Іменем України
05 травня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/168/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювенал",
вул. Бойчука, буд. 18-А, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 23525099,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОРЕСУРС ЛТД",
вул. Каштанова, буд. 17, м. Чернігів, 14010, код ЄДРПОУ 41332207,
про стягнення 384 350 грн
без повідомлення (виклику) сторін;
Обставини справи:
26.02.26, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювенал" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОРЕСУРС ЛТД" 274 000 грн основного боргу, пені в розмірі 92 338 грн та інфляційних втрат в розмірі 18 011,62 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору №2/01 від 14.01.25 в частині порушення строків оплати за поставлений товар.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.26 справу №927/168/26 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.03.26 постановлено:
прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання).
запропонувати відповідачу відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі: надіслати (надати) суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; одночасно надіслати позивачу: копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду.
подати до суду протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (якщо така буде подана) заперечення на відповідь на відзив (ст.167, 251 ГПК України).
запропонувати позивачу відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву: надіслати (надати) до суду відповідь на відзив, надіславши одночасно копію даної відповіді на відзив відповідачу, а докази надсилання надати суду.
запропонувати відповідачу відповідно до ст. 167, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив надати заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування, аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
звернути увагу учасників справи на те, що:
- за приписами п.8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї; копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
- згідно з ч.2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, заяви та клопотання, які без поважних причин не будуть подані в строк, визначений судом, суд залишає без розгляду.
роз'яснити учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.03.26 направлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів останніх в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно з довідками про доставку електронного листа, роздрукованих з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлені до електронних кабінетів позивача 05.03.26 15:28, відповідача 05.03.26 15:25.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.03.26 є такою, що отримана сторонами 05.03.26.
17.03.26 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, у якому визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить розстрочити виконання судового рішення шляхом поділу суми боргу на щомісячні платежі.
24.03.26 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, у якій просить відмовити у розстроченні рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд прийняв визнання відповідачем позову в частині позовних вимог про стягнення 274 000 грн заборгованості за надані послуги, 18 011,62 грн інфляційних втрат, 92338 грн пені, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.
Заява про визнання відповідачем позову в частині стягнення з відповідача 49519,69 грн пені суперечить закону, з огляду на висновки суду, викладені нижче, а тому суд не приймає її.
Суд долучив до матеріалів справи відповідь позивача на відзив, як таку, що подана у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з її урахуванням.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
В силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
14 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ювенал" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “БІОРЕСУРС ЛТД» (Замовник) було укладено Договір №2/01 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець зобов'язується поставити та здійснити шеф-монтаж обладнання для лісосушильної камери з об'ємом завантаження 40-50 м3 пиломатеріалу, а Замовник прийняти його і оплатити в термін, зазначений у п.2.2.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що загальна сума, що має бути сплачена Замовником на рахунок Виконавця складає 810 000, 00 (вісімсот десять тисяч гривень) з ПДВ.
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що розрахунок Замовник проводить у три етапи:
Замовник сплачує 50 % загальної суми в термін 3-х банківських днів з моменту підписання Договору (п. 2.2.1. Договору).
Замовник сплачує 40 % загальної суми в термін до 4-х тижнів з моменту виконання п. 2.2. 1. За умови готовності комплекту обладнання (п. 2.2.2. Договору).
Замовник сплачує 10 % загальної суми в термін 3-х банківських днів за результатами іспитів спільної комісії та складення Акту приймання-передачі, в якому зазначається відповідність обладнання технічним умовам (п.2.2.3. Договору).
Як свідчать матеріали справи, на виконання пункту 2.2.1. Договору 14.01.25 на банківський рахунок Позивача, Відповідачем перераховано грошові кошти у сумі 405 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №25 від 14.01.25, та згідно платіжної інструкції №10, 14.02.25 на банківський рахунок Позивача, Відповідачем перераховано грошові кошти у сумі 50 000,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної №1/02 від 11.02.25., Відповідачу передано товар на загальну суму 729 000 грн.
Як вказує Позивач, з урахуванням п. 2.2.3. Договору, Замовник зобов'язаний був сплатити 10 % загальної суми в термін 3-х банківських днів за результатами іспитів спільної комісії та складення Акту приймання-передачі, в якому зазначається відповідність обладнання технічним умовам.
У порушення умов договору отриманий товар Відповідачем повністю не оплачено, а саме не сплачено ще 274 000, 00 грн.
У зв'язку з чим, Позивачем було направлено Відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення претензію №13/02/26 від 13.02.206 року про сплату заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання в повному обсязі умов Договору поставки від 14.01.2025 р. № 2/01, яка залишена без відповіді.
З аналізу здійснених відповідачем оплат судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг.
Станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена і становить 274 000 грн. Відповідач у поданому відзиві на позов заборгованість за спірним договором визнав у повному обсязі.
Відповідно до пункту 4.1. Договору за невиконання, передбачених цим Договором обов'язків (п.п. 2.2.; 3.3., 3.5; 3.8.) винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу (непоставки) за кожний день прострочення свого зобов'язання.
На підставі п.4.1. Договору, Позивачем заявлено також до стягнення пеню у розмірі 92 338, грн за період з 13.03.25 по 12.02.26 та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 18011,62 грн інфляційних втрат за період з 13.03.25 по 12.02.26.
Неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №2/01 від 14.01.26 на поставку та монтаж обладнання.
Згідно ч.ч.1,2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України всановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Частина 1 статті 693 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем в повному обсязі було виконано свої зобов'язання за спірним договором, що самим відповідачем визнається, як і визнається останнім наявність станом на день розгляду справи заборгованості за спірним договором у розмірі 274 000 грн.
Беручи до уваги, що відповідач порушив умови та строки встановлені п.2.1. Договору, відтак відповідач допустив протермінування строків оплати.
Відповідно до пункту 4.1. Договору за невиконання, передбачених цим Договором обов'язків (п.п. 2.2.; 3.3., 3.5; 3.8.) винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу (непоставки) за кожний день прострочення свого зобов'язання.
На підставі п.4.1. Договору, Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 92 338, грн за період з 13.03.25 по 12.02.26 та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 18011,62 грн інфляційних втрат за період з 13.03.25 по 12.02.26.
Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок пені вважає неправильним та незаконним з огляду на наступне.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд звертає увагу, що умова договору про здійснення нарахування пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись судом як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З урахуванням наведених норм позивач мав право нараховувати пеню протягом 6 місяців з дати коли виник обов'язок оплати вартості виконаних робіт, у відповідності з положеннями пункту 4.1. Договору, та з огляду на строки встановлені статтею 232 Господарського кодексу України.
Здійснивши правильний розрахунок пені з 13.03.25 по 12.09.25, судом встановлено, що правильний розмір пені складає 42 818,31 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 49 519,69 грн.
Щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 18 011,62 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Отже, сплата трьох процентів річних та інфляційних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У пунктах 73 та 74 постанови від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що:
- за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку; тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати;
- правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до поданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 18011,62 грн інфляційні втрати за період з 13.03.25 по 12.02.26.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку інфляційних, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем Договору, суд вважає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 18011,62 грн інфляційних витрат за період з 13.03.25 по 12.02.26.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення шляхом поділу суми боргу на щомісячні платежі.
Відповідач у відзиві на позов просить розстрочити виконання рішення суду шляхом поділу його частинами: квітень 2026 року - 40 000,00 грн, травень 2026 року - 40 000,00 грн, червень 2026 року - 40 000,00 грн, липень 2026 року - 40 000 грн, серпень 2026 року - 40 000 грн, вересень 2026 року - 40 000 грн, жовтень 2026 року - 32 000 грн.
Подане відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення обґрунтоване введенням в Україні воєнного стану; посиленням мобілізації; блокуванням восени 2023 року - взимку 2024 року польсько-українських та угорсько-українських кордонів; відключенням електроенергії; поданням контрагентами відповідача позовів до нього, що, за твердженнями відповідача, суттєво вплинуло на його платоспроможність та економічний добробут.
Позивач заперечує проти розстрочення виконання рішення та зазначає, що тяжка економічна ситуація в країні, спричинена військовою агресією, носить загальний характер та стосується у повній мірі обох сторін.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 326 ГПК України).
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки або розстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку або розстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
В зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі “Чіжов проти України» Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Звертаючись з заявою про розстрочення виконання рішення, відповідач, зокрема, посилається на введений в Україні воєнний стан та інші негативні наслідки, пов'язані зі збройною агресією рф проти України.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено і він діє на теперішній час.
Суд вважає, що в даному випадку посилання відповідача на воєнний стан та скрутний у зв'язку з цим фінансовий стан є безпідставними.
Так, спірний договір між сторонами був укладений 14.01.25, тобто більше ніж через два роки після початку військової агресії рф та введення в Україні воєнного стану, а отже ці обставини на момент підписання договору для сторін були загальновідомим фактом.
Крім того, замовником за спірним договором є сам відповідач, а отже, підписуючи договір, відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання з оплати, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема, фінансової звітності, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо).
Суд наголошує, що тяжка економічна ситуація в країні, спричинена військовою агресією, носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін.
Так, спірна заборгованість виникла перед ТОВ “Ювенал», яке знаходиться у м. Чернігів, а отже сторони перебувають в однакових умовах воєнного стану, військова агресія рф проти України та правовий режим воєнного стану в країні негативно впливає на обидві сторони цього спору, а відтак надання розстрочки відповідачу порушить баланс інтересів позивача.
Щодо доводів відповідача про пред'явлення до нього позовів його контрагентами, суд зазначає, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Як позивач, так і відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Таким чином, наявність судових проваджень щодо відповідача не є підставою для невиконання ним своїх грошових зобов'язань перед позивачем за договорами та не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов'язують можливість надання розстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідно до чинного законодавства зобов'язання мають виконуватись належним чином, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Наведені відповідачем обставини не свідчать про необхідність надання розстрочення виконання рішення суду у цій справі, а відтак суд доходить висновку, що заява ТОВ “БІОРЕСУРС ЛТД» про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 5022,46 грн.
Разом з тим, частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір».
У зв'язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, що становить 2511,23 грн.
Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2511,23 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Позивач у позовній заяві визначив, що розмір витрат на правову допомогу складає 30000,00 грн, про що до матеріалів справи надав: договір про надання правової допомоги від 09.05.2024 №04/02/26, разом з додатковою угодою від 04.02.26 №1 до нього; ордер на надання правничої допомоги серії АІ №2137383, виданий адвокатським об'єднанням «Брати Федорови», 25.02.26, адвокату Федорову О.С. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5240/10, видане за рішенням Ради адвокатів Київської області від 08.10.2014 № 17); платіжні інструкції №1115 від 04.02.26, №1135 від 24.02.26.
Частинами 1 - 4 статті 126 ГПК України унормовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Виходячи з пунктів 1.1., 1.2. договору про надання правової допомоги від 04.02.26 № 04/02/2026, ТОВ «Ювенал» (клієнт) доручило, а Адвокатське об'єднання «Брати Федорови» (виконавець) прийняло на себе зобов'язання надати ТОВ «Ювенал» за винагороду послуги з правової допомоги, перелік та вартість (гонорар) яких визначається додатковою угодою до цього Договору.
Згідно з додатковою угодою від 04.02.2026 №1 до цього Договору, ТОВ «Ювенал» доручило, а АО «Брати Федорови» прийняло на себе зобов'язання, на умовах визначених у Договорі, надати ТОВ «Агрорейлс» за винагороду послуги з правової допомоги щодо супроводження судової справи про стягнення з ТОВ «БІОРЕСУРС ЛТД» заборгованості за договором №2/01 від 14.01.25, що включає: правовий аналіз документів, підготовка претензії, підготовка та подача процесуальних документів, у тому числі, позовної заяви, представництво в суді першої інстанції.
За послуги, передбачені цією угодою ТОВ «Ювенал» сплачує АО «Брати Федорови» винагороду (гонорар) у розмірі 30000,00 грн шляхом: (п.3 Додаткової угоди №1 від 04.02.26) першу частину гонорару у сумі 15 000 грн клієнт сплачує виконавцю шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця в день підписання цієї додаткової угоди до Договору; (п.4 Додаткової угоди №1 від 04.02.26) другу частину гонорару у сумі 15 000 грн клієнт сплачує виконавцю шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця до подання позовної заяви до суду.
Згідно платіжних інструкцій №1115 від 04.02.26 на суму 15000 грн, та №1135 від 24.02.26 на суму 15000 грн, гонорар по Договору №04/02/26 про надання правової допомоги від 04.02.26 сплачений позивачем на загальну суму 30 000 грн.
За змістом п. 1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в даній справі визначений фіксованою сумою - 30000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 висловлена правова позиція, що домовленість про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такою, що склалась між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та значенням для сторін.
Відповідач письмово не заперечував проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в цій справі.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, в рішеннях: від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах: від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах: від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної в них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені в документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено в документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та в сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.
Матеріалами справи підтверджується, що в межах даного спору адвокатом позивача - Федорович О.С. (адвокатське бюро «Брати Федорови») надана наступна правова допомога, вартість якої підлягає розподілу між сторонами з урахуванням принципу пропорційності (частина 4 статті 129), розумності та обґрунтованості: 1) формування правової позиції та збір доказів; підготовка та подача позовної заяви до господарського суду.
Суд, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета судового розгляду, установив, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу 30000,00 грн (фіксована) не відповідає критерію розумності, зважаючи на обсяг виконаної роботи та витрачений адвокатом відповідача час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах.
З урахуванням наведеного, суд врахував ступінь складності справи (справа не є складною, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань, виклику/повідомлення сторін), характер та обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час, відсутність заперечень зі сторони відповідача проти заявлених вимог, керуючись принципами справедливості та пропорційності, частинами 4 та 5 статті 129 ГПК України, вирішив покласти на відповідача відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в цій справі в загальній сумі 8711 грн (із розрахунку 10 000,00 грн як суми, яка відповідає критеріям розумності та реальності витрат на правничу допомогу в аналогічних судових справах, що обрахована пропорційно до обсягу задоволених вимог у цій справі (87,11% від заявлених вимог)).
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОРЕСУРС ЛТД" (вул. Каштанова, буд. 17, м. Чернігів, 14010, код ЄДРПОУ 41332207) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювенал" (вул. Бойчука, буд. 18-А, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 23525099) 274 000 грн основного боргу, 42 818,31 грн пені, 18011,62 грн інфляційних втрат, 2511,23 грн судового збору та 8711 грн витрат на правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
3. У решті позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювенал" (вул. Бойчука, буд. 18-А, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 23525099) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 2511,23 грн судового збору, сплаченого згідно з квитанцією про сплату №8783-1559-6936-1695 від 26.02.26.
Рішення набирає законної сили у строки, встановлені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.В. Фесюра
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/
Документи по справі можуть бути направлені на адресу суду: пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, та на електронну адресу Господарського суду Чернігівської області - e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; засоби зв'язку - тел.099 420 54 50.