт невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
20.08.2024 Верховною Радою України прийнято Закон № 3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України, щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України» (далі по тексту - Закон № 3897-ІХ), який набрав 24.11.2024 року.
Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3897-IX передбачено, що громадяни російської федерації та громадяни Республіки Білорусь (крім осіб, зазначених у пункті 3 цього розділу), які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, якщо строк виконання поданого зобов'язання сплив.
У разі якщо строк виконання зобов'язання про припинення іноземного громадянства, поданого відповідно до Закону України "Про громадянство України", спливає після 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, документ про припинення іноземного громадянства подається до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, у строк, на який взято зобов'язання про припинення іноземного громадянства.
Громадяни Російської Федерації та громадяни Республіки Білорусь, стосовно яких у період з 24 лютого 2020 року до дня набрання чинності цим Законом було скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України, можуть бути поновлені у громадянстві України без отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Колегія суддів зазначає, що Закон № 3897-ІХ набрав чинності станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а тому відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення повинен враховувати норми Закону № 3897-ІХ.
Колегія суддів зазначає, що позивач набув громадянства України, 30.08.2021р., тобто в період, який визначений пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3897-IX.
Позивач також подав зобов'язання припинити іноземне громадянство і строк виконання поданого позивачем зобов'язання сплив 30.08.2023 року , а тому позивач в силу прямої норми Закону № 3897-IX зобов'язаний подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Закон № 3897-IX надав позивачу новий строк для припинення громадянства рф: протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Крім того, у пунктах 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року по справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) зазначено, що про наявність принципу «належного урядування», який використовує Європейського суду з прав людини під час розгляду справ.
Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Суд зазначає, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано ту обставину, що Закон № 3897-IX надав позивачу новий строк для припинення громадянства рф: протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
За вказаних обставин, колегією суддів відхиляються доводи відповідача про те, що позивач у строк встановлений законодавством України не припинив громадянство рф.
Також колегія суддів зазначає, що загальновідомим є факт, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом №2102-IX від 24 лютого 2022 року, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України дія воєнного стану неодноразово продовжувалася і триває до теперішнього часу.
Відповідно до заяви Міністерства закордонних справ України щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією, опублікованої 24 лютого 2022 року о 11:52 (https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-rozrivu-diplomatichnih-vidnosin-z-rosijskoyu-federaciyeyu), Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської Конвенції про консульські зносини 1963 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року будь-які дипломатичні відносини України з Російською Федерацією є припиненими.
Розміщені на території України консульські установи країни агресора з 24 лютого 2022 року не функціонують, що могло значно утруднити отримання позивачем документа про припинення позивачем громадянства.
За вказаних обставин, суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставним.
Таким чином, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належать:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з:
- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
29 вересня 2023 року між позивачем та Адвокатом був укладений Договір № 29/09/23 про надання правової допомоги адвокатом.
23 січня 2026 року підписано Додаток № 3 до Договору, відповідно до якого ОСОБА_1 (далі - Клієнт), з іншої сторони, які в подальшому спільно іменуються «Сторонами», а кожний окремо - «Сторона», за Договором № 29/09/23 про надання правової допомоги від 29.09.2023 р. (далі - Договір) домовились про наступне.
Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 320/4107/25.
Послуги включають складання відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень (за необхідності) та інших процесуальних документів.
Гонорар Адвоката за надання зазначених послуг становить 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн.
Гонорар має бути сплачений протягом 15 днів з дня підписання додатку.
У випадку необхідності участі Адвоката в суді касаційної інстанції, сторони погоджують гонорар додатково.
Додатково Клієнт має компенсувати Адвокатові витрати, пов'язані з виконанням зазначеного доручення, в тому числі поштові витрати, на підставі виставленого Адвокатом рахунка.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу під час апеляційного провадження у справі №320/4107/25 також було надано, зокрема:
- опис послуг, наданих адвокатом від 26 січня 2026 року та від 16 березня 2026 року;
- рахунок-фактуру №26/01/26-1;
- платіжну інструкцію на суму 7500,00 грн.
Судова колегія звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Варто зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Суд також враховує положення пункту 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 згідно з якими, за винятком особливих обставин, сторона, яка виграла справу в принципі має одержувати від сторони, яка програла справу відшкодування видатків і витрат, включаючи гонорари адвокатам, котрі вона небезпідставно понесла в зв'язку із провадженням.
У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.
Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19, від 03 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі №640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22.
11 березня 2026 року представник апелянта подав заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в яких зазначив, що заявлена сума витрат є завищеною та наспівмірою з обсягом виконаних адвокатом робіт.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 КАС України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу адвоката в заявленому розмірі є завищеною та не співмірною із складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об'єм виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в розмірі 2000,00 грн. Вказаний розмір витрат обумовлений об'єктивною тривалістю часу та обсягом роботи, який адвокат виконав для надання правничої допомоги ОСОБА_1.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4-а, м. Київ, 02152; ЄДРПОУ: 42552598) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Златін
Суддя О.О. Осіпова
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст судового рішення виготовлено 07 травня 2026 року.