28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/26891/23-ц
провадження № 61-2941ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «А-Фінанс»», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ТОВ «Везем Шиппінг», про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу від 01 вересня 2021 року у загальному розмірі 66 658,42 грн, з яких: авансовий платіж - 58 465,50 грн; перший лізинговий платіж - 4 677,24 грн; інфляційні збитки - 2 498,48 грн; три відсотки річних - 1 017,20 грн.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув із ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс»» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж у розмірі 58 465,50 грн, перший лізинговий платіж - 4 677,24 грн; інфляційні збитки - 2 498,48 грн, 3 % річних - 1 017,20 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс»» оскаржило його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 березня 2025 року, зокрема, поновив ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс»» строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року.
Київський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2026 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
07 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, в якій просить скасувати ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову (перше речення частини другої статті 406 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи та додані до касаційної скарги матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 05 липня 2023 року справу № 757/26891/23-ц визнав малозначною та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення (виклику) сторін.
Касаційна скарга заявника не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Отже, предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу від 01 вересня 2021 року у загальному розмірі 66 658,42 грн.
Ціна позову у цій справі підлягає визначенню за правилами пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України.
Заявлені позивачем вимоги процесуальним законом визначені як майнові, а ціна позову не перевищує поріг, встановлений пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
З огляду на резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в частині третій статті 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд касаційної інстанції не надає правової оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлює наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах «а», «б», «в» та «г» цієї ж норми.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки малозначність справи не може впливати на право на захист та доступ до судочинства попри те, що у малозначних справах доступ до касаційного перегляду обмежений положеннями статті 389 ЦПК України. Верховний Суд, як суд права, а не факту, має відкривати касаційне провадження навіть у малозначних справах, якщо вони порушують питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (пункт 3 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Заявник також посилається на те, що касаційна скарга стосується перш за все питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в частині реалізації обов'язку Верховного Суду у формі скасування незаконної постанови апеляційної інстанції через призму процесуального обмеження доступу до суду касаційної інстанції у формі малозначності. Додатково, зазначена справа має виняткове значення для учасника справи, оскільки зазначене правове питання стосується необґрунтованого поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, що формує практику повернення апеляційної скарги, а потім прийняття її до розгляду через неотримання особою, яка подала апеляційну скаргу, ухвали про повернення.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд керується тим, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Разом з тим, ОСОБА_1 не наводить мотивованих обґрунтувань у чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Саме лише посилання на те, що за такою категорією справ висновки судів, з якими не погоджується заявник, є непоодинокими, не свідчить про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також заявник не навів належного обґрунтування того, що саме ця справа має виняткове значення для позивача.
Водночас касаційна скарга та додані до них матеріали не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у цій справі, яку розглянуто у спрощеному позовному провадженні, підлягають касаційному оскарженню. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин та досліджених доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України.
Після надходження матеріалів справи Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ цієї категорії. Вказаних у касаційній скарзі порушень процесуального права не встановлено.
Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставами касаційного оскарження судового рішення, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, справа не підлягає касаційному перегляду, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то у зв'язку з цим касаційне провадження у справі належить закрити.
Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та стабільності судової практики, забезпечення передбачуваності застосування правових норм, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв