Ухвала від 30.04.2026 по справі 757/66067/25-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/66067/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/2034/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 року про арешт майна,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 рокузадоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором першого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про накладення арешту на майно.

Накладено арешт у кримінальному провадженні №12024181010000319 від 06.02.2024 на майно, яке виявлене та вилучене в ході проведення обшуку від 27.12.2025 домоволодіння, що розташоване на земельних ділянках із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 (адреса: м. Ужгород, АДРЕСА_13), а саме:

- документи: щодо права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116, витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будівельний паспорт житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 на 17 арк.;

- грошові кошти: 77 750 доларів США; 100 Євро; 156 620 грн;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_1 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_2 із сім.картою «ВФ Україна» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_3 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- посвідчення № НОМЕР_4 на ім?я ОСОБА_11 ;

- банківська карта Zen НОМЕР_5 ;

- планшет «Appel IPad» s/n HQРХОD6РJН у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон Apple 17 Pro Max IMEІ 1: НОМЕР_6 ; IMEI 2: НОМЕР_7 із сім.картою «Київстар» у чохлі;

- 2 зубні щітки;

- робоча частина станка для гоління;

- 2 наволочки на подушки;

- майка білого кольору,

- жорсткий диск ТМ «WD» s/n WX 61EB7ENRG5;

- банківська карта Zen НОМЕР_8 ;

- годинник з маркуванням Rolex Yacht-Master;

- годинник з маркуванням Rolex Oyster Perpetual;

- браслет металевий срібного кольору;

- браслет металевий срібного кольору із камінцями;

- ремінець-чокер із шкіряним ремінцем та хрестиком із металу срібного кольору;

- сережки з металу жовтого кольору з логотипом «LV»;

- 1 сережка з металу жовтого кольору «Х»;

- 1 сережка з металу сірого кольору;

- каблучка з металу срібного кольору;

- ланцюжок з підвіскою у формі серця з металу срібного кольору.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 05.01.2026, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно, яке виявлене та вилучене в ході проведення обшуку від 27.12.2025 домоволодіння, що розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 (адреса м. Ужгород, АДРЕСА_13), та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовити повністю.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник власника майна зазначає, що вважає ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.01.2026 року незаконною та необгрунтованою.

Вказує, що вирішуючи питання обмеження права власності особи на матеріальні об'єкти, які відповідають критеріям, визначеним положеннями ст. 98 КПК України, та були вилучені під час проведення обшуку, слід керуватись відповідними нормами КПК України, в даному випадку - положеннями ст.ст. 170-174.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя першочергово має перевірити відповідність клопотання слідчого, прокурора вимогам ст. 171 КПК України, а вже потім, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання.

Вирішуючи питання про накладення арешту на майно, слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обгрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.

Натомість, як вказує адвокат, в клопотанні слідчого до суду не було надано жодних належних та допустимих доказів.

Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя лише поверхнево дослідив сукупність підстав, викладених у клопотанні слідчого для арешту майна.

З огляду на викладене вище, вбачається, що з моменту вилучення мобільних телефонів, планшетів, жорстких дисків і до моменту звернення слідчого до суду із клопотанням, орган досудового розслідування мав всі можливості оперативного копіювання змісту технічних засобів, а їх арешт є надмірним втручанням в право мирно володіти своїм майном та відповідно не доведено, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, відповідно до норм ст. 170 КПК України, що не відповідає легітимній меті кримінального провадження.

Також, щодо іншого майна, а саме грошових коштів, банківських карток, годинників, ювелірних виробів, особистих речей, транспортних засобів та документів, вилучених під час обшуку, представник власника майна зазначає, що у клопотанні слідчого відсутнє належне індивідуалізоване обгрунтування того, яким саме чином кожен із зазначених предметів відповідає критеріям речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України або підлягає конфіскації чи спеціальній конфіскації. Слідчий обмежився загальними формулюваннями про можливе набуття майна кримінально протиправним шляхом та ризик його відчуження, не навівши жодних конкретних даних, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між інкримінованими кримінальними правопорушеннями та походженням зазначеного майна, часом і способом його набуття, а також не довів наявність реальних ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.

В доповненнях до апеляційної скарги, поданих 18.03.2026, представник власника майна вказує, що викладені стороною обвинувачення у повідомленні про підозру припущення не відповідають фактичним обставинам та подіям, які описані у повідомленні про підозру, є суб'єктивним сприйняттям та вільним трактуванням, здійсненим слідчим та прокурорами.

Доводячи наявність обгрунтованості підозри ОСОБА_6 в частині злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, орган досудового розслідування фактично посилається виключно на документи та інформацію компетентних органів США.

Адвокат зазначає, що склад злочину, який передбачений ст. 209 КК України, не може виступати самостійною підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, тобто вказаний склад злочину не є самостійним, а в обов'язковому порядку повинен поєднуватися із так званим «предикатором»/«предикатним злочином».

Вказані висновки прямо випливають з положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 15 квітня 2005 року №5.

Жодних належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_6 будь-якого із предикатних злочинів, які були б вчинені останнім на території України або іншої держави, органом досудового розслідування не надано.

Фактично, орган досудового розслідування, з метою доведення вчинення ОСОБА_6 предикатного злочину, який начебто передував злочину за ст. 209 КК України, посилається виключно на кримінальне провадження, яке здійснюється компетентними органами США.

Представник власника майна звертає увагу суду, що посилання в клопотанні та повідомленні про підозру на інформаційні повідомлення компетентних органів США є недопустимими та неспроможними з огляду на порушення порядку отримання таких документів, так як для використання відповідних документів та матеріалів правоохоронних органів інших держав для притягнення громадянина України до кримінальної відповідальності на території України передбачений особливий порядок - виключно у межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

Центральним органом щодо міжнародної правової допомоги на території України є Офіс Генерального прокурора.

Жодного доказу направлення компетентними органами США клопотання про перейняття Україною кримінального провадження відносно ОСОБА_6 до клопотання додано не було.

Отже, будь-які посилання органу досудового розслідування на документи компетентних органів США в якості доведення обгрунтованості підозри ОСОБА_6 без перейняття кримінального провадження є неспроможними, а такі докази є недопустимими, так як отримані з порушенням положень КПК України.

Таким чином, органом досудового розслідування в повідомленні про підозру не доведено обгрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, який передбачений ч. 3 ст. 209 КК України, так як не надано жодного доказу, на підтвердження тверджень, що ОСОБА_6 вчиняв будь-який «предикатний злочин» та одержував будь-яке майно злочинним шляхом.

Також адвокат просить суд окремо звернути увагу, що після спливу майже двох календарних місяців з моменту повідомлення ОСОБА_6 про підозру та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною обвинувачення не надано жодних нових документів від компетентних органів іноземних держав щодо будь-якої ймовірної протиправної діяльності ОСОБА_6 .

Більш того, слід зазначити, що й затримання ОСОБА_6 було здійснено з порушенням положень КПК України, зокрема, як вже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 595 України, клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповноваженим здійснювати зносини відповідно до частини 3 ст. 545 цього Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження.

Отже, відповідно до викладених вище положень, беручи до уваги той факт, що ОСОБА_6 є громадянином України, для інкримінування йому складу злочину, який передбачений ст. 209 КК України та посилання на документи компетентних органів США, його затримання повинно було відбуватися не в межах кримінального провадження, яке розслідується ДБР, а в межах відповідного запиту компетентних органів США.

З огляду на відсутність будь-якої інформації щодо результатів розгляду такого клопотання можна виснувати, що компетентні органи США не зверталися в Україну із клопотанням про перейняття кримінального провадження, а отже й застосування будь-яких документів з США з метою доведення наявності обгрунтованої підозри у діях ОСОБА_6 є неспроможним.

Також адвокат зазначає, що до клопотання не додано жодного висновку експерта щодо вартості вказаного майна, який може бути єдиним належним та допустимим доказом вартості нерухомого та рухомого майна.

Не надано жодного доказу, який би доводив факт та спосіб передання ОСОБА_6 вказаним особам будь-яких грошових коштів або передання ОСОБА_6 грошових коштів від імені вказаних осіб. Також не вказано факту користування останнім вказаним майном.

Особи, яким передавалось це майно, не є суб'єктами декларування в Україні та не вказано та не доведено механізму залучення ОСОБА_6 грошових коштів для придбання вказаних об'єктів.

Мати ОСОБА_6 - ОСОБА_12 мала дохід, який повністю надав їй фінансову можливість придбання вказаної у повідомленні про підозру квартири, на підтвердження чого самим органом досудового розслідування було надано інформаційну довідку.

Шлюб ОСОБА_6 із колишньою дружиною - ОСОБА_13 було зареєстровано 11.01.2020, а об'єкти, які були придбані його колишньою дружиною ОСОБА_14 датуються починаючи з жовтня 2020 року, через 10 місяців після того, як вона розлучилася із ОСОБА_6 .

