вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" квітня 2026 р. Справа№ 910/10303/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Михалевич М. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Акціонерного товариства "УКРНАФТА"
ОСОБА_1 ,
на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 (дата складання та підписання повного тексту рішення 19.12.2025)
у справі № 910/10303/25 (суддя Чинчин О. В.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "УКРНАФТА"
про стягнення заборгованості у розмірі 382 719, 73 грн
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 ; позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРНАФТА" (далі за текстом - АТ "УКРНАФТА"; відповідач) про стягнення 76 926, 30 інфляційних втрат, 281 911, 79 грн пені, 23 881, 64 грн три проценти річних, нарахованих за період з 16.11.2022 по 31.07.2025.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобов'язання з виплати позивачу, як акціонеру АТ "Укрнафта", частини чистого прибутку за 2020 рік. Рішенням господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22, яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 226 011, 50 грн, 3 % річних у сумі 9 325, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753, 87 грн, нарахованих за період з 01.07.2021 по 15.11.2022. У зв'язку з невиконанням цього судового рішення позивач нарахував інфляційні втрати, три проценти річних та пеню за період з 16.11.2022 по 31.07.2025.
Короткий зміст судового рішення та мотиви його ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/10303/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "УКРНАФТА" на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 18 353, 37 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 548, 67 грн., судовий збір у розмірі 1 153, 53 грн та витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 390, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Враховуючи встановлений судом факт невиконання судового рішення у справі №910/10222/22, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв'язку з тим, що позивач невірно визначив базу для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
В рішенні суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої пені, враховуючи те, що сторони у відповідному правочині згоди щодо розміру, випадків та порядку застосування пені не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення зобов'язань, позивачем не вказаний.
Короткий зміст апеляційних скарг. Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/10303/25.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою для скасування судового рішення ОСОБА_1 вказує на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, оскільки суд не позбавлений права самостійно застосовувати норми закону, які він вважає доцільними. Суд не врахував посилання позивача на судове рішення у справі №910/10733/22, у якій ОСОБА_1 була позивачем, і її вимогу про стягнення пені було задоволено.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на відсутність в рішенні розрахунків суду інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
До Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/10303/25 звернулось АТ "УКРНАФТА".
В апеляційній скарзі АТ "УКРНАФТА" просить скасувати зазначене судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги АТ "УКРНАФТА" мотивовано тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, що Наглядовою радою відповідача не приймалось рішень щодо порядку та термінів виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, що вказує на відсутність вини відповідача щодо несвоєчасної виплати частини чистого прибутку, що в свою чергу виключає можливість застосування до нього санкцій компенсаційного характеру.
Посилаючись на індивідуальну податкову консультацію ДПС від 03.12.2024 № 5538/ІПК/99-00-24-03-03 та правові висновки Верховного Суду у справах №9901/407/19, №359/10023/16-ц, АТ "УКРНАФТА" зазначило, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить застережень, що стягнута судом на користь позивача сума має бути перерахована з відніманням встановлених законом податків та зборів
Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Процедура апеляційного провадження
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2026 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "УКРНАФТА" на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/10303/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.03.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 справу №910/10303/25 за апеляційною скаргою АТ "УКРНАФТА" прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.
У зв'язку з самовідводом судді Євсікова О. О. від розгляду цієї справи судом 09.03.2026 постановлено ухвалу про задоволення відповідної заяви судді Євсікова О. О. та про передачу матеріалів справи на повторний автоматизований розподіл.
Новий склад суду сформовано на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 справу №910/10303/25 за апеляційною скаргою АТ "УКРНАФТА" прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.04.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Демидової А. М., Алданової С. О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/10303/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.04.2026.
Присутній у судовому засіданні 23.04.2026 представник АТ "УКРНАФТА" просив задовольнити апеляційну скаргу АТ "УКРНАФТА" та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1
ОСОБА_1 явку свого представника у судове засідання 23.04.2026 не забезпечила. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника позивача.
Обставини справи
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/10222/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку у розмірі 226 011, 50 грн 50 коп., 3 % річних у сумі 9 32, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753, 87 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 411, 36 грн та 85 грн 00 коп. витрат на оплату поштових відправлень. (а.с.31-38)
06.12.2023 на виконання рішення господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22 видано наказ (а.с.45).
28.12.2023 головним державним виконавцем Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання наказу № 910/10222/22 виданого 06.12.2023 (а.с.46).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не виконано рішення суду до теперішнього часу. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем судового рішення, Позивач просить суд стягнути з АТ "УКРНАФТА" інфляційні у розмірі 76 926 грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 23 881 грн. 64 коп. та пеню у розмірі 281 911 грн 79 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Наглядовою радою відповідача приймалось рішень щодо порядку та термінів виплати частини чистого прибутку за 2020 рік. Також оскільки законом не передбачено відповідальності за несвоєчасну виплати частини чистого прибутку, а між сторонами не укладався договір щодо спірних правовідносин, то відсутні правові підстави для стягнення штрафу з відповідача. Також зазначив, що позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за основу взято усю заборгованість, що присуджене згідно рішення суду у справі 910/10222/22, а не суму основної заборгованості.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з АТ "УКРНАФТА" на користь ОСОБА_1 76 926, 30 інфляційних втрат, 281 911, 79 грн пені, 23 881, 64 грн три проценти річних, нарахованих за період, не охоплений судовим рішенням у справі № 910/10222/22 - з 16.11.2022 по 31.07.2025
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат
Як уже було зазначено вище, рішенням господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/10222/22, яке набрало законної сили, стягнуто з ПАТ "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку у розмірі 226 011, 50 грн 50 коп., 3 % річних у сумі 9 325, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753, 87 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 411, 36 грн та 85 грн 00 коп. витрат на оплату поштових відправлень.
Згідно з положенням частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2024 у справі № 910/3646/23 виснується "…що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/10222/22, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.
Доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного) вищенаведеним судовим рішенням матеріали справи не містять. Тому позивач вважає, що має право нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних на всі наведені вище суми за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж у силу вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
У постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
З урахуванням наведеного, розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період мав відбуватися з урахуванням інфляційної складової основного боргу за попередній період, який у цьому випадку складає 58 753, 87 грн.
Звідси, сума основного боргу, яка підлягає індексації за заявлений позивачем період складає 284 765, 37 грн та з урахуванням заявленого позивачем періоду з 16.11.2022 по 31.07.2025 інфляційне збільшення такого боргу становить 73 768, 97 грн.
Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо необхідності нарахування інфляційних втрат виключну на суму основного зобов'язання.
Колегією суддів визнається правильним період нарахування інфляційних втрат, визначений позивачем (з 16.11.2022 по 31.07.2025), за винятком суми заборгованості, як бази нарахування інфляційних втрат.
Отже, з урахуванням викладеного, за перерахунком суду апеляційної інстанції, належною до стягнення є сума інфляційних втрат у розмірі 73 768, 97 грн.
Таким чином, рішення в частині стягнення інфляційних втрат необхідно змінити, збільшивши суму стягнення інфляційних втрат з відповідача на користь позивача з 58 548, 67 грн до 73 768, 97 грн.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних
За змістом норм статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином враховуючи, що грошове зобов'язання АТ "Укpнaфта" виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 910/10222/22 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, згідно зі статтею 625 ЦК України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних, та судового збору.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, нарахованих на встановлену рішенням суду у справі № 910/10222/22 загальну суму заборгованості включно з сумами 3 % річних та інфляційних втрат.
Такий висновок суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних в межах заявленого періоду, з урахуванням підтвердженої (визначеної) рішенням суду у справі №910/10222/22 суми заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню - у розмірі 18 353, 37 грн (за період з 16.11.2022 по 31.07.2025).
З огляду на вимоги ч. 1 та 2 ст. 2, ч. 5 ст. 236 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Отже, процесуальним законодавством не покладено на суд обов'язок наводити в рішенні суду здійсненний ним розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, у зв'язку із чим доводи скаржника про ненаведення місцевим господарським судом власного розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат є неспроможними.
Щодо вимог про стягнення пені
Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина друга статті 343 Господарського кодексу України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Проте ні нормами частини шостої статті 231 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), ні частиною другою статті 343 цього ж кодексу, ні статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, ставку не визначено.
Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №910/21298/21.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що Господарський кодекс України, також як і Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Законодавець в Господарському кодексі України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і Цивільний кодексу України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила про те, що за змістом статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України та статей 230, 231, 343 Господарського кодексу України розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції стягненню не підлягають.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
На спірні правовідносини дія вказаних нормативних актів не поширюється, оскільки сторони у справі не є учасниками врегульованих ними відносин.
Будь-яких інших законодавчих актів, які б встановлювали обов'язок та умови сплати відповідачем пені, позивачем у позовній заяві не наведено.
Отже, чинне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошового зобов'язання, що виникло з рішення суду, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, непередбаченої договором або законом, не підлягають задоволенню.
Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У доводах апеляційної скарги АТ "УКРНАФТА" посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що наглядовою радою товариства приймалось рішення щодо порядку та термінів виплати частини чистого прибутку за 2020 рік. У зв'язку з цим, відсутня вина відповідача щодо несвоєчасної виплати частини чистого прибутку, що виключає можливість застосування до нього санкцій компенсаційного характеру.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи АТ "УКРНАФТА", оскільки це питання вже досліджувалось в межах справи № 910/10222/22 і відповідним доводам відповідача надавалась правова оцінка. Суди першої та апеляційної інстанції у вказаній справі констатували, що ПАТ "Укрнафта" (АТ "Укрнафта") не виконало зобов'язання з виплати ОСОБА_1 , як акціонеру цього товариства, частини чистого прибутку за 2020 рік. Рішенням господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/10222/22, яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 226 011, 50 грн частини чистого прибутку за 2020 рік, 3 % річних у сумі 9 325, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 753, 87 грн (за період з 01.07.2021 по 15.11.2022).
Колегія суддів також відхиляє посилання АТ "УКРНАФТА" в апеляційній скарзі на те, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить застережень про перерахунок стягнутої суми з відніманням встановлених законом податків та зборів, оскільки такі доводи не узгоджуються із законодавчими приписами та предметом стягнення, а суми податків та зборів вже було утримано з суми основного зобов'язання у розмірі 226 011, 50 грн (за вирахуванням 5 % податку з доходів фізичних осіб та 1,5 % військового збору), що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/10222/22.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
З огляду на викладені обставини, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, а саме в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, тому у відповідній частині рішення суду слід залишити без змін.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги АТ "УКРНАФТА", встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги АТ "УКРНАФТА".
Судові витрати
Відповідно до частин 4 та 14 статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРНАФТА" залишити без задоволення.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "УКРНАФТА".
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі №910/10303/25 змінити та викласти пункти 1, 2, 3 його резолютивної частини у такій редакції:
"1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, місто Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, ідентифікаційний код юридичної особи 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса тимчасового проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3 % річних у розмірі 18 353, 37 грн (вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят три гривні тридцять сім копійок), інфляційні втрати у розмірі 73 768, 97 грн (сімдесят три тисячі сімсот шістдесят вісім гривень дев'яносто сім копійок), судовий збір у розмірі 1 381, 84 грн (одна тисяча триста вісімдесят одна гривня вісімдесят чотири копійки) та витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 390, 00 грн (триста дев'яносто гривень нуль копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.".
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, місто Київ, ПРОВУЛОК НЕСТОРІВСЬКИЙ, будинок 3-5, ідентифікаційний код юридичної особи 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса тимчасового проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2 072, 75 грн (дві тисячі сімдесят дві гривні сімдесят п'ять копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 06.05.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.О. Алданова