23 квітня 2026 року м. Київ № 320/51269/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Єрмоленко Є.В.,
від відповідача - Федоренко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 51310240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 51323240203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 51330240203.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що висновки контролюючого органу є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На думку позивача, податковим органом неправильно визначено об'єкт оподаткування, оскільки не враховано витрати на придбання інвестиційного активу, які за своїм розміром є тотожними сумі отриманого доходу від його продажу. Позивач наполягає на тому, що ним у повному обсязі сформовано статутний капітал товариства за рахунок власних коштів, що підтверджується належними та допустимими доказами, які узгоджуються між собою за змістом та сумами. Крім того, позивач звертає увагу на те, що контролюючий орган фактично мав у своєму розпорядженні інформацію про формування статутного капіталу, однак не надав їй належної оцінки та безпідставно дійшов висновку про відсутність підтвердження витрат. Також позивач зазначає, що про результати перевірки та прийняті податкові повідомлення-рішення він дізнався лише у вересні 2025 року після отримання відповідних документів на адвокатський запит, що свідчить про порушення відповідачем порядку належного повідомлення платника податків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що перевірка проведена у межах наданих повноважень та у відповідності до вимог податкового законодавства. Контролюючий орган наполягає на тому, що позивач був належним чином повідомлений про проведення перевірки та необхідність надання документів, однак не скористався своїм правом надати підтверджуючі матеріали. Відповідач вважає, що ненадання документів під час перевірки є підставою для висновку про їх відсутність у платника податків на момент складання податкової звітності, а отже, і для неврахування витрат при визначенні інвестиційного прибутку. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не було надано книги обліку доходів і витрат, ведення якої є обов'язковим, що також свідчить про порушення вимог податкового законодавства. На переконання відповідача, задекларовані позивачем витрати на придбання корпоративних прав не підтверджені належними документами у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим визначення податкових зобов'язань з повної суми отриманого доходу є правомірним.
Протокольною ухвалою від 23.02.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
На підставі ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Головного управління ДПС у м.Києві про проведення позапланової невиїзної перевірки від 15.03.2024 №1519-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого інвестиційного прибутку від продажу частки у статутному капіталі ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» (ЄДРПОУ 33943393) платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.
За результатами перевірки складено Акт від 06.05.2024 № 40070/Ж5/26-15-24-02 03/2465202076.
Перевіркою встановлені порушення :
- п.п. «а» п.176.1 ст.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п.168.1.3 п.168.1 ст.168 Кодексу з урахуванням вимог п.п 164.2.9 п.164.2 ст.164, п.п.170.2.6 п.170.2 ст.170 Кодексу, занижено інвестиційний прибуток за 2017 рік на суму 10 400 000,00 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 1 872 000,00 грн. з отриманого доходу;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету 156 000,00 гривень.
На підставі акта перевірки від 06.05.2024, 10.06.2024 винесені податкові повідомлення-рішення:
- № 51310240203, яким донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 872 000 грн. та штрафні санкції 458 000 грн - порушення пп. 168.2.1 п.168.2 ст. 168 Податкового Кодексу України;
- № 51323240203, яким донараховано штрафну санкцію в розмірі 1020 грн за не надання книги обліку доходів та витрат - порушення п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1 п.44.3 ст. 44 Податкового Кодексу України;
- № 51330240203, яким донараховано 156 000 грн. військового збору та штрафну санкцію в розмірі 39 000 грн - порушення пп.1.2 пп.1.3. п.16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.2 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За змістом пп. 78.1.2 п.78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
У відповідності до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Додаткові особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 ПК України.
Так, згідно з абз. 1 п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Таким чином, обов'язковою вимогою, що передує проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки є:
- наявність підстав для проведення документальної позапланової перевірки, передбачених п. 78.1 ст. 78 ПК України;
- прийняття керівником (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу рішення, яке оформлюється наказом;
- встановлення контролюючим органом факту вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, до початку проведення зазначеної перевірки.
Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності підстав, передбачених п.78.1 ст.78 ПК України, а право на проведення такої перевірки виникає лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом, до її початку.
Недодержання вимог п. 78.1, 78.4 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Відповідно до п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Разом з тим, згідно з абз. 4 п.42.4 ст.42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Виконання умов вказаних вище норм надає право посадовим особам контролюючого органу розпочати проведення документальної перевірки.
Судом встановлено, що у акті перевірки зазначено, шо місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 ..
Водночас, із копії конверта рекомендованого листа з трекінгом 0101123652500, яким відправлені копія наказу та повідомлення про проведення перевірки, вбачається, що вказаний лист направлено за адресою: АДРЕСА_2 , за якою ОСОБА_2 на час повідомлення не проживав і не був зареєстрований, позаяк ним 17.01.2019 подано заяву про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб-платників податку, а саме зміни юридичної адреси.
На підставі вказаної заяви, позивачу було видано нову довідку з місцем реєстрації : АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що станом на момент направлення відповідної кореспонденції позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та фактично проживав за іншою адресою, а саме у Дніпропетровській області, що було зумовлено об'єктивними обставинами, пов'язаними із запровадженням воєнного стану та необхідністю переміщення у зв'язку із загрозою безпеці.
За таких умов направлення кореспонденції виключно за податковою адресою у місті Києві без урахування фактичного місця перебування платника податків не може свідчити про належне виконання контролюючим органом обов'язку щодо повідомлення особи про проведення перевірки.
Твердження відповідача про належне повідомлення платника податків не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи не містять належних доказів фактичного вручення позивачу відповідних повідомлень, а наведені позивачем обставини свідчать про об'єктивну неможливість отримання ним такої кореспонденції.
Більше того, з урахуванням доводів позивача, які відповідачем не спростовано, поштова кореспонденція поверталась відправнику, що додатково підтверджує відсутність належного повідомлення.
Отже, оскільки рекомендований лист з копією наказу та повідомлення про проведення перевірки в порушення ст. 42 ПК України був направлений не за місцезнаходженням (податковою адресою) позивача, посадові особи ГУ ДПС у м. Києві згідно п. 79.2 ПК України не мали права розпочати проведення перевірки.
Документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом до її початку.
Вказаний висновок також наведений в постанові Верховного Суду по справі № 821/543/16 від 06.02.2020.
Суд наголошує, що визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає податковому органу обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків - або засобами електронного зв'язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв'язку.
При цьому, в разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
При цьому суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як «вручення» та «надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.
Невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Так, вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: право бути присутнім під час проведення перевірок; право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки-документальну виїзну.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом при ухваленні постанов від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, № 520/8681/18 від 06.08.2019, № 200/14942/18 від 21.10.2020.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25 січня 2015 року у справі №21-425а14 з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Судом встановлено, що вказану перевірку позивача призначено на підставі наказу податкового органу про проведення позапланової перевірки, отримання якого позивач заперечує.
На підтвердження вручення позивачу наказу ГУ ДПС у м. Києві, відповідач не надав жодних доказів.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що на момент проведення перевірки позивач не мешкав за зареєстрованою адресою, на яку направлялися наказ та повідомлення про проведення перевірки.
Таким чином наказ ГУ ДПС у м. Києві №1519-п від 15.03.2024 надіслано на неналежну адресу, за якою позивач не проживає (не зареєстрований), а тому з огляду на приписи статті 42 ПК України, відсутні підстави вважати, що наказ належним чином вручено, що з огляду на приписи п.79.2 ПК України свідчить про недотримання контролюючим органом умов для того, щоб розпочати проведення вказаної документальної позапланової невиїзної перевірки.
У спірних правовідносинах саме на податковий орган покладено обов'язок направити платнику податків запит у встановлений законом спосіб, та в разі невиконання платником цього запиту - призначити перевірку з дотриманням вимог, встановлених законом.
Слід відмітити, що норми ПК України, зокрема, пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78., п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України, які регулюють порядок та підстави проведення документальних невиїзних перевірок, не передбачають процедури допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.
Такі перевірки здійснюються без обов'язкової участі платника податків, у зв'язку з чим останній не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення.
Тому питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної перевірки має вирішуватись судом незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляду справи.
Отже, позивач, в порушення вимог пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України, був позбавлений права бути присутнім під час проведення перевірки та надавати пояснення і документи.
Таким чином, податковим органом було порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, передбачений п. 79.2 ст. 79 ПК України, що є підставою для визнання документальної позапланової невиїзної перевірки незаконною та такою, що не спричинила правових наслідків її проведення.
Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №821/543/16, від 26.02.2019 у справі № 821/2424/15-а.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 червня 2018 року в справі №821/597/17, акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, рішення, вимога прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17 вже висловлював правову позицію, відповідно до якої податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Суд вважає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових невиїзних, є належною умовою для прийняття наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та строк до її початку.
Додаткового суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам сторін щодо виявлених у ході перевірки порушень з огляду на наявність яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо відсутності документального підтвердження інвестиційних витрат позивача, суд виходить з того, що згідно з підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від операцій з корпоративними правами.
Відповідно до підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, яка визначається із суми витрат на придбання такого активу.
Підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу включається саме позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.
Отже, для виникнення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором має бути встановлена саме позитивна різниця між доходом від продажу корпоративних прав та витратами, понесеними на придбання такого інвестиційного активу. Відповідно, визначення контролюючим органом податкових зобов'язань із повної суми отриманого доходу без належної оцінки витрат платника суперечить правовій природі інвестиційного прибутку.
Відповідач посилається на те, що позивач у поданому Додатку Ф1 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік задекларував інвестиційні витрати на придбання корпоративних прав у сумі 10 400 000 грн, однак на лист ГУ ДФС у м. Києві від 26.11.2018 №77012/К/26-15-13-04-20 та лист ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2024 №1187/І/26-15-24-02-03-09 не надав розрахункові документи, які підтверджують понесення інвестиційних витрат на придбання або формування частки у статутному капіталі ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» у сумі 10 400 000 грн.
Саме з цієї підстави контролюючий орган дійшов висновку, що задекларовані інвестиційні витрати документально не підтверджені.
Разом з тим, такі доводи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наданими позивачем до суду доказами, які підтверджують поетапне формування ним статутного капіталу товариства та набуття корпоративних прав у загальному розмірі 10 400 000 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано довідку АТ «УкрСиббанк» про внесення грошових коштів на рахунок товариства 07.12.2005 у сумі 474 498 грн та 16.12.2005 у сумі 474 498 грн.
Вказані документи підтверджують первісне внесення позивачем частини коштів до статутного капіталу товариства у 2005 році.
Крім того, позивачем надано довідку АТ «ПУМБ» щодо внесення 01.02.2007 на рахунок товариства грошових коштів у сумі 1 003 004 грн як внеску до статутного капіталу.
Надання цього документа узгоджується із викладеними обставинами щодо збільшення статутного капіталу товариства та внесення позивачем відповідних коштів.
Також у матеріалах справи наявне платіжне доручення АТ «Дельта Банк» № 46610066 від 27.09.2012 на суму 1 000 000 грн, яким підтверджується внесення коштів до статутного капіталу шляхом їх перерахування на рахунок товариства.
Окрім того, позивачем подано прибутковий касовий ордер № 16 від 10.08.2010 на суму 2 400 000 грн та прибутковий касовий ордер №14 від 14.06.2010 на суму 4 560 000 грн, які також підтверджують внесення коштів до статутного капіталу.
Окремо суд бере до уваги договір, укладений з ОСОБА_3 щодо відступлення її частки у статутному капіталі товариства у повному розмірі, а саме 20 % від статутного капіталу, що становить 488 000 грн, та сплату коштів на її користь.
Вказаний документ підтверджує набуття позивачем частки іншого учасника та є складовою загальної вартості корпоративних прав, які у подальшому були відчужені.
Таким чином, сукупність наданих позивачем документів підтверджує формування та придбання ним корпоративних прав у ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» у загальному розмірі 10 400 000 грн, а саме 474 498 грн, 474 498 грн, 1 003 004 грн, 4 560 000 грн, 2 400 000 грн, 1 000 000 грн та 488 000 грн.
Вказані суми відповідають розміру задекларованих позивачем інвестиційних витрат та узгоджуються з відомостями про формування статутного капіталу товариства.
Суд також враховує, що позивачем було додано не лише окремі банківські та касові документи, а й аудит формування та сплати статутного капіталу, довідку ПУМБ, довідку тимчасово переміщеної особи, договір щодо частки Григорової, книгу обліку, лист ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на запит відповідача з додатком у вигляді аудиторського висновку.
Отже, твердження відповідача про відсутність документального не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
При цьому суд звертає увагу, що сам відповідач визнає факт декларування позивачем у Додатку Ф1 до декларації за 2017 рік інвестиційних витрат у сумі 10 400 000 грн.
Отже, спірним є не факт відображення таких витрат у податковій звітності, а виключно їх документальне підтвердження.
Однак, надані позивачем документи підтверджують, що відповідні витрати були понесені, а відповідач не довів, що такі документи є недостовірними, суперечливими або такими, що не стосуються предмета доказування.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що ненадання відповідних документів саме під час проведення перевірки є достатньою підставою для висновку про їх відсутність у позивача.
Такий підхід не враховує відсутність належного повідомлення позивача про перевірку, його перебування як внутрішньо переміщеної особи за іншою адресою, повернення поштової кореспонденції відправнику, а також фактичне подання позивачем до суду документів, які підтверджують понесення витрат на придбання корпоративних прав.
Суд також зазначає, що з матеріалів справи вбачається наявність листа ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на запит відповідача з додатком у вигляді аудиторського висновку, який був долучений позивачем до позову. Вказана обставина має істотне значення, оскільки свідчить про те, що інформація щодо формування та сплати статутного капіталу товариства не була новою або штучно створеною виключно для судового спору, а пов'язана з документами, які стосуються діяльності товариства та формування його статутного капіталу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що контролюючим органом не доведено наявності у позивача позитивного інвестиційного прибутку у сумі 10 400 000 грн, позаяк, наявні у справі докази підтверджують, що дохід позивача від продажу корпоративних прав у 2017 році відповідав сумі витрат, понесених ним на придбання та формування такого інвестиційного активу.
За таких умов позитивна різниця між доходом від продажу інвестиційного активу та витратами на його придбання відсутня, а отже відсутній об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб у визначеному відповідачем розмірі.
Отже, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №51310240203 від 10.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо доводів відповідача про ненадання книги обліку доходів і витрат, суд зазначає таке.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. ( п. 44.3 ст. 44 ПК України)
Відповідно до п. п. «а» п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, наказом Міністерства фінансів України №591 від 23.06.2017 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Платники податку на доходи фізичних осіб, які відповідно до розділу IV Податкового кодексу України зобов'язані подавати декларацію зобов'язані подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі - декларація) та/або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, крім осіб, які перебувають на податковому обліку як самозайняті особи, ведуть облік у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №591 від 23.06.2017 (п. 1 Порядку №591).
Книга обліку та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податків та повинні надаватись контролюючим органам на їх вимогу (п. 4 Порядку №591).
Разом з тим, у цій справі суд бере до уваги, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення перевірки та був фактично позбавлений можливості надати книгу обліку та інші документи на вимогу контролюючого органу в межах перевірки.
За таких обставин саме по собі ненадання книги під час перевірки не може свідчити про наявність у діях позивача складу правопорушення, оскільки відсутність її подання була пов'язана не з ухиленням платника від виконання обов'язку, а з тим, що він фактично не був обізнаний про проведення перевірки.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17.03.2020 у справі № 280/5101/18, де зазначено, що у разі якщо платник не був у встановленому законом порядку повідомлений про перевірку та дізнався про її проведення після її завершення, у його діях відсутнє правопорушення, передбачене пунктом 121.1 Податкового кодексу України, а застосування штрафу за ненадання книги обліку доходів і витрат є неправомірним.
Вказаний висновок Верховного Суду є застосовним до спірних правовідносин, оскільки відповідач не довів фактичного вручення позивачу повідомлення про проведення перевірки та копії наказу про її призначення, тоді як позивач довів обставини свого фактичного перебування як внутрішньо переміщеної особи за іншою адресою та неможливість отримання кореспонденції за адресою у місті Києві.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивчем було додано до позовної заяви книгу обліку доходів та витрат за 2017 рік.
Відтак, податкове повідомлення-рішення №51310240203 від 10.06.2024, яким застосовано штраф за ненадання книги обліку доходів і витрат, також є необґрунтованим.
Щодо визначення позивачу грошового зобов'язання з військового збору, суд зазначає таке.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).
Оскільки судом встановлено відсутність у позивача позитивного інвестиційного прибутку у визначеному відповідачем розмірі, відсутні й правові підстави для визначення грошового зобов'язання з військового збору.
За таких обставин податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №51330240203 від 10.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №51310240203.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №51323240203.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №51330240203.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 04 травня 2026 р.