04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 487/1307/25
провадження № 61-5342ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 січня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2025 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» про визнання права власності та повернення частини членських внесків,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Автогаражного кооперативу «Парма» (далі - АГК «Парма») про визнання права власності на рухоме майно - металевий гараж (бокс) № НОМЕР_1 , який знаходиться на території АГК «Парма», та повернення частини членських внесків, сплачених за листопад, грудень 2015 року, у сумі 90 грн.
Заводський районний суд міста Миколаєва рішенням від 02 травня 2025 року (у складі судді Лагоди А. А.) позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Не погодившись з рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва
від 02 травня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 22 липня 2025 року (у складі колегії суддів Царюк Л. М., Крамаренко Т. В., Кушнірової Т. Б.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2025 року залишив без змін.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою
про роз'яснення постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2025 року
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2025 року відмовив.
Не погодившись з рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва
від 02 травня 2025 року та постановою Миколаївського апеляційного суду
від 22 липня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2025 року (у складі колегії суддів: Петрова Є. В., Грушицького А. І., Литвиненко І. В.) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у справі № 487/1307/25 на підставі пункту 2 частини шостої статті 19, пункту 1
частини другої статті 394 ЦПК України (провадження 61-11108ск25).
Не погодившись з ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 29 жовтня 2025 року (у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року про відмову у роз'ясненні судового рішення у справі № 487/1307/25 на підставі пункту 2 частини шостої статті 19, пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України (провадження № 61-13402ск25).
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення Заводського районного суду міста Миколаєва
від 02 травня 2025 року за нововиявленими обставинами.
Заводський районний суд міста Миколаєва ухвалою від 20 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2025 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення.
Не погодившись з ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва
від 20 січня 2026 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 17 березня 2026 року (у складі колегії суддів Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 січня 2026 року залишив без змін.
20 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 січня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Заводський районний суд міста Миколаєва ухвалою від 18 березня 2025 року справу № 487/1307/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пунктів 2, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
У постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження
№ 12-36гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто
будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18)). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
З огляду на зміст судових рішень, вартість рухомого майна - металевого гаража (боксу) № НОМЕР_1 , який знаходиться на території АГК «Парма», про визнання права власності на яке просить позивач, становить 73 494,67 грн.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання права власності на рухоме майно - металевий гараж (бокс) № НОМЕР_1 , який знаходиться на території АГК «Парма», та повернення частини членських внесків, сплачених за листопад, грудень 2015 року у сумі 90 грн.
Отже, ціна позову у цій справі у загальному розмірі становить 73 584,67 грн (73 494,67 грн + 90 грн), яка станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
З огляду на зміст резолютивних частин постанов Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2025 року та від 17 березня 2026 року, постанови апеляційного суду можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції з підстав, викладених у статті 389 ЦПК України.
Крім того, Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2025 року визнав дану справу малозначною та відмовив у відкритті касаційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Таким чином, судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, оскільки дана справа є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. Проте передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржником у касаційній скарзі не зазначені, що виключає можливість перегляду справи судом касаційної інстанції та, відповідно, перевірки інших доводів касаційної скарги.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 січня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2025 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма» про визнання права власності та повернення частини членських внесків.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв