04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 392/1958/25
провадження № 61-4845ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грицик Геннадій Олексійович, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У вересні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 11 березня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка також вказувала, що спільне життя з відповідачем у неї не склалось, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть з березня
2024 року, донька проживає з нею, відповідач у справах сім'ї участі не приймає.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_3 просила суд стягнути з
ОСОБА_1 на її користь аліменти на дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Маловисківський районний суд Кіровоградської області рішенням від 03 грудня 2025 року (у складі судді Кавун Т. В.) позов ОСОБА_3 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на
дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи
з 26 вересня 2025 року та до досягнення донькою повноліття.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави 1 211,20 грн судового збору.
Допустив негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в частині стягнення судового збору.
Запорізький апеляційний суд постановою від 03 квітня 2026 року (у складі колегії суддів Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Карпенка О. Л.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишив без змін.
11 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Грицик Г. О., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення судового збору в дохід держави, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Маловисківський районний суд Кіровоградської області ухвалою
від 26 вересня 2025 року справу № 392/1958/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
У частині четвертій статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
З огляду на резолютивну частину постанови Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення аліментів.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа, у якій подана касаційна скарга, відноситься до категорії малозначних відповідно до вимог процесуального закону, які відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах «а», «б», «в» та «г» цієї ж норми.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а тому заявник вважає, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі заявник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відповідач має пільги зі сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в якій визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Доводи щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, бо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає непереконливими та не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на таке.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Питання застосування приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» вже неодноразово було предметом дослідження суду касаційної інстанції загалом та Великої Палати Верховного Суду зокрема.
Так, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведена норма права має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України
від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19).
В ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі № 567/79/23 (провадження
№ 14-93цс24) Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію про те, що Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення змін до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції гідності та Героїв України). Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з часу прийняття нею
09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19 (провадження
№ 11-795заі19), як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Таким чином, посилання ОСОБА_1 на те, що він має пільги зі сплати судового збору, а суди першої та апеляційної інстанцій цього не врахували, тому касаційне провадження підлягає відкриттю в цій частині відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
є безпідставними, оскільки він є відповідачем у даній справі, предметом якої є стягнення з нього на користь позивачки аліментів на доньку. Даний спір не пов'язаний із захистом прав та / або охоронюваних законом інтересів відповідача саме як учасника бойових дій, а стосується передбаченого
статтею 180 СК України обов'язку батька утримувати свою неповнолітню дитину до досягнення нею повноліття й вимоги статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грицик Геннадій Олексійович, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв