вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" травня 2026 р. Справа№ 910/13784/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаратова Ю.А.
суддів: Скрипки І.М.
Бестаченко О.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 (повний текст складено 20.01.2026)
у справі № 910/13784/25 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар»
до Акціонерного товариства «Укрзалізниця»
про стягнення 43 292,67 грн
Історія справи. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар» (далі - позивач, ТОВ «СВП «Квазар») звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі - відповідач, АТ «Укрзалізниця») про стягнення 43 292,67 грн, з яких 29 634,88 грн - інфляційні втрати та 13 657,79 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, присудженого до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 № 910/2979/24, яке набрало законної сили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до провадження, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «Квазар» 3 % річних у розмірі 13 600,64 грн, втрати від інфляції у розмірі 29 634,88 грн, судовий збір у розмірі 2 419,20 грн.
Відмовлено в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 57,15 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд виходив з того, що:
- рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2979/24 від 17.07.2024 за позовом ТОВ «СВП «Квазар» до АТ «Укрзалізниця» про стягнення 684 996,00 грн позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «СВП «Квазар» 684 996,00 грн упущеної вигоди та 10 274,94 грн - витрат по сплаті судового збору;
- станом на день розгляду даної справи, № 910/13784/25, відповідачем не сплачено позивачу кошти присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2979/24 від 17.07.2024, яке набрало законної сили;
- з урахуванням того, що позивач не правильно визначив початок перебігу строку нарахування, а саме, з 12.03.2025 - дня набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/2979/24, а не з наступного дня - 13.03.2025, позов задоволено частково;
- здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції, стягнув 3 % річних у розмірі 13 600,64 грн за період з 13.03.2025 по 05.11.2025, та втрати від інфляції у розмірі 29 634,88 грн за період 13.03.2025 по 20.09.2025, нарахованих на суму боргу 695 270,00 грн (684 996,00 грн + 10 274,94).
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У поданій апеляційній скарзі скаржник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне виробниче підприємство «КВАЗАР» у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, в редакції Закону України від 28.07.2022 № 2468-IX, тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні: 1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство «Українська залізниця»; 2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства «Українська залізниця» у виконавчих провадженнях.
Апелянт вважає, що відповідно до суті цього мораторію та цілій його встановлення, на період його дії, і на борг, на примусове виконання якого накладено мораторій, інфляційні втрати не нараховуються, оскільки під час дії мораторію боржник (в даному випадку АТ «Укрзалізниця») звільняється від відповідальності за прострочення, включаючи стягнення інфляційних втрат та інших штрафних санкцій.
- апелянт зазначає, що він внесений до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Зазначений перелік затверджений постановою КМУ від 04.03.2015 № 83. Окрім цього, АТ «Укрзалізниця», має стратегічне значення для економіки держави, забезпечує економічну незалежність країни, її державність.
- відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, а сума що стягується не є сумою заборгованості, що виникла в наслідок оплати за надані послуги чи поставлений товар.
На думку апелянта, ухвалення судом у справі № 910/2979/24 рішення про стягнення упущеної вигоди, не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, та не перетворює стягнуті суми саме у грошові зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовується положення частини другої статті 625 ЦК України.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» зареєстрована судом 09.02.2026 за вх. № 09.1.04.1/797/26.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів: Скрипки І.М., Бестаченко О.Л., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13784/25.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/13784/25.
19.02.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/13784/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25.
Постановлено розгляд апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/2979/24 за позовом ТОВ «СВП «Квазар» до АТ «Укрзалізниця» про стягнення 684 996,00 грн позов задоволено повністю.
Вирішено стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ТОВ «СВП «Квазар» 684 996,00 грн упущеної вигоди та 10 274,94 грн - витрат по сплаті судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 910/2979/24 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 залишено без змін.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/2979/24 від 17.07.2024 набрало законної сили 12.03.2025.
Предметом розгляду у справі № 910/2979/24 була вимога про стягнення суми збитків завданих ТОВ «СВП «Квазар» у вигляді упущеної вигоди внаслідок відмови АТ «Укрзалізниця» від виконання своїх обов'язків за результатами відкритих торгів № UA-2022-11-10-013299-а, а саме відміною тендера.
04.11.2025 Постановою Печерського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 79483398 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 № 910/3979/24. Цього ж дня було прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження та постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 10-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».
АТ «Укрзалізниця» не сплачено позивачу кошти присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2979/24 від 17.07.2024, яке набрало законної сили.
Джерела права. Позиція суду апеляційної інстанції.
У пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України встановлено норму-принцип «справедливість, добросовісність та розумність».
Відповідно до частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша, друга статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що стягнута з нього рішенням суду сума упущеної вигоди не є грошовим зобов'язанням у розумінні зобов'язальних правовідносин, та неможливість застосування норм частини другої статті 625 ЦК України, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Частинами першою, другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Отже, в силу вищенаведених норм, завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує цивільно-правові зобов'язання, які мають недоговірний характер, тобто виникають саме внаслідок завдання шкоди (деліктні зобов'язання), незалежно від того, чи перебували суб'єкти такого зобов'язання у договірних відносинах.
При цьому слід зазначити, що у даному випадку зобов'язання виникає не з рішення суду, яким присуджено до стягнення конкретну суму збитків, а з самого факту завдання шкоди іншій особі.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Обов'язок з відшкодування упущеної вигоди є грошовим зобов'язанням.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц та постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію майнової шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки її компенсації; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації шкоди.
Після присудження компенсації за рішенням суду відбувається конкретизація (фіксація) суми збитків і загальне деліктне зобов'язання перетворюється на грошовий борг.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах з 13.03.2025 - наступного для після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/2979/24.
Також правильним є висновки суду першої інстанції із посиланням на релевантну практику Верховного Суду щодо можливості нарахування 3% річних та втрат від інфляції в тому числі і на суму присудженого до стягнення судового збору (постанова Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24).
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про неможливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу, з огляду на зупинення вчинення виконавчих дій щодо нього на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, постановою Печерського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві від 04.11.2025 у виконавчому провадженні щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 № 910/3979/24, зупинено вчинення виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII).
Відповідно до пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, в редакції Закону України від 28.07.2022 № 2468-IX, тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні: 1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство «Українська залізниця»; 2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства «Українська залізниця» у виконавчих провадженнях.
Отже, вищенаведеними нормами законодавчо тимчасово зупинено державно-примусову діяльність з виконання рішення суду під час виконавчого провадження. Тобто цими нормами врегульовано лише процесуальні відносини між сторонами виконавчого провадження, та вони не стосуються матеріально-правових відносин між ними. Зокрема, виникнення, зміни та припинення зобов'язання зі сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Обставини включення апелянта до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 та здійснення ним діяльності в умовах воєнного стану не є правовими підставами для його звільнення від виконання зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, № 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, з огляду на все наведене вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25 відповідає нормам процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. А тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 910/13784/25 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя Ю.А. Шаратов
Судді І.М. Скрипка
О.Л. Бестаченко