просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви без руху
04 травня 2026 року м.Харків Справа № 913/55/26
Провадження №6/913/55/26
Господарський суд Луганської області у складі судді Драгнєвіч О.В., розглянувши матеріали за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Централ Білдинг Менеджмент», вул.Одеська, буд.23, с.Крюківщина, Бучанський р-н, Київська область, 08121
до Російської Федерації, вул.Большая Дмитровка, д.15а, строєн.1, м.Москва, ГСП-3, 125993
про стягнення 27'343'604 грн 23 коп. майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 934'667,50 доларів США
Товариства з обмеженою відповідальністю «Централ Білдинг Менеджмент» (далі - ТОВ «Централ Білдинг Менеджмент», позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Російської Федерації (далі - РФ, відповідач) про стягнення 27'343'604 грн 23 коп. майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 934'667,50 доларів США.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 справа передана на розгляд судді Драгнєвіч О.В.
Дослідивши позовні матеріали, суд дійшов висновку, що вони не повною мірою відповідають вимогам Глави 1 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з наступних підстав.
У відповідності до п.2 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з ч.ч.1,4 ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв'язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в п.4.9 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19).
Відповідно до ч.4 ст.56 ГПК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору є вимоги позивача про відшкодування 27'343'604 грн 23 коп. майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 934'667,50 доларів США, у вигляді понесених реальних збитків в результаті знищення та втрати контролю над його майном, завданої позивачу за його твердженням, незаконною військової агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією м.Сіверськодонецьк Луганської області.
За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №201/7038/20 (провадження №61-16141св20), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Щодо іноземних осіб у господарському судочинстві у справах про відшкодування шкоди суд звертається до висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 06.11.2023 у справі №910/5699/23, в якій Верховний Суд зауважив про наступне.
Відповідно до ч.1 ст.365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, з урахуванням положень ст.11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та ст.12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption») та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22).
При цьому суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Олєйніков проти Росії» (Oleynikov v. Russia) ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.
У зв'язку із викладеним суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави) відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав (подібні висновки наведено у постанові Верховного Суду у cправі №910/5699/23 від 06.11.2023).
Зазначені вимоги не були повною мірою враховані позивачем при поданні цього позову.
У тексті позовної заяви позивач зазначає, що долучає до позовної заяви докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів в електронному вигляді на наявну в мережі Інтернет електронну поштову адресу відповідача - Генеральної прокуратури Російської Федерації (businesspravo@genproc.gov.ru) та Міністерства юстиції Російської Федерації (pr@minjust.gov.ru), що оприлюднені на офіційних сайтах Міністерства юстиції Російської Федерації (https://minjust.gov.ru) та Генеральної прокуратури Російської Федерації (https://genproc.gov.ru), однак у вступній (прохальній) частині поданої позовної заяви позивач визначає відповідачем безпосередньо державу - Російська Федерація, без зазначення органу, діями якого було завдано майнову шкоду позивачу.
Крім того, відповідний виклад обставин та належне обгрунтування діями якого саме органу держави Російської Федерації було завдано майнової шкоди позивачу в позовній заяві також не наведено.
Таким чином, позивачу слід врахувати вищезазначене, перевірити зміст позовної заяви та конкретизувати, зокрема у вступній частині позовної заяви відповідача окрім держави Російської Федерації також орган відповідної держави, діями якого було позивачу завдано майнову шкоду та навести з цього приводу належне обгрунтування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
За загальними правилами ст.172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
За приписами ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 365 ГПК України встановлено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, у зв'язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, було введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває на даний час. Зокрема, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026, який затверджено Законом України від 01.05.2026 №4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 02.08.2026.
За змістом листа Міністерства закордонних справ України від 11.08.2022 щодо можливості вручення документів Російській Федерації як стороні по справі, відповідно до якого у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в України, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, на теперішній час застосування відповідного алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію РФ проти України.
Проте, незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя, у зв'язку з чим процесуальний обов'язок позивача щодо направлення копії позовної заяви з додатками відповідачам є невід'ємною частиною процесуального механізму та не може бути скасовано в умовах можливості вжиття інших заходів на виконання норм процесуального закону.
