07 травня 2026року
м. Київ
справа № 454/70/26
провадження № 61-5950ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівського апеляційного суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Постановою Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України з конституційними поданнями залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без змін.
Відмовляючи у відкритті провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, і позовні вимоги, заявлені до суду як до відповідача у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
03 травня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, справу направити до суду першої інстанції для провадження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанції порушено норми процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, помилково застосував положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі у частині позовних вимог до Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суди зобов'язані були вказати норми закону, які забороняють судам розглядати позовну заяву до Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в результаті протиправних дій суддів, що спричинило приниження його честі, гідності, ділової репутації, але цього зроблено не було, в результаті чого було порушено його права.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційного провадження, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, вказав підставою відшкодування матеріальної та моральної шкоди дії суддів Львівського апеляційного суду, що спричинили приниження честі, гідності та ділової репутації під час розгляду його апеляційної скарги та зумовили необхідність направлення звернень та касаційної скарги.
Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що: «приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладено, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду лише у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій суддів цього суду, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за ухвалені судові рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження судових рішень, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року (не відноситься до переліку ухвал, якими закінчено розгляд справи) та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2026 рокуслід відмовити.
Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович