Справа №588/2625/23 Головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/892/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Окрема думка судді ОСОБА_2
до ухвали Сумського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року
у справі № 588/2625/23
Не погоджуюсь із висновками більшості суддів апеляційного суду про залишення без змін вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 , оскільки, на моє переконання, винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не доведена поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт переконання поза розумним сумнівом означає, що обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, встановлення фактичних обставин ґрунтується на показаннях безпосередніх учасників конфлікту, зокрема потерпілої, її сина, обвинуваченої та її чоловіка, які перебувають у тривалих неприязних відносинах.
Захистом надано докази того, що конфлікт між сторонами мав системний та тривалий характер і неодноразово був предметом розгляду у сільській раді та поліції. Зазначена обставина об'єктивно знижує доказову цінність показань таких осіб та зумовлює необхідність їх особливо критичної оцінки.
Разом з тим, у справі відсутні незалежні, незацікавлені джерела доказів (зокрема показання сторонніх свідків, технічна фіксація події тощо), які б дозволили об'єктивно встановити перебіг подій та усунути суперечності між версіями сторін.
Показання потерпілої та її сина, які були покладені в основу вироку, хоча і узгоджуються між собою у загальних рисах, проте не позбавлені суперечностей щодо окремих обставин події, а також походять від осіб, які перебувають у конфлікті з обвинуваченою.
Водночас версія обвинуваченої про те, що вона стала об'єктом нападу з боку потерпілої та її сина, не лише є внутрішньо логічною, але й знаходить часткове підтвердження у сукупності інших доказів.
Так, надані стороною захисту медичні документи свідчать про те, що 28.06.2023 обвинувачена звернулася за медичною допомогою, і під час огляду у неї було виявлено тілесні ушкодження, зокрема рану голови, забій пальця правої кисті, а також у подальшому встановлено струс головного мозку та закриту черепно-мозкову травму. Зазначені ушкодження зафіксовані лікарями у день події невдовзі після конфлікту, що свідчить про їх актуальність у часі.
При цьому в медичній документації зафіксовано, що обвинувачена повідомила лікарю про обставини отримання травм, зокрема про напад з боку ОСОБА_4 із застосуванням скляної банки. Такі пояснення були надані не в умовах процесуального захисту, а під час звернення за медичною допомогою, що підвищує їх достовірність як спонтанних повідомлень про подію.
Факт наявності у обвинуваченої тілесних ушкоджень, їх характер (зокрема рана голови) та час виникнення об'єктивно узгоджуються з її версією про застосування щодо неї насильства, а також кореспондуються з показаннями свідка ОСОБА_5 .
Таким чином, версія обвинуваченої не є абстрактною чи вигаданою, а має під собою фактичне підґрунтя, підтверджене об'єктивними медичними даними, і тому повинна оцінюватися як правдоподібна.
Водночас суди обох інстанцій не надали переконливого пояснення тому, яким чином встановлені тілесні ушкодження у обвинуваченої співвідносяться з прийнятою ними версією події, а також не з'ясували роль кожного з учасників конфлікту та його динаміку, без чого неможливо зробити обґрунтований висновок про те, що саме обвинувачена діяла як нападник, а не як особа, що захищалася або діяла в умовах конфлікту з обопільним застосуванням сили.
Крім того, поза належною правовою оцінкою залишилися доводи сторони захисту щодо можливого перебування обвинуваченої у стані необхідної оборони. Відхилення цих доводів зведено до формального посилання на встановлені судом обставини, які самі по собі є спірними та не доведеними належним чином.
Водночас доводи суду про те, що обвинувачена не пояснила походження тілесних ушкоджень у потерпілої, не можуть бути покладені в основу висновку про її винуватість, оскільки суперечать принципу презумпції невинуватості. Обвинувачена не зобов'язана доводити альтернативний механізм утворення ушкоджень, оскільки цей обов'язок покладається виключно на сторону обвинувачення.
Більше того, навіть виходячи з версії обвинуваченої, не виключається можливість того, що тілесні ушкодження потерпілій могли бути спричинені в ході взаємної фізичної боротьби. Обвинувачена зазначала, що відштовхувалася від потерпілої, зокрема використовуючи парасольку, а також намагалася звільнитися від захоплення. За таких умов не можна виключити, що тілесні ушкодження могли виникнути внаслідок випадкового контакту під час активного фізичного протистояння або від падіння потерпілої на схилі місцевості, чи застосування сили в межах захисту. Ці варіанти не були спростовані стороною обвинувачення, а експертні висновки не виключають такого механізму, оскільки містять лише ймовірнісні формулювання щодо походження ушкоджень.
Окремо звертаю увагу на те, що в матеріалах справи наявні відомості про ухвалення двох судових рішень щодо подій 28.06.2023, яким встановлено факт спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Хоча вказані вирок та ухвала не набрали законної сили та не мають преюдиційного значення для цього провадження, проте сам факт існування таких судових рішень, ухвалених на підставі дослідження доказів щодо тих самих обставин, не міг бути залишений поза увагою суду апеляційної інстанції.
Зміст зазначеного вироку щодо ОСОБА_6 та ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 свідчить про наявність альтернативної, належно обґрунтованої версії події, відповідно до якої саме ОСОБА_3 стала об'єктом нападу з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і зазнала тілесних ушкоджень у ході конфлікту, що стався 28.06.2023.
Наявність такої версії обвинуваченої, яка згодом була підтверджена судовими рішеннями, у сукупності з медичними документами та іншими доказами сторони захисту, свідчить про те, що обставини події не є встановленими з рівнем переконливості, який виключає будь-який розумний сумнів.
Таким чином, сукупність доказів у цій справі не доводить вину обвинуваченої поза розумним сумнівом, оскільки не виключає інших розумних версій події, не усуває істотних суперечностей та не дозволяє достовірно встановити наявність у діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення.
Тому я вважаю, що наявні у справі сумніви щодо винуватості обвинуваченої є обґрунтованими, істотними та такими, що не можуть бути усунуті в межах наявних доказів, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 17 КПК України вони підлягають тлумаченню на її користь.
За таких обставин вирок суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Суддя Сумського апеляційного суду ОСОБА_2
04.05.2026