22.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/3606/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І,
секретаря судового засідання Старина А. С.,
за участю:
позивача (апелянта): Бондаренка О. Д.,
відповідача: Росітюк Н. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РОБОЧА 65" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 (суддя Перова О. В., м. Дніпро) у справі № 904/3606/25
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РОБОЧА 65", 49008, м.Дніпро, вул. Робоча, буд.65, код ЄДРПОУ 40612274
до Дніпровської міської ради, 49000, м.Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514
про визнання незаконними дії та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча 65" (ОСББ "Робоча 65") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпровської міської ради (ДМР), у якому просило суд:
- визнати незаконними дії ДМР, спрямовані на безпідставне проведення державної реєстрації права власності за Територіальною громадою м. Дніпра в особі ДМР, та зобов'язати ДМР припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 65;
- скасувати рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР про державну реєстрацію права власності Територіальної громади м. Дніпра в особі ДМР на нежитлове приміщення № II загальною площею 138,4 кв.м. на першому поверсі житлового будинку літ. А-16 за адресою: м. Дніпро, вулиця Робоча (Чечелівський район), будинок 65, корп. 5, приміщення № ІІ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1639995012101, внесене 10.09.2018 року державним реєстратором Риженко М. С.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, належить на праві спільної сумісної власності співвласникам будинку, а відповідач незаконно зареєстрував на нього право комунальної власності, зокрема в період дії судової заборони на реєстраційні дії. Крім того, позивач стверджував, що відповідач самовільно приєднав до спірного приміщення частину місць загального користування (тамбур, коридори, санвузли) та здійснив прорізи в несучих стінах без відповідних дозволів та згоди співвласників.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні об'єкти, як на час проектування, так і на момент проведення первинної інвентаризації (1992-1994 років), і по теперішній час мали та мають статус нежитлових приміщень, будувалися як блоки обслуговування (перукарні, поштові відділення, клубні та піонерські кімнати, магазини тощо), знаходяться на 1-му поверсі, мають окремі входи, транзитні комунікації, в приміщеннях відсутнє обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення, а також інше обладнання, що забезпечує потреби усього житлового будинку, тому вони не є допоміжними приміщеннями. Суд першої інстанції послався на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 904/2636/19, та зазначив, що позивачем не доведено порушення його прав, а обраний спосіб захисту не є ефективним.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
ОСББ "Робоча 65" не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив нез'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, що є підставами для скасування рішення відповідно до ст. 277 ГПК України.
Зокрема, апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково ототожнив нежитлове приміщення № I (перукарню) з оспорюваним приміщенням № II (телемайстернею), дійшовши хибного висновку про те, що тамбур 1 нежитлового приміщення № I перукарні був частиною оспорюваного приміщення № II з моменту введення в експлуатацію. Апелянт посилається на висновок експерта № 4358-21 за результатами судової будівельно-технічної експертизи у справі № 904/2636/19, який, на його думку, свідчить, що приміщення № I та № II не пов'язані між собою та не мають спільних кімнат, а тамбур І нежитлового приміщення № I перукарні не пов'язаний з оспорюваним приміщенням № II.
Апелянт наголошує, що суд не врахував подані ним додаткові обґрунтування та заяви, в яких детально аналізувалися розбіжності між поверховими планами 1992 та 2018 років. За результатами порівняльного аналізу інвентаризаційних документів позивач стверджує, що відповідач незаконно приєднав до оспорюваного приміщення № II допоміжні приміщення загальною площею 60,88 кв.м. (частину вестибюлю 27, коридор 29, санвузли 30, підсобне 40 за проектом 5292-87-03 АР лист 4(1,2,3)), зокрема тамбур І площею 4,0 кв.м., який на плані 1992 року був у загальному доступі, а на плані 2018 року вже включений до складу приміщення № II.
Апелянт також зазначає, що державна реєстрація права власності на спірне приміщення була здійснена 10.09.2018 в період дії ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2017 у справі № 200/13101/17 про забезпечення позову, якою було заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо нежитлових приміщень будинку, включаючи приміщення № ІІ, блок 5, позиції 1-3, загальною площею 143,6 кв.м. Апелянт обґрунтовує тотожність приміщення площею 143,6 кв.м. (за інвентаризацією 1992 року) та приміщення площею 138,4 кв.м. (за інвентаризацією 2018 року) посиланням на акт інженера з технічної інвентаризації Третьяк Ж. В. від 14.02.2018, який зафіксував зменшення площі на 5,2 кв.м. внаслідок ремонтно-оздоблювальних робіт.
Крім того, апелянт стверджує, що відповідач здійснив прорізи в несучих залізобетонних стінах приміщення № II без проектної документації, розрахунків та дозвільних документів, що є втручанням у несуче-огороджувальні конструкції будинку, які належать до спільного майна співвласників. Апелянт посилається на акт комісійного огляду від 13.01.2025 та правові позиції Верховного Суду (постанови від 26.08.2024 у справі № 932/10156/21, від 06.11.2023 у справі № 707/2516/18), згідно з якими втручання в несучі конструкції потребує згоди співвласників.
Апелянт також зазначає, що документом, на підставі якого проведено державну реєстрацію, є "Витяг з реєстру об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпра", який не передбачений ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як підстава для реєстрації, що свідчить про порушення порядку реєстрації.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти її задоволення та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, посилаючись на наступне.
Відповідач зазначає, що спірне нерухоме майно увійшло до комунальної власності територіальної громади міста з моменту складання акту приймання-передачі від 10.09.2003 цілісного майнового комплексу ОЖКП "Південне", що відбулося на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради № 126-7/XXIV від 17.01.2003 та розпорядження голови обласної ради № 171-р від 10.09.2003. Оскільки передача відбулася до набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, момент виникнення права власності визначався за ст. 128 ЦК УРСР 1963 року - з моменту передачі речі, а не з моменту державної реєстрації. Відповідач наголошує, що державна реєстрація має лише декларативний (похідний) характер і не є підставою виникнення права власності.
Відповідач стверджує, що доводи апелянта про допоміжний характер спірних приміщень є помилковими та ґрунтуються на формальному тлумаченні назв приміщень без урахування їх функціонального призначення. Відповідач зазначає, що згідно з проектною документацією зазначені приміщення (вестибюлі, холи, коридори, санвузли) входять до складу "комплексного приймального пункту" - сукупності нежитлових приміщень, призначених для здійснення господарської діяльності, а допоміжні приміщення обслуговуючого характеру (тамбури, коридори, санвузли) забезпечують функціонування саме нежитлового комплексу, а не житлової частини будинку.
Відповідач також звертає увагу на те, що обставини щодо статусу спірних приміщень вже були предметом судового розгляду у справі № 904/2636/19, де судами, включаючи Верховний Суд, було встановлено, що спірні приміщення є нежитловими, не належать до житлового фонду і становлять самостійні об'єкти цивільно-правових відносин. У межах тієї справи була проведена судова будівельно-технічна експертиза, яка підтвердила нежитловий статус приміщень. Відповідач вважає, що ці обставини мають преюдиційне значення.
Крім того, відповідач зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є невизначеним та неефективним, оскільки вимога про "припинення дій, що порушують право" не конкретизує, які саме дії повинна припинити ДМР, а скасування рішення про державну реєстрацію саме по собі не призведе до припинення права власності територіальної громади та не відновить права позивача.
Щодо змісту постанови Верховного Суду у справі № 904/2636/19:
У постанові від 05.07.2023 у справі № 904/2636/19 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, направляючи справу на новий розгляд до апеляційної інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний був встановити тотожність спірних приміщень із переліком нежитлових приміщень, щодо яких вжито заходи забезпечення позову у справі № 200/13101/17. Водночас щодо статусу приміщень Верховний Суд зазначив: "Розглядаючи справу № 904/2636/19, судом апеляційної інстанції установлено, що спірні об'єкти, як на час проектування, так і на момент проведення первинної інвентаризації (1992-1994 років) і по теперішній час мали та мають статус нежитлових приміщень, будувалися як блоки обслуговування (перукарні, поштові відділення, клубні та піонерські кімнати, магазини тощо), знаходяться на 1-му поверсі, мають окремі входи, транзитні комунікації, в приміщеннях відсутнє обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення, а також інше обладнання, що забезпечує потреби усього житлового будинку, тому вони не є допоміжними приміщеннями... Отже, під час розгляду даної справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що спірні приміщення є нежитловими, не належать до житлового фонду і становлять самостійні об'єкти цивільно-правових відносин, а доводи касаційної скарги не спростовують таких висновків суду".
У постанові від 31.01.2024 у цій же справі Верховний Суд залишив без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023, якою було відмовлено у задоволенні позову, зокрема, щодо скасування запису про право власності на нежитлове приміщення № II загальною площею 138,4 кв.м. (реєстраційний номер 1639995012101).
15.04.2026 від ОСББ "Робоча 65" надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу з додатками, зокрема із посиланням на Звіт експерта від 13.03.2026, який, на думку позивача, підтверджує, що вхідні вестибюлі (№ 27 згідно проекту) є невід'ємною частиною будинку та місцями загального користування.
Оскільки незаконними діями Відповідача порушуються права співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 65, а Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча 65" здійснює управління вказаним житловим будинком та створене з метою захисту прав співвласників, то належним способом захисту є саме визнання незаконними дій Дніпровської міської ради, як органу місцевого самоврядування, які полягають у зверненні до державних реєстраторів із заявою про реєстрацію права власності за Територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо приміщення №ІІ та спрямованих на безпідставне проведення державної реєстрації права власності за Територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а також припинення дій, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 65.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кучеренко О. І., Демчина Т. Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РОБОЧА 65" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 904/3606/25.
Витребувано матеріали справи №904/3606/25 у Господарського суду Дніпропетровської області.
27.03.2026 справа № 904/3606/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 призначено справу № 904/3606/25 до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2026 о 10 год. 30 хв.
У судовому засіданні 22.04.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" визначено, що житловий і нежитловий фонд, а також житлово-експлуатаційні організації підлягали передачі з державної до комунальної власності.
Житловий будинок по вул. Робоча, 65 у м. Дніпрі був введений в експлуатацію у 1990-1992 роках та разом із нежитловими приміщеннями і майном обслуговуючої житлово-експлуатаційної організації перейшов до спільної власності територіальних громад області.
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 17.01.2003 №126-7/ХХІV житловий фонд, що перебував на балансі обласних житлово-комунальних підприємств, зокрема ОЖКП "Південне", передано до власності територіальної громади м. Дніпропетровська.
Розпорядженням голови обласної ради від 10.09.2003 №171-р та відповідними рішеннями обласної ради було передано до комунальної власності м. Дніпропетровська цілісний майновий комплекс ОЖКП "Південне".
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 №11/13 прийнято у комунальну власність територіальної громади міста ОЖКП "Південне" разом із майном, будівлями та спорудами, що перебували на його балансі.
Актом приймання-передачі від 10.09.2003 цілісний майновий комплекс ОЖКП "Південне" передано зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.
З моменту підписання акта приймання-передачі право власності на майно цілісного майнового комплексу, у тому числі на спірне нерухоме майно, перейшло до територіальної громади міста Дніпропетровська в особі міської ради.
Державна реєстрація речових прав не є підставою набуття права власності, а лише підтверджує вже набуте право.
У межах справи №904/2636/19 ОСББ "Робоча 65" оскаржувало дії Дніпровської міської ради щодо державної реєстрації права комунальної власності на житловий будинок та низку нежитлових приміщень у будинку по вул. Робоча, 65.
У справі №904/2636/19 судами неодноразово здійснювався перегляд рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Остаточно постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 31.01.2024, у задоволенні позовних вимог ОСББ у відповідній частині було відмовлено.
