05 травня 2026 року
м. Харків
справа № 646/6637/25
провадження № 22-ц/818/1970/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Тичкової О.Ю.
Суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на заочне рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року в складі судді Серпутько Д.Є.,-
В липні 2025 року ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 98377231000 від 25.11.2021 у розмірі 318978,90 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 249978,90 грн, заборгованість за комісійними винагородами 69000 грн, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 25.11.2021 року між АТ «УкрСиббанк» та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 98377231000. Відповідно до умов вищезазначеного договору відповідачу було надано споживчий кредит зі сплатою відсотків за його використання та комісії за надання послуг з управління кредитом. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строки та порядку, визначені умовами договору. Однак відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та відсотків не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на день подачі позову складає 318978,90 грн. 17.04.2024 між АТ «УкрСиббанк» та позивачем було укладено договір факторингу № 271, згідно якого ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема, до відповідача. Враховуючи, що відповідачем заборгованість не погашено до теперішнього часу, позивач змушений звернутись із даним позовом до суду.
Заочним рішенням Основ'янського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року позов ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 98377231000 від 25.11.2021 у розмірі 249978,90 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7837,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2999,82 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказам доведено факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору та отримання останнім грошових коштів. Також позивачем доведено факт заміни кредитодавця, на підставі укладеного 17.04.2024 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» Договору факторингу №271, а тому до ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» перейшло право вимоги за кредитним договором № 98377231000 від 25.11.2021, укладеним між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 . На час розгляду справи судом відповідачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до статті 617 ЦК України. Оскільки позивач не зазначив та не надав доказів узгодження з відповідачем переліку послуг, за які він має сплачувати комісію, при укладенні кредитного договору, вимога товариства про стягнення з ОСОБА_1 комісії є неправомірною та умови договору про нарахування такої комісії є нікчемними відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Не погодившись з рішенням ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не сприяв позивачу у повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, у зв'язку з чим заочне рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим без належного з'ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і тому підлягає скасуванню. У графіку платежів сторонами погоджено, що сума платежу за місяць (починаючи з 28.12.2021) становить 31900,00 грн з яких 25000,00 грн йде на погашення основної суми кредиту, а 6900,00 грн це комісія за управління кредитом. Кожна сторінка Договору та Додатку № 1 до вказаного договору підписана позичальником ОСОБА_1 . Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. У договорі зазначено, що ОСОБА_1 погоджується з умовами надання споживчого кредиту, його обслуговування і погашення (п. 1.1). Договір передбачає комісію за управління кредитом, яка включається до суми ануїтетного платежу (31900,00 грн) та сплачується щомісячно в розмірі 6900,00 грн (2,3% від суми кредиту). Оскільки умова щодо сплати комісії міститься в договорі та додатку № 1 до, які підписані ОСОБА_1 позивач приходить до висновку, що позичальник був обізнаний про необхідність сплати таких платежів та погодився з такою сплатою. Апелянт зазначає, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, стаття 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним відповідно до ст. 526 ЦК України мають виконуватись належним чином відповідно до закону та умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. ОСОБА_1 ознайомившись з договором, міг відмовитися від його укладення, однак, заперечень щодо сплати комісії у визначеному банком розмірі на момент підписання договору не заявляв, і в подальшому виконував умови договору, частково сплачуючи кредит. Положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію ОСОБА_1 в судовому порядку не оспорював, і такі відомості в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, а тому вимоги позову в частині стягнення заборгованості по комісії підлягають задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішення оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог у стягненні заборгованості за комісією у розмірі 69000,00 грн, тому в іншій частині не переглядається.
З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2021 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №98377231000, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил.
Сума кредиту за договором становить 300000,00 грн. Кредит надається позичальнику без застави. Надання кредиту здійснюється у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання договору. Кредит надається позичальнику для особистих потреб, а саме на споживчі цілі.
Позичальник зобов'язується повертати кредит, плату за кредит інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка платежів, що викладений у додатку № 1 до договору.
Нарахування процентів здійснюється в порядку, передбаченому правилами позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов кредитного договору та додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
17.04.2024 року згідно умов договору факторингу № 271, АТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором №98377231000 від 25.11.2021 року на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», а відповідно ТОВ ФК «Укрфінстандарт» набуло право вимоги до відповідача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, сума боргу ОСОБА_1 становить 318 978,90 грн яка складається з заборгованості за тілом кредиту 249 978,90 грн, заборгованість за процентами 0 грн, заборгованість за комісійними винагородами становить 69000,00 грн, заборгованість за пенею становить 0 грн.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі ? Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержаних процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Як установлено судом, у пункті 3.11 Кредитного договору №98377231000 від 25.11.2021 року позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цьогодоговору та додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Пунктом 4.2.1 передбачено комісію за надання послуг з управління кредитом при простроченні оплати платежу, банк має право нараховувати цю комісію або застосовувати не в повній мірі, про що банк повідомляє позичальників шляхом розміщення оголошення на сайті банку до 500 грн, комісію за розрахунково-касове обслуговування у відповідності до тарифного плану.
Договір передбачає комісію за управління кредитом, яка включається до суми ануїтентного платежу та сплачується щомісячно у розмірі 6900,00 грн (2,3% від суми кредиту).
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки умова договору про оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 статті 11 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Цей висновок суду першої інстанції повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, де чітко зазначено, що така умова є нікчемною.
Посилання скаржника на те, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту, не спростовує висновку суду першої інстанції. Хоча Закон і передбачає включення комісій до загальних витрат за споживчим кредитом, він також встановлює вимоги щодо прозорості та безоплатності певних послуг, зокрема надання інформації про стан заборгованості не частіше одного разу на місяць.
Якщо умови договору обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», вони є нікчемними. Суд першої інстанції правильно визначив, що включення плати за інформацію, яка має надаватися безоплатно, обмежує права споживача.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №463/5896/14-ц, №496/3134/19, №393/126/20, №643/17966/14, №127/23910//14 колегією суддів приймається, водночас з урахуванням обставин цієї конкретної справи вони не свідчать, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Закону України "Про споживче кредитування".
Апеляційний суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності надання інформації про стан заборгованості, яка за законом має надаватися безоплатно не частіше одного разу на місяць, є нікчемною в силу закону, а суд при розгляді спору про стягнення заборгованості зобов'язаний враховувати таку нікчемність незалежно від позиції сторін.
Отже, застосування судом першої інстанції наслідків нікчемності спірної умови договору не є порушенням принципу диспозитивності, а відповідає вимогам законності та правовим висновкам Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів надання інформації більшої, ніж та, що надається безкоштовно в силу положень Закону України "Про споживче кредитування", тобто фактично не доведено обґрунтованості нарахування щомісячної комісії у розмірі 3% від суми кредиту.
Обізнаність споживача з умовами кредитування або його згода з такими умовами не усуває їх нікчемності, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом.
Частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачає нікчемність таких умов незалежно від волевиявлення сторін, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторного викладення позиції позивача та не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно та всебічно з'ясував обставини справи й обґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості за комісією.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук