Провадження № 11-кп/821/437/26 Справа № 711/2530/24 Категорія: ч.1 ст.161 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
29 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
потерпілого ОСОБА_11
представника потерпілого ОСОБА_12
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 лютого 2026 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, українця, митрополита Черкаського і Канівського Української православної церкви Феодосія, зареєстрованого в АДРЕСА_1 та мешканця АДРЕСА_2 , не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, без позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до вступу вироку в законну силу - не обирався.
У задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_8 процесуальні витрати на залучення експерта: висновок експерта №54/1516-339 від 01.02.2024 в розмірі 13 252 грн. 40 коп; висновок експерта №63/24-23 від 08.02.2024 в розмірі 10 223 грн. 28 коп., що всього становить 23 475 (двадцять три тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 68 (шістдесят вісім) коп.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.
Згідно вироку Придніпровського районного суду м.Черкаси ОСОБА_8 , засуджено за те, що він у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 08.01.2024, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, будучи митрополитом Черкаським та Канівським, перебуваючи в приміщенні будинку за адресою: м. Черкаси, вул. Нарбутівська 151, який переобладнаний під церкву, діючи умисно, розуміючи протиправність своїх діянь, під відеозапис, всупереч Конституції України та Законів України в частині заборони проповідування ворожнечі, нетерпимості до віруючих інших релігійних організацій, здійснив умисні, публічні висловлювання спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв?язку з їхніми релігійними переконаннями, створивши при цьому відеозапис.
У подальшому 08.01.2024 о 19 годині 59 хвилин, відеозапис із висловлюваннями ОСОБА_8 викладено у відкритий ресурс - офіційну сторінку Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі «Фейсбук» «Черкаська єпархія УПЦ», під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 який містить висловлювання спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв?язку з їхніми релігійними переконаннями, став публічним та доступним для перегляду та подальшого поширення, необмеженому колу осіб.
Так, відеозапис містить висловлювання «...Ваше высокопреосвященство, дорогой владыка Иоанн, сёстры сей святой обители, братья и сёстры прихожане, отцы, которые здесь служили и служат, сердечно приветствую Вас сегодня в день Христового Рождества. Впервые Рождество Христово Вы празднуете в таких условиях. Все мы помним и ещё раны глубоки на сердце и болезненны, как произошли события не так давно, когда мы с Вами все лишись монастырского храма древнего, исторического, монастырских корпусов. Сейчас захватчики, клеветники рассказывают, что никакого монастыря не было. Ну да, не было того мужского монастыря, который был зафиксирован синодальным решением, но был монастырь женский. Вокруг владыки Иоанна как духовника собралась женская обитель, собрались сёстры в мантийном постриге, вот они перед нами. Обитель жила и продолжает сейчас жить монашеской жизнью, молитвой, послушанием, взыванием к Богу, духовными воздыханиями. Да, после того как был захвачен монастырь, сёстры вместе с владыкой Иоанном были гостеприимно приняты в скит Покровского Красногорского Золотоношского монастыря, матушка игуменья Арсения пригласила, нам показалось с владыкой Иоанном, что это хороший, лучший вариант, а блаженнейший владыка митрополит Онуфрий дал благословение на такое временное пребывание сестёр вместе с наместником обители, пока... пока не наступит время когда наши храмы и монастыри вновь вернутся в лоно канонической церкви и в них вновь зазвучат молитвы и голоса наших верующих и наших монашествующих. Но кроме сестёр, монашеской братии конечно же остались прихожане, и эти прихожане они ведь не могут переселиться в Красногорский монастырь в скит. Прихожане, которые... средний возраст которых за 60, за 70 лет, которые всю жизнь с пятидесятых годов с шестидесятых XX века этот храм посещали, здесь были крещены они, их родители у многих. Куда им деться? И вот, благодарение Богу, есть это небольшое помещение, которое в собственности у прихожан, и в котором собирается община, которая была приходской при женском монастыре. Понятно, не вся община. Конечно, многие перешли в кафедральный собор ходят, кто-то в другие храмы Черкасс, но часть прихожан просто им добраться чисто физически куда-то очень сложно: по возрасту, по состоянию здоровья, и поэтому Вы здесь, и поэтому здесь совершается литургия. Вот сегодня совершалось две божественных литургии - на одной 40 человек, на другой 30 человек, всего 70. Это те наши бабушки, дедушки, которым трудно дойти до собора или других храмов, а это помещение недалеко от захваченного монастыря, настолько любят это место, настолько привыкли к нему за десятилетия, что не могут его оставить. И по нашему благословению здесь совершается литургия, две литургии в воскресные дни, исповедь, причастие для прихожан обители. Ну и, конечно, сёстры приезжают и, конечно, владыка архиепископ Иоанн бывает здесь регулярно, потому что духовенство в монастыре служило. Сколько человек? Семь? Да, наверное? Семь человек. Тоже клеветники смотрят видеозапись реального собрания приходского и монашеского этой обители, которое было и которая единогласно подтвердила своё пребывание в лоне канонической Украинской православной церкви. Клеветники смотрят говорят: «Смотрите! Они священников нагнали!». Кого нагнали? Это все священники монастыря, в монастыре служило семь священников во главе с архиепископом. Один Иудой оказался. А все остальные как служили, так и служат, и сёстры как были, так и есть, монастырь как пребывал, так сейчас в изгнании и пребывает, а прихожане, которые рядом вот молятся здесь, которым трудно доити до других храмов, которые могут дойти доходят до других храмов, потому что здесь достаточно тесное помещение. Владыка, мы Вас Благодарим за то, что Вы не оставляете духовным попечением даже в рассеянии Ваших духовных чад, которые с такой скорбью на сердце вынуждены были выйти из намоленных стен, стен храма своих отцов, своих матерей, своих бабушек и дедушек. Нет никакого сомнения, что придёт тот час, когда мы вернёмся в свои храмы, когда вновь там зазвучит молитва. А сегодня в день Рождества Христова хочется пожелать, чтобы это время наступило скорее, чтобы Господь милостью своей простил нам всё наши грехи, немощи и наше недостоинство, которое в том числе стало причиной вот такого притиснення, гонения на нашу церковь, были бы мы все святые, не было бы у нас необходимости нас смирить в этой жизни, чтобы спастись нам, не попустил бы Господь нам таких испытаний. Господь попускает для нашей же пользы. Дай Бог только, чтобы это испытания не были сверх наших сил, дай Бог, чтобы эти испытания закончились как можно скорее, дай Бог и желаю этого от всего сердца всем нам, чтобы это как можно быстрее было. А давайте молиться, чтобы это в этом году было, чтобы закончилась война, чтобы закончилось гонение на церковь, чтобы всё стало по-прежнему тихо, мирно, и чтобы мы могли все с Вами трудиться над созиданием духовной жизни, над созиданием церковной жизни, над созиданием жизни монашеской, монастырской, а не занимались тем, чтобы защищаться, отбиваться, куда- то уходить, где-то прятаться. Сердечно поздравляю Вас, желаю божьих благословений самых обширных, щедрых в этом году, пусть Господь не оставит, владыка, никого из Ваших чад и сестёр в этом году не на одну минуту, а ту скорбь, которую они понесли, пусть Господь восполнит сердечным миром, утешением и радостью. Благословение Господне с вами да пребывает…»
Вказані публічно розповсюджені висловлювання спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями.
Такими діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 161 КК України, тобто умисні дії спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв?язку з їхніми релігійними переконаннями.
Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, прокурор Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 стосовно ОСОБА_8 за ч.1 ст.161 КК України скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним та засудити за ч.1 ст.161 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні та адміністративні посади в релігійних організаціях строком на 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Разом з тим, просить дослідити дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 .
Апеляційні вимоги обгрунтував тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 всупереч положенням ст.ст.50,65 КК України не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого. Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою принцип призначення покарання особі, що вчинила злочин, необхідного та достатнього для її виправлення та попередження нових злочинів.
Апелянт вважає, що призначене судом покарання у вигляді штрафу є надмірно м'яким так як суд першої інстанції належним чином не врахував особу обвинуваченого та його характеризуючі дані. Зокрема, не взято до уваги, що на момент вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення відносно нього вже скеровано два кримінальних проваджень до суду №42022252010000126 від 03.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161, ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.463-2 КК України та №12023111310001897 від 06.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, які на даний час перебувають на розгляді в суді. Що в свою чергу свідчить про те, що обвинувачений належних висновків для себе не зробив, а цілеспрямовано, публічно продовжує вчиняти умисні дії спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті.
Також, судом першої інстанції не було враховано, що після вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України (08.01.2024), яке на даний час переглядається, продовжив вчиняти аналогічні злочини у зв'язку з чим відносно ОСОБА_8 до суду скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024250310001183 від 09.04.2024 за ч.2 ст.161 КК України. Такі дії обвинуваченого свідчать про небажання стати на шлях виправлення, а не визнання вини останнім свідчить про відсутність каяття.
Вважає, що судом першої інстанції не враховано майновий стан обвинуваченого, а саме що сума 8500 грн., не нестиме суттєвого матеріального навантаження на ОСОБА_8 та не запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень та не буде необхідним для його виправлення.
На думку апелянта, судом не наведено мотивів на застосування до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати керівні та адміністративні посади в релігійних організаціях строком на 2 роки. Так, ОСОБА_8 (митрополит Черкаський і Канівський Феодосії) є архієреєм Черкаської єпархії Української православної церкви МП, тобто займає керівну та адміністративну посаду в релігійній організації. Свою промову від 08.01.2024, в якій останній допустив висловлювання спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, проголошував саме як митрополит Черкаський і ОСОБА_13 ). Підтвердженням цього є те, що в подальшому в цей же день промова опублікована на офіційній сторінці Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі «Фейсбук» «Черкаська єпархія УПЦ», під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЬІРЯ В ЧЕРКАССАХ».
Крім того, обвинувачений здійснює просвітницьку діяльність та може розповсюджувати свої висловлювання щодо розпалювання релігійної ворожнечі широкому колу осіб, що вплине на їх світогляд. На даний час ОСОБА_8 так і продовжує працювати на посаді архієрея Черкаської єпархії УПЦ, а відтак може продовжувати розпалювати релігійну ворожнечу, на займаній посаді.
За таких обставин суд безпідставно не застосував до обвинуваченого додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати керівні та адміністративні посади в релігійних організаціях строком на 2 роки.
Апелянт наголосив, що суд першої інстанції не врахував, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_8 в присутності великої кількості осіб, та в подальшому викладено в мережі інтернет, що дає змогу необмеженій кількості осіб переглядати його. Такий спосіб вчинення кримінального правопорушення суттєво підвищує його суспільну небезпечність.
Захисник ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважаючи вирок незаконним, необгрунтованим, ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи, подала апеляційну скаргу в якій просить вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 стосовно ОСОБА_8 скасувати, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.161 КК України та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Разом з тим, просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, оскільки вони були досліджені судом першої інстанції неповністю та з порушеннями ч.3 ст.404 КПК України, перелік яких виклала в резолютивній частині апеляційної скарги.
Апеляційні вимоги обгрунтувала тим, що суд першої інстанції припустися поверхневого та однобічного дослідження обставин справи, надав викривлену оцінку наявним доказам, частину доказів сторони захисту безпідставно проігнорував, не навівши мотивів їх відхилення.
Вважає, що в основу обвинувачення суд поклав припущення, що призвело до безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.161 КК України.
Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою події біля Храму Різдва Пресвятої Богородиці 20.11.2023 на яких зафіксовано застосування фізичної сили до вірян та священнослужителів Української Православної Церкви. Також суд першої інстанції проігнорував покази свідків захисту, які підтвердили причинно-наслідковий зв'язок між захопленням Храму та промовою від 07.01.2024, яка була реакцією на ці події, і суд не спростував покази свідків, а просто оцінив їх критично через симпатію до УПЦ, що в свою чергу свідчить про упередженість суду, порушення вимог ст.374 КПК України.
Зауважує, що промова ОСОБА_8 це була реакція на правопорушення, що відбувалися 20.11.2023, а не розпалювання ворожнечі. І в цій промові не звучало імені потерпілого ОСОБА_11 , не було названо сан священнослужителя, висновок суду про те, що ОСОБА_8 мав на меті образити саме ОСОБА_11 , є суб'єктивною інтерпретацією суду, а не фактом, суд перетворив оціночні судження ОСОБА_14 на кримінальний злочин, не довівши прямого умислу на розпалювання ворожнечі. Зауважує, що потерпілий визнав, що ОСОБА_15 його прізвища не називав, не погрожував йому, та не вчиняв щодо нього жодних насильницьких дій. Увесь масив претензій потерпілого грунтується на його власній інтерпретації біблійної алегорії про Іуду, та суб'єктивному переконанні, що його вчинок, це зрада - перехід до іншої конфесії і саме тому, про нього йшла мова в проповіді. Вказує, що усі свідки вказали, що проповідь адресувалося постраждалим прихожанам УПЦ. Метою проповіді було не розпалювати ворожнечу між прихильниками УПЦ та ПЦУ, а підтримати прихожан, священників які постраждали. Відсутність спрямованості на зовнішню агресію виключає суб'єктивну сторону злочину за ч.1 ст.161 КК України - умисел на розпалювання ворожнечі.
Апелянт вважає, що покази свідка ОСОБА_16 на які посилається суд у вироку грунтуються лише на припущеннях, він виступає не як свідок подій, а як ідеологічний цензор. Суд не врахував, що даний свідок є прихильником ПЦУ. Публічна активність свідка ОСОБА_16 , оскільки він сам визнав, що є журналістом, та публічно критикував ОСОБА_14 в інтернеті ще до цієї справи, ставить під сумнів об'єктивність його свідчень.
При цьому зазначила, що покази свідків захисту надані ними під час судового засідання відповідають ст.85 КПК України, однак суд віднісся до них критично, як і до відеозапису подій від 20.11.2023, що відбувалися в Храмі Різдва Пресвятої Богородиці.
Вважає, що висновок експерта семантико-текстуальної експертизи №54/1516-339 від 01.02.2024, є неналежним доказом, оскільки він є внутрішньо суперечливим, експерт неправильно тлумачила ім'я ОСОБА_17 та виходила за межі компетенції, повноважень, а також відсутність у експерта філологічної освіти та богословської освіти, а сама експерт ОСОБА_18 порушила принцип об'єктивності та повноти ст.3 Закону України «Про судову експертизу». Експерт визнала в суді, що брала до уваги загальновідоме трактування слова Іуда як зрадник, ігноруючи релігійний контекст проповіді та відсутність у неї теологічної освіти. Експерт-лінгвіст не має права кваліфікувати використання біблійних персонажів як образу, оскільки це є теологічною дискусією, а не кримінальним злочином. Вважає, що експерт фактично переклала на суд обов'язок встановити «дійсність фактів», від чого автоматично буде залежати - є склад злочину в тексті чи ні, встановлення фактів, від яких залежить її лінгвістичний висновок, суперечить природі судової експертизі як джерела доказів. На її думку вказаний висновок експерта є ненауковим, нелогічним та таким, що грунтується на припущеннях.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив право обвинуваченого на справедливий суд, закріплене ст.6 Конвенції про захист прав людини, оскільки не надав відповіді на ключові доводи захисту.
Зазначає про неврахування судом витягів з ЄРДР, які є матеріальним підтвердженням того, що інформація, поширена обвинуваченим є достовірною.
Звертає увагу на неналежну процесуальну діяльність керівництва прокуратури під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. Так, прокурор не перевірив на належність та відповідність постанову начальника відділення СВ Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області капітана поліції ОСОБА_19 , якою було доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024250310000173 від 12.01.2023 старшому слідчому СВ ЧРУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_20 на її відповідність. Прокурор також не перевірив постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12024250310000173 від 12.01.2023 у якій прокурора ОСОБА_21 призначили старшим групи прокурорів. В матеріалах справи відсутні інші рішення щодо призначення слідчого, групи слідчих та прокурора, групи прокурорів у кримінальному провадженні №12024250310000173 від 12.01.2023.
Крім того, зазначила, що висновок суду першої інстанції про технічну описку у постановах про призначення групи слідчих та прокурорів є таким, що суперечить вимогам ст.ст.37,110,214 КПК України. Постанови датовані січнем 2023 року, тоді як кримінальне провадження зареєстроване у січні 2024 року. Вказаний дефект не є технічним, оскільки він стосується самої підстави виникнення повноважень сторони обвинувачення.
Захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважаючи вирок незаконним, необгрунтованим, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи, та таким, що не відповідає вимогам КПК України, в апеляційній скарзі просить вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 відносно ОСОБА_8 митрополита Черкаського і Канівського у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи кримінального провадження та виправдати його у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.161 КК України.
Разом з тим, просить в ході розгляду дослідити покази свідків захисту ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (допит 20.11.2024), ОСОБА_24 (допит 20.01.2025), ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 (допит 03.02.2025), покази експерта ОСОБА_18 (допит 05.02.2025), фото-відеозаписи подій 20.11.2023, висновок семантико-текстуальної експертизи від 01.02.2024 №54/1516-339.
Встановлюючи винуватість ОСОБА_8 суд першої інстанції мав зазначити у вироку, які саме норми Конституції України та норми яких саме законів України порушено обвинуваченим, у чому полягають дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а у чому - образа почуттів віруючих, мотиви прийняття одних та відхилення інших доказів.
В ході судового розгляду за клопотанням захисту було допитано свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 . Покази даних свідків, які підтверджують насильницький характер захоплення монастиря, нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна священників і вірян глумління над останніми і церковною атрибутикою та спростовують твердження сторони обвинувачення і потерпілого про згадування останнього у промові обвинуваченого як ОСОБА_28 , лише наведені в описовій частині вироку. При цьому, судом не надано будь якої оцінки даним показам та фото-відеоматеріалам. Мотиви їх неприйняття чи відхилення в оскаржуваному вироку не наведено.
Залишено поза увагою суду й ті обставини, що як потерпілий ОСОБА_11 , так і свідок обвинувачення ОСОБА_16 на прямі запитання захисту в ході допиту дали ствердну відповідь, що у своїй промові обвинувачений потерпілого ОСОБА_29 не називав, а їх висновки грунтуються на припущеннях, і сам вирок грунтується на припущеннях останніх.
Апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції надано невірну оцінку висновку судової семантико-текстуальної експертизи від 01.02.2024 №54/1516-339. Так у пункті 1 висновку експерт зазначає про відсутність лінгвістичних ознак спонукання до дій, проти людини, або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, ставлення до релігії, приналежності до якої небудь соціальної групи, що фактично виключає факт розпалювання релігійної ворожнечі.
Разом з тим, у п.1.1 експерт робить висновок про те, що розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті буде мати місце у разі, якщо фактичні дані, що слугували першопричиною виникнення наведених негативних характеристик (захватчики, клеветники) щодо ПЦУ, її священнослужителів, вірян та прибічників не відповідають дійсності.
Отже, викладений експертом у п.2.1 висновок є умовним, і перебуває у прямій залежності від існування наведених у промові митрополита Феодосія подій, навіть згадка про ПЦУ не утворює розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті. На пряме запитання захисту, чи буде мати місце розпалювання релігійної ворожнечі, якщо згадані митрополитом Феодочієм події дійсно існували, експерт надав ствердну відповідь - «ні». Аналізуючи викладений у п.2.1 висновок експерта ОСОБА_18 можна підсумувати, що за умови існування згаданих у промові митрополита Феодосія подій, навіть згадка про ПЦУ не утворює розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті.
А тому, на думку апелянта, виходячи з вказаного, сторона обвинувачення мала також довести відсутність самої події насильницького захоплення монастиря, але жодного разу з цього приводу ані стороною обвинувачення, ані самим потерпілим не надано. Натомість захистом, на підтвердження злочинних дій по захопленню монастиря, що мали місце 20.11.2023 та супроводжувалися нанесенням тілесних ушкоджень священнослужителям та вірянам, пошкодження майна, доведено відеозаписами подій, відомостями щодо розпочатих кримінальних проваджень згідно ЄРДР, показами свідків.
Зауважує, що експерт не мала спеціальних знань у галузі теології і проведення аналізу в розрізі судової лінгвістики, немала вона також базових та соціальних знань у галузі російської філології, що в свою чергу ставить під сумнів допустимість наданого експертом висновку у якості доказу у справі.
Вказує, що відповідно до оскаржуваного вироку суд дійшов до висновку про вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на розпалювання ворожнечі та ненависті виходячи із того, що зміна юрисдикції релігійної громади з УПЦ на ПЦУ відбулась у законний спосіб. При цьому промова обвинуваченого містила слова підтримки вірянам та духовенству монастиря саме у зв'язку з його силовим захопленням, яке зафіксовано на наданих захистом фото-відеофайлах та підтверджено свідками, а не у зв'язку зі зміною церковної юрисдикції, а тому безпідставним є посилання у вироку на статут Релігійної організації «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) та указ управління Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) від 16.11.2023 №232-с/у про призначення потерпілого настоятелем цієї парафії, оскільки зміна юрисдикції не була підставою для підтримки пастви зі сторони обвинуваченого. Дані докази не мають відношення до суті пред'явленого обвинувачення.
Наголошує, що промова митрополита Феодосія є реалізацією гарантованого права на свободу слова.
Зазначає, що відхилення судом першої інстанції наданих як стороною захисту, так і прокурором витягів з ЄРДР стосовно кримінальних проваджень розпочатих за фактами спричинення тілесних ушкоджень, пошкодження майна, які мали місце 20.11.2023 під час силового захоплення монастиря, та триваючий на час судового розгляду, не відповідає критеріям повноти та всебічності судового розгляду. Дані матеріали досудових розслідувань у сукупності із показами свідків та фотовідеоматеріалами є доказами злочинних дій відносно вірян та духовенства монастиря Різдва Пресвятої Богородиці м.Черкаси, які мали місце 20.11.2023, та були предметом правомірної оцінки митрополита Феодосія у промові зі словами підтримки постраждалій пастві.
Потерпілий ОСОБА_11 подав заперечення на апеляційні скарги захисників обвинуваченого та просить їх залишити без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 щодо ОСОБА_8 без змін.
Захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подали на апеляційну скаргу прокурора заперечення, в яких просять апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06.02.2026 стосовно ОСОБА_8 засудженого за ч.1 ст.161 КК України скасувати, ухвалити виправдувальний вирок щодо останнього.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думки прокурорів, потерпілого та його представника, які підтримали апеляційну скаргу прокурора просили її задовольнити та заперечили проти апеляційних скарг захисників обвинуваченого, думки обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційні скарги захисників, просили їх задовольнити, при цьому заперечили проти апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Відповідно до норми ч.3 ст.404 КПК України, обов'язок апеляційної інстанції полягає в безпосередньому дослідженні доказів лише у перелічених в законі випадках, а саме: 1) при наявності клопотання учасників кримінального провадження про повторне дослідження обставин, 2) якщо ці обставини досліджені судом першої інстанції не повністю, або з порушенням.
Враховуючи вищевикладене та встановивши, що докази, які покладені в основу обвинувачення ОСОБА_8 досліджені всебічно, повно, з дотриманням процедури КПК України, яким надана відповідна оцінка, а захисники обвинуваченого в своїх апеляційних скаргах не навели переконливих аргументів щодо необхідності повторного дослідження доказів, а їх клопотання зводяться лише щодо незгоди з оцінкою досліджених доказів, то в такому разі суд апеляційної інстанції вважає необхідним відмовити в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, про що винесена ухвала без видалення до нарадчої кімнати.
При цьому колегія суддів враховує постанову ВС від 16 березня 2021 року провадження N 51-437 км 20 справа №154/2975/17 відповідно до якої сам по собі факт незгоди з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. Повторне дослідження обставин є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність законних підстав та аргументованих доводів про таку необхідність.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані вірно за ч.1 ст.161 КК України, тобто умисні дії спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв?язку з їхніми релігійними переконаннями, і його вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю доведена в суді першої інстанції.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України при обставинах, наведених у вироку, відповідає матеріалам справи та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, органом досудового розслідування і місцевим судом досліджені всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення по справі, а тому посилання в апеляційних скаргах їх авторів про те, що суд першої інстанції прийняв незаконне, необгрунтоване рішення, з порушенням вимог кримінального процесуального закону та висновки суде не відповідають фактичним обставинам справи - не грунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються доказами, які судом першої інстанції досліджені повно, всебічно та об'єктивно.
Викладені у вироку суду першої інстанції висновки про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України за яке його засуджено, ґрунтуються на сукупності зібраних у провадженні доказів, які у повному обсязі досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду провадження, та є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам справи.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено наявність в діях ОСОБА_8 наступних діянь об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України, викладених в обвинувальному акті, а саме: дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі та спрямовані на приниження національної честі та гідності. Тому, суд першої інстанції прийняв за необхідне не включати до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, як необґрунтовані та не підтверджені належними доказами, зокрема, висновком семантико-текстуальної експертизи № 54/1516-339 від 01.02.2024, зазначені вище діяння, що складають об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України, що на думку колегії суддів є правильним.
Зі змісту, зокрема, апеляційних скарг захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що вони оскаржують доведеність винуватості його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, та вважають його невинним.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України, не визнав та скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовився давати показання в суді та відповідати на запитання щодо суті обвинувачення.
Незважаючи на невизнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, і такої ж зайнятої позиції, викладеної в апеляційних скаргах його захисників, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, підтверджується сукупністю доказів, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку, а саме показами потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_16 , експерта ОСОБА_30 .
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 , суду показав, що ОСОБА_8 він знає з моменту його призначення керівником Черкаської єпархії, тому він був його керівником. Прихожани показали йому відео на якому зафіксовано, як ОСОБА_8 перебуваючи у владики Іоана назвав його «Іудою» і «зрадником» через те, що всі залишились в УПЦ, а він перейшов у Православну церкву України. Мова йшла про те, що захопили монастир Черкаської єпархії, а насправді захоплення монастиря не було, в той період часу відбувався перехід від УПЦ до ПЦУ. Особисто він не був присутнім під час проведення цих зборів. В останній день цих зборів до нього звернулась ініціативна група з пропозицією очолити цю парафію ПЦУ про яку іде мова у відео. Він погодився. Ці слова його дуже образили, оскільки слова зі служби мають дуже великі негативні наслідки для вірян, якщо їх церкву вважають не канонічною. На тому відео він бачив, що в будинку, який надали для представників УПЦ що по вул. Нарбутівська в м. Черкаси, перебував владика Іоан, після різдвяних свят туди був запрошений ОСОБА_31 ( ОСОБА_8 ), який сказав, що фактично в них монастиря там не було зафіксованого синодальним рішенням, то була жіноча громада, яка утворилася біля владики Іоанна, і тому вони вимушені тимчасово перебувати тут. Далі він казав, що ОСОБА_32 монастир надав їм можливість зустрітися там, про кількість священиків, які залишилися в УПЦ, та вказав, що один із них виявився «зрадником». Це було звернення владики Феодосія до парафіян та владики ОСОБА_33 після служби. Він прийняв це на свою адресу, оскільки він єдиний перейшов до ПЦУ. У богослов'ї Іуда, будучи одним із апостолів, зрадив ОСОБА_34 . Він знає, що серед апостолів ОСОБА_35 був ще один апостол на ім'я ОСОБА_17 , проте він вважає, що владика Феодосій у своїй промові використовуючи ім'я ОСОБА_17 , мав на увазі саме «зрадника». До ПЦУ він перейшов 16.11.2023, збори парафіян відбулися за декілька місяців до його переходу, який відбувався на підставі Указу владики Іоанна. Після 16 листопада 2023 року він не проводив богослужінь у попередній парафії. Протиправними діями владики Феодосія він вважає те, що останній відмовляється виконувати постанови найбільшого керівного органу Собору, а також те, що назвав його «зрадником». Присутнім під час подій в листопаді 2023 він не був, не може відповісти чи було таке входження у монастир законним. Коли він проводив служби у цьому монастирі, монахині у ньому були, але потім вони пішли. З ним до нової парафії перешли 10 парафіян, але згодом їх стало більше. Його моральні страждання полягали у тому, що він втратив душевну рівновагу, в нього почалося безсоння, задля відновлення його порушених прав він був вимушений звернутися до правоохоронних органів із відповідними заявами. Відео було розміщено на сторінці черкаської єпархії у вільному доступі. Відео було записано 07 січня 2024 року, а він його побачив 8 січня 2024, оскільки про нього йому розповіли його прихожани, які були обурені цим відео. Після перегляду відео в нього були негативні відчуття, він відчув дискримінацію за його релігійні переконання. Із заявою до правоохоронних органів звернувся задля захисту саме своїх прав, його парафіяни були обурені, але вони не мали наміру захищати свої права у такий спосіб. Проте що звернувся до правоохоронних органів він їх повідомив, і парафіяни позитивно на це відреагували та підтримали його. Він не може пояснити чим обґрунтовується визначений ним розмір завданої йому моральної шкоди саме у сумі 100000грн.
Під час додаткового допиту потерпілий ОСОБА_11 , суду показав, що слова, висловленні ОСОБА_8 на відео, принижують його честь та ображають гідність у зв'язку із його релігійними переконаннями. Як сказав на відео владика Феодосій ( ОСОБА_8 ): «Було сім священників, під головуванням архієпископа - вісім, один з них виявився Іудою». Отже, Іуда зрадив Христа. Коли їх приймали в священники, вони давали присягу бути вірними святій соборній і апостольській церкві, а не якійсь місцевій церкві. Постановам вселенських церков і настановам святих отців. Тому тут він не вбачає ніякої зради, адже апостольську церкву вони не зрадили, головам церков, як каже святе письмо і Христос. Те що вони відмовились від адміністративного керівника, земного, це не є зрадою церкві. Його образило саме те, що його назвали Іудою. Ці слова могли викликати розпалювання ворожнечі між різними вірянами різних церков УПЦ та ПЦУ, тому що за словами володики Феодосія єдиною канонічною церквою є саме УПЦ, а Православна церква України не являється такою, тобто канонічною. Коли людина приймає хрещення, вона зокрема визнає, що вона вірує в єдиного бога, отца, сина та святого духа, а також в єдину святу соборну і апостольську церкву. А відтак неможливо бути зрадником цієї єдиної церкви. І коли кажуть, що ви зрадили саме цю церкву, це є неправдою, бо апостольську церкву неможливо зрадити і визнавати, що Православна церква України не являється канонічною, оскільки джерело є єдиним, тобто одним і тим самим. Російська церква, як вони кажуть, отримала ОСОБА_36 від грецької церкви. ПЦУ також отримала ОСОБА_37 від грецької церкви. Тобто вони отримали ОСОБА_37 від єдиної церкви, а відтак не можна вважати ПЦУ не канонічною церквою, це ображає вірян;
- свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що він пам'ятає відеосюжет, який був продемонстрований на просторі інтернету, а саме проповіді митрополита Феодосія, який став підставою для нинішньої кримінальної справи. Під час цієї проповіді владика Феодосій висловив образу, назвавши одного із кліриків Черкаської єпархії «Іудою». Згідно академічного тлумачного словнику українського мови слово «іуда» у т.4 на ст. 57 трактується як зневажливе та лайливе. Він вважає, що слово «Іуда» є образливим словом. ОСОБА_38 не назвав прямо прізвище особи, яку вважає Іудою, проте він вважає, що владика Феодосій мав на увазі ОСОБА_11 , оскільки отець Йосип прийняв рішення разом зі своєю паствою і вийшов зі складу Української православної церкви і перейшов під юрисдикцію Православної церкви України. Вважає не припустимим вважати Засанського через це зрадником, оскільки останній є священником із бездоганною репутацією, який має двох синів священників, які наразі є військовими капеланами;
- експерт ОСОБА_39 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що вона є головним судовим експертом експертного сектору СТ СБУ у Волинській області. Вона складала висновок експерта у даній справі. В неї вища філологічна освіта з романо-германської філології. У 2005 році вона закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки, який розташований у м. Луцьку. Об'єктом дослідження був відеозапис з назвою «Слово митрополита Феодосия к монашеской общине захваченного монастыря в Черкассах» та його об'єктивний зміст. Вона досліджувала текст у вигляді стенограми в протоколі огляду. Також їй було надано на дослідження відеозапис на диску «DVD-С». Мова відеозапису була російською, тому стенограма також була російською мовою, оскільки вона відповідала відеозапису. Вона володіє російською мовою, вивчала в школі, але профільної філологічної освіти з російської мови вона не має. Російську мову вона знає на достатньому рівні, щоб працювати із змістом тексту. Також в неї є відповідний сертифікат про володіння російською мовою, отриманий в інституті в Києві по закінченню дев'ятимісячного навчання. Сертифікат вона отримала в 2024 році. При проведенні експертного дослідження відсутня пряма заборона на використання російськомовних джерел. Богословської освіти в неї немає. Вона не надавала оцінку тексту в межах точки зору теології. Вона надавала оцінку виключно в межах судової лінгвістики, при цьому застосовуючи і соціально-лінгвістичний метод дослідження. Надаючи тлумачення слову «Іуда» вона вказувала те, що було зазначено в словнику. Їй відомо, що було два апостоли з ім'ям ОСОБА_17 . Проте при проведенні експертизи до уваги береться очевидне, загально відоме, несуперечливе трактування. Оскільки пересічні реципієнти не всі можуть знати, що ОСОБА_40 було двоє, тому до уваги береться загальновідоме тлумачення цього слова. «Іуда» це лексема, яка, як в релігійному контексті, так і поза релігійного контексту, трактується як «зрадник». В проповіді ім'я конкретного священника не згадувалось. З тексту відомо, що було сім священників, а один перейшов до ПЦУ. Те що УПЦ є супротивником ПЦУ, це є несуперечливим, загальновідомим фактом, який випливає з суспільно-політичних реалій. З тексту вбачається, що проповідь була направлення на підтримку духовної спільноти УПЦ із розпалюванням ворожнечі та ненависті до ПЦУ, за умови якщо перехід монастиря під керування ПЦУ відбувся у законний спосіб. З контексту проповіді можна зрозуміти про кого йшла мова, якщо знаєш хто саме із священників перейшов до іншої церкви. В контексті проповіді «Іуда» вказаний як негативний персонаж, який ототожнюється зі зрадою та відступництвом. Відносно людини слово «Іуда» в контексті проповіді однозначно несе образливий характер.
Аналізуючи покази потерпілого, свідка, експерта, наданих ними в судовому засіданні суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що їх покази були послідовними, логічними, дані добровільно без будь-якого тиску або примусу та узгоджуються з письмовими матеріалами кримінального провадження, а тому є належними доказами у даному кримінальному провадженні та підтверджують вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України.
Колегія суддів зауважує, що покази потерпілого та свідка дані ними в судовому засіданні суду першої інстанції не викликають у колегії суддів сумнівів у їх правдивості та достовірності, та не містять ознаки оговорити обвинуваченого. Покази вказаних осіб отримані судом першої інстанції в порядку ст.ст.55, 56, 57, 65, 66, 95, 96, 352, 353 КПК України тобто в установленому законом процесуальному порядку з дотриманням прав потерпілого та свідка. Перед дачею показів свідок був приведений до присяги та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а тому на думку колегії суддів вони є належним та допустимим доказом, як і покази потерпілого.
Що ж стосується допиту експерта, то він був проведений судом першої інстанції з дотриманням вимог ч.7 ст.101 та ст.356 КПК України.
Крім наведених доказів, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджена й наступними письмовими доказами матеріалів кримінального провадження, дослідженими у сукупності судом першої інстанції:
- даними копії Указу керуючого Черкаською єпархією митрополита Черкаського та Канівського Феодосія від 16.11.2023 № 151, згідно змісту якого, за порушення священицької присяги, клятвопорушення, зраду Святої Христової Церкви, ухилення в розкол, протоієрей Йосип Засанський звільняється з посади штатного клірика чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Черкаси Черкаської єпархії УПЦ та забороняється священнослужіння; (Т.2 а.с. 4)
- даними копії реєстраційного посвідчення Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації від 14.09.1988, згідно змісту якого, комплекс будівель в м. Черкаси по вул. Жовтневій, 374 зареєстровано за Церковною общиною Різдва Богородиці (на російській мові) на підставі договору про передачу будівлі Придніпровським райвиконкомом від 16.08.1984 року та записано в реєстрову книгу № 7 за реєстровим № 735; (Т.2 а.с. 5)
- даними копії протоколу № 1 парафіяльних зборів від 10.08.2023, згідно змісту якого, парафіянами шляхом голосування були прийняті рішення про обрання Голови Парафіяльних зборів, про обрання Секретаря Парафіяльних зборів, про обрання лічильної комісії, про затвердження списку віруючих громадян присутніх на Парафіяльних зборах та які брали участь у голосуванні, про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, про зміну найменування релігійної громади, про обрання Парафіяльної ради та ревізійної комісії, про зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь, про внесення змін та прийняття Статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції, про уповноваження на підписання протоколу Парафіяльних зборів Релігійної громади, про проведення реєстрації статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду, про уповноваження голови парафіяльної ради на звернення до Шостого апеляційного адміністративного суду в інтересах церкви Різдва Богородиці УПЦ та підписання заяви про скасування заходів забезпечення позову, що накладені на релігійну громаду в межах адміністративної справи № 640/4748/19; (Т. 2 а.с. 6-7)
- даними копії Указу управління Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) № 232-є/у від 16.11.2023, відповідно до змісту якого, протоієрей ОСОБА_41 призначений на посаду керівника-настоятеля Релігійної організації «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Черкаси»; (Т.2 а.с. 8)
- даними копії Статуту релігійної організації «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) м.Черкаси», відповідно до змісту якого, він прийнятий рішенням парафіяльних зборів, протокол №1 від 10.08.2023, зареєстрований у новій редакції розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 21.08.2023 № 480 «Про заяву віруючих громадян»; (Т.2 а.с. 9-19)
- даними протоколу огляду від 17.01.2024 з диском, який був переглянутий в судовому засіданні, відповідно до змісту якого, старшим оперуповноваженим 3 сектору 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ в Черкаській області ОСОБА_42 проведено огляд публікації, розміщеної на офіційних Інтернет-ресурсах Черкаської єпархії УПЦ під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ 7 января 2024 года», в ході якого встановлено, що дане відео розміщено 08.01.2024 о 19.59 на офіційній сторінці Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі "Фейсбук", на платформі відеохостингу «Ютуб» на відеоканалі Черкаської єпархії УПЦ «Черкаський Благовісник» 08.01.2024 близько 19.00, на офіційному Телеграм-каналі сайту Черкаської єпархії УПЦ «Черкасский Благовестник» та на каналі під назвою «Проповеди митрополита Феодосия (Снигирева)», на офіційному сайті Черкаської єпархії УПЦ «Православна Черкащина». З метою збереження отриманих даних та недопущення видалення інформації з мережі Інтернет здійснено збереження сторінки, завантажено відео, в подальшому вказані файли записані на диск DVD-RW «Axent», який долучений до даного акту огляду та постановою від 18.01.2024 визнані речовим доказом та приєднані до матеріалів кримінального провадження № 12024250310000173 від 12.01.2024; (Т. 2 а.с. 44-50, 51)
- даними висновку експерта № 54/1516-339 від 01.02.2024, відповідно до змісту якого, у результаті семантико-текстуального аналізу текстового наповнення відеозапису «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ», згідно з фабулою справи - розміщеного на офіційній сторінці Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі «Фейсбук» «Черкаська єпархія УПЦ», a caмe висловлювань особи, яка виступає на відео - ОСОБА_8 (митрополита Феодосія) встановлено: 1. Відсутність лінгвістичних ознак спонукання до дій проти людини або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, ставлення до релігії, приналежності до якої небудь соціальної групи; 2 (2-4) наявність: 2.1. Розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті. Лексичні прояви: застосування у публічному мовленні лексичних засобів негативної оцінки щодо ПЦУ, її священнослужителів, вірян та прибічників, що виражені лексемами з негативною конотацією «захватчики» (ті, хто насильно щось відбирають - захоплюють, в контексті «захоплення» (насильницького заволодіння храму УПЦ) та «клеветники» (ті, що свідомо поширюють наклеп, брехню, за текстом йдеться про заперечення «клеветниками» існування монастиря, є предметом мовлення). Наведені негативно-оцінні характеристики релігійного супротивника УПЦ - Православної Церкви України (її священнослужителів, вірян та прибічників) є такими, що базуються на фактичних даних. У разі, якщо фактичні дані, що слугували першопричиною виникнення наведених негативних характеристик є такими, що не відповідають дійсності, їхнє застосовування щодо ПЦУ, її священнослужителів, вірян та прибічників становить розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті. 2.2. Образа релігійних почуттів священнослужителя у зв?язку з його релігійними переконаннями. Лексичні прояви: негативне найменування «Иудой» (лексема з негативною конотацією, зокрема у релігійному середовищі, символ зради Христа, віри, зрадництва загалом) священника УПЦ, одного з семи, що служили в монастирі, та продовжують службу без вказаного священника. Застосування щодо священника презирливого найменування «Іуда» ототожнює його вчинок, очевидно, йдеться про перехід до ПЦУ як релігійного супротивника УПЦ, зі зрадою віри, зрадою Христа, закономірно носить образливий характер, ображає релігійні почуття вказаного священнослужителя у зв?язку з відповідним його вчинком та його релігійними переконаннями; (Т. 2 а.с. 32-42)
- даними протоколу огляду від 09.02.2024, згідно якого, старшим оперуповноваженим 3 сектору 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ в Черкаській області ОСОБА_42 проведено огляд публікації, розміщеної на офіційних Інтернет-ресурсах Черкаської єпархії УПЦ під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ 7 января 2024 года», в ході якого встановлено, що дане відео розміщено 08.01.2024 о 19.59 на офіційній сторінці Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі "Фейсбук" - на момент огляду публікації відео має 888 переглядів, 127 вподобань та 7 поширень, коментарі до вказаного допису обмежено правами власника сторінки; на платформі відеохостингу «Ютуб» на відеоканалі Черкаської єпархії УПЦ «Черкаський Благовісник» 08.01.2024 близько 19.00 - на момент огляду публікації відео має 10 тисяч 228 переглядів, 912 вподобань та 72 коментарі; на офіційному Телеграм-каналі сайту Черкаської єпархії УПЦ «Черкасский Благовестник» 08.01.2024 о 19.26 з посиланням на відео-хостинг «Ютуб» - на момент огляду публікації відео має 163 перегляди та 15 вподобання, коментарів до вказаної публікації немає; на Теленрам-каналі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 )» ІНФОРМАЦІЯ_4 о 18.31 з посиланням на відео-хостинг « ІНФОРМАЦІЯ_5 » - на момент огляду публікації відео має 1 тисячу 100 переглядів, 50 вподобань та 1 негативну реакцію, коментарів до вказаної публікації немає; на офіційному сайті Черкаської єпархії УПЦ «Православна Черкащина» 08.01.2024 розміщено публікацію під назвою «Митрополит Феодосий посетил гонимую общину монастиря Рождества Пресвятой Богородицы (+ ВИДЕО)», до якої додано відео під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ», розміщене на відео-хостингу «Ютуб» - на момент огляду вказана публікація має 168 переглядів; (Т.2 а.с. 67-72)
- даними протоколу огляду від 19.03.2024 та диском до нього, який був переглянутий в судовому засіданні, згідно якого, старшим слідчим СВ ЧРУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_43 , на підставі ухвали слідчого судді № 712/3443/24 від 18.03.2024, в присутності понятих ОСОБА_44 і ОСОБА_45 , за участі захисника ОСОБА_46 , власника примішення ОСОБА_47 проведено огляд домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 . Вхід на територію домоволодіння здійснюється через металеві ворота та двері. На території виявлено одноповерховий будинок, вхід до якого здійснюється через металопластикові двері білого кольору. При вході виявлено кімнату № 1 (коридор), в якому прямо навпроти дверей вхідних виявлено три столи, на яких свічки, далі диван, навпроти якого тумба. По обидва боки в даній кімнаті виявлено одні двері з лівого боку та двоє дверей з правого боку. На других дверях з правого боку наявні два аркуші паперу (один пустий файл та один аркуш з написом «розклад богослужінь»). При вході до вказаних дверей виявлено коридор, який веде до кімнати, що візуально переобладнана під церкву. В даній кімнаті з лівого боку виявлено алтарну зону, яка умовно відділена від іншої частини кімнати двома іконами, за якими комод, на стіні ікони. З іншого боку розміщено також ікони на стінах та на підлозі різні церковні атрибути та приналежності. Дана кімната візуально переобладнана під приміщення церковного храму. (Т.2 а.с. 86-89)
Дослідивши безпосередньо під час судового провадження вищенаведені письмові докази, показання потерпілого, свідка, експерта, письмові докази, суд першої інстанції визнав їх належними та допустимими, та оцінивши їх за своїми внутрішніми переконаннями дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, а доводи апелянтів захисників щодо відсутності доказів доведення його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, є необгрунтованими та такими, що спростовуються вищенаведеними доказами.
Колегія суддів вважає, що заперечення обвинуваченим своєї вини є нічим іншим, як способом захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене. Суд першої інстанції цілком обгрунтовано оцінив таку позицію обвинуваченого критично, оскільки вона повністю спростовується показаннями потерпілого, свідка, експерта іншими доказами сторони обвинувачення в їх сукупності та логічному зв'язку.
На думку колегії суддів, з досліджених матеріалів справи вбачається, що місцевий суд дослідив всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, та надав їм належну оцінку, а тому наведені захисниками у апеляційних скаргах доводи про незаконність вироку, невідповідність вироку фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованими та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Суд відповідно до ст. 94 КПК України, оцінив докази не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості та взаємозв'язку, які в своїй сукупності є достатніми, щоб дійти обґрунтованого висновку, що у діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України.
Зазначені докази у своїй сукупності спростовують доводи захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про необхідність скасування вироку та виправдання його у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України.
У відповідності до п. 15 ч. 1 ст. 7, ст. 22 КПК України до загальних засад кримінального провадження відноситься в тому числі здійснення провадження із дотриманням принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, який полягає, зокрема, в самостійному обстоюванні як стороною обвинувачення, так і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд дійшов висновку, з яким погодилась колегія суддів апеляційного суду, що цей принцип у повній мірі був реалізованим при розгляді даної справи.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку та матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту, було допитано в судовому засіданні свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_48 , ОСОБА_27 , показам яким суд першої інстанції проаналізувавши у сукупності з іншими доказами дав належну оцінку. Також судом першої інстанції в судовому засіданні були досліджені документи надані стороною захисту, в якості доказів: відповідь на адвокатський запит від 14.08.2024, витяги з ЄРДР, заява до ЧРУП ГУНП в Черкаській області, ухвала слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.12.2023, та диск, який був переглянутий в судовому засіданні, на якому зафіксовано події, які мали місце 20.11.2023 на території храму Різдва Пресвятої Богородиці за адресою м. Черкаси, вул. Благовісна, 374, а тому, на думку колегії суддів, судом першої інстанції в повній мірі дотримані вимоги ст.22 КПК України і їх порушення, як на те посилаються апелянти захисники обвинуваченого в апеляційних скаргах, судом першої інстанції допущено не було, що в свою чергу також спростовує доводи апелянтів захисників про упередженість суду першої інстанції до показів вказаних свідків, а саме ненадання їм належної оцінки тощо.
Що стосується доводів апелянтів захисників про те, що вирок грунтується на припущеннях, оскільки покази потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_16 щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення - називання обвинуваченим у своїй промові потерпілого Іудою, самі є припущеннями, є голослівними. Як слідує зі змісту апеляційних скарг захисників, покази потерпілого та свідка є саме такими через нібито існування особистої неприязні до обвинуваченого та з метою помсти, а тому вони і надали суду такі покази. Однак, колегія суддів не може погодитися з цією версією сторони захисту, оскільки вона спростовується проведеним аналізом показів потерпілого та свідка, як судом першої інстанції так і апеляційним судом, а також матеріалами кримінального провадження. Покази потерпілий та свідок надавали суду першої інстанції добровільно, ознак примусу чи тиску на них зі сторони суду, колегія суддів не вбачає, вони є логічними, послідовними та такими, що повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказами, а тому вони є належними доказами у даному кримінальному провадженні.
Неспроможними є доводи апелянтів захисників про безпідставність критичного оцінення судом першої інстанції відеоматеріалів обставин подій 20.11.2023 та показів свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_49 , ОСОБА_25 , ОСОБА_27 , ОСОБА_50 про силове захоплення храму, оскільки судом першої інстанції в ході судових засідань було встановлено, що прихожани храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ, якими є і зазначені свідки, були обізнані про проведені збори вірян ПЦУ; свідку ОСОБА_51 ще 16.11.2023 демонструвалися документи про призначення новим настоятелем храму потерпілого ОСОБА_52 , цей указ було надано єпархіальним юристом, який прийшов до них разом з потерпілим, вони тоді викликали й своїх юристів для консультації. В ході судового розгляду були досліджені надані стороною захисту відеоматеріали щодо обставин подій 20.11.2023, які зафіксовані фрагментарно. Однак, чи пов'язані будь-яким чином між собою факти юридичного переходу релігійної громади та храму у конфесію ПЦУ та конфлікту між невідомими особами, зафіксований на відеозапису, який було надано стороною захисту, та описаний свідками, судом першої інстанції не встановлено. А тому суд першої інстанції і прийшов до критичної оцінки показів вищевказаних свідків та відеоматеріалу, з яким погоджується і колегія суддів.
Доводи апелянтів захисників про те, що промова, ОСОБА_8 це була реакція на правопорушення, що відбувалися 20.11.2023, а не розпалювання ворожнечі, і в його діях був відсутній умисел на розпалювання ворожнечі, що в свою чергу свідчить про відсутність суб'єктивної сторони злочину за ч.1 ст.161 КК України, то на думку колегії суддів вони є необгрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Відповідно до цього ст. 161 КК України є одним з основних способів правового захисту конституційних прав і свобод громадян. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 161 КК України, є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом, як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативним додатковим об'єктом можуть виступати честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність. Такий злочин є формальним, адже він вважається закінченим з моменту вчинення дій, передбачених диспозицією ч.1 ст.161 КК України.
Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 161 КК України, може характеризуватися одним із чотирьох діянь: 1) дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності; 2) образі почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями; 3) прямому чи непрямому обмеженні прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлені прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.
При цьому, розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті - поширення різних відомостей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобленості, відчуження й викликають національну ворожнечу або розбрат. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян - різні форми третирування громадян: наклеп, цькування, знущання над культурою, звичаями тощо. Образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями виражається у зневазі до них. Під поширенням інформації, яка спрямована на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності, слід розуміти публікацію власних чи будь-яких інших матеріалів, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття ворожнечі та ненависті. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого чи непрямого умислу та спеціальною метою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено за результатами судового розгляду суду першої інстанції, що, згідно висновку судової експертизи № 54/1516-339 від 01.02.2024, у результаті семантико-текстуального аналізу текстового наповнення відеозапису «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ», розміщеного на офіційній сторінці Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі «Фейсбук» «Черкаська єпархія УПЦ», публічна промова обвинуваченого містить негативні характеристики щодо ПЦУ, її священнослужителів, вірян та прибічників, становить розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, носить образливий характер, ображає релігійні почуття священнослужителя у зв'язку з його вчинком та його релігійними переконаннями. Такою релігійною громадою, якою у відповідності з положеннями ст. 8 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», використовуючи передбачене законом право на вільну зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях на парафіяльних зборах 10.08.2023 ухвалено змінити її підлеглість , а саме вийти зі складу Черкаської єпархії УПЦ та увійти до складу Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) - є релігійна громада Церкви Різдва Богородиці УПЦ, а таким священником, який змінив конфесію з УПЦ на ПЦУ разом з релігійною громадою віруючих громадян, є саме потерпілий ОСОБА_11 , що підтверджено дослідженими в судовому засіданні наданими стороною обвинувачення доказами - показами свідка ОСОБА_16 , свідченнями потерпілого, протоколом № 1 парафіяльних зборів від 10.08.2023, Статутом релігійної організації «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) м. Черкаси», прийнятий рішенням парафіяльних зборів, протокол № 1 від 10.08.2023, зареєстрований у новій редакції розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 21.08.2023 № 480 «Про заяву віруючих громадян», указом управління Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) № 232-с/у від 16.11.2023, яким протоієрей ОСОБА_41 призначений на посаду керівника-настоятеля Релігійної організації «Парафія Різдва Пресвятої Богородиці Черкаської єпархії УПЦ (ПЦУ) м. Черкаси», указом керуючого Черкаською єпархією від 16.11.2023 № 151, яким протоієрею Йосипу Засанському за порушення священицької присяги, клятвопорушення, зраду Святої Христової Церкви, ухилення в розкол, забороняється священнослужіння і він звільнений з посади штатного клірика чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Черкаси Черкаської єпархії УПЦ. Протилежних доказів стороною захисту суду надано не було.
Відеозапис з промовою викладено у відкритий ресурс - офіційну сторінку Черкаської єпархії УПЦ у соціальній мережі «Фейсбук» «Черкаська єпархія УПЦ», під назвою «СЛОВО МИТРОПОЛИТА ФЕОДОСИЯ К МОНАШЕСКОЙ ОБЩИНЕ ЗАХВАЧЕННОГО МОНАСТЫРЯ В ЧЕРКАССАХ», за посиланням https://www.facebook.com/Cherkasy.Blagovestnyk/, він став публічним, доступним для перегляду та подальшого поширення необмеженому колу осіб. Все вищевикладене свідчить про усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_8 суспільно небезпечного характеру такого свого умисного діяння, розуміння його соціального значення та соціальної шкідливості.
Колегія суддів зауважує, що аналізуючи доводи сторони захисту в судових дебатах про право на свободу слова, суд першої інстанції звернув увагу на те, що право на свободу слова, закріплене у статті 34 Конституції України, означає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Вона також забезпечує вільний вибір форми отримання інформації: усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, зазначена правова норма передбачає і можливість обмеження права на свободу висловлювання на підставі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати інформацію, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію інших осіб.
Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд першої інстанції прийшов до висновку що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України доведена і суд кваліфікує дії останнього, як умисні дії спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образу почуттів громадян у зв?язку з їхніми релігійними переконаннями.
З цим висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів вважаючи його правильним, належних доводів, які б спростовували його не було надано стороною захисту, а ні в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного розгляду.
Апеляційні доводи захисників щодо визнання недопустимим доказом висновку семантико-текстуальної експертизи № 54/1516-339 від 01.02.2024 з підстав його внутрішньої суперечливості, вихід експерта за межі компетенції та повноважень, а також відсутності у експерта освіти перекладача з російської мови, порушення експертом ст.3 Закону України «Про судову експертизу», є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.242 КПК України експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Згідно з ч.1 ст.101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновок експерта № 54/1516-339 від 01.02.2024, зроблений компетентним спеціалістом, є повним, науково-обґрунтованим, містить чіткі відповіді на поставлені запитання та за своїм змістом узгоджується з обставинами цього кримінального провадження й іншими доказами.
Указаний висновок експерта є беззаперечним та не викликає сумніву, отриманий з дотриманням встановленого порядку, має значення для цього кримінального провадження, що в цілому указує на його відповідність вимогам ст. ст. 101, 102 КПК України, та його допустимість, як доказу.
Окрім того, в суді першої інстанції була допитана експерт ОСОБА_39 пояснила, що вона є головним судовим експертом експертного сектору СТ СБУ у Волинській області. Вона складала висновок експерта у даній справі. В неї вища філологічна освіта з романо-германської філології. У 2005 році вона закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки, який розташований у м. Луцьку. Об'єктом дослідження був відеозапис з назвою «Слово митрополита Феодосия к монашеской общине захваченного монастыря в Черкассах» та його об'єктивний зміст. Вона досліджувала текст у вигляді стенограми в протоколі огляду. Також їй було надано на дослідження відеозапис на диску «DVD-С». Мова відеозапису була російською, тому стенограма також була російською мовою, оскільки вона відповідала відеозапису. Вона володіє російською мовою, вивчала в школі, але профільної філологічної освіти з російської мови вона не має. Російську мову вона знає на достатньому рівні, щоб працювати із змістом тексту. Також в неї є відповідний сертифікат про володіння російською мовою, отриманий в інституті в Києві по закінченню дев'ятимісячного навчання. Сертифікат вона отримала в 2024 році. При проведенні експертного дослідження відсутня пряма заборона на використання російськомовних джерел. Богословської освіти в неї немає. Вона не надавала оцінку тексту в межах точки зору теології. Вона надавала оцінку виключно в межах судової лінгвістики, при цьому застосовуючи і соціально-лінгвістичний метод дослідження. Надаючи тлумачення слову «Іуда» вона вказувала те, що було зазначено в словнику. Їй відомо, що було два апостоли з ім'ям ОСОБА_17 . Проте при проведенні експертизи до уваги береться очевидне, загально відоме, несуперечливе трактування. Оскільки пересічні реципієнти не всі можуть знати, що ОСОБА_40 було двоє, тому до уваги береться загальновідоме тлумачення цього слова. «Іуда» це лексема, яка, як в релігійному контексті, так і поза релігійного контексту, трактується як «зрадник». В проповіді ім'я конкретного священника не згадувалось. З тексту відомо, що було сім священників, а один перейшов до ПЦУ. Те що УПЦ є супротивником ПЦУ, це є несуперечливим, загальновідомим фактом, який випливає з суспільно-політичних реалій. З тексту вбачається, що проповідь була направлення на підтримку духовної спільноти УПЦ із розпалюванням ворожнечі та ненависті до ПЦУ, за умови якщо перехід монастиря під керування ПЦУ відбувся у законний спосіб. З контексту проповіді можна зрозуміти про кого йшла мова, якщо знаєш хто саме із священників перейшов до іншої церкви. В контексті проповіді «Іуда» вказаний як негативний персонаж, який ототожнюється зі зрадою та відступництвом. Відносно людини слово «Іуда» в контексті проповіді однозначно несе образливий характер.
Покази експерта є достатньо повними, послідовними, які узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах кримінального провадження.
Колегія суддів вважає висновок експертизи, проведеної експертом ОСОБА_39 належним та допустимим доказом, який грунтується на всебічному дослідженні, узгоджується з матеріалами справи, експертиза була зроблена на підставі тих даних, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, а вимоги законодавства про її призначення та проведення були дотримані в повному обсязі.
Слід зазначити, що доводи сторони захисту про неналежність, як доказу висновку експерта № 54/1516-339 від 01.02.2024 були предметом розгляду суду першої інстанції і на них були дані чіткі та вмотивовані обгрунтування щодо їх безпідставності.
Щодо посилань сторони захисту на неврахування судом першої інстанції витягів з ЄРДР, то на думку колегії суддів, вони є неспроможними, оскільки суд першої інстанції на доводи сторони захисту надав обгрунтовані роз'яснення з цього приводу, зазначивши, що витяги з ЄРДР про внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень, не є джерелом доказів, а відтак вони не мають жодного доказового значення у даному кримінальному провадженні. Так, реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяги з ЄРДР не є процесуальними джерелами доказів. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 761/28347/15-к (провадження № 51-500 км 18).
Апеляційні доводи сторони захисту про неналежну процесуальну діяльність керівництва прокуратури під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, та визнання судом першої інстанції технічної описки у постановах суперечить вимогам ст.ст.37,110,214 КПК України, то вони є необгрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, і ці доводи були предметом розгляду суду першої інстанції.
Так, суд першої інстанції у оскаржуваному вироку зазначив, що аналізуючи доводи захисників про те, що докази у кримінальному провадженні збиралися без визначеного слідчого та без належного процесуального керівництва з боку прокурора, оскільки кримінальне провадження було зареєстроване в ЄРДР 12.01.2024, а в постанові про визначення слідчого (слідчих) та групи прокурорів датованих 12.01.2024 та 15.01.2024 відповідно вказано, що кримінальне провадження за № 12024250310000173 від 12.01.2023, тобто фактично за рік до подій, які інкримінуються обвинуваченому, що тягне за собою визнання недопустимими зібраних доказів, зазначених ними у письмовому клопотання від 15.09.2025, суд першої інстанції констатував, що вони не можуть бути задоволені. В судовому засіданні прокурором зазначено, що невірно вказаний рік у постанові - це технічна описка, в реєстрі матеріалів досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12024250310000173, наданому суду разом з обвинувальним актом, у розділі II, пункт 1-2 зазначена дата прийнятих вказаних процесуальних рішень. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що була допущена технічна помилка у постанові про визначення слідчого (слідчих) та групи прокурорів, яка не може тягнути за собою беззаперечне визнання недопустимими доказів, зазначених у письмовому клопотанні захисника. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції порушив право обвинуваченого на справедливий суд, закріплене ст.6 Конвенції про захист прав людини, оскільки не надав відповіді на ключові доводи захисту, є надуманими, так як не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку.
Беручи до уваги викладене, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків суду першої інстанції, в апеляційних скаргах ні обвинувачений, ні захисник не навели.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Вирішуючи питання про відповідність призначеного покарання ОСОБА_8 , колегія суддів виходить з вимог ст. 65 КК України про те, що воно призначається враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, яке, згідно ч. 2 ст. 50 КК України, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку, обгрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_8 , місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, з його слів викладає в Київській духовній академії, на утриманні неповнолітніх дітей та інших осіб не має, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю, раніше не судимий, вину не визнав, що свідчить про його відношення до вчиненого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, встановленому санкцією ч.1 ст.161 КК України, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Призначаючи покарання у вигляді штрафу, суд згідно із ч.2 ст.53 КК України, врахував і майновий стан винного. Обвинувачений ОСОБА_8 викладає, має заощадження, про що повідомив в судовому засіданні суду першої інстанції.
На переконання колегії суддів, призначене покарання, узгоджується із загальними засадами призначення покарання, відповідає його меті і становить справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Призначення ОСОБА_8 іншого за видом покарання, передбаченого ч.1 ст.161 КК України у виді позбавлення волі, замість визначеного судом першої інстанції покарання у виді штрафу, прокурором в апеляційній скарзі не вмотивоване, а судом апеляційної інстанції такої необхідності не встановлено.
Крім того прокурором необгрунтована доцільність призначення ОСОБА_8 за ч.1 ст.161 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке за санкцією статті має альтернативу його призначення.
Що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 не взяв до уваги, наявність двох кримінальних проваджень щодо нього №42022252010000126 від 03.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161, ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.463-2 КК України та №12023111310001897 від 06.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, які на даний час перебувають на розгляді в суді першої інстанції, то вони є безпідставними, оскільки прокурор не надав відомостей щодо результатів розгляду цих кримінальних проваджень в суді першої інстанції, а тому суд не міг врахувати ці обставини під час розгляду даного кримінального провадження, не надав цих відомостей прокурор і суду апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів визнає необгрунтованими апеляційні твердження сторони обвинувачення щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Щодо цивільного позову, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, про що було роз'яснено в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Слід звернути увагу, що моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Отже, рівень моральних страждань визначається не тільки самим видом правопорушення і його складністю, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов'язкової умови відповідальності.
В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб'єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.
Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 було сформульовано загальні підходи щодо відшкодування моральної шкоди. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Аналізуючи вищевикладене слід прийти до висновку, що вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.161 КК України, вочевидь завдає шкоди немайновим правам інших громадян, яка може полягати у душевних переживаннях, натомість зміст та ступень таких переживань не завжди може досягати такого рівня значущості, який підлягає відшкодуванню саме у матеріальному виразі шляхом присудження грошової компенсації. В той же час суспільно небезпечний характер діянь, передбачених ч.1 ст.161 КК України, є передумовою притягнення винуватої особи до кримінальної відповідальності за вчинення відповідних діянь, що є істотним засобом впливу на таку особу та створює для неї ряд негативних наслідків, а відтак вже сам факт засудження відповідної особи компетентним судом до кримінальної відповідальності є належною сатисфакцією немайнової шкоди, завданої відповідними протиправними діяннями такої особи суспільним інтересам. Отже лише за умови, якщо відповідної сатисфакції недостатньо, то суд може розглянути питання щодо необхідності додаткового відшкодування моральної шкоди, завданої якійсь конкретній особі, з врахуванням ступеню глибини її душевних страждань.
З огляду на засади диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, саме позивач за цивільним позовом повинен довести факт того, що рівень негативних емоцій, яких він зазнав внаслідок протиправних діянь відповідача (обвинуваченого), досяг такого критичного значення, що стало причиною його страждань і потребує компенсації у грошовій формі.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що аналіз змісту позову в контексті обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, свідчить, що завдана позивачу моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав, як священник Православної Церкви України. Натомість позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено жодним доказом того, що негативні емоції та душевні переживання позивача, яких він зазнав у зв'язку з вчиненням протиправних дій обвинуваченим ОСОБА_8 , за своїм змістом та значущістю досягли того рівня страждань, що складає моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню шляхом грошової компенсації. Так, позивач посилався на конкретні обставини, що були пов'язані із завданням йому моральної шкоди- втрата сну, витрати часу на написання заяв та складання позову, проте не надав суду доказів того, що він дійсно втратив сон або звертався до лікарів з цього приводу, а витрати часу на складання позовної заяви обсягом два аркуші не є такими, що пов'язані з інтенсивними душевними стражданням.
За таких обставин, оцінюючи характер правопорушення, обґрунтованість вимог, а не лише емоційні оцінки, враховуючи, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні цивільного позову у зв'язку з недоведенням заявлених вимог.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, чи могли бути безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок щодо ОСОБА_8 є законним, обгрунтованим і вмотивованим, і його слід залишити без змін, підстави для його скасування в частині призначеного покарання з ухвалення нового вироку з призначенням покарання у виді позбавлення волі, як про це просить прокурор у своїй апеляційній скарзі, та скасування з ухваленням виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, як про це просять захисники обвинуваченого в апеляційних скаргах, відсутні.
Надавши правову оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.161 КК України відповідає вимогам ст.65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок ухвалений у відповідності до вимог ст.ст.373,374 КПК України, підстав для зміни чи скасування вироку в межах поданих апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку на протязі трьох місяців з моменту проголошення.
Головуючий
Судді