У справі №904/2636/19 судами встановлено, що спірні приміщення: є нежитловими; були спроектовані та побудовані як блоки обслуговування населення (перукарні, магазини, поштові відділення, клубні кімнати тощо); розташовані на першому поверсі будинку; мають окремі входи; не містять обладнання, яке обслуговує весь житловий будинок; не є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.
За результатами судової будівельно-технічної експертизи №4358-21 від 14.12.2022 встановлено, що спірні приміщення як на момент введення будинку в експлуатацію, так і на момент проведення експертизи були та залишаються нежитловими; вони призначалися для розміщення об'єктів громадського та побутового обслуговування; у них відсутнє обладнання, необхідне для обслуговування будинку; проведені перепланування є незначними та не змінюють функціонального призначення приміщень; приміщення не належать до допоміжних приміщень будинку.
Проектна документація відображала лише наміри забудови та могла відрізнятися від фактично збудованого об'єкта.
Спірне приміщення №ІІ корпусу 5 з моменту введення будинку в експлуатацію мало статус нежитлового приміщення, яке використовувалось як перукарня та включало відповідні функціональні приміщення (зали, хол, побутові кімнати, санвузли тощо).
Доказів самовільного приєднання Дніпровською міською радою приміщень загального користування до спірного нежитлового приміщення матеріали справи не містять.
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 25.06.1980 №440/3 передбачалось проектування і будівництво в житлових будинках окремих блоків обслуговування населення, у тому числі перукарні, аптек, магазинів, клубних кімнат, поштових відділень та інших об'єктів.
Матеріали технічної інвентаризації КП "МБТІ" ДОР свідчать, що ще у 1992-1994 роках спірні приміщення обліковувались як окремі нежитлові приміщення із самостійним функціональним призначенням.
Верховний Суд у постанові від 05.07.2023 у справі №904/2636/19 дійшов висновку, що спірні приміщення є нежитловими, не належать до житлового фонду та є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин.
Окрема інвентаризаційна справа щодо приміщення №ІІ корпусу 5 будинку №65 по вул. Робоча не заводилась, а окрема технічна інвентаризація як самостійного об'єкта до 2012 року не проводилась.
Відповідачем надано договори оренди спірного нежитлового приміщення, укладені у 2010, 2013 та 2018 роках, що підтверджують використання приміщення як окремого об'єкта комунальної власності площею 138,81 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, 65.
З огляду на викладене, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на зазначене приміщення, скасування рішення державного реєстратора, а також зобов'язання Дніпровської міської ради припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСББ "Робоча 65" про визнання незаконними дій Дніпровської міської ради, спрямованих на проведення державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення, зобов'язання припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності, та скасування рішення державного реєстратора.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні об'єкти, як на час проектування, так і на момент проведення первинної інвентаризації (1992-1994 років), і по теперішній час мали та мають статус нежитлових приміщень, будувалися як блоки обслуговування (перукарні, поштові відділення, клубні та піонерські кімнати, магазини тощо), знаходяться на 1-му поверсі, мають окремі входи, транзитні комунікації, в приміщеннях відсутнє обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення, а також інше обладнання, що забезпечує потреби усього житлового будинку, тому вони не є допоміжними приміщеннями. Суд першої інстанції послався на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 904/2636/19, та зазначив, що позивачем не доведено порушення його прав, а обраний спосіб захисту не є ефективним.
Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Доводи апеляційної скарги ОСББ "Робоча 65" про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, не підтверджені належними доказами та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Насамперед, посилання апелянта на нібито нез'ясування судом обставин справи та недоведеність встановлених фактів не відповідають дійсності. Суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази, зокрема матеріали технічної інвентаризації, проектну та технічну документацію, експертні висновки, а також надав їм належну правову оцінку. Відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінка доказів належить до виключної компетенції суду, і незгода сторони з такою оцінкою не є підставою для скасування рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Твердження апелянта про те, що суд нібито ототожнив нежитлові приміщення № I (перукарню) та № II (телемайстерню), є викривленням змісту оскаржуваного рішення. Суд досліджував саме спірне приміщення № II, аналізуючи його технічні характеристики, історію інвентаризації та функціональне призначення. Згадування приміщення № I здійснювалося виключно у контексті порівняльного аналізу технічної документації, що не свідчить про їх ототожнення. Висновок суду про відсутність підстав вважати, що спірний тамбур є окремим об'єктом спільного користування, ґрунтується на сукупності доказів, а не на формальному змішуванні приміщень.
Посилання апелянта на експертний висновок № 4358-21 також є вибірковим і вирваним із загального контексту. Суд першої інстанції надав оцінку цьому висновку разом з іншими доказами. При цьому сам по собі факт відсутності спільних кімнат між приміщеннями № I та № II не доводить незаконності включення окремих елементів до складу спірного об'єкта, а також не підтверджує наявність у позивача права на ці приміщення.
Доводи апелянта про нібито ігнорування судом поданих додаткових пояснень є безпідставними. Суд не зобов'язаний надавати окрему оцінку кожному аргументу сторони, а повинен оцінити їх у сукупності з іншими доказами. Сам факт незазначення окремих доводів у мотивувальній частині рішення не свідчить про їх недослідження.
Твердження про незаконне приєднання до приміщення № II допоміжних приміщень, у тому числі тамбура, не підтверджені належними доказами. Апелянт фактично ґрунтує свої висновки на припущеннях та власному тлумаченні інвентаризаційних документів. Водночас суд встановив відсутність доказів самовільного приєднання або зміни правового статусу спірних приміщень. Розбіжності у площах або конфігурації приміщень самі по собі не свідчать про незаконне заволодіння спільним майном, особливо за відсутності доказів вибуття такого майна із володіння співвласників.
Безпідставними є й доводи щодо порушення ухвали суду про забезпечення позову. Апелянт не довів тотожності об'єкта, щодо якого була встановлена заборона, та об'єкта, право на який зареєстровано у 2018 році. Наведені посилання на зміну площі приміщення не є достатніми для встановлення такої тотожності, оскільки зміна площі могла бути зумовлена технічними уточненнями або інвентаризаційними особливостями, що підтверджується відповідними актами. Отже, відсутні належні докази того, що державна реєстрація була проведена з порушенням судової заборони.
Аргументи апелянта щодо нібито втручання у несучі конструкції будинку також не підтверджені належними доказами. Наданий акт огляду не є належним доказом у розумінні процесуального закону, оскільки не містить висновків спеціалізованої експертизи щодо впливу таких робіт на конструктивну цілісність будинку. Крім того, навіть у разі наявності певних будівельних змін, це саме по собі не свідчить про виникнення у позивача права власності на спірне майно або про незаконність державної реєстрації права власності відповідача.
Посилання апелянта на порушення порядку державної реєстрації також є необґрунтованими. Сам по собі "витяг з реєстру об'єктів комунальної власності" не є єдиною підставою виникнення права, а лише підтверджує наявність такого права у територіальної громади. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірне майно перебуває у комунальній власності з 2003 року, а державна реєстрація має похідний характер. Апелянт не надав жодного належного доказу, який би спростовував факт набуття права власності територіальною громадою або підтверджував наявність такого права у співвласників будинку.
Крім того, апелянт не довів ключової обставини - наявності порушеного права. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, підставою для задоволення позову є не лише встановлення порушення, а й доведення того, що обраний спосіб захисту є ефективним і призведе до відновлення права. У даному випадку апелянт не обґрунтував, яким чином скасування державної реєстрації відновить його права, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, спрямовані на переоцінку доказів та не містять належного правового обґрунтування. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Підстави для скасування або зміни рішення відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РОБОЧА 65" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 904/3606/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 904/3606/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору покласти на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РОБОЧА 65".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 07.05.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО