05 травня 2026 року справа №320/10391/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ: НОМЕР_8, місцезнаходження: АДРЕСА_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Суть спору та процесуальні дії у справі.
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 29/в від 25.10.2024, в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу - дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, штаб-сержанта ОСОБА_2 ;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня календарного року, у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція позивача у справі.
Позивач зазначає, що її чоловік, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 №49 від 04.03.2022 року, на виконання Указ Президента України №69/2022, був зарахований до списків особового складу військової частини на посаду головного сержанта 12 самохідно-артилерійської батареї 4 самохідно-артилерійського дивізіону. З 04.03.2022 року по 04.11.2023 року він брав безпосередню участь у бойових діях на території Київської, Чернігівської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, що підтверджується його статусом учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 ) та статусом ветерана війни. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №324 від 04.11.2023 року ОСОБА_2 було надано частину щорічної відпустки строком на 10 діб з 05.11.2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у відпустці ОСОБА_2 помер за місцем проживання у м. Києві. Згідно лікарського свідоцтва про смерть №020-2675 від 07.11.2023 року причиною смерті визначено хронічну ішемічну хворобу серця, що спричинила серцеву недостатність. Відповідно до витягу з протоколу засідання ВЛК Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 20.05.2024 №4065 встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з проходженням військової служби. ОСОБА_1 , як дружина померлого військовослужбовця, звернулась до уповноважених органів із заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом №29/в від 25.10.2024 року, у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено з підстав, передбачених стаття 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме у зв'язку з тим, що смерть військовослужбовця є наслідком перебування у стані алкогольного сп'яніння. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що така відмова є протиправною, оскільки: норма закону передбачає відмову у виплаті лише у випадку, якщо смерть є наслідком дій військовослужбовця, вчинених у стані алкогольного сп'яніння, а не самого лише факту наявності алкоголю в організмі; матеріали службового розслідування (наказ командира військової частини НОМЕР_3 №411 від 16.11.2023 року) не містять жодних встановлених обставин щодо вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, які б перебували у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті; смерть настала під час перебування у відпустці за місцем проживання, а не внаслідок будь-яких протиправних чи небезпечних дій; висновки судово-медичної експертизи лише фіксують наявність етилового спирту в крові, однак не встановлюють, що саме дії у стані сп'яніння спричинили смерть; напередодні смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_2 здійснював активні дії, пов'язані з оформленням пенсії та вирішенням соціальних питань, самостійно керував транспортним засобом, що свідчить про відсутність ознак стану, який би об'єктивно впливав на його поведінку чи міг спричинити смерть. Таким чином, на переконання позивача, відсутні правові підстави для застосування виключення, передбаченого статтею 16-4 Закону, а рішення комісії Міністерства оборони України підлягає скасуванню як таке, що прийняте без належного встановлення причинно-наслідкового зв'язку між станом алкогольного сп'яніння та настанням смерті військовослужбовця, тому ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позиція відповідача у справі.
24.03.2025 до суду подано письмовий відзив.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною. На думку відповідача, ОСОБА_2 , навіть перебуваючи у позаслужбовий час та у відпустці, залишався військовослужбовцем, який проходить військову службу, а відтак на нього поширювалася дія Статутів Збройних Сил України, зокрема Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV. Відповідач посилається на статтю 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовці зобов'язані додержуватися вимог безпеки, вживати заходів щодо запобігання захворюванням і травматизму, постійно підтримувати належний фізичний стан та утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок. За твердженням відповідача, ОСОБА_2 , знаючи про наявність у нього хронічної ішемічної хвороби серця, вживав алкогольні напої, чим порушив вимоги статті 13 зазначеного Статуту. Відповідач вважає, що за умови дотримання військовослужбовцем встановлених правил поведінки та утримання від вживання алкоголю настання смерті можна було б уникнути. На обґрунтування такої позиції відповідач посилається на те, що, згідно з висновком експерта, у крові померлого було виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49 г/л, що, на думку відповідача, свідчить про перебування особи у стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня. Відповідач також зазначає, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, діючи на підставі статті 19 Конституції України, у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом, протоколом № 29/в від 25.10.2024 року відмовила у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї померлого військовослужбовця. Крім того, відповідач посилається на висновок ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.07.2024 № 1204/2/3/1/8020/8256, відповідно до якого ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки в крові померлого виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49 г/л. Також відповідач звертає увагу, що правовідносини, які, на його думку, є подібними до спірних у цій справі, вже були предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у постанові від 18.03.2024 у справі № 120/13997/21-а. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням установлених обставин, а тому підстави для його скасування відсутні.
16.04.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано відповідь позивача на відзив.
Позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та вважає їх необґрунтованими і такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами. Щодо висновку судово-медичного експертного дослідження №021-2675-2023 від 01.12.2023 року позивач зазначає про наявність суттєвих невідповідностей, які ставлять під сумнів його достовірність. Зокрема, у висновку зазначено, що довжина тіла померлого становить приблизно 162 см. Водночас, за твердженням позивача, зріст ОСОБА_2 у 18 років складав 178 см, що підтверджується військовим квитком, а у подальшому становив близько 183 см. На підтвердження цього позивач посилається на наявні фотографії, де різниця у зрості між нею (173 см) та померлим є очевидною. Позивач вважає, що така розбіжність не може бути випадковою, а тому ставить під сумнів, що експертне дослідження проводилося саме щодо тіла ОСОБА_2 . Крім того, позивач звертає увагу на суперечності між результатами токсикологічного та внутрішнього дослідження. Так, у висновку зазначено про наявність етилового спирту в крові у концентрації 2,49 г/л, однак у протоколі внутрішнього дослідження зафіксовано відсутність стороннього запаху як у черевній порожнині, так і від речовини головного мозку. На думку позивача, зазначені обставини є взаємовиключними. Також позивач вказує на внутрішню суперечливість висновку в частині дослідження головного мозку. У описовій частині зазначено, що тканина мозку без патологічних змін, водночас у підсумковій частині зроблено висновок про набряк головного мозку. Позивач додатково зазначає, що відповідно до її особистих спостережень, а також показань осіб, які можуть бути допитані як свідки (члени сім'ї та близькі), ОСОБА_2 у період з 04.11.2023 по ІНФОРМАЦІЯ_2 алкогольні напої не вживав. Окремо позивач заперечує твердження відповідача щодо того, що померлий знав про наявність у нього хронічної ішемічної хвороби серця. За її словами, ОСОБА_2 протягом життя не звертався за медичною допомогою з відповідними скаргами, не перебував на стаціонарному лікуванні, а проходив лише обов'язкові медичні огляди, у тому числі у зв'язку з проходженням військової служби та професійною діяльністю водія. На підтвердження належного стану здоров'я позивач посилається на медичну довідку від 29.05.2020 року про придатність до керування транспортними засобами всіх категорій. Крім того, позивач вказує на інші невідповідності у висновку експертного дослідження, зокрема щодо відсутності вмісту шлунку, що, на її думку, не узгоджується з обставинами останнього дня життя померлого. Узагальнюючи викладене, позивач зазначає, що: висновок судово-медичної експертизи містить істотні суперечності та неточності; відсутні належні докази перебування померлого у стані алкогольного сп'яніння саме як юридично значущої обставини, що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю; відсутні будь-які встановлені дії померлого, вчинені у стані алкогольного сп'яніння, які могли б спричинити його смерть. У зв'язку з цим позивач вважає, що посилання відповідача на положення законодавства та судову практику, зокрема на постанову Верховного Суду від 18.03.2024 у справі №120/13997/21-а, є безпідставним, оскільки фактичні обставини цієї справи не є тотожними. З огляду на викладене, позивач просить суд критично оцінити доводи відповідача, викладені у відзиві, та задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
08.04.2025 до суду представник Міністерства оборони України подав заперечення відповідача на відповідь на відзив.
Відповідач вважає доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, такими, що не спростовують наявних у справі доказів, зокрема висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 01.12.2023 №021-2675-2023, який є чинним, не скасованим та у встановленому законом порядку не оскаржений. Згідно з вказаним висновком експерта, за результатами судово-токсикологічного дослідження у крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49 г/л, а причиною смерті визначено серцеву недостатність на тлі хронічної ішемічної хвороби серця. Відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, а також абзацу другого пункту 11 Постанова Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 передбачено право членів сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги. Разом з тим, як передбачено стаття 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 29 Порядку №975, призначення та виплата такої допомоги не здійснюється у випадках, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком дій, вчинених у стані алкогольного сп'яніння. Відповідач наполягає, що встановлений факт наявності в крові померлого етилового спирту у концентрації 2,49 г/л свідчить про перебування особи у стані алкогольного сп'яніння та підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо наявності підстав для виплати одноразової грошової допомоги. Крім того, відповідач звертає увагу, що у разі незгоди з висновком судово-медичної експертизи законодавством передбачено механізми його оскарження, у тому числі шляхом призначення додаткової або повторної експертизи. Однак матеріали справи не містять доказів того, що позивач скористалася таким правом. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
22.04.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав ухвалу суду про залучення його до участі у справі як третьої особи.
У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, на підтвердження надсилання та отримання копії ухвали суду про залучення третьої особи в електронний кабінет.
Строк, встановлений для надання пояснень на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.
Будь-яких заяв від ІНФОРМАЦІЯ_5 . не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 07.09.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис №1152.
04.03.2022 згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №49 ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента України №69/2022, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 на посаду головного сержанта 12 самохідно-артилерійської батареї 4 самохідно-артилерійського дивізіону, ВОС 132974А, та зараховано на всі види забезпечення з 04.03.2022.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №324 від 04.11.2023 штаб-сержанту ОСОБА_2 надано частину щорічної основної відпустки строком на 10 діб з 05.11.2023 по 14.11.2023.
У матеріалах справи міститься свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 , яким підтверджується, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 56 років; актовий запис про смерть №1404.
Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_7 окремої артилерійської бригади №36-РС від 22.11.2023 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у відпустці внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №020-2675 від 07.11.2023 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; смерть настала вдома; причиною смерті зазначено: серцева недостатність, коронарокардіосклероз, хронічна ішемічна хвороба серця.
Згідно з довідки про причину смерті, складеної на підставі лікарського свідоцтва №020-2675, суд встановив, що причиною смерті ОСОБА_2 визначено: серцева недостатність, коронарокардіосклероз, хронічна ішемічна хвороба серця.
Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_7 окремої артилерійської бригади №36-РС від 22.11.2023 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зазначено, що смерть настала в період проходження військової служби та визнана такою, що не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби; дружиною зазначено ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України №4065 від 20.05.2024 захворювання ОСОБА_2 - хронічна ішемічна хвороба серця, коронарокардіосклероз, серцева недостатність - яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано таким, що пов'язане з проходженням військової служби.
Відповідно до висновку ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.07.2024 №1204/2/3/1/8020/8256 зазначено, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги; у померлого в крові виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49 г/л.
У матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №29/в від 25.10.2024. За результатами розгляду документів прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 ; зазначено, що ОСОБА_2 помер під час перебування у відпустці; згідно з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 01.12.2023 №021-2675-2023 у крові виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49‰; причиною смерті визначено серцеву недостатність, хронічну ішемічну хворобу серця; посилання здійснено на статтю 16-4 Закону України.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 13.11.2024 №УП/3/3719 ОСОБА_1 направлено копію витягу з протоколу комісії Міністерства оборони України №29/в від 25.10.2024 щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №29/в від 25.10.2024 зазначено, що згідно з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 01.12.2023 №021-2675-2023 у крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49‰; причиною смерті визначено серцеву недостатність, хронічну ішемічну хворобу серця.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та висновки суди по суті спору.
Згідно ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 ст. 3 Закону №2011-XII встановлено, що дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;
4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України, крім положень, що стосуються грошового забезпечення та надання відпусток військовослужбовцям.
Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.4 Закону №2011-XII).
Питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця регламентоване статтями 16 - 16-4 Закону №2011-XII.
Відповідно до вимог ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 ст.16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", указами Президента України (ч.3 ст.16 Закону №2011-XII).
Відповідно до ч.1 ст.16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Частиною 1 ст.16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до частини 3 ст.16-2 Закону №2011-XII одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Частиною 6 ст.16-3 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII).
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст.16-3 Закону №2011-XII).
Статтею 16-4 Закону №2011-XII визначаються підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.
Так, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, відповідно до вказаної вище статті Закону №2011-XII призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється у разі, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння.
Отже, для застосування вказаної норми необхідним є встановлення не лише факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння, але й факту вчинення нею конкретних дій у такому стані, а також причинного зв'язку між такими діями та настанням смерті.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, посилається на висновок судово-медичної експертизи, згідно з яким у крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,49‰, та на положення статті 16-4 вказаного Закону.
Водночас надані до суду докази містять лише відомості про наявність у крові померлого етилового спирту, тобто свідчать про стан особи, однак не містять жодних даних щодо: конкретних дій, які ОСОБА_2 вчинив у стані алкогольного сп'яніння; обставин, за яких такі дії мали місце та передували смерті; того, що саме такі дії перебувають у причинному зв'язку з настанням смерті.
Натомість з досліджених судом доказів вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 вдома, у місті Києві; на момент смерті він перебував у щорічній відпустці; відповідно до лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті причиною смерті визначено серцеву недостатність, коронарокардіосклероз, хронічну ішемічну хворобу серця; згідно з висновком Центральної військово-лікарської комісії зазначене захворювання, що призвело до смерті, визнано таким, що пов'язане з проходженням військової служби.
Таким чином, матеріали справи підтверджують наявність у померлого стану алкогольного сп'яніння, проте не містять доказів поведінкового елементу, який прямо передбачений статтею 16-4 Закону як обов'язкова умова для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Крім того, суд дійшов висновку, що причинний зв'язок між виявленим станом алкогольного сп'яніння та настанням смерті ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведений.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, що вживання алкоголю спричинило смерть; вживання алкоголю спричинило загострення захворювання, яке безпосередньо призвело до смерті; смерть настала внаслідок будь-яких дій, вчинених у стані алкогольного сп'яніння.
За таких обставин суд констатує відсутність у матеріалах справи належного та безперервного доказового ланцюга, який би підтверджував, що смерть ОСОБА_2 настала саме внаслідок вчинення ним конкретних дій у стані алкогольного сп'яніння.
Так, проаналізувавши положення статті 16-4 Закону №2011-XII суд дійшов висновку, що допомога не призначається у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі). Водночас, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається зазначеною нормою права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Трактування положень пункту 1 статті 16-4 Закону №2011-XII у зазначеній інтерпретації узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.04.2018 (справа №802/1869/17-а), від 04.03.2020 (справа №813/2071/17) та від 15.06.2022 (справа № 826/4813/18), від 29.06.2022 (справа №640/6477/19).
Відтак підстави для застосування статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у даному випадку відсутні.
Щодо розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Постанова Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.
Отже, моментом виникнення у членів сім'ї померлого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги є дата смерті такого військовослужбовця.
Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Таким чином, право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги виникло ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця у випадках, передбачених статтею 16 цього Закону.
Судом встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала у період проходження військової служби, а також що захворювання, яке призвело до смерті, визнано таким, що пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії №4065 від 20.05.2024.
Таким чином, наявні правові підстави, передбачені статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», для призначення одноразової грошової допомоги.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як дружина померлого військовослужбовця має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, як року, в якому настала смерть військовослужбовця.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Судові витрати по справі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн, що підтверджується квитанцією № 5121-2108-3481-9656 від 03.03.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ: НОМЕР_8, місцезнаходження: АДРЕСА_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 29/в від 25.10.2024, в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу - дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, штаб-сержанта ОСОБА_2 .
Зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня календарного року, у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ: НОМЕР_8, місцезнаходження: АДРЕСА_2).
Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.