Справа №588/2625/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/892/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 21
28 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 5 лютого 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Черепівка Буринського району Сумської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -
встановив:
Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 5 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, і їй призначене покарання у виді 100 (ста) годин громадських робіт. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 5 000 (п'ять) тисяч грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що 28 червня 2023 року близько 14 години, поблизу господарства розташованого по АДРЕСА_2 між ОСОБА_7 та раніше знайомими їй ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на ґрунті давніх неприязних відносин, раптово виникла словесна сварка. В ході конфлікту, ОСОБА_7 , вичерпавши словесні методи впливу, з метою спричинення тілесних ушкоджень невизначеного ступеня тяжкості потерпілій ОСОБА_9 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, взутою у кросівок правою ногою, нанесла одного удару в область черевної порожнини зліва ОСОБА_9 . Від цього ОСОБА_9 нахилилась вперед та ОСОБА_7 , цією ж ногою нанесла ще одного удару в область внутрішньої частини лівого стегна ОСОБА_9 . Після цього ОСОБА_7 правою та лівою рукою схопила ОСОБА_9 за внутрішню частину передпліччя правої руки та різкими рухами потягнула її на праву сторону вниз вул. Робітнича в с. Боромля. В результаті цього вони втратили рівновагу та впали обличчям до землі. На цьому конфлікт між ними закінчився. Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_7 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 433 від 09 листопада 2023 року заподіяла потерпілій ОСОБА_9 тілесні ушкодження: синці в ділянці живота зліва та верхньої третини лівого стегна. Гематома черевної порожнини лівої половини.
Дані тілесні ушкодження по тривалості розладу здоров'я кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я так як мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів.
Захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду, визнати ОСОБА_7 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та відмовити у задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує на передчасність висновку суду про доведення винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, ігнорування вимог положень ст. 94 КПК України. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції, враховуючи надані обвинуваченою ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_11 покази, не дослідив та не надав належної оцінки походженню ушкоджень на голові обвинуваченої, не встановив механізм їх утворення, реальний розвиток конфлікту між обвинуваченою та потерпілою, наявність у ОСОБА_7 парасольки та її використання під час конфлікту, що має істотне значення для встановлення факту посягання, спрямованості умислу обвинуваченої по відношенню до потерпілої ОСОБА_9 , наявність в її діях ознак необхідної оборони. Вказує і на те, що досліджені судом висновки експертиз не підтверджують часу та однозначного механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій саме діями обвинуваченої, категоричного висновку про те, що ушкодження могли утворитися лише від ударів ногою, а не за іншого механізму (контакт з твердою поверхнею/падіння), враховуючи факт взаємної штовханини ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , їх падіння на схилі, дані висновки також не містять. Наведені обставини, на думку захисника, залишилися не з'ясовані судом. Не були усунені і суперечності у показах обвинуваченої та свідка ОСОБА_11 щодо вчинення нападу на ОСОБА_7 з показами потерпілої та її сина ОСОБА_12 , який, по-перше, не бачив початку подій, втрачав свідомість, а по-друге, має психічне захворювання, що ставить під сумнів достовірність та допустимість наданих ним показів. Допитана судом свідок ОСОБА_13 підтвердила лише факт конфлікту між обвинуваченою та потерпілою, однак хто кого бив не бачила. Звертає увагу і на те, що обвинувачена не мала наміру та не висловлювала бажання вчинити протиправні дії щодо ОСОБА_9 чи її сина, натомість такі погрози виходили з боку потерпілої, як впродовж тривалих взаємовідносин між сторонами, які є сусідами, так і під час судового розгляду. Окрім цього вказує на непослідовну позицію потерпілої ОСОБА_9 щодо механізму нанесення ударів, їх кількість та локалізацію з боку обвинуваченої, участь її чоловіка ОСОБА_11 у конфлікті під час проведення слідчого експерименту, порівняно з даними наведеними у заяві про вчинення злочину. У зв'язку із цим не погоджується з наданою судом оцінкою щодо відсутності в діях обвинуваченої ознак необхідної оборони, невмотивованість висновків суду з цього приводу. Не погоджується і визначеним судом розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченої.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення на таких підставах.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним матеріалам кримінального провадження, належним чином умотивовані та ґрунтуються на досліджених і перевірених в судовому засіданні доказах.
Так, розглянувши кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд першої інстанції визнав доведеним, що остання умисно заподіяла потерпілій ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, вірно встановив наявність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та на підтвердження визнаного доведеним обвинувачення у вироку послався на докази, які визнав належними, допустимими, достовірними і які у своїй сукупності та взаємозв'язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. При цьому обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, ретельно досліджені та проаналізовані судом першої інстанції, всім наявним у кримінальному провадженні доказам надана належна правова оцінка, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів.
