Рішення від 22.04.2026 по справі 913/503/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м.Харків Справа № 913/503/24

Провадження №6/913/503/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», вул.Шолуденка, буд.1, м.Київ, 04116

до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області, вул.Центральна, буд.18, смт.Марківка(з), Старобільський район, Луганська область, 92400

про стягнення 2'859'592 грн 57 коп.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Марченко А.Є.

У засіданні брали участь:

від позивача: адвокат Єфременко О.О., дублікат свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6537/10 від 28.02.2025, довіреність №143 від 30.12.2025 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: начальник відділу Мірошніченко О.І., витяг є ЄДР (в режимі відеоконференції).

СУТЬСПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області (далі - відповідач, споживач, Відділ освіти) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021 (далі - договір) в загальному розмірі 2'859'592 грн 57 коп., з яких основний борг в сумі 1'907'993 грн 14 коп., пеня в розмірі 375'814 грн 46 коп., 3% річних в сумі 119'813 грн 16 коп. та інфляційні втрати в розмірі 455'971 грн 81 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договору позивач (ЕІС-код 56Х930000010610Х) передав у власність відповідача (ЕІС-код 56ХS00017K86V003) протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року природний газ загальним об'ємом 128,71109 тис.куб.м. на загальну суму 2'130'682 грн 78 коп., що підтверджується даними з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо попередніх/остаточних відборів природного газу споживачем, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022.

Однак, відповідач розрахунки за придбаний природній газ з позивачем провів не повністю, повністю розрахувався лише за зобов'язаннями грудня 2021 року. Оскільки за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року розрахунок проведено не було, у відповідача обліковується заборгованість в сумі 1'907'993 грн 14 коп.

Крім того, у зв'язку з допущеним простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 375'814 грн 46 коп., обраховану за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022, 3% річних у сумі 119'813 грн 16 коп., обрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 30.04.2024 та інфляційні втрати в сумі 455'971 грн 81 коп., обраховані за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 справа передана на розгляд судді Драгнєвіч О.В.

Ухвалою суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09 січня 2025 року о 10 год. 00 хв. (враховуючи ухвалу суду про виправлення описки від 12.12.2024); явку представників сторін в судове засідання не визнано обов'язковою; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

24.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача, у встановлений судом строк, надійшов відзив на позовну заяву №763 від 23.12.2024.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи про передчасність та безпідставність його подання, враховуючи відсутність у відповідача доказів, на які позивач посилається в позовній заяві. Зокрема заперечуючи, відповідач посилається на наступні обставини:

- відсутність проведення досудового врегулювання спору, не направлення претензій, не здійснення обмежень постачання газу;

- відсутність підтверджень уповноваження особи на отримання актів, рахунків, проведення чи/або не проведення розрахунків;

- втрату первинної документації, систем обліку розрахунків (відсутність доступу до банківської системи казначейського обслуговування СДО «Клієнт Казначейства - Казначейство»);

- зміну керівництва та складу працівників через призупинення трудових відносин;

- втрату усіх активів установи, захопленням збройними формуваннями та окупаційною владою будівель, приміщень, техніки, обладнання та тимчасовою окупацією території громади, де здійснював діяльність відповідач. Настання в розумінні норм цивільного та господарського законодавства форс-мажорних обставин у зв'язку із повномасштабним вторгненням на територію України, тимчасовою окупацією частини її території, в тому числі місцезнаходження відповідача, введення воєнного стану на всій території країни. Торгово-промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила, що подія, пов'язана з введенням на території України з 24.02.2022 воєнного стану до їх офіційного закінчення є обставиною непереборної сили (форс-мажором), що стосується необмеженого кола суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб. У зв'язку з тимчасовою окупацією території Марківської селищної територіальної громади Марківська селищна рада та її виконавчі органи були позбавлені можливості здійснювати свою діяльність на території громади. Начальник відділу освіти, головний бухгалтер не виїхали на підконтрольну територію України, в результаті чого фінансова діяльність відділу освіти не здійснювалась, всі документи з фінансово-господарської діяльності залишились на окупованій території. Згідно з розпорядженням секретаря Марківської селищної ради від 15 березня 2022 року №73-к з 16.03.2022 року у роботі Марківської селищної ради та її виконавчих органів, в т.ч. Відділу освіти Марківської селищної ради, був оголошений простій;

- викладені позивачем доводи не підтверджуються належними доказами (до суду позивачем надано лише копії, а не оригінали документів), позивачем не доведено, що у встановлений договором строк ним було поінформовано відповідача про фактичний обсяг спожитого газу у спірний період часу та про необхідність сплатити визначену й підтверджену суму. Позивачем не надано оригіналів належним чином оформлених та підписаних у двосторонньому порядку первинних документів (оригінал діючого договору та додаткових угод, актів приймання - передачі природного газу за періоди споживання в розрізі точок комерційного обліку природного газу по установах, рахунки на сплату, акти звірки взаєморозрахунків);

- розпорядженням начальника Марківської селищної військової адміністрації від 15.11.2022 №25-к на посаду керівника Відділу освіти Марківської селищної ради з 16.11.2022 призначено Мірошніченко О.І.; відповідно до розпорядження начальника Марківської селищної військової адміністрації від 14.11.2022 №18-к припинено простій та поновлено роботу Відділу освіти з 16.11.2022 року, але доступ до документів, які надходили на адреси електронної пошти osvitaotg@i.ua, marrvo@ukr.net, зазначені позивачем, був у відповідача відсутній. Після відновлення роботи Відділу освіти відповідачем була створена інша адреса електронної пошти - vo_mar_sr@ukr.net, яка є чинною;

- позивач посилається на договір, стороною в якому є інша особа - Відділ освіти Марківської селищної ради Марківського району Луганської області, укладений в особі начальника Бородавка А.С., однак просить стягнути кошти з Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області, не надаючи доказів наявності договірних відносин та підстав стягнення коштів саме з Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області.

30.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив №б/н від 30.12.2024, у якій останній зауважив про те, що сторонами було укладено договір постачання природного газу та підписано уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено відбитками печаток, а отже відповідачу було відомо про юридичну відповідальність за невиконання договору.

У відповідності до умов п.2.4 договору саме споживач зобов'язувався самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів; згідно з п.3.4 договору постачальник та споживач із застосуванням ресурсів інформаційної платформи оператора ГТС здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу. Враховуючи п.3.5.1 договору, саме споживач зобов'язувався надавати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(-ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

Зазначені обов'язки за умовами договору свідчать, на думку позивача, про проінформованість споживача щодо фактично спожитих обсягів природного газу.

Щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин позивач зауважує про те, що сторони передбачили необхідність надання стороною сертифікату Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, який засвідчував би такі обставин непереборної сили.

Крім того, досудове врегулювання спору для даних правовідносин не є обов'язковим.

Також позивач долучив до відповіді на відзив алокації з деталізованими даними з інформаційної платформи щодо попередніх/остаточних відборів природного газу споживача з EIC-кодом 56ХS00017K86V003 за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 по дням, дані по яким разом із позовом були надані за місяць в цілому за спірний період постачання.

06.01.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №б/н від 05.01.2025.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю та передчасністю заявлених вимог, посилаючись на обставини, які раніше вже наводились у відзиві на позовну заяву №763 від 23.12.2024.

Протокольною ухвалою суду від 09.01.2025 відкладено підготовче судове засідання на 27.01.2025 о 10 год. 20 хв.; явку представників сторін в судове засідання визнано необов'язковою; надані сторонами заяви по суті: відзив, відповідь на відзив, заперечення - долучено до матеріалів справи; повідомлено учасників ухвалою-повідомленням від 10.01.2025.

10.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення, оформлені заявою №б/н від 10.01.2025 з долученими додатково доказами.

Позивач у додаткових поясненнях стверджує, що згідно даних витягу з ЄДР відбулась зміна назви відповідача з Відділу освіти Марківської селищної ради Марківського району Луганської області на Відділ освіти Марківської селищної ради Луганської області. Разом з тим, це є тією ж юридичною особою, що уклала правочин, якій належить той же ідентифікаційний код..

До додаткових пояснень позивач долучив додаткові документи в якості додаткових доказів, а саме - копію листа Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Лугансьгаз» (далі - АТ «Луганськгаз») №01-02-52/358 від 08.04.2022, який, як стверджує позивач, був наданий при розгляді іншої судової справи, а також роздруківку з ЄДР юридичних осіб щодо зміни назви відповідача.

Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято додаткові пояснення позивача №б/н від 10.01.2025; відкладено вирішення питання про прийняття поданих позивачем разом із додатковими поясненнями №б/н від 10.01.2025 додаткових документів в якості додаткових доказів до наступного судового засідання; провадження у справі №913/503/24 за позовом ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 2'859'592 грн 57 коп. зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи №908/1162/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду; про дату, час та місце проведення судового засідання у цій справі учасників вирішено повідомити ухвалою суду після поновлення провадження у справі.

Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду 03.10.2025 прийнято постанову (забезпечено надання загального доступу до тексту: 08.10.2025) у справі №908/1162/23, якою касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» залишено без задоволення; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 залишено без змін.

Ухвалою суду від 17.10.2025 поновлено провадження у справі №913/503/24 (враховуючи ухвалу суду про виправлення описки від 04.11.2025); продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, по 25.11.2025 включно; призначено судове засідання в підготовчому провадженні на 10.11.2025 о 12 год. 15 хв.; явку представників сторін в судове засідання не визнано обов'язковою; запропоновано позивачу та відповідачу у строк по 27.10.2025 надати суду додаткові письмові пояснення (заяви/клопотання) враховуючи висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 (у разі подання - долучити докази їх направлення іншій стороні).

На виконання ухвали суду від 17.10.2025 через підсистему «Електронний суд» 27.10.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення за вих.№24.10.2025 №631 від 26.10.2025 з урахуванням висновків наведених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

05.11.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення за вих.№39/10-0511/5 від 05.11.2025 з урахуванням висновків наведених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, які містять також клопотання про поновлення позивачу строку для подання цих додаткових пояснень.

Також через підсистему «Електронний суд» 07.11.2025 від позивача надійшла заява за вих.№39/10-0711/3 від 07.11.2025, яке містить клопотання про поновлення строку для подання додаткових доказів, долучених до раніше до поданих позивачем додаткових пояснень від 10.01.2025.

В судовому засіданні від 10.11.2025 судом були постановлені ухвали без оформлення окремих документів, із внесенням до протоколу судового засідання від 10.11.2025, згідно з якими суд ухвалив: 1) поновити позивачу строк для подання додаткових пояснень за вих.№39/10-0511/5 від 05.11.2025 по день фактичного їх надходження до суду 05.11.2025, долучити їх до матеріалів справи; задовольнити клопотання представника позивача, яке міститься в заяві за вих.№39/10-0711/3 від 07.11.2025, поновити строк для подання додаткових доказів, долучених до раніше поданих додаткових пояснень від 10.01.2025, долучити вказані документи до матеріалів справи; 2) прийняти та долучити до матеріалів справи подані відповідачем додаткові письмові пояснення у формі заяви за вих.№24.10.2025 №631 від 26.10.2025; 3) закрити підготовче провадження у справі та призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.12.2025 о 12 год. 00 хв.; явку представників сторін в судове засідання визнати необов'язковою; про що повідомив учасників справи ухвалою-повідомленням від 11.11.2025.

Через підсистему «Електронний суд» 19.11.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення за вих.№39/10-1811/6 від 18.11.2025 з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №280/5808/23.

Ухвалою від 08.12.2025 вирішено повернутись на стадію підготовчого провадження у справі №913/503/24; клопотання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про зупинення провадження у справі №913/503/24 за вих.№39/10-1811/6 від 18.11.2025 задоволено; провадження у справі №913/503/24 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду; в задоволенні усного клопотання представника відповідача про залишення без розгляду клопотання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про зупинення провадження у справі №913/503/24 за вих.№39/10-1811/6 від 18.11.2025 відмовлено.

Великою Палатою Верховного Суду 22.01.2026 постановлено ухвалу (забезпечено надання загального доступу до тексту: 10.02.2026), якою справу №280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року вирішено повернути відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою від 16.03.2026 поновлено провадження у справі №913/503/24; призначено судове засідання в підготовчому провадженні на 23.03.2026 о 12 год. 15 хв.; явку представників сторін в судове засідання не визнано обов'язковою.

Через підсистему «Електронний суд» 17.03.2026 від позивача надійшли пояснення за вих.№39/10-1703 від 17.03.2026, в яких фактично викладені повторно більш деталізовано доводи позивача щодо наявності підстав, на його думку, для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі, які вже надавалися останнім в раніше поданих суду додаткових поясненнях; крім того, позивачем наведено здійснений аналіз сфери дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та хронології прийняття законодавцем відповідних змін до Закону, а також аналізуються висновки, наведені Верховним Судом у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

В судовому засіданні від 23.03.2026 судом було постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, із внесенням до протоколу судового засідання від 23.03.2026, якою закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 08.04.2026 об 11 год. 30 хв.; явку представників сторін в судове засідання визнано необов'язковою, про що повідомлено учасників справи ухвалою-повідомленням від 23.03.2026.

В судовому засіданні 08.04.2026, в якому прийняв участь лише представник відповідача, суд розпочав розгляд справи по суті, встановив обставини справи та дослідив їх доказами; ухвалою від 08.04.2026, постановленою без оформлення окремого документа, із внесенням до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 22.04.2026 до 11 год.30 хв., про що додатково учасників повідомлено ухвалою-повідомленням від 09.04.2026.

В судовому засіданні 22.04.2026, в якому прийняли участь представники обох сторін, суд завершив встановлювати обставини справи і дослідження їх доказами, провів судові дебати та перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Відділом освіти Марківської селищної ради Марківського району Луганської області (код ЄДРПОУ 43728247) укладено договір №11-1096/21-БО-Т постачання природного газу, у відповідності до предмету якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язаний прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

EIC-код споживача (відповідача) - 56ХS00017K86V003.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п.1.2 договору).

За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п.1.3 договору).

Згідно з п.1.4 договору, споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (надалі - оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (надалі - оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.

У разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: Марківське МРУЕГГ філія АТ «Луганськгаз», з яким (якими) споживач уклав відповідний договір (п.1.5 договору).

Відповідно до п.2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природною газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 520,476 тис.куб.метрів, в т.ч. по місяцях в замовленому обсязі, зазначеному у таблиці.

Згідно з п.2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника (далі - реєстр або реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Відповідно до п.3.2 договору, постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.

Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (п.3.1 договору).

В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу (п.2.4 договору).

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.5 договору).

В пп.3.5.4 договору сторони визначили, що у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГTC, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до п.4.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1'000 куб.м. газу без ПДВ - 13'658 грн 42 коп., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163 грн 89 коп. за 1'000 куб.м.

Всього ціна газу за 1'000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16'554 грн 00 коп.

Згідно з п.4.3 договору загальна вартість цього договору становить 7'179'966,420 грн, крім того ПДВ - 1'435'993,284 грн, разом з ПДВ - 8'615'959,704 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди (п.5.3 договору).

Згідно з п.13.1 договору останній набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Договір підписано представниками сторін, підписи яких скріплено печатками юридичних осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року позивач поставив відповідачу (ЕІС-код 56ХS00017K86V003) природний газ загальним об'ємом 128,71109 тис.куб.м. на загальну суму 2'130'682 грн 78 коп., що підтверджується даними з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточних алокацій відборів споживача за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 в т.ч. по дням, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, зокрема:

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у грудні 2021 року газу склав 13,45232 тис.куб.м.

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у січні 2022 року газу склав 68,19277 тис.куб.м.

- відповідно до даних щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 по дням, загальний обсяг спожитого відповідачем у лютому 2022 року газу склав 47,06600 тис.куб.м.

Розрахунок за спожитий газ відповідач провів з постачальником не повністю. Повністю розрахувався лише за зобов'язаннями грудня 2021 року, сплативши в загальному розмірі 222'689 грн 64 коп. (зокрема, 28.01.2022 - 33'580 грн 00 коп., 28.01.2022 - 189'109 грн 64 коп.), що підтверджується даними, наданими позивачу АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунок позивача за період з 09.11.2021 по 09.05.2024, а також розрахунком позивача про основну заборгованість, що наявні в матеріалах справи.

Тому, за твердженням позивача, у відповідача обліковується заборгованість у розмірі 1'907'993 грн 14 коп. за спожитий природний газ у січні та лютому 2022 року.

У зв'язку з порушенням строків оплати відповідачем, на підставі п.7.2 договору, ст.625 ЦК України, позивач нарахував до стягнення також пеню в сумі 375'814 грн 46 коп., обраховану за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022, 3% річних у сумі 119'813 грн 16 коп., обрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 30.04.2024 та інфляційні втрати в сумі 455'971 грн 81 коп., обраховані за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року згідно з наданими позивачем розрахунками.

Відповідач заперечує проти задоволення позову повністю, з урахуванням наведених вище доводів у відзиві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, правове регулювання якого регламентується нормами Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.2 ст.714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Пунктом 28 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

Таким чином, договір постачання природного газу №11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021 є належною підставою для виникнення прав і обов'язків у сторін.

Як уже зазначалося вище, вказаний договір №11-1096/21-БО-Т було укладено позивачем із Відділом освіти Марківської селищної ради Марківського району Луганської області (код ЄДРПОУ 43728247).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 43728247 належить відповідачу у справі - Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області.

З даних витягу вбачається, що 01.02.2022 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, про що внесено запис №1003681070002000330, в тому числі зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого).

З огляду на зазначені обставини, суд визнає безпідставними доводи відповідача про те, що вказаний договір було укладено позивачем із іншою юридичною особою, а тому до уваги їх не приймає.

Зокрема, даними, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», в листі-відповіді на адвокатський запит №ТОВВИХ-24-9130 від 18.06.2024 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача, підтверджується факт включення відповідача (споживач з EIC-кодом 56ХS00017K86V003) до реєстру споживачів постачальника - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» в інформаційній платформі в період з 25.12.2021 по 01.03.2022.

При цьому споживач з EIC-кодом 56ХS00017K86V003 в період з 01.10.2021 по 24.12.2021 був зареєстрований в реєстрі споживачів за іншим постачальником. Інформація щодо обсягів природного газу, використаних вказаним споживачем в період з 02.03.2022 по 31.12.2022 оператором ГРМ - АТ «Луганськгаз» до інформаційної платформи не надавалась.

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу на виконання умов договору у грудні 2021 року - лютому 2022 року в загальному об'ємі 128,71109 тис.куб.м. на загальну суму 2'130'682 грн 78 коп. підтверджується, зокрема, даними з інформаціної платформи оператора ГТС щодо остаточних алокацій відборів споживача за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 в т.ч. по дням, а також даними складених актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, а саме:

Зазначений обсяг 13,45232 тис.куб.м. спожитого відповідачем природного газу в грудні 2021 року на загальну суму 222'689 грн 64 коп. з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021. Враховано ціну природного газу за 1'000 куб.м. з ПДВ - 16'554 грн 00 коп., враховуючи тариф на послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з ГТС та коефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності, встановлені п.4.1 договору (акт залишився не підписаний відповідачем);

Зазначений обсяг 68,19277 тис.куб.м. спожитого відповідачем природного газу в січні 2022 року на загальну суму 1'128'862 грн 79 коп. з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022. Враховано ціну природного газу за 1'000 куб.м. з ПДВ - 16'554 грн 00 коп., враховуючи тариф на послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з ГТС та коефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності, встановлені п.4.1 договору (залишився не підписаний відповідачем);

Зазначений обсяг 47,06600 тис.куб.м. спожитого відповідачем природного газу в лютому 2022 року на загальну суму 779'130 грн 35 коп. з ПДВ внесений позивачем у складений акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022. Враховано ціну природного газу за 1'000 куб.м. з ПДВ - 16'554 грн 00 коп., враховуючи тариф на послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з ГТС та коефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності, встановлені п.4.1 договору (залишився не підписаний відповідачем).

Хоча акти приймання-передачі природного газу за зобов'язаннями грудня 2021 року - лютого 2022 року відповідачем підписані не були, однак, відповідач повністю розрахувався за зобов'язаннями грудня 2021 року.

Так, згідно даних, наданих позивачу АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунки позивача за період з 09.11.2021 по 09.05.2024, що наявні в матеріалах справи, відповідачем 28.01.2022 було сплачено в загальному розмірі 222'689 грн 64 коп. (зокрема, 28.01.2022 - 33'580 грн 00 коп. із зазначенням призначення « 0611010;2274;природний газ за грудень 2021року;дог.11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021р.д.у.2 від 26.01.2022р.акт 1 від 26.01.2022р.; ПДВ 5596,66.», 28.01.2022 - 189'109 грн 64 коп. із зазначенням призначення « 0611021;2274;природний газ за грудень 2021року;дог.11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021р.д.у.2 від 26.01.2022р.акт 1 від 26.01.2022р.; ПДВ 31518,27.»).

Платежі відповідача від 28.01.2022 в загальному розмірі 222'689 грн 64 коп. були зараховані позивачем в рахунок повної оплати поставки грудня 2021 року.

Наразі основна заборгованість у відповідача обліковується за зобов'язаннями січня 2022 року в сумі 1'128'862 грн 79 коп. та лютого 2022 року в сумі 779'130 грн 35 коп.

Оскільки відповідачем було проведено повний розрахунок з позивачем за зобов'язаннями грудня 2021 року, спір стосується фактично виконання зобов'язань січня та лютого 2022 року.

Як вже зазначалося вище, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.5 договору).

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що для можливості оформлення постачальником акту приймання-передачі та направлення його в подальшому для підписання споживачу, умовами підпункту 3.5.1 договору саме на споживача був покладений обов'язок первісно вчинити необхідні дії, а саме - не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом надати постачальнику завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акт), підписані уповноваженим представником постачальника (пп.3.5.2 договору).

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп.3.5.3 договору).

В той же час, в пп.3.5.4 договору сторони погодили, що у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГTC, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду, ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними інформаційної платформи оператора ГТС (п.3.6 договору).

Матеріали справи свідчать про те, що акти за зобов'язаннями грудня 2021 року - лютого 2022 року залишились не підписаними відповідачем.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання п.3.5 договору відповідачу були направлені копії актів приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року від 31.12.2021 на суму 222'689 грн 64 коп.; за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 1'128'862 грн 79 коп.; за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 779'130 грн 35 коп.

Наразі позивач на підтвердження направлення актів відповідачу засобами поштового зв'язку докази не долучив.

Однак, позивачем долучені до позовної заяви скріншоти з електронної пошти, які свідчать про те, що акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 разом з актом звірки розрахунків, вочевидь на звернення відповідача, надсилалися також позивачем на електронну пошту відповідача vo_mar_sr@ukr.net 20.09.2023, а в подальшому 01.05.2024.

При чому, як вбачається, вказані акти були відправлені відповідачу вже на нову електронну пошту (vo_mar_sr@ukr.net), про реєстрацію якої та чинність якої, на відміну від електронної пошти, зазначеної в договорі, яка не є актуальною, у відзиві зазначав сам відповідач.

Надаючи оцінку вказаним вище обставинам, суд враховує наступне.

Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила).

Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.

Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.

Споживач та його постачальник мають право на коригування протягом розрахункового періоду підтверджених обсягів природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу (п. 11 розділу ІІ Правил).

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).

Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п.2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Хоча належні докази своєчасного направлення відповідачу актів за грудень 2021 року - лютий 2022 року в матеріалах справи відсутні і ці акти залишилися не підписаними відповідачем, однак як вбачається, за зобов'язаннями грудня 2021 року відповідачем був повністю проведений розрахунок з позивачем.

Після 24.02.2022 - тимчасової окупації Російською Федерацією Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області з 24.02.2022, позивач об'єктивно не міг відправити акти приймання-передачі за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року відповідачу засобами поштового зв'язку на його зареєстровану адресу місцезнаходження через припинення роботи поштових відділень.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень п.13.5 укладеного між сторонами договору, сторони зобов'язані повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміни власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів, факсів у п'ятиденний строк з дня виникнення відповідних змін.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача раніше вересня 2023 року з вимогою направити йому оригінали актів приймання-передачі природного газу за січень - лютий 2022 року для підписання та повідомляв позивача у відповідності до вимог п.13.5 договору про актуальну поштову адресу, на яку йому можливо направити оригінали документів.

Суд зауважує, що зазначене свідчить про допущення самим відповідачем певної бездіяльності протягом тривалого часу та неможливості належного оформлення сторонами оригіналів вказаних актів із вказаних причин.

В той же час, суд враховує, що долучені позивачем скріншоти з електронної пошти свідчать про те, що відповідач звернувся до позивача з метою врегулювання питання про виконання умов вказаного договору листом від 13.09.2023, направленим зі своєї нової електронної пошти ( vo_mar_sr@ukr.net) на електронну пошту позивачу.

Згідно даних скріншотів з електронної пошти акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 разом з актом звірки розрахунків на звернення відповідача надсилалися також позивачем на електронну пошту зазначену відповідачем vo_mar_sr@ukr.net 20.09.2023, а в подальшому 01.05.2024.

Крім того, суд враховує наявність доступу у відповідача до розміщених даних Оператором ГРМ щодо обсягів споживання на Інформаційній платформі Оператора ГТС, з якої відповідач мав можливість дізнатися дані про спожиті обсяги природного газу за спірний період, зважаючи, що доступ до Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період мають всі учасники ринку природного газу цілодобово.

В той же час, відповідач як споживач не обмежений був у своєму праві у разі необхідності звернутися із відповідними запитами про отримання відповідної інформації про підтвердження обсягів споживання також до Операторів ГТС та ГРМ.

За умовами п.6.2 договору, яким визначені обов'язки споживача, споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди; прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Необхідність контролювання власного газоспоживання покладено на відповідача також вищенаведеними приписами Кодексу ГТС та приписами п.11 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, в п.5.1 договору сторони визначили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

З огляду на встановлені сторонами умови проведення розрахунку в п.5.1 договору, суд констатує, що обов'язок відповідача провести остаточний розрахунок із постачальником у встановлений строк (до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період) не ставиться в залежність від факту направлення/не направлення постачальником відповідачу акту приймання-передачі, оскільки сторонами чітко визначений строк для проведення такого розрахунку.

З огляду на умови п.п.3.5.4, 5.1 договору, відсутність вчасного надіслання з боку позивача акту прийому-передачі природного газу не звільняє відповідача від обов'язку власного визначення об'єму переданого природного газу відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та сплати його вартості, визначеної на підставі цін, визначених в розділі 4 договору, та в установлений договором строк.

У такому випадку фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору, яким передбачено, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

З урахуванням обізнаності відповідача про замовлені обсяги природного газу за договором, а також вартість природного газу за 1000 куб.м, що визначені у п.2.1, п.4.1 договору, відповідач не був позбавлений права здійснити таку оплату навіть не очікуючи відповідного акту приймання-передачі природного газу.

Адже, крім того, в п.5.1 договору було передбачено й право споживача здійснювати передплату до початку розрахункового періоду.

Зазначене, зокрема підтверджується й обставинами, про які згадувалося вже вище - проведення повного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ в грудні 2021 року за умов не підписання (оформлення) акту приймання-передачі від 31.12.2021.

Суд зауважує, що умовами договору не передбачено звільнення споживача від здійснення оплати за поставлений газ через ненаправлення постачальником оригіналу акта приймання-передачі природного газу, тоді як такі умови договору та встановлені фактичні обставини свідчать про можливість споживача самостійно визначити кількість спожитого ним природного газу для здійснення його оплати (в т.ч. й на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, даних з Інформаційної платформи Оператора ГТС).

Оскільки відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період (адже контроль обсягів використання є обов'язком останнього згідно з п.6.2 договору; режим використання природного газу протягом розрахункового періоду, у тому числі добове використання, споживач визначає самостійно в залежності від своїх виробничих потреб згідно з п.2.5 договору); як постачальник так і споживач із застосування ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС здійснюють щоденний моніторинг фактичного відібраного споживачем обсягу природного газу згідно з п.3.4 договору), суд вважає, що сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передачі не є визначальним для висновку про необізнаність відповідача про спожиті обсяги природного газу чи відсутність підстав проводити розрахунок з позивачем за розрахункові місяці поставки.

Під час розгляду спору відповідачем не надані суду докази того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відборів газу відповідача, зокрема за грудень 2021 року - лютий 2022 року, що містяться в матеріалах справи, є неповними чи недостовірними або такими, що відрізняються від даних самого споживача.

Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем оригіналів актів приймання-передачі природного газу.

Зазначені висновки суду, зокрема, відповідають позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.07.2025 у подібній справі №913/501/24 та в постанові Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі №913/501/24.

Отже, враховуючи особливості правового регулювання ринку природного газу, умови укладеного договору, а також встановлений факт його постачання позивачем та споживання відповідачем, суд дійшов висновку про те, що остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ у грудні 2021 року відповідач мав провести з позивачем до 15.02.2022; за переданий газ в січні 2022 року - до 15.03.2022 включно; а переданий газ в лютому 2022 року - до 15.04.2022 включно.

Як вже зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем за переданий газ у грудні 2021 року, сплативши в загальному розмірі 222'689 грн 64 коп. (зокрема, 28.01.2022 - 33'580 грн 00 коп., 28.01.2022 - 189'109 грн 64 коп.).

Відповідно до положень ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи позивача та наведені Оператором ГТС дані відповідачем згідно вимог ст.74 ГПК України під час розгляду справи не спростовані.

За вказаних обставин суд визнає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений відповідачу природний газ за зобов'язаннями січня 2022 року та лютого 2022 року відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Однак, в контексті визначення суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за зобов'язаннями лютого 2022 року, суд не може погодитись із доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу в повному обсязі в розмірі 779'130 грн 35 коп. за поставки лютого 2022 року, до якої входить також вартість газу, за поставлений в період тимчасової окупації території з 24.02.2022 по 28.02.2022 обсяг 3,57200 тис.куб.м., враховуючи наступні обставини.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону №1207-VII від 21.11.2021) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.1 ст.3 вказаного Закону (в редакції Закону №1207-VII від 21.11.2021) передбачено, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Частиною 1 статті 13 Закону №1207-VII від 21.11.2021 передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено (ч.1 ст.131 Закону №1207-VII від 21.11.2021).

24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24.02.2022, який у подальшому неодноразово було продовжено і який станом на теперішній час продовжує діяти.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» від 15.03.2022 внесено зміни до ст.ст.1, 3, 9, 11, 111, 13, 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону №1207-VII від 20.03.2022) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, крім тих, що були зазначені у попередній редакції Закону, інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України та надра під такими територіями (п.3).

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону №1207-VII від 20.03.2022) дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

Частиною 1 та 2 статті 13 Закону №1207-VII від 20.03.2022 передбачено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.131 Закону №1207-VII від 20.03.2022 положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Зокрема, за даними щодо остаточної алокації відборів споживача, розміщених на інформаційній платформі оператора ГТС за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, загальний обсяг спожитого відповідачем у лютому 2022 року газу склав 47,06600 тис.куб.м.

В той же час, зі змісту даних Інформаційної платформи щодо остаточних відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS00017K86V003 вбачається, що поставки природного газу здійснювалися, в т.ч. 24.02.2022 та 28.02.2022, всього в кількості 3,57200 тис.куб.м.

Місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код - 43728247) згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є: вул.Центральна, буд.18, смт.Марківка(з), Старобільський район, Луганська область, 92400.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року», затверджено Перелік територій, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого включено, зокрема і Марківську селищну територіальну громаду Старобільського району Луганської області, на території якої зареєстрований відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» передбачено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Марківська селищна територіальна громада Старобільського району Луганської області також визначена окупованою з 24.02.2022.

Отже, відносно території, на якій зареєстрований відповідач та куди поставлявся природний газ, нормативно підтверджено існуючий на 24.02.2022 факт окупації зазначеної території.

Тому, спірний період утворення боргу у цій справі (лютий 2022 року) частково охоплює час, в який за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством.

В наданих додатково поясненнях за вих.№39/10-1703 від 17.03.2026 позивач посилається на те, що Закон №1207-VII до 20.03.2022 не визначав тимчасово окупованою територію місцезнаходження відповідача та не розповсюджується на правовідносини, що склалися між сторонами; для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану, дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України; неможливо було одномоментно зупинити постачання природного газу через технічні особливості функціонування газотранспортної системи; завчасно неможливо передбачити чи буде територія де знаходиться cпоживач окупованою чи ні; також не підлягають, на переконання позивача застосуванню висновки, наведені Верховним Судом у постанові від 03.10.2025 в справі №908/1162/23 оскільки правовідносини у зазначеній справі, що переглядалася Верховним Судом та у цій справі не є подібними.

Суд зауважує про те, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді - грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у м.Мелітополі (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23), де зробив наступні висновки.

Так, Об'єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у ч.2 ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто, правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Предметом розгляду об'єднаної палати було питання застосування ч.2 ст.13 та ч.2 ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII у чинній редакції) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.3).

Верховний Суд у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину 3 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України (п.7.20 постанови).

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.7.21 постанови).

Аналізуючи наведені норми законодавства, Об'єднана палата зазначила, що з 07.05.2022 ані п.7 ч.1 ст.11, ані п.1 ч.3 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п.7.22 постанови).

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій (п.7.23 постанови).

Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася (п.7.25 постанови).

З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (п.7.26 постанови).

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що положення ст.131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не поширюються на територію місцезнаходження відповідача, яка була тимчасово окупована в період воєнного стану та на спірні правовідносини сторін; а для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану, дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

При розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, а також у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 відповідно до положень ч.4 ст.236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

В контексті доводів позивача щодо неможливості завчасно передбачити чи буде територія де знаходиться cпоживач окупованою та неможливості одномоментного зупинення постачання природного газу через технічні особливості функціонування газотранспортної системи, суд звертає увагу на інформацію щодо остаточної алокації відборів відповідача, з якої вбачається, що постачання фактично відбувалося 24.02.2022, в подальшому 25-27 лютого 2022 року постачання не здійснювалося, 28.02.2022 постачання було відновлено.

На думку суду, зазначене свідчить про обізнаність позивача з фактом окупації території місцезнаходження відповідача та наявну технологічну можливість припинення постачання газу фактично вже з 25.02.2022.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача - території Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської, з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (який підтверджується нормативно), а також беручи до уваги положення ст.131 Закону №1207-VII, якою встановлено пряму заборону на переміщення послуг трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію, суд дійшов висновку про те, що позивач у період з 24.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію природного газу відповідачу.

Зазначене, зокрема спростовує доводи позивача про недотримання споживачем порядку припинення постачання природного газу.

Окремо, судом також враховується, що загальновідомий у розумінні ч.3 ст.75 ГПК факт окупації території місцезнаходження і діяльності відповідача з 24.02.2022 (підтверджений у встановленому законодавством порядку) за стандартом вірогідності згідно ст.79 ГПК України зумовлює недоведеність представленими у справі доказами факт набуття з 24.02.2022 саме відповідачем права власності на відповідний обсяг природного газу та споживання ним такого газу.

Суд звертає увагу на те, що у зв'язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не може контролювати їх повною мірою під час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж в т.ч. відповідача під час окупації території, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території; вочевидь покази по об'єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об'єктивно.

Зазначені обставини в даному випадку є окремою підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості поставленого природного газу на тимчасово окуповану територію в період з 24.02.2022 по 28.02.2022.

Тому, з огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що правомірною до стягнення з відповідача є заборгованість за вказаним договором за зобов'язаннями лютого 2022 року у розмірі саме 719'999 грн 47 коп. за наступним розрахунком.

43,49400 тис.куб.м. (обсяг спожитого природного газу з 01.02.2022 по 23.02.2022) х 13'658,42 грн (ціна газу без ПДВ) = 594'059,32 грн;

43,49400 тис.куб.м. (обсяг спожитого природного газу з 01.02.2022 по 23.02.2022) х 124,16 грн (тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи без ПДВ) х 1,1 (коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу) = 5'940,24 грн;

594'059,32 грн + 5'940,24 грн = 599'999,56 грн (вартість спожитого газу з 01.02.2022 по 23.02.2022 без ПДВ);

599'999,56 грн + 119'999,91 грн (ПДВ) = 719'999 грн 47 коп. (вартість спожитого газу з 01.02.2022 по 23.02.2022 з ПДВ, враховуючи тариф на послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з ГТС та коефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності, встановлені п.4.1 договору).

В задоволенні іншої частини вимоги щодо стягнення 59'130 грн 88 коп. (вартості газу, поставленого в період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 3,57200 тис.куб.м., слід відмовити.

Суд зауважує про те, що висновки, яких дійшов суд під час розгляду цієї справи, зокрема відповідають висновкам наведеним судами апеляційної інстанції в подібних справах: у постановах Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2026 у справі №913/556/24, від 04.03.2026 у справі №913/9/25, від 17.02.2026 у справі №913/504/24, від 19.02.2026 у справі №913/14/25, від 27.02.2026 у справі №913/112/25, від 12.02.2026 у справі №913/569/24, від 11.02.2026 у справі №913/98/25, від 03.02.2026 у справі №913/79/25, від 02.02.2026 у справі №913/567/24, від 12.02.2026 у справі №913/161/25, від 19.01.2026 у справі №913/499/24, від 15.01.2026 у справі №913/24/25, від 23.12.2025 у справі №913/446/24, від 08.12.2025 у справі №913/501/24.

Інші доводи позивача, викладені в додаткових поясненнях щодо необхідності стягнення повної вартості поставленого природного газу в лютому 2022 року, в тому числі після 24.02.2022 (тимчасової окупації Російською Федерацією смт.Марківка(з) Старобільського району Луганської області - місцезнаходження відповідача) не спростовують встановлених судом обставин справи та висновків суду за результатами розгляду спору, а тому судом відхиляються.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ за січень 2022 року в сумі 1'128'862 грн 79 коп. та за лютий 2022 року в сумі 719'999 грн 47 коп., що загалом складає 1'848'862 грн 26 коп. В іншій частині вимоги слід відмовити.

Надаючи оцінку обставинам справи в контексті доводів відповідача про настання форс-мажорних обставин, що є підставою для відмови у задоволенні позову з огляду на п.10.1 договору та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, суд зазначає наступне.

Зі змісту відзиву відповідача вбачається, що останній посилається на положення п.10.1 договору, ст.617 Цивільного кодексу України, зауважує, що сторонами в договорі було передбачено звільнення від відповідальності сторони за часткове або повне невиконання договірних обов'язків внаслідок настання форс-мажорних обставин.

В той же час Торгово-промислова палата України 28.02.2022 на своєму сайті листом №2024/02.0-7.1 фактично засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - розпочату військову агресію Російською Федерацією проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

За змістом ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В п.10.1 договору сторони передбачили, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладання договору, і сторони не могли передбачити їх.

Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п.10.2 договору).

Згідно вимог п.10.3 договору сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтверджуючі документи відповідно до законодавства.

Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України (п.10.4 договору).

Суд бере до уваги, що форс мажорні-обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Як уже зазначалося вище, ст.617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Однак, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.

Самі по собі розпочаті Російською Федерацією повномасштабні військові дії проти України, ведення бойових дій в багатьох населених пунктах України, тимчасова окупація РФ окремих населених пунктів України, не може автоматично означати звільнення сторони договору від виконання будь-яких зобов'язань/відтермінування їх виконання (або звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань), незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна, її наслідки, (зокрема, зазначені відповідачем обставини - розпочата військова агресія Російською Федерацією проти України, введення воєнного стану в країні, тимчасова окупація Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області) як обставини непереборної сили звільняють від відповідальності (або можуть відтерміновувати строк виконання зобов'язань на період дії форс-мажорних обставин за умовами п.10.1, п.10.2 договору) лише у разі, якщо саме внаслідок таких обставин сторона не може виконати конкретні договірні зобов'язання.

Форс-мажорне застереження в умовах п.10.3 договору містить вимогу про належне підтвердження настання для сторони форс-мажорних обставин шляхом повідомлення іншої сторони та надання в подальшому у строк протягом 14 днів з дати виникнення таких обставин підтверджуючий документ відповідно до законодавства.

Статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, не є сертифікатом у розумінні наведеного положення закону, а також не є документом, який був виданий за зверненням відповідача, що засвідчував би настання форс-мажорних обставин для відповідача та неможливість у зв'язку із цим виконання зобов'язань саме за договором поставки природного газу №11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021.

Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23 зауважив про те, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У відповідності до вимог ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи,

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (ч.3 ст.80 ГПК України).

Суд зауважує про те, що відповідачем наразі не надано до матеріалів справи у відповідності до вимог п.10.3 договору відповідного сертифікату ТПП України (регіонального ТПП), яким би засвідчувалося виникнення обставин непереборної сили для відповідача та унеможливлення виконання зобов'язань саме за цим договором поставки, як і не надано доказів повідомлення відповідачем позивача про настання таких обставин.

Крім того, в порушення вимог ст.74 ГПК України відповідачем не доведено іншими належними доказами настання форс-мажорних обставин для відповідача саме за договором поставки природного газу №11-1096/21-БО-Т від 09.11.2021 та неможливість у зв'язку з цим виконання своїх договірних зобов'язань в частині проведення розрахунку з позивачем за поставлений природний газ у січні - лютому 2022 року, також не доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між вказаними обставинами (розпочатими повномаштабними військовими діями Російської Федерації проти України, подальшою тимчасовою окупацією частини території України (в т.ч. з 24.02.2022 Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області - зареєстрованої території місцезнаходження відповідача, тощо) та неможливістю виконання відповідачем зобов'язання з оплати за січень - лютий 2022 року на час виникнення такого обов'язку за договором (відповідно в березні - квітні 2022 року), а також в подальшому - протягом більш ніж двох років до звернення позивача до суду.

За вказаних обставин, доводи відповідача в цій частині судом визнаються недоведеними та відхиляються.

Суд також вважає помилковими доводи відповідача про безпідставність поданого позову через відсутність проведення досудового врегулювання спору з боку позивача, ненаправлення претензій, тощо, адже проведення досудового врегулювання спору в даному випадку не є обов'язковим.

Відносно заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у загальній сумі 119'813 грн 16 коп. (за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року), обрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 30.04.2024, та інфляційних втрат у сумі 455'971 грн 81 коп. (за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року), обраховані за загальний період з квітня 2022 року по квітень 2024 року, суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, від 18.01.2024 у справі №914/2994/22).

Отже, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Як уже зазначалося вище, встановленими судом обставинами під час розгляду спору підтверджується факт допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за поставками січня - лютого 2022 року.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями січня 2022 року судом встановлено, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими.

Разом з тим, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2022 року, суд дійшов висновку про наявність в них помилки в частині визначеної позивачем бази для нарахування вказаних сум.

Тому суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням саме визначеної до стягнення судом суми основного боргу за зобов'язаннями лютого 2022 року в розмірі 719'999 грн 47 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню обґрунтовано 3% річних всього в сумі 116'189 грн 16 коп. (за зобов'язаннями січня 2022 року в сумі 72'061 грн 91 коп., за зобов'язаннями лютого 2022 року в сумі 44'127 грн 25 коп.).

Крім того, з відповідача підлягають стягненню обґрунтовано інфляційні втрати в загальній сумі 443'160 грн 23 коп. (за зобов'язаннями січня 2022 року в сумі 287'161 грн 69 коп., за зобов'язаннями лютого 2022 року в сумі 155'998 грн 54 коп.).

В іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 375'814 грн 46 коп. (за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року), обраховану за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022, суд враховує наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частинами 1, 3 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.7.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши надані позивачем розрахунок пені за зобов'язаннями січня 2022 року судом встановлено, що він є арифметично правильним та обґрунтованим.

Разом з тим, перевіривши наведений позивачем розрахунок пені за зобов'язаннями лютого 2022 року, суд дійшов висновку про наявність в ньому помилки в частині визначеної позивачем бази для нарахування пені.

Тому суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені з урахуванням саме визначеної до стягнення судом суми основного боргу за зобов'язаннями лютого 2022 року в розмірі 719'999 грн 47 коп..

За вказаних обставин, за допущене прострочення виконання грошового зобов'язання з відповідача за правильним обрахунком підлягала б стягненню пеня в загальній сумі 363'324 грн 07 коп. (за зобов'язаннями січня 2022 року в сумі 211'236 грн 51 коп., за зобов'язаннями лютого 2022 року в сумі 152'087 грн 56 коп.).

Разом з цим, згідно з положеннями ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони, тощо.

Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч.3 ст.551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Дослідивши обставини справи, в даному випадку суд вбачає наявність виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені (враховуючи правильно визначений судом розмір пені, яка б підлягала стягненню 363'324 грн 07 коп. ), з огляду на наступне.

Як уже зазначалося вище, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який триває й до теперішнього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначено, що Марківська селищна територіальна громада Старобільського району Луганської області є окупованою з 24.02.2022 (зазначене також підтверджується даними наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»).

Суд враховує, що відповідач є бюджетною неприбутковою установою, відокремленим виконавчим органом Марківської селищної ради, яка припинила свою роботу.

Відповідно до Указу Президента України від 23.09.2022 р № 665/2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Луганській області" була утворена 23.09.2022 Марківська селищна військова адміністрація

Відповідач фінансується за рахунок місцевого бюджету.

Через тимчасову окупацію Марківської селищної територіальної громади, місцевий бюджет втратив більшу частину своїх доходів та існує виключно за рахунок державних дотацій.

Крім того, заявлений до стягнення розмір пені 363'324 грн 07 коп. (без врахування вже присуджених до стягнення 3% річних - 116'189 грн 16 коп. та інфляційних втрат - 443'160 грн 23 коп.) становить фактично 20% суми основної заборгованості.

Враховуючи викладене, а також з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та яка не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як бюджетної установи, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 70%.

Вирішуючи питання щодо доцільності зменшення суми пені у цій справі суд також враховує:

- ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (сумлінне проведення розрахунків до повномасштабного вторгнення на територію України, зокрема проведення завчасного повного розрахунку із позивачем за зобов'язаннями грудня 2021 року);

- заборгованість виникла за зобов'язаннями січня - лютого 2022 року, остаточний строк виконання яких настав у відповідача фактично 15.03.2022 (за зобов'язаннями січня 2022 року) та 15.04.2022 (за зобов'язаннями лютого 2022 року), тобто вже після повномасштабного вторгнення РФ на територію України та окупації території місцезнаходження відповідача, що об'єктивно не могло не вплинути на можливість своєчасного виконання зобов'язань відповідача в частині проведення розрахунків із позивачем;

- тимчасова окупацію РФ території України, зокрема території місцезнаходження відповідача (селища Марківка Старобільського району), яка триває на даний час та внаслідок чого нормальна та повноцінна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою;

- позивачем не представлені суду докази на підтвердження погіршення власного фінансового стану; виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності та завдання останньому збитків в результаті допущеного прострочення відповідача.

Підсумовуючи, суд дійшов висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 108'997 грн 22 коп., що складає 30% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.

З урахуванням вказаних вище обставин, такий розмір пені за висновком суду є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання позивачем неустойки ані як інструменту для отримання безпідставних доходів, ані як способу уникнення відповідачем відповідальності.

На думку суду, стягнення з відповідача пені в сумі 108'997 грн 22 коп. компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі (363'324 грн 07 коп.) не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.

Отже, позовна вимога про стягнення пені за порушення строків оплати відповідачем поставленого природного газу у січні та лютому 2022 року підлягає частковому задоволенню в сумі 108'997 грн 22 коп. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

При цьому, суд враховує також, що стягнуті з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 116'189 грн 16 коп. та інфляційні втрати в сумі 443'160 грн 23 коп. (загалом 559'349 грн 39 коп.), компенсують позивачу негативні наслідки у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого природного газу, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для часткового його задоволення. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг за договором у сумі 1'848'862 грн 26 коп., 3% річних у сумі 116'189 грн 16 коп., інфляційні втрати в сумі 443'160 грн 23 коп., пеня в сумі 108'997 грн 22 коп. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17.

З огляду на зазначене, витрати зі сплати судового збору в сумі 33'258 грн 43 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 2'859'592 грн 57 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти Марківської селищної ради Луганської області (вул.Центральна, буд.18, смт.Марківка(з), Старобільський район, Луганська область, 92400, ідентифікаційний код 43728247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул.Шолуденка, буд.1, м.Київ, 04116, ідентифікаційний код 42399676) основний борг за договором у сумі 1'848'862 грн 26 коп., 3% річних у сумі 116'189 грн 16 коп., інфляційні втрати в сумі 443'160 грн 23 коп., пеню в сумі 108'997 грн 22 коп., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 33'258 грн 43 коп.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення підписано 04.05.2026.

Суддя Олена ДРАГНЄВІЧ

Попередній документ

136235260

Наступний документ

136235262

Інформація про рішення:

№ рішення:	136235261
№ справи:	913/503/24
Дата рішення:	22.04.2026
Дата публікації:	06.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Луганської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (09.04.2026)
Дата надходження:	06.12.2024
Предмет позову:	стягнення боргу

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

09.01.2025 10:00	Господарський суд Луганської області
27.01.2025 10:20	Господарський суд Луганської області
10.11.2025 12:15	Господарський суд Луганської області
08.12.2025 12:00	Господарський суд Луганської області
23.03.2026 12:15	Господарський суд Луганської області
08.04.2026 11:30	Господарський суд Луганської області
22.04.2026 11:30	Господарський суд Луганської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ДРАГНЄВІЧ О В

ЗЛЕПКО Н І

відповідач (боржник):

Відділ освіти Марківської селищної ради Луганської області

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

представник позивача:

ЄГОРОВ ВАЛЕРІЙ СЕРГІЙОВИЧ

Єфременко Олександр Олександрович

Жигадло Ірина Борисівна

Ірина Борисівна Жигадло

Міненко Віктор Миколайович