Колишня дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_14 мала дохід, який повністю надавав їй можливість придбання вказаного у підозрі майна, зокрема її дохід у 2019 році складав 1 147 238,68 грн., у 2020 році 890 000 грн., у 2021 році 987 553 грн., у 2022 році 1 118 618,58 грн., у 2023 році 2 029 095,75 грн., у 2024 році 2 768 739,03 грн, у 2025 році 767 357 грн., а загалом за 5 років - 9 708 602,04 грн.

Навіть якщо провести паралель між майном, яке було придбано ОСОБА_14 , та її доходами, можна зробити висновок про те, що відповідні доходи у відповідний період надавали їй можливість придбати це майно.

Представник власника майна зазначає, що в клопотанні слідчого до суду не було надано жодних належних та допустимих доказів.

Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя лише поверхнево дослідив сукупність підстав, викладених у клопотанні слідчого для арешту майна.

В ухвалі слідчий суддя зазначив, що як вбачається з матеріалів клопотання, враховуючи фабулу кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , вилучені грошові кошти, речі, в тому числі одяг та засоби гігієни, а також документи мають ознаки речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, оскільки можуть бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі шляхом проведення експертиз ДНК, могли бути об'єктом кримінально протиправних дій, або набутими кримінально протиправним шляхом чи отриманими внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Щодо мобільних телефонів, оскільки їх вилучення під час обшуків відбувалося без залучення спеціалістів, вони можуть містити інформацію, яка може мати значення для досудового розслідування.

Слідчий суддя вважав, що подальше дослідження інформації, що міститься у вилученій техніці, виправдовує на даному етапі потреби досудового розслідування та таке втручання у права та інтереси власника майна, як арешт майна з метою збереження речових доказів, що забезпечить дієвість розслідування у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене вище, вбачається, що з моменту вилучення мобільних телефонів, планшетів, жорстких дисків (з моменту проведення обшуку) і до моменту звернення слідчого до суду із клопотанням, орган досудового розслідування мав всі можливості оперативного копіювання змісту технічних засобів, а його арешт є надмірним втручанням в право мирно володіти своїм майном та відповідно не доведено, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, відповідно до норм ст. 170 КПК України, що не відповідає легітимній меті кримінального провадження. Також, слід зазначити, що з моменту накладення арешту на майно, у тому числі на мобільні телефони та іншу техніку (ухвала від 05.01.2026), минуло вже понад два місяці. Водночас стороною обвинувачення не наведено жодних конкретних відомостей про здійснення активних та належних слідчих (процесуальних) дій із використанням зазначеного майна, а також не обґрунтовано, які саме відомості вже отримано або планується отримати, та у який спосіб вони пов'язані з предметом доказування у кримінальному провадженні.

Саме по собі посилання на те, що вилучена техніка «може містити інформацію, яка має значення для досудового розслідування», є загальним і не підтверджує наявності реальної необхідності у тривалому застосуванні арешту. При цьому відсутність конкретизації обсягу та характеру такої інформації, а також відсутність обґрунтування неможливості досягнення мети розслідування менш обтяжливими заходами свідчить про формальний характер наведених доводів.

Сторона захисту вважає, що слідчий суддя не перевірив та не оцінив наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, зокрема ризику втрати, пошкодження, знищення чи відчуження майна, що є обов'язковою умовою для накладення арешту з метою збереження речових доказів.

Щодо іншого майна, а саме грошових коштів, банківських карток, годинників, ювелірних виробів, особистих речей, транспортних засобів та документів, вилучених під час обшуку, представник власника майна зазначає, що у клопотанні слідчого відсутнє належне індивідуалізоване обгрунтування того, яким саме чином кожен із зазначених предметів відповідає критеріям речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України або підлягає конфіскації чи спеціальній конфіскації. Слідчий обмежився загальними формулюваннями про можливе набуття майна кримінально протиправним шляхом та ризик його відчуження, не навівши жодних конкретних даних, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між інкримінованими кримінальними правопорушеннями та походженням зазначеного майна, часом і способом його набуття, а також не довів наявність реальних ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.

В ухвалі слідчий суддя наголошує на тому, що ОСОБА_6 оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 3 ст. 209 КК України та зазначає, що санкція ч. 3 ст. 209 КПК України передбачає додаткову міру покарання у виді конфіскації майна. У зв?язку з тим, що майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_6 , може бути джерелом для забезпечення можливої конфіскації майна, а також вказане майно є таким, що відповідає вимогам для застосування спеціальної конфіскації, виникла необхідність у накладенні арешту на таке майно.

Сторона захисту вважає, що посилання слідчого судді на те, що санкція ч. 3 ст. 209 передбачає можливість застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, саме по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для накладення арешту на майно підозрюваного. Як вже зазначалося стороною захисту у цій скарзі, повідомлена ОСОБА_6 підозра не є належним чином обгрунтованою та не підтверджується достатніми доказами. За таких обставин, саме по собі формальне існування підозри у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає конфіскацію майна, не може автоматично виправдовувати втручання у право власності шляхом накладення арешту.

Водночас, навіть за умови наявності підозри, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, сторона обвинувачення зобов'язана довести наявність обгрунтованих підстав вважати, що конкретне майно підлягає конфіскації або відповідає критеріям для застосування спеціальної конфіскації. Проте у матеріалах клопотання відсутні належні та допустимі докази того, що арештоване майно є предметом кримінального правопорушення, отримане внаслідок його вчинення або набуте за рахунок таких доходів. Фактично доводи сторони обвинувачення зводяться до припущення про можливість застосування конфіскації в майбутньому виключно з огляду на кваліфікацію інкримінованого діяння без встановлення зв?язку між конкретним майном і обставинами кримінального правопорушення. Отже, висновок слідчого судді про необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації сторона захисту вважає неправомірним та таким, що не підтверджується належними доказами.

Таким чином, представник власника майна вважає, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, не перевірив наявність сукупності передбачених законом підстав для арешту майна, формально погодився з припущеннями сторони обвинувачення та не забезпечив дотримання принципів законності, пропорційності та справедливого балансу між інтересами досудового розслідування і правом особи на мирне володіння майном.

В судове засідання не з'явився власник майна, про дату час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , яка апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , яка щодо апеляційної скарги заперечувала, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024181010000319 від 06.02.2024 за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 3 ст. 209 КК України, а також за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 396, ч. 4 ст. 358 КК України.

Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Офісу Генерального прокурора.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у невстановлений час та місці, проте не пізніше 2017 року, виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами невизначеного кола громадян шляхом викрадення їх персональних даних.

Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, у період з 2017 року по лютий 2024 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, брав участь у діяльності, що полягала у створенні, розповсюдженні та управлінні шкідливим програмним забезпеченням «IcedID», з використанням якого здійснювалось несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерних мереж фінансових установ, викрадення персональних даних та протиправне заволодіння грошовими коштами інших осіб.

За вказані дії, що супроводжувалися легалізацією незаконно здобутого капіталу, Федеральною прокуратурою США та ФБР відносно ОСОБА_6 розпочато кримінальне переслідування у справі №CRM-182-77857.

Усвідомлюючи незаконний характер походження грошових коштів, отриманих від функціонування шкідливого програмного забезпечення «IcedID», та будучи обізнаним про оголошення його у міжнародний розшук компетентними органами США, у ОСОБА_6 виник умисел на приховування здобутих злочинним шляхом активів на території України шляхом зміни форми майна через систематичне вчинення правочинів.

Так, реалізовуючи свій умисел, з метою надання коштам правомірного вигляду, маскування та уникнення їх ідентифікації правоохоронними органами, ОСОБА_6 у період з грудня 2019 року по цей час, шляхом зміни форми майна через систематичне вчинення правочинів з придбання дороговартісної нерухомості та транспортних засобів, набув об'єкти рухомого та нерухомого майна, право власності на які зареєстровано на близьких родичів та знайомих останнього.

З метою маскування фактичного володіння та розпорядження вказаними активами, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, забезпечив придбання та реєстрацію наступного майна.

Так, 26.12.2025 на ім'я матері ОСОБА_6 - ОСОБА_12 , на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю відповідно до договору 899 146 грн.

Крім цього, на ім'я колишньої дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_15 , зареєстровано:

- 17.09.2020 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 - на підставі договору дарування від ОСОБА_6 та фактично ним придбаної на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2020 вартістю 17 472 187 грн.;

- 29.09.2020 право власності на машиномісце АДРЕСА_4 - на підставі договору купівлі-продажу вартістю 187 000 грн.;

- 29.09.2020 право власності на машиномісце № НОМЕР_9 за адресою: м. Київ, Оболонська набережна, будинок 1-А - на підставі договору купівлі-продажу вартістю 189 000 грн.;

- 26.05.2021 право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 69) - кафе (в літері А) за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі договору дарування від ОСОБА_6 та фактично ним придбаного на підставі договору купівлі продажу від 24.12.2020 вартістю 6 263 222 грн.;

- 28.01.2021 автомобіль «Porsche Panamera», VIN: НОМЕР_10 , д.н.з. НОМЕР_11 вартістю 4 993 750 грн.

Також, на ім'я матері колишньої дружини ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , зареєстровано:

- 26.10.2020 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:00:003:1940 ( АДРЕСА_6 ) на підставі договору купівлі-продажу вартістю 509 400 грн.;

- 21.11.2025 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:49:001:0115 ( АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу вартістю 1 151 116 грн.;

- 21.11.2025 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:49:001:0116 ( АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі продажу вартістю 5 171 805 грн.

На ім'я батька колишньої дружини ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , зареєстровано:

- 21.10.2020 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , на підставі договору купівлі-продажу вартістю 1 134 828 грн.,

- 02.12.2020 право власності на автомобіль «AUDI Q8» д.н.з. НОМЕР_12 , VIN: НОМЕР_13 вартістю 2 386 456 грн.;

- 19.01.2021 право власності на машиномісце № НОМЕР_14 на другому поверсі житлового будинку літ. «А-23» у АДРЕСА_8 , на підставі договору купівлі-продажу вартістю 103 981 грн.

Крім цього, на ім'я колишньої дружини, ОСОБА_14 , зареєстровано:

- 02.10.2020 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_9 на підставі договору купівлі-продажу вартістю 1 132 400 грн.;

- 08.10.2020 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_10 на підставі договору купівлі-продажу вартістю 1 221 987 грн.;

- 19.11.2020 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_11 на підставі договору відступлення майнових прав від 27.10.2020 вартістю 477 763 грн.;

- 08.12.2020 право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ S 350D, VIN НОМЕР_15 , д.н.з. НОМЕР_16 вартістю 3 360 955 грн.

Також, на ім'я знайомого ОСОБА_6 - ОСОБА_18 28.11.2025 зареєстровано право власності на автомобіль LAND ROVER RANGE ROVER, VIN: НОМЕР_17 , д.н.3. НОМЕР_18 вартістю 10 274 982 грн.

Встановлено, що ОСОБА_6 особисто керував процесом придбання майна у 2019-2025 роках, здійснював фінансування та визначав коло осіб, на яких оформлено право власності на вказане майно.

Крім того, 27.12.2025 під час обшуку фактичного місця проживання ОСОБА_6 у домоволодінні, що розташовано по АДРЕСА_1 на території земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 вилучено 77 700 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.12.2025 становить 3 228 848 грн, які одержані злочинним шляхом та їх походження не підтверджуються офіційними доходами.

Загальна вартість майна, яке стало об'єктом легалізації (відмивання) у вищевказаний період, згідно з попередніми розрахунками та наявними даними про вартість лише частини активів, становить 62 158 826 грн., що у понад 18000 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи обізнаним про те, що він перебуває у міжнародному розшуку за ініціативою компетентних органів США (ордер на арешт Окружного суду США, Східного округу Північної Кароліни, Червоне оповіщення Інтерполу), та переслідуючи мету уникнення кримінальної відповідальності, розробив злочинний план, спрямований на фіктивне припинення свого юридичного існування та легалізацію свого подальшого перебування в Україні та за кордоном шляхом підроблення офіційних документів на ім'я іншої реально існуючої особи для посвідчення власної особи.

Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з працівником правоохоронного органу та іншими невстановленими особами, організував схему інсценування власної смерті.

Так, у період березня-квітня 2024 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), шляхом фальсифікації матеріалів впізнання трупа невстановленої особи, було створено штучні підстави для внесення змін до актового запису про смерть. На підставі цих неправдивих відомостей 05.04.2024 Київським відділом державної реєстрації смерті видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_19 на ім'я ОСОБА_6 , що формально призвело до припинення розшуку останнього.

Продовжуючи свою злочинну діяльність та усвідомлюючи потребу у виготовленні документів, що посвідчують особу, для вільного пересування та проживання під іншими анкетними даними, ОСОБА_6 вчинив дії, спрямовані на організацію підроблення офіційних документів на ім'я реально існуючої особи - ОСОБА_19 , з метою їх подальшого використання.

З цією метою ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у невстановленому місці, у невстановлені день та час, але не пізніше 07 год. 00 хв. 22.10.2024, підшукав та залучив до вчинення вказаного злочину невстановлених осіб, які володіли спеціальними технічними засобами для виготовлення поліграфічної продукції.

ОСОБА_6 усвідомлював, що відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Однак, діючи згідно з вказівками ОСОБА_6 , невстановлені особи у невстановленому місці, у невстановлені день та час, але не пізніше 07 год. 00 хв. 22.10.2024, здійснили підроблення паспорта громадянина України серії НОМЕР_20 на ім'я ОСОБА_20 шляхом повної заміни у вказаному бланку внутрішніх сторінок з 2-ї по 16-ту, на які за допомогою комбінованого способу друку (струменевого та офсетного) було нанесено нові реквізити та вклеєно надану ОСОБА_6 фотокартку особи, зовні схожої на останнього, що не відповідає встановленій технології виготовлення оригінальних бланків паспортів.

Надалі, реалізуючи єдиний умисел на отримання повного комплекту документів, ОСОБА_6 організував виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_21 на ім'я ОСОБА_19 .

Вказаний документ було виготовлено попередньо залученими ОСОБА_6 невстановленими особами у невстановленому місці та у невстановлений час, проте не пізніше 07 год. 00 хв. 22.10.2024, шляхом заміни (виготовлення) сторінки даних із безконтактним електронним носієм, яка за своїми характеристиками не відповідає зразкам бланків, що перебувають в офіційному обігу.

Отримані підроблені документи ОСОБА_6 перевіз до місця свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_12 , де зберігав та використовував їх для посвідчення своєї особи під анкетними даними ОСОБА_19 до моменту їх вилучення 22.10.2024 о 07 год. 00 хв. працівниками правоохоронних органів.

Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 , будучи обізнаним про те, що він перебуває у міжнародному розшуку за ініціативою компетентних органів США (ордер на арешт Окружного суду США, Східного округу Північної Кароліни, Червоне оповіщення Інтерполу), та переслідуючи мету уникнення кримінальної відповідальності, в продовження виконання раніше розробленого злочинного плану, спрямованого на легалізацію свого подальшого перебування в Україні, достовірно знаючи про те, що наявні у нього паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_19 є підробленими, діючи умисно, з метою приховування своїх справжніх анкетних даних та введення в оману представників правоохоронних органів, використав вказані документи.

Так, 22.10.2024 о 07 год. 00 хв., перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_12 , під час проведення обшуку старшим слідчим СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_21 на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 23.09.2024 у кримінальному провадженні 12024181010000319 від 06.02.2024, на вимогу працівників правоохоронного органу пред'явити документи, що посвідчують особу, ОСОБА_6 надав (пред'явив) останнім завідомо підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_20 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_21 на ім'я ОСОБА_19 , видавши їх за справжні документи, що посвідчують його особу.

Ураховуючи вищевказане, слідчим за погодженням з прокурором 28.12.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 3 ст. 209 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень повністю підтверджується зібраними доказами, а саме:

- Висновком експерта від 27.12.2025 за результатом проведення судової фотопортретної експертизи;

- Відомостями, отриманими з Департаменту поліцейського співробітництва (даних з бази Інтерполу тощо);

- Матеріалами, отриманими від компетентних органів США (відносно ОСОБА_6 );

- Протоколом обшуку від 22.10.2024;

- Протоколом огляду документів від 20.11.2024;

- Висновком експерта від 09.12.2024 за результатом проведення судової технічної експертизи документів;

- Висновком експерта від 08.01.2025 за результатом проведення судової технічної експертизи документів;

- Висновком експерта від 14.01.2025 за результатом проведення судової технічної експертизи документів;

- Висновком експерта від 19.03.2025 за результатом проведення судової фотопортретної експертизи;

- Висновком експерта від 24.03.2025 за результатом проведення судової молекулярно-генетичної експертизи;

- Показаннями свідків: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_19 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ;

- Протоколом пред'явлення речей для впізнання від 31.01.2025;

- Протоколом обшуку від 27.12.2025;

- Інформаційними картками, отриманими з інформаційних баз даних відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_17 , ОСОБА_28 , а також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів (зазначених осіб);

- Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також іншими документами, які підтверджують право набуття права власності ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_17 , ОСОБА_28 на рухоме та нерухома майно, що є предметом легалізації;

- іншими матеріалами досудового розслідування окремо та в їх сукупності.

Під час досудового розслідування, 27.12.2025 слідчим Державного бюро розслідувань невідкладно в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України проведено обшук домоволодіння, що розташоване на земельних ділянках із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 (адреса: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_27 , РНОКПП НОМЕР_22 ) та перебуває у користуванні ОСОБА_6 з метою відшукання та вилучення речей і документів, які містять інформацію щодо неправомірної діяльності останнього.

За результатами вищевказаного обшуку виявлено та вилучено:

- документи: щодо права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116, витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будівельний паспорт житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 на 17 арк.;

- грошові кошти: 77 750 доларів США; 100 Євро; 156 620 грн;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_1 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_2 із сім.картою «ВФ Україна» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_3 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- посвідчення № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_11 ;

- банківська карта Zen НОМЕР_5 ;

- планшет «Appel IPad» s/n HQPXOD6PJH у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон Apple 17 Pro Max IMEL 1: НОМЕР_6 ; IMEI 2: НОМЕР_7 із сім.картою «Київстар» у чохлі;

- 2 зубні щітки;

- робоча частина станка для гоління;

- 2 наволочки на подушки;

- майка білого кольору;

- жорсткий диск ТМ «WD» s/n WX 61EB7ENRGS;

- банківська карта Zen НОМЕР_8 ;

- годинник з маркуванням Rolex Yacht-Master;

- годинник з маркуванням Rolex Oyster Perpetual;

- браслет металевий срібного кольору;

- браслет металевий срібного кольору із камінцями;

- ремінець-чокер із шкіряним ремінцем та хрестиком із металу срібного кольору;

- сережки з металу жовтого кольору з логотпом «LV»;

- 1 сережка з металу жовтого кольору «Х»;

- 1 сережка з металу сірого кольору;

- каблучка з металу срібного кольору;

- ланцюжок з підвіскою у формі серця з металу срібного кольору; автомобіль Land Rover Range Rover д.н.з. НОМЕР_23 , що належить ОСОБА_18 та перебуває у користуванні ОСОБА_6 , 2 ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

- автомобіль Porsche Panamera д.н.з. НОМЕР_24 , що належить ОСОБА_15 та перебуває у користуванні ОСОБА_6 , 2 ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Постановою слідчого від 28.12.2025 року вищевказане майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

29.12.2025 року старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 за погодженням з прокурором першого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна та просив накласти арешт на майно, яке було виявлене, описане та вилучене 27.11.2025 під час обшуку домоволодіння, що розташоване на земельних ділянках із кадастровими номерами:номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 (адреса: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_29 , РНОКПП НОМЕР_22 ) та перебуває у користуванні ОСОБА_6 згідно прохальної частини клопотання.

Клопотання слідчий мотивував тим, що з метою збереження речових доказів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також які набуті кримінально протиправним шляхом, виникла необхідність у накладанні арешту на майно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було виявлено та вилучено у ході обшуку за місцем проживання останнього.

Незастосування арешту на зазначені матеріальні об'єкти, а саме речові докази, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом, може призвести до їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню та сприяти уникненню кримінальної відповідальності осіб, які вчинили неправомірні дії.

Також не виключено, що належне майно підозрюваному ОСОБА_6 підлягатиме конфіскації або спеціальній конфіскації (грошові кошти та цінності), оскільки санкцією ч. 3 ст. 209 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Таким чином, ураховуючи, що вилучені речі є речовими доказами, які самостійно і в сукупності з іншими зібраними по кримінальному провадженні доказами мають суттєве значення для з'ясування обставин вчинення злочину, встановлення осіб, причетних до його вчинення, а належне підозрюваному майно може бути використано для забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, або спеціальної конфіскації, є необхідність накласти арешт на зазначене майно.

У даному випадку, метою та підставою накладення арешту на вилучені речі та документи є забезпечення збереження речових доказів, забезпечення конфіскації майна як виду покарання та можливої спеціальної конфіскації.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 рокузадоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором першого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про накладення арешту на майно.

Накладено арешт у кримінальному провадженні №12024181010000319 від 06.02.2024 на майно, яке виявлене та вилучене в ході проведення обшуку від 27.12.2025 домоволодіння, що розташоване на земельних ділянках із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116 (адреса: м. Ужгород, АДРЕСА_13), а саме:

- документи: щодо права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами: 2110100000:49:001:0115 та 2110100000:49:001:0116, витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будівельний паспорт житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 на 17 арк.;

- грошові кошти: 77 750 доларів США; 100 Євро; 156 620 грн;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_1 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_2 із сім.картою «ВФ Україна» у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Google» IMEI НОМЕР_3 із сім.картою «Київстар» у чохлі чорного кольору;

- посвідчення № НОМЕР_4 на ім?я ОСОБА_11 ;

- банківська карта Zen НОМЕР_5 ;

- планшет «Appel IPad» s/n HQРХОD6РJН у чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон Apple 17 Pro Max IMEІ 1: НОМЕР_6 ; IMEI 2: НОМЕР_7 із сім.картою «Київстар» у чохлі;

- 2 зубні щітки;

- робоча частина станка для гоління;

- 2 наволочки на подушки;

- майка білого кольору,

- жорсткий диск ТМ «WD» s/n WX 61EB7ENRG5;

- банківська карта Zen НОМЕР_8 ;

- годинник з маркуванням Rolex Yacht-Master;

- годинник з маркуванням Rolex Oyster Perpetual;

- браслет металевий срібного кольору;

- браслет металевий срібного кольору із камінцями;

- ремінець-чокер із шкіряним ремінцем та хрестиком із металу срібного кольору;

- сережки з металу жовтого кольору з логотпом «LV»;

- 1 сережка з металу жовтого кольору «Х»;

- 1 сережка з металу сірого кольору;

- каблучка з металу срібного кольору;

- ланцюжок з підвіскою у формі серця з металу срібного кольору.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що враховуючи фабулу кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , вилучені грошові кошти, речі, в тому числі одяг та засоби гігієни, а також документи мають ознаки речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, оскільки можуть бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі шляхом проведення експертиз ДНК, могли були об'єктом кримінально протиправних дій, або набутими кримінально протиправним шляхом чи отриманими внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Щодо мобільних телефонів слідчий суддя зазначив, що оскільки їх вилучення під час обшуків відбувалося без залучення спеціалістів, вони можуть містити інформацію, яка може мати значення для досудового розслідування.

Слідчий суддя вірно вважав, що подальше дослідження інформації, що міститься у вилученій техніці, виправдовує на даному етапі потреби досудового розслідування та таке втручання у права та інтереси власника майна, як арешт майна з метою збереження речових доказів, що забезпечить дієвість розслідування у кримінальному провадженні.

ОСОБА_6 оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 3 ст. 209 КК України.

Також, санкція ч. 3 ст. 209 КПК України передбачає додаткову міру покарання у виді конфіскації майна.

У зв'язку з тим, що майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_6 , може бути джерелом для забезпечення можливої конфіскації майна, а також вказане майно є таким, що відповідає вимогам для застосування спеціальної конфіскації, на думку слідчого судді виникла необхідність у накладенні арешту на таке майно.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою ст.ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Так, задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, могло бути набутим злочинним шляхом, або може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та визнане речовим доказом постановою старшого слідчого від 28.12.2025 року у даному кримінальному провадженні.

Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає вимогам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що дане майно могло бути здобуте злочинним шляхом (грошові кошти, прикраси), та може містити на собі сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (мобільні телефони та носії інформації, засоби особистої гігієни та одяг), а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, санкцією за яке передбачене, зокрема, додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, можлива спеціальна конфіскація, та можлива конфіскація, як вид покарання, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, оскільки окрім мети збереження речових доказів, покарання за інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення (ч. 3 ст. 209 КК України) передбачає додаткове покарання, зокрема у вигляді конфіскації майна.

Також, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на майно, оскільки воно відповідає ознакам передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України, а метою такого арешту, зокрема, є забезпечення спеціальної конфіскації.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем арештованого майна, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та могло бути здобуте злочинним шляхом, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 28.12.2025 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова старшого слідчого, а також клопотання про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, могло бути здобутим злочинним шляхом, та містить інформацію, яка має значення для встановлення фактів та обставин, що з'ясовуються під час кримінального провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Твердження представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про те, що матеріалами клопотання не підтверджено наявність обгрунтованої підозри, оголошеної останньому в інкримінованому кримінальному правопорушенні, те що останній не вчиняв злочин, передбачений ч. 3 ст. 209 КК України, а також те, що у матеріалах клопотання відсутні відомості про направлення компетентними органами США до правоохоронних органів України кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

На підставі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обгрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 січня 2026 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ ________________ __________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4