Обвинувачена ОСОБА_7 під час допиту у суді першої інстанції свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнала та повністю заперечувала факт нанесення ударів потерпілій ОСОБА_9 . Позиція обвинуваченої фактично зводилась до того, що вона намагалася захистити себе від протиправних дій потерпілої та її сина ОСОБА_12 , з якими має тривалі неприязні стосунки, в результаті яких ОСОБА_9 вдарила і подряпала їй вухо, пошкодила фалангу пальця, а ОСОБА_12 вдарив її по голові банкою.
Разом з тим, незважаючи на таку позицію обвинуваченої, суд першої інстанції безпосередньо дослідивши усі докази в межах пред'явленого обвинувачення, виклавши їх у вироку і спростувавши доводи сторони захисту, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_9 надала показання, згідно яких вона давно перебуває у неприязних відносинах з обвинуваченою через попередні сварки по земельним питанням. 28.06.2023 разом з сином ОСОБА_12 йшла вулицею та побачила ОСОБА_7 , в руках якої була сумка через плече, парасольки не було. Порівнявшись з нею, ОСОБА_7 грубо висловилася в бік сина потерпілої, на що ОСОБА_9 , зупинившись, повернулася в бік обвинуваченої і ОСОБА_7 вдарила її правою ногою в живіт та після цього вдарила ще раз ногою у живіт, а потім схопила її за праву руку та скинула з горки. Вона разом з ОСОБА_7 впала на землю. Коли підвелася, то побачила, що син іде до неї. В цей час обвинувачена підійшла до сина, схопила його за куртку та повалила на землю. З ним упала і обвинувачена. Швидко піднявшись, ОСОБА_7 вдарила ногою по пакету, який син держав у руках, після чого обвинувачена ще раз зчепилася із сином і вони знову упали. До них підбіг чоловік обвинуваченої ОСОБА_11 та вдарив ногою ОСОБА_12 в ділянку спини. Після чого вона сказала сину тікати та викликати поліцію. Коли ОСОБА_12 почав тікати, ОСОБА_11 побіг за ним та збив його з ніг. Потім ОСОБА_11 підійшов до неї та намагався вдарити, але не вдарив. В цей момент вона викликала поліцію і швидку по телефону. Коли приїхала поліція та швидка, їй зробили знеболюючий укол. Вночі їй стало зле та вранці 29.06.2023 вона поїхала до лікарні, де пройшла медичне обстеження. 06.11.2023, прибувши на виклик до поліції, вперше почула, що зламала ОСОБА_7 палець і що справу буде направлено до суду.
Свідок ОСОБА_12 також підтвердив наявність неприязних відносин з обвинуваченою та пояснив, що 28.06.2023 разом з матір'ю повертався з лікарні. Йшов вулицею, мати йшла позаду нього за 7-10 метрів. Біля нього йшла якась жінка. Початок події він не бачив, але коли почув шум, повернувся та побачив як ОСОБА_7 вдарила ногою у живіт його матір ОСОБА_9 . Коли мати нагнулася, то ОСОБА_7 тримала її руками за плечі та зіштовхувала з дороги на узбіччя. Мати скотилася з пагорба на іншу вулицю та ОСОБА_7 спустилася за нею вниз. У нього в руках був пакет з речами. Він розвернувся та пішов до них. Коли мати стала підніматися, обвинувачена знов вдарила матір у живіт ногою. Після цього ОСОБА_7 піднялася на пагорб та він підійшов до неї. Обвинувачена схопила його за куртку та подряпала обличчя, вивела з рівноваги та вони разом скотилися з пагорба. Ззаду до нього підійшов чоловік обвинуваченої ОСОБА_14 та наніс удар в обличчя кулаком правої руки. Він побіг у напрямку центру села та почав викликати поліцію та швидку допомогу. ОСОБА_7 продовжувала бити матір, а її чоловік побіг за ним та вдарив ногою у ребра в ділянку лопаток. Після цих дій він впав та втратив свідомість. Речі його буди розкидані, пакет розірваний. У нього в руках було два пакети з одягом. ОСОБА_7 нанесла два удари ногою в живіт ОСОБА_15 , також била рукою у груди. Один удар ногою обвинувачена завдала на горі та один удар ногою внизу. Він викликав поліцію та швидку допомогу. По приїзду поліції та швидкої ОСОБА_7 казала, що її вдарили цеглиною, а потім, коли поліція оглядала місце події, то вона змінила покази та сказала, що її ударили банкою. Він бачив у обвинуваченої кров на голові. ОСОБА_7 ображала його нецензурними словами.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він є чоловіком обвинуваченої ОСОБА_7 28.06.2023 дружина мала їхати до м. Тростянець та він проводжав її за хвіртку. ОСОБА_7 пішла на автобусну зупинку, а він залишився біля двору, розмовляв із сусідами. Поки розмовляв, то стояв спиною до напрямку руху дружини. В якийсь момент він обернувся та побачив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 б'ють його дружину, яка в цей час намагалася від них захиститися парасолькою. Бачив як ОСОБА_12 бив ногою ОСОБА_7 по ногам, а ОСОБА_9 намагалася схопити її за руки. Поки він біг до них, щоб припинити побиття дружини, ОСОБА_12 обернувся до пакета, який стояв та, витягнувши з нього скляну літрову банку, наніс нею удар по голові дружині. Після цього ОСОБА_12 почав тікати на заклики матері. Коли ОСОБА_7 підбіг до дружини, то побачив, що в неї тече кров з голови. ОСОБА_9 та ОСОБА_12 намагалися продовжити сварку, казали образливі слова. Дружина викликала поліцію. Вони дочекалися приїзду поліції та швидкої допомоги. Лікарі промили рану дружині, запропонували поїхати до лікарні у м. Охтирка. Оскільки їм було не зручно їхати в м. Охтирка, то вони попросили знайомого відвезти їх у лікарню в м. Тростянець, а потім з лікарні поїхали в поліцію, щоб дати покази. Бачив як ОСОБА_9 чіплялась за руки дружини та під час сварки скотилася з пагорба. Не бачив, щоб дружина наносила удари ОСОБА_9 . Парасолька у дружини була відкрита і вона нею відмежовувалась.
