07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 173/2347/25
провадження № 61-5852ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргуАкціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області
від 12 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), у якому просили стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду, завданої смертю сина, в розмірі 500 000,00 грн.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області
від 12 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, позов задоволено частково. Стягнуто
з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
30 квітня 2026 року АТ «Українська залізниця», через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року
у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову в цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, в розмірі 500 000,00 грн.
Отже, ціна позову в цій справі становить 500 000,00 грн, яка станом на 01 січня
2026 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 * 250 = 832 000,00 грн).
Враховуючи зазначене, рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У касаційній скарзі представник заявника вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин представником заявника не обґрунтовано.
Наведені представником заявника обставини не дають підстав вважати,
що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів,
які підтверджували б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд враховує ціну і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження
та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара