29 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11387/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Багай Н. О., Чумак Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Український центр «Безпека»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 (суддя Князьков В. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 (головуюча суддя Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Хрипун О. О.)
у справі № 910/11387/24
за позовом Державного підприємства «Український центр «Безпека»
до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова»
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Дзюбайло О. О.)
1. Державне підприємство «Український центр «Безпека» (далі - ДП «Український центр «Безпека») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» (далі - ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова»), у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило стягнути кошти.
1.1. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства та умов укладеного сторонами контракту належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025, у задоволенні зазначеного позову було відмовлено.
2.1. Ухвалюючи ці судові рішення, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновків про доведеність відповідачем настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливили належне своєчасне виконання ним своїх обов'язків за укладеним сторонами контрактом.
3. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ДП «Український центр «Безпека» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
3.1. Підставою касаційного оскарження судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів позивач у касаційній скарзі визначає підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.2. На обґрунтування цієї підстави скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 910/4138/24, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 та від 06.02.2025 у справі № 911/627/24.
3.3. З посиланням на наведені постанови суду касаційної інстанції позивач стверджує, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального права щодо форс-мажорних обставин та стягнення процентів.
3.4. ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» подало відзив на касаційну скаргу позивача, проте з пропуском встановленого Верховним Судом строку на його подання.
3.5. Як зазначено у частині другій статті 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3.6. Таким чином, оскільки відзив на касаційну скаргу відповідачем подано після закінчення встановленого судом процесуального строку, на підставі частини другої статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає його без розгляду.
3.7. Також від ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без участі його представника.
4. Заслухавши суддю-доповідача і пояснення представника позивача, перевіривши наявність у касаційній скарзі передбачених процесуальним законом підстав касаційного оскарження, проаналізувавши наведені у ній доводи, твердження та заперечення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за поданою позивачем у цій справі касаційною скаргою слід закрити.
4.1. При цьому Верховний Суд керується таким.
4.2. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.3. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
4.4. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вищевказаного пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
4.5. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
4.6. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
4.7. Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
4.8. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
4.9. Заразом на предмет подібності необхідно оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
4.10. Також слід виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
4.11. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстава для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
4.12. Такий правовий висновок наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
4.13. Проаналізувавши правовідносин у цій справі (№ 910/11387/24) та у справах, на неврахування висловлених судом касаційної інстанції правових висновків у яких посилається скаржники у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд вбачає, що правовідносини та встановлені фактичні обставини порівнюваних справ, які мають юридичне значення, не є подібними.
4.14. Так, у справі № 912/3323/20 господарським судами вирішувався спір про розірвання договору найму (оренди) нежитлового приміщення у зв'язку з настанням форс-мажору та істотною зміною обставин, якими сторони керувалися на момент його укладення.
4.15. За обставинами зазначеної справи форс-мажорними обставинами орендар вважав оголошений Кабінетом Міністрів України карантин, через який він не зміг отримати ліцензію на розміщення аптечного пункту в орендованому приміщенні, оскільки робота органу ліцензування здійснювалася у дистанційному режимі, з затримками. Тоді як договір оренди укладався ним саме з метою розміщення аптечного закладу.
4.16. Відтак предмет, підстави позовів (як фактичні, так і юридичні), а також спірні правовідносини, що виникли між сторонами справ № 910/11387/24 та № 912/3323/20, не є подібними.
4.17. При цьому зі змісту ухваленої у справі № 912/3323/20 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 вбачається, що висловлені у ній висновки стосуються питання настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) як правової підстави для розірвання договору.
4.18. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, у вказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що з огляду на законодавче закріплення порядку отримання ліцензії позивач, який, як він стверджує, тривалий час займається аптечним бізнесом, знав або принаймні мав знати про існування ризику отримати відмову у видачі ліцензії. Крім того, хоча орендар посилається на неможливість отримання ліцензії для відкриття аптечного закладу у зв'язку з введенням карантину, однак робота державних органів в дистанційному режимі та збільшення строків розгляду документів, на які він посилається, не свідчать про відсутність об'єктивної можливості отримати таку ліцензію. Більше того, в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили подання позивачем пакету документів до ліцензійного органу та затримку у їх розгляді чи відмову. Відповідно невидача орендарю уповноваженим органом ліцензії на провадження відповідного виду господарської діяльності, що призвела до неможливості виконання ним умов договору в частині використання орендованого приміщення відповідно до мети його оренди, не має ознак надзвичайності і невідворотності. Таким чином, суди дійшли правильних висновків про те, що скаржник не довів існування форс-мажорних обставин як підстави для розірвання договору.
4.19. З огляду на викладене, у справі № 912/3323/20 суди попередніх інстанцій, з якими надалі погодився Верховний Суд, виходили із обставин недоведеності позивачем існування форс-мажорних обставин. Натомість у справі № 910/11387/24 місцевий та апеляційний господарський суд виснували про доведеність ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» настання надзвичайних та невідворотних обставин, про які зазначав відповідач.
4.20. Тобто судові рішення у зазначених справах ухвалено у тому числі і за різних (протилежних) обставин доведеності/недоведеності існування форс-мажорних обставин, що мають значення для правильного вирішення спорів, які виникли у між їх сторонами, а відповідно і зумовлюють відмінності правового регулювання.
4.21. Разом з тим у постанові від 16.09.2025 у справі № 910/4138/24 (на яку також посилається позивач у касаційній скарзі) Верховний Суд, направляючи зазначену справу у відповідній частині на новий розгляд, у тому числі звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили відповідні докази та не встановили взаємозв'язку між стверджуваними відповідачем, визначеними як в сертифікаті, так і відповідно до інших доказів та пояснень відповідача непереборними обставинами та неможливістю відповідача належним чином (у межах встановленого контрактом строку) виконати договірні зобов'язання, а саме передбачені контрактом завдання (роботи).
4.22. Звідси слідує, що фактичні обставини справ № 910/4138/24 та № 910/11387/24 у контексті доведеності настання та впливу надзвичайних та невідворотних обставин на виконання певного зобов'язання стороною договору, не є подібними.
4.23. У справі № 910/4138/24 Верховний Суд виснував про необхідність дослідження, встановлення та оцінки цих фактичних обставин (їх абсолютності, надзвичайності, непередбачуваності та невідворотності саме стосовно неможливості виконання робіт за контрактом в установлені строки) при новому розгляді справи, тобто виходив із неповноти з'ясування наведеного судами попередніх інстанцій. Натомість зі змісту оскаржуваних судових рішень, ухвалених у справі № 910/11387/24, такого не вбачається.
4.24. Відтак посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суд від 16.09.2025 у справі № 910/4138/24, як на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на необхідність встановлення при її новому розгляді обставин, про які зазначив суд касаційної інстанції, є передчасними.
4.25. Щодо інших судових справ, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд зауважує, що у справі № 908/639/18 спір виник через неналежне виконання зобов'язань з оплати поставленого за договором товару, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування товарним кредитом, штраф, інфляційні втрати і 3 % річних, у справі ж № 911/627/24 розглядався позов про стягнення коштів, сплачених за обсяг невідпущеної електричної енергії, а також процентів річних за користування чужими грошовими коштами, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
4.26. При цьому у справі № 908/639/18 Верховним Судом вирішувалося, зокрема, питання щодо можливості одночасного стягнення з боржника вищевказаних нарахувань, і за відсутності доводів відповідача про існування обставини, які об'єктивно унеможливи належне та своєчасне виконання ним своїх зобов'язань, такі обставини (обставини форс-мажору) судами у зазначеній справі не досліджувались, не оцінювались та відповідно встановлені не були.
4.27. Ухвалюючи ж постанову від 06.02.2025 у справі № 911/627/24, Верховний Суд виходив у тому числі з того, що зі змісту укладеного сторонами договору (його пункту 4.2) не вбачається погодження сторонами будь-яких причин невиконання продавцем зобов'язання щодо відпуску обсягів електричної енергії, за існування яких продавець міг би бути звільнений від сплати 20 % річних відповідно до статті 536 ЦК України, тобто за умовами договору для права покупця здійснити нарахування таких процентів достатнього самого факту отримання попередньої оплати та невиконання зобов'язання відповідачем.
4.28. Заразом умови укладеного сторонами справи № 911/627/24 договору купівлі-продажу електричної енергії та укладеного сторонами справи № 910/11387/24 контракту як в цілому, так і щодо погодження вищевказаних обстави, не є ідентичними. При ухваленні ж оскаржуваних судових рішень у цій справі суди попередніх інстанцій насамперед керувались тим, як сторони урегулювали свої договірні правовідносини (проаналізували зміст відповідних умов контракту, урахували у яких розділах ці умови викладено, тощо).
4.29. З огляду на наведене, справи № 908/639/18 та № 911/627/24 відрізняються від справи № 910/11387/24 предметом, підставами заявлених позовів та встановленими фактичними обставинами. Правовідносини у наведених справах та у справі № 910/11387/24 не є подібними, а сформульовані в постановах Верховного Суду, ухвалених у зазначених справах, висновки висловлені з урахуванням доводів сторін та їх прав і обов'язків, встановлених, зокрема, і умовами укладених ними договорів, що не є такими ж, як умови відповідного контракту, укладеного сторонами цієї справи.
4.30. Натомість посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, помилково.
5. З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що посилання ДП «Український центр «Безпека» на висновки суду касаційної інстанції, сформульовані у вказаних ним у касаційній скарзі постановах, що ухвалено у справах, правовідносини (як і встановлені фактичні обставини та доказова база) яких є неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 910/11387/24, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
5.1. У підсумку наведене має наслідком закриття касаційного провадження, відкритого з вищевказаної підстави, без аналізу правильності здійсненого при розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій правозастосування, позаяк згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.2. Окрім цього, на підставі положень статей 287-290, 298, 300 ГПК України колегія суддів також відхиляє озвучені в судовому засіданні посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, а також зазначає, що під час касаційного розгляду даної справи скаржник жодним чином не спростував правильність посилання судами попередніх інстанцій (зокрема, в контексті (не)подібності) на згадувані в оскаржуваних судових рішеннях постанови Верховного Суду.
5.3. Отже, зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а визначення та обґрунтування інших підстав касаційного оскарження ним у касаційній скарзі не викладено, Верховний Суд вбачає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Український центр «Безпека» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, ухвалені у цій справі, слід закрити.
5.4. Суд також звертається до свого висновку, викладеного у пунктах 178-182 постанови Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 910/14243/22.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Український центр «Безпека» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/11387/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак