29 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 927/432/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Владимирець А.О.,
Кабінету Міністрів України - не з'явився,
Державної служби геології та надр України - не з'явився,
Приватного акціонерного товариства
«Національна акціонерна компанія «Надра України» - Гераська О.А.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» - не з'явився,
Приватного підприємства «Гральні системи України» - не з'явився,
Фонду державного майна України - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (у складі колегії суддів: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М., Майданевич А.Г.)
у справі № 927/432/19
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України
до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл», Приватного підприємства «Гральні системи України»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Кабінету Міністрів України - Фонду державного майна України,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння;
за зустрічним позовом Приватного підприємства «Гральні системи України»
до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України
про визнання права власності,
У травні 2019 року Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - ПрАТ «НАК «Надра України»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» (далі - ТОВ «Мульті-Мобіл»), Приватного підприємства «Гральні системи України» (далі - ПП «Гральні системи України»), третя особа Фонд державного майна України, у якому просив:
- визнати недійсним договір від 26.11.2007 купівлі-продажу нерухомого майна, яким є 1/14 частина об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл»;
- витребувати у ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл», суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України (далі - ГК), оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужене Відкритому акціонерному товариству «Банк «Біг Енергія» (далі - ВАТ «Банк «Біг Енергія») за ціною, що удвічі більше суми, яку отримала НАК «Надра України» за оспорюваним договором; зазначене майно відповідно до статуту НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю, передане НАК «Надра України» у користування та/або управління та відчуженню не підлягає. Такі обставини є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 207 ГК.
Оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку статей 387, 388 ЦК підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України.
ПП «Гральні системи України», заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.
ПП «Гральні системи України» звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на 1/14 частину об'єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підприємство є добросовісним набувачем, яке набуло право власності на спірне майно на законних підставах, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) позивач не може бути позбавлений права власності на це майно.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 прийнято зустрічний позов ПП «Гральні системи України» до спільного розгляду з позовом прокурора та об'єднано в одне провадження з первісним позовом; справу № 927/432/19 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 позов прокурора залишено без розгляду на підставі частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 скасовано, а матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов прокурора задоволено; у задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.06.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 927/432/19 скасовано; справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 04.09.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 скасовано; справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025, первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, укладений 26.11.2007 між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл». У решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Мульті-Мобіл» на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн. Стягнуто з ПрАТ «НАК «Надра України» на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 13.08.2025 касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 залишено без змін.
У вересні 2025 року ПП «Гральні системи України» подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути солідарно з держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України на свою користь 263 256,73 грн витрат зі сплати судового збору та 88 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 заяву ПП «Гральні системи України» про ухвалення додаткового рішення у справі № 927/432/19 задоволено частково. Стягнуто солідарно з Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України на користь ПП «Гральні системи України» 247 589,71 грн судового збору, 22 187,50 грн витрат на професійну правничу допомогу. У заяві в іншій частині відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 пункт 2 додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 у справі № 927/432/19 скасовано та прийнято в цій частині нове додаткове рішення. Викладено пункт 2 додаткового рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з ПрАТ «НАК «Надра України» на користь ПП «Гральні системи України» 247 589,71 грн судового збору та 22 187,50 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2026 року ПрАТ «НАК «Надра України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 залишити без змін.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржник посилається на те, зокрема, що при стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 9 статті 129 ГПК та безпідставно поклав відшкодування судових витрат на скаржника, проте при частковому задоволенні позову витрати підлягають саме пропорційному розподілу між сторонами, що виключає покладення всіх судових витрат виключно на одну сторону, зокрема, на відповідача, чим порушено імперативні приписи пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК. При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні відповідного питання у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду від 31.03.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 927/432/19 за касаційною скаргою ПрАТ «НАК «Надра України» з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2026.
Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У судове засідання, окрім представників Офісу Генерального прокурора та ПрАТ «НАК «Надра України», інші учасники справи своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов'язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ПрАТ «НАК «Надра України», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У статті 129 ГПК (частини 1-4) визначено:
1. Судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
2. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
3. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
4. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 ГПК установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК).
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що зазначену справу суди розглядали неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025, первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.
