04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 203/1196/25
провадження № 61-5727ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства «Релакс» на постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Релакс» про визнання трудового договору припиненим,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Релакс» (далі - ПП «Релакс») про визнання трудового договору припиненим.
Позовну заяву мотивовано тим, що з травня 2011 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПП «Релакс».
01 серпня 2024 року позивачка звернулася до ПП «Релакс» із заявою про звільнення за власним бажанням у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею 14-річного віку, яка 01 серпня 2024 року була прийнята представником відповідача - безпосереднім керівником позивачки ОСОБА_2 . У день звільнення (01 серпня 2024 року) всупереч положенням трудового законодавства відповідач не видав позивачці трудову книжку та не провів розрахунок при звільненні, проігнорував подану позивачкою заяву про звільнення, чим порушив права працівника, визначені
статтею 38 КЗпП України.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим
з 02 серпня 2024 року трудовий договір, укладений з ПП «Релакс».
Центральний районний суд міста Дніпра рішенням від 01 серпня 2025 року
(у складі судді Іваницької І. В.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
21 серпня 2025 року ПП «Релакс» звернулося до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Центральний районний суд міста Дніпра додатковим рішенням від 08 вересня 2025 року стягнув із ОСОБА_1 на користь ПП «Релакс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Не погодившись з рішенням Центрального районного суду міста Дніпра
від 01 серпня 2025 року, 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 березня 2026 року (у складі колегії суддів Макарова М. О., Петешенкової М. Ю., Свистунової О. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав ПП «Релакс» належним чином оформити звільнення з роботи з посади укладальниці-пакувальниці ОСОБА_1 відповідним наказом згідно з її письмовою заявою про звільнення за власним бажанням відповідно до вимог статті 38 КЗпП України, негайно видати ОСОБА_1 трудову книжку із записом про звільнення з посади укладальниці-пакувальниці за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Стягнув з ПП «Релакс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток
з 02 серпня 2024 року до 31 березня 2026 року в сумі 166 991,52 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди - 2 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з додатковим рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року, ПП «Релакс» (17 жовтня 2025 року) та ОСОБА_1 (21 жовтня 2025 року) оскаржили його в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу ПП «Релакс» залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Додаткове рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року скасував.
28 квітня 2026 року ПП «Релакс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня
2026 року, за результатом перегляду рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 серпня 2025 року, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026 року, за результатом перегляду додаткового рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року, в якій заявник просить скасувати постанови суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімумута не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Центральний районний суд міста Дніпра ухвалою від 13 березня 2025 року справу № 203/1196/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання трудового договору припиненим.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження
№ 12-95гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Згідно з резолютивною частиною постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026 року за результатами перегляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра
від 01 серпня 2025 року, зокрема стягнуто з ПП «Релакс» на користь
ОСОБА_1 середній заробіток з 02 серпня 2024 року до 31 березня
2026 року в сумі 166 991,52 грн, у рахунок відшкодування моральної
шкоди - 2 000 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, та вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України.
Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права (апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та розглянув позовні вимоги, які не були предметом спору), однак підстав,
які б слугували обов'язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині першій статті 411 ЦПК України, в ній не зазначено.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та / або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, слугувати суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права.
Заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що є підставами касаційного оскарження судового рішення, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає про невстановлення фактичних обставин справи (зокрема, що позивачка не подавала заяву про звільнення тощо) та вказує, що в іншій справі № 203/6245/24 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Релакс» про стягнення заборгованості із заробітної плати провадження зупинено до набрання законної сили рішенням у справі, що переглядається.
Проте, вказане вище не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджують наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
Зазначення у постановах Дніпровського апеляційного суду від 31 березня
2026 року про можливість їх оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Релакс» на постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Релакс» про визнання трудового договору припиненим.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв