07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 363/537/24
провадження № 61-5900ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року
за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про стягнення середнього заробітку
за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення
на роботі у розмірі 58 520,00 грн з послідуючим утриманням всіх обов'язкових податків та платежів.
Стягнув з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на користь
ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду
про поновлення на роботі у розмірі 59 185,00 грн з послідуючим утриманням
всіх обов'язкових податків та платежів.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Київський апеляційний суд постановою від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року задовольнив.
Скасував рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у задоволенні позову.
24 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява
від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року за виключними обставинами.
Заява обґрунтована тим, що рішенням Конституційного суду від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України
в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду
про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Київський апеляційний суд ухвалою від 11 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про перегляд постанови Київського апеляційного суду
від 09 вересня 2024 року за виключними обставинами залишив без задоволення.
29 квітня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові якщо рішення суду ще не виконане.
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин,
які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини
є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також
на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено,
що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ,
а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Цією постановою Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за виключними обставинами.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду
про поновлення на роботі у розмірі 58 520,00 грн з послідуючим утриманням
всіх обов'язкових податків та платежів.
Стягнув з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на користь
ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду
про поновлення на роботі у розмірі 59 185,00 грн з послідуючим утриманням
всіх обов'язкових податків та платежів.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Київський апеляційний суд постановою від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року задовольнив.
Скасував рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Ухвалюючи нове судове рішення, Київський апеляційний суд встановив фактичні обставини, визначив період можливого невиконання рішення суду та здійснив відповідний розрахунок середнього заробітку,
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою,
що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
У постанові від 11 грудня 2025 року у справі № 990/244/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що принцип правової визначеності,
який невід'ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд
з прав людини у своїх рішеннях, дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного
або загального характеру, що формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. ЄСПЛ визнає,
що публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (справа «Маркс проти Бельгії»
від 13 червня 1979 року, заява № 6833/74, пункт 58).
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення
про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв'язку
з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується
на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.
Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.
Таким чином судовим рішенням, яким вирішено спір та яке не потребує виконання, встановлено стан правової визначеності у відносинах між сторонами, і такий стан та наслідки, передбачені таким судовим рішенням, встановлюються одразу
з набранням рішенням законної сили.
За вказаних обставин, враховуючи те, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо його фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, відсутні підстави для перегляду за виключними обставинами такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 293 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, достатньо обґрунтованого виснував, що постанова Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, про перегляд якої у зв'язку з виключними обставинами заявлено у цій справі, не може бути переглянута
у зв'язку з виключними обставинами відповідно до пункту 1 частини третьої
статті 423 ЦПК України.
Слід звернути увагу, що у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду висловив позицію, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог
не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також підкреслено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню. Цією постановою суду касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення суду.
Відповідні правові висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 400/3037/21.
У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня
2025 року №1-р/2025 (пункт 2) визначено, що частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду
про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат
є неконституційною, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2
та ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у цій справі, якою було відмовлено у стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскарженої ухвали. Правильність застосування судом апеляційної інстанції вказаних вище норм процесуального права не викликає розумних сумнівів.
Водночас, у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду зазначив,
що відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови
у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту
та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров