05 травня 2026 року
м. Харків
справа № 638/18283/23
провадження № 22-ц/818/1488/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Тичкової О.Ю.
Суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2025 року в складі судді Шишкіна О.В.,-
В листопаді 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 501283553 від 16.12.2020 у розмірі 246385,00 грн, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтуванні своїх вимог, позивач посилається на те, що 16.12.2020 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про надання споживчого кредиту № 501283553. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 зобов'язалася в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов'язання за договором виконав. У порушення умов договору, ОСОБА_1 , свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 246385,00 грн.
Заочним рішенням позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501283553 у розмірі 246385, 00 грн та судовий збір у розмірі 3695,78 грн.
Рішення мотивовано тим, що з представлених позивачем письмових доказів, зокрема меморіального ордеру №55136792 від 16.12.2020 року, розрахунку заборгованості за кредитним договором №501283553 від 16.12.2020, виписки, вбачається, що відповідач отримала кредитні кошти, користувалась ними та частково виконувувала зобов'язання щодо їх повернення, однак належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, отримані та використані позичальником кошти, згоду на отримання яких надала відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором, остання в добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернула, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем станом на 22.01.2023 утворилась заборгованість в загальному розмірі у сумі 246385,00 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування кредитними коштами. Дослідивши докази, які були надані сторонами на підтвердження своїх доводів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 246385,00 грн є обґрунтованими.
Не погодившись з рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не додано до матеріалів справи документального перерахування або видачі кредитних коштів ОСОБА_1 , а отже відсутні правові підстави для стягнення грошових коштів. Крім того на підтвердження розміру заборгованості позивач не надав будь-яких відомостей щодо порядку утворення вказаної заборгованості, механізму розрахунку. Також зазначає що нарахування відсотків за користування кредитом можливо лише в межах строків кредитування тобто до моменту звернення банку до суду, та нарахування відсотків за весь час прострочення є безпідставним. Також апелянт вказує що банком були порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», а саме не надана їй як споживачу усієї інформації щодо умов кредитування. Крім того апелянт зазначає що позивачем були пропущені строки позовної давності, а отже позовна заява не підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судовим розглядом встановлено, що 16.12.2020 року ОСОБА_2 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк, в якій зазначила свої персональні дані, зокрема: ПІБ, дата народження, РНОКПП, дані свого паспорта, адресу проживання та реєстрації, номер мобільного телефону, місце роботи, розмір основного доходу (а.с. 5)
Відповідно до п. 2.1.1. Анкети-заяви ОСОБА_2 підтвердила акцепт публічної пропозиції та укладення Договору між ним та АТ «Альфа Банк» на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сайті Банку.
Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти з нею угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкритті відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Угода). Підставою для укладення Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним і банком. ОСОБА_1 зазначила умови для укладення Угоди: тип кредиту - кредит готівкою, сума кредиту - 204000,00 грн, процентна ставка - 37,00% річних, тип ставки - фіксована; Строк кредиту - 60 місяців (а.с.4).
Згідно п. 1. Оферти, під час користування кредитом ОСОБА_2 пропонує Банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах , що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: за надання кредиту 0.00% від суми кредиту, за обслуговування кредиту 0,00 грн від суми кредиту, зазначеної в Оферті без ПДВ.
Згідно п.п. 2.-3. Оферти, дата повернення кредиту - 16.12.2025 року; кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 204000,00 грн, спосіб видачі-переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа Банк»
Окрім того, до матеріалів справи долучений паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 у якому викладені умови кредитування з урахуванням побажань споживача, зокрема: сума/ліміт кредиту - 204 000,00 грн, строк кредитування - 60 місяців, процентна ставка - 37,00%, тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом - 246 192,62 грн орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом - 450 192,62 грн реальна річна процентна ставка - 43,97%. (а.с. 5 зворот).
Крім того, сторони узгодили в письмовій формі Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який підписано сторонами (а.с. 4 зворот).
Відповідно до меморіального ордера №55136792 від 16.12.2020 року вбачається що АТ «Сенс Банк» здійснило переказ грошових коштів у розмірі 204 000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 , отримувач- ОСОБА_1 , призначення платежу - надання кредиту за кредитним договором №501283553 від 16.12.2020 року (а.с.10).
З долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що станом на 22.01.2023 за кредитним договором №501283553 від 16.12.2020 ОСОБА_1 має заборгованість: за тілом кредиту - 183 152,90 грн, по відсотках - 63 232,13 грн (а.с. 9).
Крім того позивачем долучено виписку по особовому рахунку відповідача за період з 16.12.2020 по 22.01.2023 роки, зі змісту якої вбачається що відповідач користувалась кредитними коштами, вбачається рух грошових кошітв (а.с.11-20).
12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про найменування АТ «Сенс Банк» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань 30.11.2022. Вказані обставини підтверджені копією витягу з державного реєстру банків станом на 02.12.2022.
08.09.2023 АТ «Сенс Банк» направив на адресу ОСОБА_1 , досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, в якій вимагає впродовж 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 246385,00 грн станом на 22.01.2023 року (а.с. 21-26).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » .
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи зазначені норми права та додані позивачем до матеріалів справи документи колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що 16.12.2020 року між сторонами було укладено кредитний договір № 501283553, крім того банком було дотримано вимоги передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем умов договору. Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № №501283553 від 16.12.2020 позивач надав до суду розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачається що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» за тілом кредиту за період з 16.12.2020 по 22.01.2023 складає 246 385,03 грн яка складається з тіла кредиту - 183 152,90 грн та відсотків за користування кредитом - 63 232,13 грн що були нараховані банком виключно в межах строку кредитування, а саме по 22.01.2023 року.
Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №501283553 від 16.12.2020 повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.
Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості позивачем долучено виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 відкритому на підставі договору №501283553 від 16.12.2020 року. Виписка по рахунку надана за період надана за період з 16.12.2020 по 22.01.2023 року. Відповідно до виписки вбачається що 16.12.2020 року банком було видано кредитні кошти в розмірі 204 000,00 грн. Крім того вбачається що відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитом, у вказаний період відповідачем сплачено кошти в розмірі 105050,00 грн які були розподілені банком наступним чином: 20847,10 грн - погашення тіла кредиту, 84202,90 грн - погашення відсотків.
Отже враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування кредитом в межах строку кредитування до моменту пред'явлення банком вимоги.
Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.
Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв'язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», довгий час вносила періодичні платежі в рахунок погашення заборгованості чи виконувала умови договору, що підтверджується зокрема випискою по особовому рахунку відповідача, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Посилання апелянта на порушення Банком п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання банком інформації про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту з детальним розписом такої вартості, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом оскільки в матеріалах справи присутні оферта на укладення угоди, графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та паспорт споживчого кредиту, які підписані особисто відповідачем та в яких викладені усі істотні умови кредитного договору.
Щодо строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ст.ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Разом з тим, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на даний час.
У свою чергу, пунктами 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025 року.
Таким чином, у період з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені, і звернення позивача із вказаною заявою 22 листопада 2023 року вчинено в межах строку позовної давності.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає що суд першої інстанції прийшов вірного висновку щодо підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором, яка підлягає стягненню на користь позивача, саме у розмірі 246 385,03 грн відповідно до узгоджених сторонами умов кредитного договору, процентної ставки та строку кредитування.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук