30.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/6824/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Кошля А.О., Віннікова С.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача: Скляр Н.М.;
від відповідача (апелянта): не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 (суддя Дупляк С.А.)
у справі № 904/6824/25
за позовом Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
до Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст позовних вимог.
Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича, в якій просить суд стягнути грошові кошти, що складаються з безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, орендної плати та пені.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач є власником об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001, яка належить територіальній громаді м. Кривого Рогу.
Позивач зазначає, що у період з 01.01.2022 по 10.09.2024 відповідач фактично користувався вказаною земельною ділянкою без належного оформлення правовстановлюючих документів, зокрема без укладеного договору оренди та без державної реєстрації права користування, у зв'язку з чим зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити як плату за користування земельною ділянкою.
У подальшому, 11.09.2024 між Криворізькою міською радою та ФО-П Христофоровим С.В. укладено договір оренди земельної ділянки, однак відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим утворилась заборгованість та нараховано пеню.
Позивач вказує, що розрахунок заявлених до стягнення сум здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, із застосуванням ставок орендної плати, встановлених рішеннями Криворізької міської ради, з урахуванням коефіцієнтів індексації.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись, зокрема, на неотримання позовної заяви та порушення його права на захист, відсутність у позивача повноважень на нарахування та стягнення безпідставно збережених коштів у спірний період, а також на відсутність заборгованості.
Таким чином, позовні вимоги Криворізької міської ради ґрунтуються на тому, що відповідач, фактично користуючись земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави, а також неналежно виконуючи договірні зобов'язання після укладення договору оренди, зберіг у себе грошові кошти та допустив заборгованість, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 позов Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича задоволено повністю.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, встановив обставини фактичного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави у період з 01.01.2022 до 10.09.2024 та дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Суд виходив з того, що відповідач, будучи власником об'єкта нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, фактично користувався нею без оформлення відповідного речового права, унаслідок чого безпідставно зберіг у себе кошти, які мав сплатити як плату за користування земельною ділянкою, визначену на рівні орендної плати.
Крім того, судом встановлено, що 11.09.2024 між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, однак відповідач належним чином не виконував зобов'язання зі сплати орендної плати, у зв'язку з чим за період з 11.09.2024 до 31.12.2024 утворилась заборгованість.
З огляду на встановлені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача як безпідставно збережених коштів за період фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права, так і заборгованості за договором оренди та пені як способу відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції постановлено стягнути з Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича на користь Криворізької міської ради: безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 до 10.09.2024 у розмірі 900 682, 15 грн, заборгованість з орендної плати за період з 11.09.2024 до 31.12.2024 у розмірі 67 137,32 грн, пеню у розмірі 7 776,31 грн та судовий збір у розмірі 11 707,15 грн.
Мотивуючи прийняте рішення, суд виходив із доведеності факту користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави, наявності у відповідача обов'язку зі сплати плати за землю, а також підтвердженості розміру заявлених до стягнення сум належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Христофоров Сергій Вікторович, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Криворізької міської ради відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Зокрема, скаржник посилається на те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції та не отримував позовної заяви з доданими до неї документами, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати відзив та надати свої заперечення, що, на його думку, свідчить про порушення його права на справедливий судовий розгляд.
Крім того, ФО-П Христофоров С.В. стверджує, що у спірний період у Криворізької міської ради були відсутні повноваження щодо нарахування та стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.
Також апелянт заперечує наявність заборгованості, зазначаючи, що розрахунок Криворізької міської ради є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи, а нараховані суми не підтверджені належними доказами.
Окремо скаржник наголошує, що сам по собі факт відсутності оформленого договору оренди земельної ділянки не може бути підставою для покладення на нього обов'язку сплачувати кошти у заявленому позивачем розмірі, а тому застосування судом положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України є безпідставним.
Таким чином, на думку апелянта, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
17.04.2026 від Криворізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти її задоволення та просила залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 без змін як законне та обґрунтоване. У відзиві позивач зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Заперечуючи проти доводів апелянта про неналежне повідомлення та неотримання позовної заяви, Криворізька міська рада вказала, що копія позовної заяви з доданими до неї документами була 02.12.2025 направлена на юридичну адресу ФО-П Христофорова С.В., зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 . Позивач також звернув увагу, що ця ж адреса зазначена у договорі оренди земельної ділянки від 11.09.2024 № 2024523 у реквізитах відповідача. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, міська рада зазначила, що направлення кореспонденції рекомендованим листом на дійсну адресу особи, вказану в ЄДР, є достатнім для визнання її належним чином повідомленою, а неотримання такої кореспонденції перебуває поза межами контролю відправника. Окремо у відзиві зазначено, що відповідач не зареєстрував електронний кабінет у ЄСІТС, хоча така реєстрація надала б йому можливість своєчасно отримувати процесуальні документи та подавати свої пояснення і заперечення.
Щодо доводу апелянта про відсутність у Криворізької міської ради статусу належного позивача та повноважень на нарахування і стягнення спірних коштів, позивач зазначив, що як орган місцевого самоврядування він діє в межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Цивільним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. У відзиві наголошено, що саме територіальна громада є власником земель комунальної власності, а міська рада є її представницьким органом, який здійснює від імені громади повноваження власника та має право на звернення до суду за захистом майнових прав та інтересів територіальної громади. З огляду на це позивач вважає, що саме Криворізька міська рада є належним суб'єктом звернення з цим позовом.
Щодо суті спірних правовідносин Криворізька міська рада у відзиві зазначила, що у період з 01.01.2022 по 10.09.2024 ФОП Христофоров С.В. користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001 без оформленого та зареєстрованого права оренди. Позивач звернув увагу, що попередній договір оренди цієї земельної ділянки був укладений 02.10.2012, зареєстрований 08.07.2014 і діяв до 08.07.2019, однак у спірний період право оренди відповідачем повторно не було оформлене та не було зареєстроване. За таких обставин, на думку позивача, відповідач фактично зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити за користування земельною ділянкою, а тому спірні правовідносини за цей період є кондикційними та підлягають врегулюванню положеннями статті 1212 ЦК України. На підтвердження такої позиції міська рада послалась на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також на постанову Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, в якій наведено критерії, що підлягають з'ясуванню у спорах про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності.
Крім того, позивач у відзиві наголосив, що право оренди земельної ділянки виникає не з моменту самого лише підписання договору, а з моменту державної реєстрації такого права. У зв'язку з цим міська рада зазначила, що до моменту належного оформлення та державної реєстрації права оренди користування земельною ділянкою є фактичним, а не договірним, і саме тому сума за такий період підлягає стягненню як безпідставно збережені кошти, а не як орендна плата за договором.
Заперечуючи довід апелянта про відсутність заборгованості, Криворізька міська рада вказала, що позовна заява містила обґрунтований розрахунок усіх заявлених до стягнення сум, а саме: безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2022 по 10.09.2024, орендної плати за період з 11.09.2024 по 31.12.2024 та пені за період з 31.10.2024 по 31.08.2025. Як зазначено у відзиві, ці розрахунки ґрунтуються на витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 27.08.2024 № 3960/301-24, коефіцієнтах індексації за індексом споживчих цін, визначених на підставі листа Держгеокадастру від 13.01.2025 № 6-28-0.22-18/71-25, а також ставках орендної плати, встановлених рішеннями Криворізької міської ради. Позивач також зазначив, що задекларовані та сплачені відповідачем кошти, відображені в інформації податкового органу від 08.10.2025, були враховані при здійсненні розрахунків, а сам апелянт не заперечив проти їх арифметичної правильності та не надав належних доказів помилковості обчислення заявленої до стягнення суми.
Підсумовуючи викладене, Криворізька міська рада у відзиві зазначила, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, належним чином дослідив подані докази, правильно визначив правову природу спірних відносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення не вбачається.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича у справі № 904/6824/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчук Л.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Кошля А.О., Вінніков С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху, скаржнику наданий строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
07.04.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 16.03.2026, надійшла заява про усунення недоліків скарги.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/6824/25 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 по справі № 904/6824/25; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/6824/25, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 30.04.2026.
17.04.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/6824/25.
17.04.2026 від Криворізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.
27.04.2026 від Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яка долучена до матеріалів справи та врахована судом апеляційної інстанції при її розгляді.
30.04.2026 від Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича надійшло клопотання про неможливість бути присутнім на судовому засіданні призначеному на 30.04.2026.
Частиною 3 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
30.04.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи.
Колегією суддів встановлено, що предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з визначенням фактичного користування земельною ділянкою, наявністю чи відсутністю правової підстави для такого користування у спірний період, характеристиками самої земельної ділянки, розміром плати, яку мав би отримати її власник за звичайних умов користування, періодом користування без належної правової підстави, а також наявністю чи відсутністю заборгованості за договором оренди після його укладення і підставами для нарахування пені.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,5157 га з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Вільна, 22, є сформованою земельною ділянкою, тобто самостійним об'єктом цивільних прав, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 27.10.2025 № НВ-0002164642025, відповідно до якого така земельна ділянка сформована 02.09.2010 та має цільове призначення - землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07).
Сукупністю досліджених доказів підтверджується, що на зазначеній земельній ділянці розташований комплекс будівель та споруд тюнінг-центру, право приватної власності на який зареєстровано за Фізичною особою-підприємцем Христофоровим Сергієм Вікторовичем 22.12.2010, у зв'язку з чим саме відповідач є фактичним користувачем цієї земельної ділянки.
Із встановлених судом обставин убачається, що у період з 01.01.2022 по 10.09.2024 між Криворізькою міською радою та ФО-П Христофоровим С.В. договірні правовідносини щодо користування земельною ділянкою були відсутні, доказів існування оформленого права користування земельною ділянкою відповідачем суду не подано, що свідчить про фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
При цьому судом враховано, що з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна особа стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій такий об'єкт розміщений, а до моменту належного оформлення права на земельну ділянку кошти за її використання є безпідставно збереженими.
З огляду на наведене, на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставок плати за землю, визначених рішеннями Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523 та № 506, з урахуванням змін, внесених рішенням від 27.06.2023 № 2015, судом встановлено розмір безпідставно збережених відповідачем коштів: за 2022 рік - 347 952, 28 грн, за 2023 рік - 400 145, 12 грн, за період з 01.01.2024 по 10.09.2024 - 152 584, 75 грн, що в загальному становить 900 682, 15 грн.
Судом також встановлено, що 11.09.2024 між Криворізькою міською радою як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Христофоровим Сергієм Вікторовичем як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки № 2024523, предметом якого є земельна ділянка площею 0,5157 га з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001, що передана у строкове платне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Відповідно до умов зазначеного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 35 046 043, 74 грн (згідно з витягом від 27.08.2024 № 3960/301-24), орендна плата визначена у розмірі 0,9 % від нормативної грошової оцінки, що становить 315 414, 39 грн на рік або 26 284, 53 грн на місяць, та підлягає сплаті щомісячно протягом 30 календарних днів після закінчення звітного місяця. Договором також передбачено відповідальність за прострочення сплати, зокрема нарахування пені.
Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що відповідач після укладення договору оренди належним чином не виконував обов'язок зі сплати орендної плати, у зв'язку з чим за період з 11.09.2024 по 31.12.2024 утворилась заборгованість у розмірі 67 137, 32 грн, яка визначена виходячи з річної орендної плати 315 414, 39 грн, місячного платежу 26 284, 53 грн, часткового нарахування за вересень 2024 року (20 днів) та з урахуванням фактично сплачених коштів у сумі 29 239, 32 грн. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано пеню у розмірі 7 776, 31 грн.
Крім того, судом встановлено, що відповідач у 2022- 2023 роках податкові зобов'язання зі сплати плати за землю щодо спірної земельної ділянки не визначав, тоді як у 2024 році задекларував 95 692, 39 грн, у 2025 році - 107 175, 47 грн, а загалом за період з 01.01.2022 по 30.09.2025 сплатив 215 727, 68 грн, що не спростовує наявності заборгованості у визначеному позивачем розмірі.
Суд також установив, що відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Ухвала суду від 05.12.2025 про відкриття провадження була направлена за адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі, однак повернулася без вручення з відміткою «адресат відсутній», у зв'язку з чим суд визнав відповідача належним чином повідомленим та зазначив, що строк для подання відзиву сплив 12.01.2026.
За результатами дослідження всіх доказів суд дійшов висновку, що відповідач у період з 01.01.2022 по 10.09.2024 безпідставно зберіг кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а після укладення договору оренди порушив грошове зобов'язання зі сплати орендної плати, що є підставою для стягнення як безпідставно збережених коштів, так і договірної заборгованості та пені
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 підлягає залишенню без змін, з огляду на таке.
Колегія суддів виходить з того, що предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача: безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001 за період з 01.01.2022 по 10.09.2024 у розмірі 900 682, 15 грн, заборгованості з орендної плати за період з 11.09.2024 по 31.12.2024 у розмірі 67 137, 32 грн, а також пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 7 776, 31. Отже, спірні правовідносини охоплюють два окремих за своєю правовою природою періоди: період фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права оренди та період після укладення договору оренди земельної ділянки.
Насамперед колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що він не отримував позовної заяви з доданими до неї документами, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву та реалізувати своє право на захист.
Як правильно встановлено судом, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу за адресою його місця проживання, яка підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштове відправлення повернулося до суду без вручення з відміткою “адресат відсутній». Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, встановленому для вручення судових рішень, а у разі відсутності заяви учасника процесу про зміну адреси відповідна кореспонденція надсилається за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо учасник процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Положеннями пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України прямо визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місцезнаходження чи місця проживання, якщо ця особа зареєстрована у встановленому законом порядку і не повідомила суду іншої адреси. Саме виходячи з цієї норми апеляційний суд обґрунтовано доходить висновку, що ухвала від 05.12.2025 вважається врученою відповідачу 27.12.2025.
Також колегія суддів враховує, що копія позовної заяви з доданими до неї документами, як зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, була направлена позивачем 02.12.2025 саме на адресу відповідача, вказану у витязі з ЄДР. Більше того, ця ж адреса зазначена і в реквізитах сторін у договорі оренди земельної ділянки від 11.09.2024 № 2024523, укладеному між Криворізькою міською радою та ФО-П Христофоровим С.В. Отже, доводи апелянта про неналежне повідомлення спростовуються матеріалами справи.
Сама по собі обставина неотримання особою кореспонденції, належним чином направленої судом або іншою стороною процесу на адресу, зазначену в офіційному державному реєстрі, не може свідчити про порушення її процесуальних прав, якщо така неотриманість є наслідком поведінки самого адресата. Такий підхід узгоджується із засадами господарського судочинства, закріпленими у статтях 13, 42, 43 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, та повинна добросовісно користуватися процесуальними правами.
Суд обґрунтовано врахував і те, що ухвала від 05.12.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Отже, навіть за відсутності фактичного отримання поштової кореспонденції відповідач не був позбавлений можливості дізнатися про наявність судового провадження та скористатися процесуальними правами. Тому довід апеляційної скарги про порушення права на захист є безпідставним.
Доводи, викладені апелянтом у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, за своїм змістом є аналогічними доводам апеляційної скарги та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, правової природи спірних правовідносин та наявності підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначені доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та отримали належну правову оцінку під час розгляду апеляційної скарги, не містять нових обставин чи доказів, які б спростовували встановлені судом обставини справи, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для їх повторного детального аналізу.
Крім того, строк для подання відзиву на позовну заяву був чітко визначений судом, а саме п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. Отже, строк для подання відзиву тривав до 12.01.2026, однак відповідач ним не скористався. Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. За таких обставин місцевий господарський суд правомірно розглянув спір у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами, а апеляційна інстанція не встановила порушення в цій частині норм процесуального права.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що Криворізька міська рада не набула статусу належного позивача у цій справі або не мала повноважень на нарахування та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 01.01.2022 по 10.09.2024.
За змістом статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Відповідно до статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам належить право комунальної власності, зокрема, на землю, а право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. За статтею 18-1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах, якщо це необхідно для реалізації його повноважень та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Аналогічно стаття 4 ГПК України гарантує право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Отже, саме Криворізька міська рада, як представницький орган територіальної громади - власника спірної земельної ділянки комунальної власності, є належним суб'єктом звернення з позовом про стягнення з фактичного користувача земельної ділянки коштів, які останній безпідставно зберіг у себе внаслідок несплати плати за користування землею, а також заборгованості з орендної плати та пені після укладення договору оренди. Твердження апелянта про відсутність у позивача відповідних повноважень суперечать наведеним нормам права та не ґрунтуються на жодних належних доказах.
Безпідставним є і довід апелянта про те, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1212-1214 ЦК України.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а плата за землю справляється відповідно до закону. За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України розмежовують поняття земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як правильно зазначив суд, у цій справі йдеться не про стягнення земельного податку, а саме про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належно оформленого права оренди за період до укладення договору.
Частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно потерпілому. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.
Суть кондикційного зобов'язання полягає у поверненні не того, що було неправомірно заподіяно, а того, що було без достатньої правової підстави набуте або збережене. Для таких зобов'язань визначальним є саме факт збереження майна однією особою за рахунок іншої без належної правової підстави, а не наявність вини. Саме тому доводи апелянта, фактично спрямовані на заперечення деліктної чи штрафної природи заявлених вимог, є помилковими, оскільки у частині періоду до 10.09.2024 спірні правовідносини мають кондикційний, а не деліктний чи договірний характер.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин фактичного користування земельною ділянкою без належного оформлення права оренди неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц зазначено, що до моменту оформлення права користування земельною ділянкою власник об'єкта нерухомого майна, який фактично користується такою ділянкою, зобов'язаний відшкодувати її власнику кошти як безпідставно збережені.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Правильність такого підходу узгоджується з усталеною судовою практикою, відповідно до якої до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а фактичний користувач зобов'язаний повернути власнику земельної ділянки кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
При цьому сама по собі відсутність оформленого договору оренди не звільняє власника нерухомого майна, розміщеного на сформованій земельній ділянці комунальної власності, від обов'язку сплачувати за користування такою земельною ділянкою. Згідно зі статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Судом установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:06:037:0001 є сформованою з 02.09.2010, має визначену площу 0,5157 га, визначене місце розташування та встановлене цільове призначення. Отже, вона є самостійним об'єктом цивільних прав, користування яким є платним.
Скаржник є власником комплексу будівель та споруд тюнінг-центру, що розташований на спірній земельній ділянці, а тому в силу статей 120 ЗК України, 377 ЦК України та загальних засад платності землекористування він є фактичним користувачем цієї земельної ділянки та не може посилатися на відсутність оформленого договору як на підставу безоплатного користування комунальною землею.
Колегія суддів відзначає, що саме з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій такий об'єкт розташований. Позивач, однак, заявив вимоги лише за період з 01.01.2022 по 10.09.2024. У цей період апелянт не надав жодного доказу існування між сторонами оформлених договірних відносин щодо землі або іншої належної правової підстави користування нею без внесення плати. Отже, суд правильно встановив, що саме у вказаний період скаржник без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити позивачу як власнику земельної ділянки.
Окремо апелянт заперечує наявність заборгованості, посилаючись на необґрунтованість розрахунків позивача та відсутність належних доказів їх правильності.
Колегія суддів відхиляє і ці доводи.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. За статтями 13, 18, 20, 23 Закону України “Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок є обов'язковою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються, зокрема, як витяг з технічної документації.
Як встановлено судом, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки визначена на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.08.2024 № 3960/301-24, а саме: у 2022 році - 28 996 023, 45 грн, у 2023 році - 33 345 426, 96 грн, у 2024 році - 35 046 043, 74 грн. Зазначені дані були покладені в основу розрахунку безпідставно збережених коштів та орендної плати.
Ставки орендної плати правильно визначені позивачем на підставі рішень Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506 та від 27.06.2023 № 2015. Для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - у 2022 та 2023 роках діяла ставка 1,2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а у 2024 році - 0, 9 %.
На підставі наведених показників позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів: за 2022 рік - 347 952, 28 грн, за 2023 рік - 400 145, 12 грн, за період з 01.01.2024 по 10.09.2024 - 152 584, 75 грн, усього - 900 682, 15 грн. Після укладення договору оренди від 11.09.2024 позивач розрахував заборгованість з орендної плати за період з 11.09.2024 по 31.12.2024 у сумі 67 137, 32 грн, а також пеню у розмірі 7 776, 31 грн за період прострочення з 31.10.2024 по 31.08.2025.
Суд здійснив перевірку цих розрахунків та не встановив у них арифметичних помилок. Водночас апелянт, посилаючись на відсутність заборгованості, не надав ні контррозрахунку, ні документів, які б свідчили про повне виконання грошових зобов'язань за спірний період, ні доказів неправильності нормативної грошової оцінки, ставок орендної плати, коефіцієнтів індексації або періодів нарахування. За правилами статей 74, 76, 77 ГПК України саме сторона, яка заперечує проти заявлених вимог, повинна подати належні та допустимі докази на підтвердження своїх заперечень. Жодних таких доказів відповідачем не подано.
Посилання апелянта на відсутність заборгованості не може бути прийняте судом і з огляду на інформацію Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, відповідно до якої відповідач у 2022 та 2023 роках взагалі не визначав податкових зобов'язань зі сплати плати за землю щодо спірної земельної ділянки. У 2024 році ним було задекларовано 95 692, 39 грн, у 2025 році - 107 175, 47 грн, а всього за період з 01.01.2022 по 30.09.2025 сплачено 215 727, 68 грн. Однак сама по собі наявність певних платежів не спростовує наявності заявленої до стягнення суми, оскільки ці платежі були враховані позивачем у розрахунках, а розмір невиконаного зобов'язання визначено саме з урахуванням фактично сплачених сум.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення пені.
Після укладення договору оренди між сторонами виникли договірні зобов'язання, зміст яких визначається, зокрема, статтями 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, умовами самого договору оренди та спеціальними нормами податкового законодавства щодо строків внесення орендної плати. Відповідно до умов договору орендна плата має сплачуватися щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, а у разі прострочення підлягає нарахуванню пеня. Суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем за період з 31.10.2024 по 31.08.2025, та не виявив у ньому помилок. Апелянт жодних обґрунтованих заперечень щодо розміру та механізму нарахування пені не навів.
Колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з правовою кваліфікацією спірних правовідносин та до загального заперечення правильності нарахувань, однак не містять належної спростовуючої доказової бази. Натомість рішення суду першої інстанції ґрунтується на належних письмових доказах, серед яких: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, рішення Криворізької міської ради щодо ставок плати за землю та нормативної грошової оцінки земель міста, інформація податкового органу щодо декларування та сплати плати за землю, а також договір оренди земельної ділянки від 11.09.2024.
Отже, суд правильно встановив, що у період з 01.01.2022 по 10.09.2024 скаржник користувався земельною ділянкою комунальної власності без оформленого права оренди, у зв'язку з чим безпідставно зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування цією земельною ділянкою, а після укладення договору оренди належним чином не виконував договірного обов'язку зі сплати орендної плати, що зумовило виникнення заборгованості та підстав для нарахування пені.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неотримання позовної заяви, відсутність у позивача повноважень на звернення з даним позовом, відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України, а також про відсутність заборгованості не спростовують висновків суду першої інстанції, не підтверджуються належними та допустимими доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
З урахуванням положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо відсутності підстав для застосування положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України, відсутності у позивача повноважень на звернення з позовом, а також щодо відсутності заборгованості, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи, які підтверджені належними і допустимими доказами, з наданням оцінки всім істотним доводам учасників справи.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з апеляційним оскарженням, згідно зі ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 13, 74, 269, 273, 274, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Христофорова Сергія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 у справі № 904/6824/25 - залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строки, передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 05.05.2026
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя А.О. Кошля