ПП «Гральні системи України» подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути солідарно з держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України на свою користь 263 256,73 грн витрат зі сплати судового збору та 88 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ПП «Гральні системи України» надало: договір № 4 про надання правової допомоги від 04.06.2019, розрахунок до договору про надання правової допомоги від 12.08.2019, договір № 927/432/19 про надання правової допомоги від 05.06.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023 № 1/2023 до договору про надання правової допомоги від 04.06.2019 № 4, акт прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023 № 2/2023 до договору про надання правової допомоги від 04.06.2019 № 4, акт прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023 № 3/2023 до договору про надання правової допомоги від 04.06.2019 № 4, платіжну інструкцію № 196 від 12.08.2019 на суму 10 000,00 грн, платіжну інструкцію № 197 від 12.08.2019 на суму 10 000,00 грн, платіжну інструкцію № 181 від 31.07.2023 на суму 25 000,00 грн, платіжну інструкцію № 182 від 31.07.2023 на суму 18 750,00 грн, платіжну інструкцію № 202 від 11.08.2023 на суму 25 000,00 грн, ордер.
Суд апеляційної інстанції установив, що під час нового розгляду справи судом не було вирішене питання про розподіл понесених відповідачем витрат з оплати судового збору у загальному розмірі 263 256,73 грн, зокрема, за подачу апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 29.05.2019 - 1 921,00 грн, за подачу касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 - 1 921,00 грн, за подачу касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 - 4 540,00 грн, за подачу зустрічної позовної заяви - 15 667,02 грн, за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 21.12.2021 - 102 517,59 грн, за подачу касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 28.02.2023 - 136 690,12 грн.
Як зазначалося вище, загальне правило розподілу судових витрат передбачено в частині 4 статті 129 ГПК, відповідно до якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Проте в частинах 5-7 і 9 статті 129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від цього загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Так, у частині 9 статті 129 ГПК передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Висновок щодо застування наведеної норми викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (такі висновки наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21).
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що предметом спору у справі, що розглядається, є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладеного між ПрАТ «НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл», а також витребування у ПП «Гральні системи України» як останнього набувача на користь Кабінету Міністрів України нерухомого майна.
При вирішенні спору по суті суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини, за якими:
- ані Кабінет Міністрів України, як власник спірного державного майна, переданого до статутного фонду ПрАТ «НАК «Надра України», ані Фонд державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну правового режиму спірного майна та його приватизацію з 2000 року до моменту укладення оспорюваного договору не приймали;
- рішення правління ПрАТ «НАК «Надра України» від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вимогам законодавства та обмеженням, встановленим у статуті відповідача про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане йому у користування та/або управління;
- приймаючи таке рішення, правління ПрАТ «НАК «Надра України» діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження;
- продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом;
- наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладеного між ПрАТ «НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл», недійсним;
- спірне нерухоме майно не може бути витребувано у ПП «Гральні системи України», яке є добросовісним набувачем цього майна;
- спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій ПрАТ «НАК «Надра України».
Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання відшкодування судових витрат дослідив матеріали справи та проаналізував подані ПП «Гральні системи України» документи на підтвердження витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в цій справі, понесених під час розгляду справи, застосував критерії розумності розміру заявлених заявником до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, урахував всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі, результат розгляду справи та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, урахувавши складність та значення для сторін цієї справи, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в сумі 22 187, 50 грн, а витрати зі сплати судового збору - в сумі 247 589, 71 грн із заявлених 263 256,73 грн, оскільки сплачений судовий збір у розмірі 15 667,02 грн за подачу зустрічної позовної заяви не відшкодовується з огляду на відмову в її задоволенні. Такі витрати на користь ПП «Гральні системи України» підлягають стягненню з ПрАТ «НАК «Надра України» як особи, внаслідок неправильних дій якої виник спір у цій справі.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, враховуючи, що норма частини 9 статті 129 ГПК передбачає дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб, зважаючи на те, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій ПрАТ «НАК «Надра України», що встановлено судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 9 статті 129 ГПК, дійшов обґрунтованого висновку про покладення судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на ПрАТ «НАК «Надра України».
При цьому такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених вище постановах щодо застосування статей 126, 129 ГПК, що спростовують доводи касаційної скарги ПрАТ «НАК «Надра України» про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування зазначених норм права при вирішенні питання відшкодування судових витрат за рахунок особи, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Разом із тим необхідно зауважити, що суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені частиною 9 статті 129 ГПК, та прийняв відповідне рішення щодо покладення витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу за розгляд справи саме на ПрАТ «НАК «Надра України».
З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат та покладення таких витрат саме на скаржника з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих учасниками справи доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 927/432/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко