адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004
06.05.2026 Справа № 917/176/26
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., розглянувши матеріали справи №917/176/26
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116
до відповідача Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради, вул. Софіївська, 15, селище Скороходове, Полтавський район, Полтавська область, 38813
про стягнення 49 732,62 грн заборгованості,
06.02.2026 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради про стягнення заборгованості за договором №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року у розмірі 49 732,62 грн, з яких: 34 653,22 грн основна заборгованість, 11 595,84 грн - пеня, 1 254,27 грн - 3% річних, 2 229,29 грн - інфляційні втрати (вх. №182/26).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року.
Ухвалою суду від 10/02/2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №917/176/26, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
18.02.2026 року від відповідача надійшла заява про визнання позову, згідно якої Виконавчий комітет Скороходівської селищної ради не заперечує проти заявлених вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг у справі № 917/176/26 та просить суд розглянути вказану позовну заяву на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно положень статті 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» ( Позивач) та ВИКОНАВЧИМ КОМІТЕТОМ СКОРОХОДІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (Відповідач) 27.12.2024 укладено договір № 15-8070/24-БО-Т постачання природного газу ( Договір, арк. справи10-15 ). 11.02.2025 року сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору (арк. справи 16).
Згідно п. 3.5 Договору приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Відповідно до п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, на підставі отриманих від Відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Позивач готує та надає Відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Позивача.
Пунктами 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 Договору встановлено, що Відповідач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Позивачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення Відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Відповідача відповідно до п. 3.5.1 Договору, та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору Позивачем направлялись Відповідачу примірники актів приймання-передачі за січень-квітень 2025, які підписані уповноваженими представниками Позивача та Відповідача (арк. справи 17-18).
Поданими актами приймання передачі природного газу підтверджується, що на виконання умов Договору Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 308 123,38 грн.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання- передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 34 653,22 грн.
Позивач також нарахував та заявив до стягнення:
-11 595,84 грн - пеня,
- 1 254,27 грн - 3% річних,
- 2 229,29 грн - інфляційні втрати.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року у розмірі 49 732,62 грн, з яких: 34 653,22 грн основна заборгованість, 11 595,84 грн - пеня, 1 254,27 грн - 3% річних, 2 229,29 грн - інфляційні втрати.
Відповідач проти задоволення позову не заперечував.
При вирішенні спору суд враховує наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь Другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Як вбачається з наданої до позовної заяви копії Договору №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року, договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що, за умовами цього договору, свідчить про набрання ним чинності.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).
Положеннями статті 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина 1 статті 691 ЦК України).
З поданих доказів вбачається, що на виконання умов Договору Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 308 123,38 грн., який оплачено відповідачем частково (арк. справи 19-22). Станом на час розгляду справи та прийняття рішення сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 34 653,22 грн., що не спростовується відповідачем.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 34 653,22 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 11 595,84 грн - пеня, 1 254,27 грн - 3% річних, 2 229,29 грн - інфляційні втрати.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19 та постановах Верховного Суду від 17.10.2018р. у справі №916/1883/16, від 08.05.2019р. у справі №904/2156/18, від 20.09.2019р. у справі №904/4342/18, від 14.01.2020р. у справі № 924/532/19, від 29.04.2020р. у справі №910/1193/19, від 18.06.2020р. у справі №904/3491/19, від 01.10.2020р. у справі №910/11820/18, від 10.02.2021р. у справі №910/14257/19.
Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку що він є арифметично вірним.
Позовні вимоги про стягнення 11 595,84 грн - пеня, 1 254,27 грн - 3% річних, 2 229,29 грн - інфляційні втрати суд задовольняє.
Доказів проведення повних розрахунків за позовними вимогами в справу відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №15-8070/24-БО-Т постачання природного газу від 27.12.2024 року у розмірі 49 732,62 грн, з яких: 34 653,22 грн основна заборгованість, 11 595,84 грн - пеня, 1 254,27 грн - 3% річних, 2 229,29 грн - інфляційні втрати підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована і не заперечується, а тому підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328,00 грн.
Відповідно до ч. 3 статті 4 даного Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено 2622,40 грн. з урахуванням коефіцієнту 0,8 (арк. справи 6), зарахування суми судового збору підтверджується відповідною випискою (арк. справи 32).
Відповідно до ч. 1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
За ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Заяву про визнання позову відповідач подав 18.02.2026 р., тобто в межах 30-ти денного строку з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, 50% судового бору у розмірі 1 331,20 грн підлягають поверненню позивачу з бюджету відповідно до статті 129 ГПК України, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України, якою визначено право позивача на повернення 50 відсотків судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, яке було реалізоване відповідачем. Витрати зі сплати інших 50 відсотків судового збору у розмірі 1 331,20 грн покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ СКОРОХОДІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (вул. Софіївська, 15, селище Скороходове, Полтавський район, Полтавська область, 38813, код ЄДРПОУ 40924458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) борг у загальній сумі 49 732,62 гривень, у тому числі: основний борг у сумі 34 653,22 грн., пеня у сумі 11 595,84 грн., три проценти річних у сумі 1 254,27 грн.; інфляційні втрати у сумі 2 229,29 грн., а також 1 331,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ з набранням рішенням законної сили.
3. Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) з державного бюджету України судовий збір у сумі 1 331,20 грн, який сплачено платіжною інструкцією № 0000031506 від 04.02.2026 року.
Повне рішення складено 06.05.2026 року
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. М. Тимощенко