07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 522/11631/24
провадження № 61-5878ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу держави Україна в особі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у справі за позовом держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету, внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державних службовців,
У липні 2024 року держава Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету, внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державних службовців, у розмірі
2 000,00 грн.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 квітня
2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
01 травня 2026 року держава Україна в особі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах
про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову в розмірі 2 000,00 грн.
Отже, ця справа є малозначною та не належить до виключень, передбачених пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої
чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена
в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Касаційна скарга містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, в, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі представник заявника зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Вказує, що пунктом 9 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України
та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що кошти, відшкодовані державою з бюджету, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів).
Зазначає, що шкода, яка була відшкодована державою, вважається збитками державного бюджету, а тому позивач вважає питання застосування норм права
у цьому спорі такими, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Позивач має на увазі застосування положення статті 80 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та статті 1191 ЦК України
до державних службовців, дії/бездіяльність, яких була визнана неправомірними
та призвела до стягнення збитків, чим завдано матеріальну шкоду Державному бюджету України у взаємозв'язку з неможливістю проведення службового розвідування відносно державних службовців, на яке посилаються норми «Перехідних положень» Бюджетного кодексу України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того,
що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування.
Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Наведені представником заявника обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку
про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені представником заявника
у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника, що підпадає під вимоги підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом
не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися
в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Незгода позивача із оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що свідчить про наявність випадків для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Оскаржені судові рішення ухвалені за результатами встановлення обставин конкретної справи та оцінки судами попередніх інстанцій наявних у цій справі доказів.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції
не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Верховний Суд, як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду
в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок
і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої
та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами,
що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; належність справи до категорії малозначних була передбачуваною; наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою держави Україна в особі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 жовтня
2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у справі за позовом держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету, внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державних службовців.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара