Рівненський апеляційний суд
Іменем України
30 квітня 2026 року м. Рівне
Справа № 561/1725/24
Провадження № 11-кп/4815/491/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 квітня 2026 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12024181120000118 від 01.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 05 червня 2026 року без визначення розміру застави.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує, що суд обґрунтовує подальше тримання під вартою обвинуваченого наявністю лише одного ризику - переховування від суду, який жодним чином не підтверджується та ґрунтується виключно на припущеннях. Наголошує, що ОСОБА_6 , маючи можливість після зникнення з місця події перетнути кордон з Республікою Білорусь цього не зробив, а навпаки без будь-якого примусу зателефонував у поліцію та повідомив про своє місце перебування, добровільно показав місце знаходження транспортного засобу та зброї, з якої були вчинені постріли, а також наполягав на проведенні з ним слідчого експерименту та допиту з використанням «Поліграфа», перебуває під вартою 1 рік і 9 місяців. Наведене, на думку захисника, свідчить про належну процесуальну поведінку обвинуваченого, однак судом не обґрунтувано, які підстави унеможливлюють застосування щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Просить скасувати ухвалу суду від 07 квітня 2026 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Положенням ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення стосовно обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з вимогами ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст. 199 КПК України обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 176-178 КПК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірного висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який, в разі доведення його вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків колегія суддів виходить з того, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Ризики слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Разом з цим КПК України не вимагає доказів того, що особа обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Доводи захисника про співпрацю обвинуваченого зі слідством та часткове визнання вини беруться до уваги колегією суддів, однак ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.
Отже, обставини, на які посилається захисник, жодним чином не зменшують ризик переховування обвинуваченого від суду та не можуть бути підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та вважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 квітня 2026 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12024181120000118 від 01.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3