22.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/5157/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Кучеренко О. І., Кошлі А. О.,
секретар судового засідання Старина А. С.,
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026, суддя Золотарьова Я. С., м. Дніпро, у справі № 904/5157/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА", с. Молодіжне, Царичанський р-н., Дніпропетровська обл.,
про стягнення компенсації,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" та просить суд стягнути грошові кошти в сумі 559 872,00 грн, в якості компенсації за втрачені ящики та судовий збір.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі №904/5157/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА" грошові кошти у розмірі 559 872,00 грн, судовий збір у розмірі 3718,46 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не повернув орендовані ящики/тару, не надав належних доказів форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України), а відповідно до умов договору та статті 323 ЦК України ризик втрати чи пошкодження майна несе орендар з моменту його прийому до моменту повернення.
Тому суд задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача заборгованість у розмірі 559 872,00 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" не погоджується з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 по справі №904/5157/25 та вважає його незаконним і необґрунтованим з наступних підстав.
Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права України, зокрема ст. 323 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що ризик випадкового знищення або пошкодження майна нібито покладається на відповідача. Однак, як зазначив сам суд, втрата об'єкту оренди відбулася не з вини відповідача і не з вини позивача, оскільки причиною став факт тимчасової окупації території військами рф. У зв'язку з цим норма ст. 323 ЦК України застосована судом помилково, а висновок про нібито наявний ризик для відповідача є юридично необґрунтованим.
Договір оренди від 23.07.2019 р. №115СО-0719 передбачає компенсацію втрат ящиків лише у разі наявності винних дій орендаря, що призвели до втрати майна (п. 7.1.12 Договору). В даному випадку відповідач не здійснював втрату ящиків; ящики були захоплені військами рф, тобто шкоду завдано третьою стороною, яка несе відповідальність за свої дії відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за період, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає. Власником ящиків є позивач, і саме він має право на відшкодування збитків, які спричинені третім особам, у тому числі Російською Федерацією, відповідно до ст. 22, 1166, 1173 ЦК України та ст. 5 ч. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Держава Україна встановила відповідний порядок відшкодування шкоди від збройної агресії РФ Постановами КМУ №326 від 20.03.2022 та №365 від 29.03.2024.
Суд першої інстанції також не врахував форс-мажорний характер обставин, що виникли після укладення договору та унеможливили виконання зобов'язання відповідачем, зокрема тимчасову окупацію території с. Бурчак, Михайлівського району, Запорізької області військами рф. Форс-мажор підтверджений Торгово-промисловою палатою України відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", що визнає військову агресію РФ надзвичайною, невідворотною та об'єктивною обставиною. Згідно зі ст. 617 ЦК України та ст. 218 Господарського кодексу України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо вони стали наслідком непереборної сили.
Крім того, позов подано позивачем передчасно, оскільки договір передбачає обов'язковий претензійний порядок вирішення спору (п. 12.1 Договору), який не було дотримано. Надіслані рахунки та акти не є претензійним порядком та не можуть замінювати його. Раніше вже подавалися позови щодо того ж предмету, які були відхилені, що свідчить про існування спору про право на стягнення втрат.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував:
- відсутність винних дій відповідача, які призвели до втрати ящиків;
- форс-мажорний характер обставин - тимчасову окупацію території військами рф.;
- претензійний порядок вирішення спору, передбачений договором;
- право власника майна (позивача) на стягнення збитків, а не орендаря;
- відповідні норми ЦК України та законодавства України щодо відповідальності за збитки, завдані третіми особами або форс-мажорними обставинами.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, а задоволення позову повинно бути скасоване повністю.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти її задоволення та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, посилаючись на наступне.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризик випадкової втрати майна відповідно до умов договору оренди несе орендар, а тому вимоги про компенсацію за втрачені ящики є правомірними.
У суді першої інстанції відповідач посилався на окупацію території та введення воєнного стану як на підставу звільнення від відповідальності. Разом із тим позивач обґрунтовано зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, а їх наявність та вплив повинні бути доведені саме щодо конкретного зобов'язання. Належним підтвердженням таких обставин є сертифікат ТПП України, який відповідачем надано не було. Суд першої інстанції погодився з цією правовою позицією та зазначив, що саме по собі існування воєнного стану не звільняє сторону від відповідальності, а форс-мажор має бути доведений у причинному зв'язку з неможливістю виконання конкретного зобов'язання. Відтак доводи апеляційної скарги ТОВ "Ал Терра" фактично зводяться до повторення позиції, яка вже була досліджена та обґрунтовано відхилена судом першої інстанції.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що втрата майна сталася не з вини орендаря, а внаслідок окупації території. Однак суд правильно зазначив, що у даному спорі питання вини не є визначальним, оскільки відповідальність сторін має договірний характер. Умовами договору оренди передбачено спеціальний розподіл ризиків, відповідно до якого компенсація вартості майна підлягає сплаті у разі його втрати незалежно від причин. Таким чином, навіть за відсутності вини орендар несе ризик втрати майна відповідно до погоджених сторонами умов договору.
Відповідно до статті 323 ЦК України ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 11.1 договору оренди прямо передбачено, що всі ризики загибелі, втрати або пошкодження майна переходять до орендаря з моменту його прийняття до моменту повернення. Суд першої інстанції належним чином дослідив зміст договору та дійшов обґрунтованого висновку про покладення ризику випадкової втрати майна саме на орендаря. Апеляційна скарга не містить доводів щодо недійсності відповідного положення договору та не спростовує його змісту, натомість фактично спрямована на зміну погодженого сторонами розподілу ризиків, що суперечить принципу свободи договору та положенням статті 629 ЦК України, згідно з якою договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Окрім цього, суд першої інстанції звернув увагу, що у справі № 904/1029/25 вже було встановлено неналежність способу захисту у вигляді вимоги про повернення майна. Натомість у даній справі позивач обрав належний спосіб захисту, заявивши вимогу про компенсацію 100 % вартості втраченого майна відповідно до умов договору оренди. Такий спосіб захисту відповідає правовій природі спірних правовідносин та спрямований на реальне поновлення порушеного права позивача.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кошля А. О., Кучеренко О. І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/5157/25.
Витребувано матеріали справи № 904/5157/25 у Господарського суду Дніпропетровської області.
18.02.2026 справа № 904/5157/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2026 призначено справу № 904/5157/25 до розгляду в судовому засіданні на 11.03.2026 о 12 год. 00 хв.
26.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у зв'язку з тим, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА", відбув у щорічну відпустку з 27.02.2026 по 12.03.2026 включно (сканкопія наказу додається), в зв'язку з чим не може прибути для участі у судовому засіданні.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/5157/25 відкладено на 15.04.2026 об 11:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/5157/25 призначено на 22.04.2026 о 12 год. 30 хв.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. № суду 5160/26 від 21.04.2026), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату та час, у зв'язку з тим що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" захворів і перебуваю на лікарняному з 21.04.2026 р. (лікарняний складений у цифровому вигляді згідно вимог діючого законодавства України (е-лікарняний), сканкопія додається), в зв'язку з чим не можу прибути для участі у судовому засіданні, з метою забезпечення прав апелянта (Відповідача) на належне самопредставництво у справі, прошу суд відкласти судове засідання та без моєї участі справу не розглядати, оскільки рішення по справі має суттєве значення для товариства
22.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА" через систему "Електронний суд" надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Натеко Логістика" за наявними у справі матеріалами.
У судове засідання 22.04.2026 представники скаржника (відповідача) та позивача у судове засідання не з'явилися.
Апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
З приводу поданого скаржником (відповідачем) клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У поданому до суду клопотанні скаржник (відповідач) послався на неможливість явки у судове засідання керівника товариства у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікарняному з 21.04.2026.
Колегією суддів враховано наступне.
Відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Скаржник (відповідач) був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що було встановлено судом вище; у даному випадку скаржник (відповідач) 12.03.2026 отримав ухвалу суду від 11.03.2026, отже, за місяць до судового засідання знав про призначене на 15.04.2026 судове засідання; 09.04.2026 отримав ухвалу суду від 09.04.2026, отже, за два тижні до судового засідання знав про призначене на 22.04.2026 судове засідання;
- скаржником (віповідачем) не доведена неможливість заміни представника на іншого, враховуючи завчасну обізнаність скаржника (відповідача) про призначене на 22.04.2026 судове засідання; на пошук представника у скаржника (відповідача) у нього було близько один місяць;
- ухвалою суду від 23.02.2026 явка у судове засідання 11.03.2026 не визнавалась обов'язковою;
- правова позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі та, враховуючи вказане, у клопотанні не наведено причин неможливості проведення судового засідання 22.04.2026 за відсутності представника скаржника (відповідача);
- також скаржник (відповідач) не був позбавлений права на участь у судовому засіданні особисто або його представника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у відповідності до статті 197 Господарського процесуального кодексу України, між тим з таким клопотанням до суду не звертався;
- відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, судом зауважено, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах Верховного Суду від 19.03.2026 по справі № 908/1324/21, від 16.03.2026 по справі № 916/1838/25, від 13.03.2026 по справі № 904/2851/20, від 10.03.2026 по справі № 917/1735/21(917/1992/24), від 24.02.2026 по справі № 917/1899/23, від 10.02.2026 по справі № 50/790-43/173, від 27.01.2026 по справі №922/639/23, від 20.01.2026 по справі № 910/16249/21, від 13.01.2026 по справі № Б15/101-08.
Також колегія суддів наголошує, що розумність строків розгляду справи судом є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Враховуючи вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що наведені у клопотанні скаржника (відповідача) про відкладення розгляду справи причини неявки його представника не є поважними, що у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника справи.
Судом відзначено, що у даному випадку всі учасники справи отримали ухвали суду від 23.02.2026, 11.03.206, 09.04.2026 завчасно; підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 22.04.2026, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
Встановлені судом обставини справи.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Натеко Логістика» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛ ТЕРРА» (орендар) 23.07.2019 укладено договір оренди №115СО-0719, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю у платне строкове користування ящики та/або тару, а орендар зобов'язується прийняти їх, використовувати за цільовим призначенням та повернути у визначені договором строки.
Договором передбачено обов'язок орендаря повернути орендоване майно, підписувати відповідні акти приймання-передачі, а також нести ризики втрати, загибелі або пошкодження майна з моменту його прийняття до моменту повернення орендодавцю. У разі втрати ящиків та/або тари орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцю 100% їх вартості у визначений договором строк.
На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв у користування ящики, що підтверджується актами приймання-передачі №23288 від 08.02.2022, №23432 від 18.02.2022 та №23329 від 02.03.2022, підписаними сторонами в електронній формі відповідно до умов додаткової угоди №1 від 01.01.2021, якою передбачено використання електронного документообігу через систему «M.E.Doc». Факт отримання ящиків орендарем не заперечується.
Судом встановлено, що орендар не виконав свого обов'язку щодо повернення частини орендованого майна, а саме не повернув ящики визначених видів та кількості. Наявність заборгованості за неповернутими ящиками підтверджується актом звіряння за період з 01.06.2022 по 30.06.2022, який був направлений орендодавцем та прийнятий орендарем, а також листом орендаря від 29.09.2022, у якому останній повідомив про неможливість повернення ящиків у зв'язку з окупацією місця їх знаходження.
Крім того, судом встановлено, що раніше між сторонами розглядався спір щодо повернення ящиків (справа №904/1029/25), за результатами якого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2025 у задоволенні позову було відмовлено з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту, при цьому суд зазначив, що належним способом захисту є вимога про стягнення компенсації вартості втраченого майна.
Після набрання зазначеним рішенням законної сили позивач направив відповідачу рахунок на оплату №5210 від 15.07.2025 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6323 від 15.07.2025 на суму 559 872,00 грн як компенсацію за втрачені ящики. Вказані документи були отримані відповідачем, однак обов'язок зі сплати відповідної суми виконаний не був.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі №904/5157/25, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЛОГІСТИКА" грошові кошти у розмірі 559 872,00 грн, судовий збір у розмірі 3718,46 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не повернув орендовані ящики/тару, не надав належних доказів форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України), а відповідно до умов договору та статті 323 ЦК України ризик втрати чи пошкодження майна несе орендар з моменту його прийому до моменту повернення.
Тому суд задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача заборгованість у розмірі 559872,00 грн.
Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Колегія суддів констатує, що матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем майна відповідачу за актами приймання-передачі, а також встановлено та не заперечується самим відповідачем факт неповернення частини орендованого майна. Відтак обов'язок відповідача або повернути майно, або виконати передбачений договором альтернативний обов'язок щодо компенсації його вартості є належно встановленим.
Суд першої інстанції правильно застосував положення статті 785 ЦК України, відповідно до якої у разі припинення договору наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві річ. Невиконання цього обов'язку є порушенням зобов'язання та тягне правові наслідки, визначені договором.
Ключовим для вирішення спору є правильний висновок суду щодо розподілу ризиків випадкової втрати майна. Відповідно до статті 323 ЦК України ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе власник, якщо інше не встановлено договором або законом. У даному випадку сторони, реалізуючи принцип свободи договору, передбачили інший розподіл ризиків: пунктом 11.1 договору прямо встановлено, що ризик втрати, загибелі або пошкодження майна несе орендар з моменту його прийняття до моменту повернення.
Зазначене положення договору є чітким, не оспореним сторонами та підлягає застосуванню як спеціальна умова, що відступає від загального правила, встановленого законом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення ризику випадкової втрати майна саме на відповідача.
Доводи апелянта про відсутність вини не впливають на правильність вирішення спору, оскільки відповідальність у даному випадку має договірний характер та пов'язана з прийняттям на себе ризику втрати майна. Умовами договору, зокрема пунктом 7.1.2, передбачено обов'язок орендаря компенсувати 100 % вартості майна у разі його втрати без застережень щодо наявності вини. Посилання апелянта на інші положення договору є вибірковим та не спростовує встановленого договором розподілу ризиків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності настання форс-мажорних обставин.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру та підлягають доведенню у кожному конкретному випадку, зокрема щодо їх впливу на можливість виконання конкретного зобов'язання. Сам факт військової агресії чи окупації території не є достатньою підставою для звільнення від відповідальності.
При цьому відповідач не надав належного та допустимого доказу наявності форс-мажорних обставин у вигляді сертифіката Торгово-промислової палати України, який відповідно до законодавства є офіційним підтвердженням таких обставин. Відсутність такого доказу, а також недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між відповідними обставинами та неможливістю виконання зобов'язання, свідчать про безпідставність посилань апелянта на форс-мажор.
Крім того, навіть встановлений судом факт відсутності вини сторін у втраті майна не впливає на правову оцінку, оскільки відповідно до умов договору ризик такої втрати покладено на орендаря.
Посилання апелянта на те, що шкода завдана третьою особою, не звільняє відповідача від виконання зобов'язань перед позивачем, оскільки такі правовідносини є самостійними. Наявність у позивача права на відшкодування шкоди від третіх осіб не виключає обов'язку відповідача виконати умови укладеного договору.
Доводи апеляційної скарги щодо застосування частини 6 статті 762 ЦК України є неправомирними, оскільки зазначена норма регулює питання плати за користування майном, тоді як предметом спору є компенсація вартості втраченого майна.
Також безпідставними є твердження апелянта про недотримання позивачем претензійного порядку врегулювання спору, оскільки матеріалами справи підтверджується направлення відповідачу відповідних вимог, які за своїм змістом відповідають суті претензії, а апелянтом не доведено порушення його прав у зв'язку з цим.
Посилання на передчасність звернення до суду та наявність інших судових спорів не впливають на правильність вирішення даної справи, оскільки позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права - стягнення вартості втраченого майна відповідно до умов договору.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, спрямовані на переоцінку доказів та не містять належного правового обґрунтування. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для скасування або зміни рішення відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛ ТЕРРА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/5157/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/5157/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 06.05.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО
Суддя А. О. КОШЛЯ