про залишення позовної заяви без руху
04 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5202/26
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Валюх В.М., одержавши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про:
- визнати протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2025 по 27.02.2026, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2025 по 27.02.2026 у сумі 211 406,80 грн;
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованої за період з 2015, 2017 та з 29.01.2020 по 19.05.2023, починаючи з 01.01.2015 по день фактичної остаточної виплати, тобто по 13.03.2026.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Позовна заява не відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 560/18255/24.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем (на виконання судового рішення від 14.01.2026 у справі №140/10632/25) проведено відповідачем 13.03.2026. З цим позовом позивач звернувся до суду 28.04.2026.
Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В порушення вимог частини шостої статті 161 КАС України, позивач не додав до позовної заяви окремо заяви про поновлення строку звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні. При цьому, якщо на цей час позивач далі проходить військову службу, то у такому випадку йому необхідно подати докази, які підтверджують вказану обставину.
Згідно із пунктами 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Так, у позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2025 по 27.02.2026. Водночас, у позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги за вказаний період. Зокрема, з долученої до позовної заяви платіжної інструкції № 102 видно, що на виконання судового рішення позивачу 13.03.2026 (а не 27.02.2026) були перераховані кошти в сумі 338514,41 грн.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
У постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24 Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Отже, позивачу необхідно було викласти обставини, що його військова служба з 27.08.2025 (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.08.2025 № 238) була завершена, він був звільнений з військової служби, а не продовжував далі виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Також, заявляючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованої за період з 2015, 2017 та з 29.01.2020 по 19.05.2023, починаючи з 01.01.2015 по день фактичної остаточної виплати, тобто по 13.03.2026, позивач у позовній заяві жодним чином не виклав обставин, якими обґрунтовує свої вимоги щодо періоду нарахування вказаної компенсації.
Згідно із частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Оскільки позовна заява не відповідає зазначеним вище вимогам, встановленим статтею 160 КАС України, її належить залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу у цей строк необхідно усунути зазначені недоліки позовної заяви у спосіб подання до суду:
1 - заяви про поновлення строку звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні та доказів поважності причин його пропуску;
2 - нової редакції позовної заяви, у якій:
- викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2025 по 27.02.2026, або ж (у випадку допущення описки у позовній заяві) уточнити позовні вимоги щодо періоду;
- викласти обставини того, що військова служба позивача з 27.08.2025 (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.08.2025 № 238) була завершена, він був звільнений з військової служби, а не продовжував далі виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби;
- викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги саме щодо періоду нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Керуючись статтями 123, 160, 161, 169, 171, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк позовну заяву і додані до неї документи будуть повернуті позивачу без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.М. Валюх