Як вже зазначалося вище, у тексті позовної заяви позивач зазначає, що долучає до позовної заяви докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів в електронному вигляді на наявну в мережі Інтернет електронну поштову адресу відповідача - Генеральної прокуратури Російської Федерації (businesspravo@genproc.gov.ru) та Міністерства юстиції Російської Федерації (pr@minjust.gov.ru), що оприлюднені на офіційних сайтах Міністерства юстиції Російської Федерації (https://minjust.gov.ru) та Генеральної прокуратури Російської Федерації (https://genproc.gov.ru).
Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви скріншот з Microsoft Outlook, з якого вбачається, що позивачем 24.04.2026 було надіслано на адреси електронної пошти businesspravo@genproc.gov.ru, pr@minjust.gov.ru два документи: «Позов до РФ_стягнення збитків ЦБМ.docx; Исковое заявление Централ Билдинг Менеджмент к РФ о возмещении материального ущерб.docx». Тобто, з наданого скріншоту вбачається, що на вказані адреси електронної пошти надсилалися лише тексти позовної заяви без додатків, ймовірно українською та російською мовами, у форматі файлів для текстових документів (docx), що використовується в Microsoft Word.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, у вступній та прохальній частині позовної заяви позивач визначив відповідачем лише саму державу - Російську Федерацію, не конкретизувавши орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач визначає порушником своїх прав (за відсутності також належного обгрунтування).
Крім того, в матеріалах позовної заяви відсутні докази, що саме ці електронні адреси є офіційними адресами Міністерства юстиції Російської Федерації та Генеральної прокуратури Російської Федерації (роздруківки із відповідних сайтів, даними яких оперував позивач, останнім не долучено).
Доступ до офіційних сайтів органів Російської Федерації у суду відсутній.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що останній не позбавлений можливості направити копію позовної заяви з усіма додатками та відповідним перекладом документів на російську мову, на яких нотаріально засвідчено справжність підпису перекладача, на адресу посольств відповідача, розміщених у інших державах на свій вибір (або іншим можливим шляхом) та надати суду докази такого перекладу з належним чином оформленими доказами відповідного направлення.
Згідно з п.п.5, 8, ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
У тексті позовної заяви позивач зазначив, що майно ТОВ «Централ Білдинг Менеджмент», яке використовувалось для виконання бурових робіт, знаходилось на території міста Сєвєродонецька та Сєвєродонецького району, на об'єктах позивача було знищене та розкрадене внаслідок атак російських військ на цивільну інфраструктуру та бойових дій. Окупація призвела до неможливості здійснення позивачем господарської діяльності у звичному режимі, втрати контроля та до розкрадання, пошкодження, знищення майна.
11.10.2022 на підставі заяви ТОВ «Централ Білдинг Менеджмент» Головним управлінням Національної поліції в Луганській області за вказаною подією в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження №12022130000000792 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв ведення війни). Правоохоронні органи кваліфікували дії військових Російської Федерації за ст.438 Кримінального кодексу України, в тому числі з огляду на те, що майно позивача використовувалось виключно для надання послуг з буріння свердловин, тобто як майно, що не відноситься до військових об'єктів.
Однак доказу, що підтверджує вказані обставини, на які посилається позивач, зокрема копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджувало факт звернення позивача та відкриття зазначеного кримінального провадження до позовних матеріалу позивачем наразі не додано.
Відповідно до положень ч.1 ст.174 ГПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи виявлені недоліки позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху, встановити заявнику строк для усунення недоліків позовного матеріалу.
Керуючись ст.ст.162, 174, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Централ Білдинг Менеджмент» до Російської Федерації про стягнення 27'343'604 грн 23 коп. майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 934'667,50 доларів США залишити без руху.
2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «Централ Білдинг Менеджмент» строк для усунення недоліків позовного матеріалу - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали суду.
3. Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви усунуті у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду (ч.3 ст.174 ГПК України); у разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається згідно з ч.4 ст.174 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала підписана 04.05.2026 та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена ДРАГНЄВІЧ