Свідок ОСОБА_13 очевидцем події не була, пояснила, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 і ОСОБА_12 відбулася бійка та був крик. З лівого пальця руки у ОСОБА_12 текла кров. Також бачила чоловіка ОСОБА_7 на місці події.
Допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_16 підтвердила свої експертні висновки, зокрема, № 433 від 08.11.2023 та № 439 від 10.11.2023 щодо ОСОБА_9 . Пояснила також, що експертиза № 433 проводилася на підставі амбулаторної картки ОСОБА_9 , в ході якої було встановлено ступень тяжкості тілесних ушкоджень.
Покази потерпілої та вказаних свідків узгоджуються також з іншими доказами у кримінальному провадженні, а саме:
- заявою потерпілої ОСОБА_9 від 28.06.2023 щодо проведення перевірки за фактом побиття її та сина ОСОБА_12 28.06.2023;
- даними медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_9 , згідно яких 29.06.2023 у потерпілої було виявлено синець в ділянці живота зліва та синець у ділянці лівого стегна;
- даними повідомлення КНП Боромлянської сільської ради «Амбулаторія загальної практики - сімейної медицини с. Боромля» щодо звернення ОСОБА_9 за медичною допомогою до сімейного лікаря 29.06.2023 з основним діагнозом: травма/пошкодження БДУ, цього ж дня направлена на консультацію хірурга;
- протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_9 від 07.11.2023 з фототаблицею до нього, згідно якого потерпіла продемонструвала події за її та ОСОБА_7 участю, які відбулися 28.06.2023, при яких ОСОБА_7 завдала потерпілій удару ногою в ділянку черевної порожнини ліворуч та ще одного удару у внутрішню частину лівого стегна;
- висновком експерта № 433 від 09.11.2023, згідно якого при експертизі ОСОБА_9 видимих тілесних ушкоджень не виявлено. Згідно наданої медичної документації у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у виді синця в ділянці живота зліва та верхньої третини лівого стегна, гематома черевної порожнини лівої половини. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів, про що свідчить характер ушкоджень. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження, не встановлено. Дані тілесні ушкодження по тривалості розладу здоров'я кваліфікуються як легкі тілесні, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я. Визначити давність нанесення ушкоджень не представляється можливим у зв'язку з відсутністю для цього об'єктивних даних;
- висновком експерта № 439 від 10.11.2023, згідно якого механізм спричинення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_9 може відповідати механізму продемонстрованому потерпілою під час проведення слідчого експерименту, а саме, тілесні ушкодження в ділянці живота ліворуч та лівого стегна могли утворитися при нанесенні ударів правою ногою;
- висновком експерта №36/2025 від 30.09.2025 (експертиза за матеріалами справи), згідно якого у потерпілої ОСОБА_9 об'єктивно підтверджені тілесні ушкодження: крововилив у черевну стінку зліва та синець верхньої третини лівого стегна. Вказані тілесні ушкодження утворилися внаслідок дії тупих предметів по механізму удару-тиснення. Синець лівого стегна кваліфікується як легкі тілесні ушкодження. Крововилив у черевну стінку зліва під апоневрозом кваліфікується як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для його розсмоктування необхідний термін більше 6, але менше 21 дня. Відсутність в медичній документації належного описання синців не дає можливості достовірно встановити давність їх спричинення. Стан гематоми за даним УЗД в динаміці може вказувати на її виникнення в межах 1-3 діб до первинного дослідження 29.06.2023, що не виключає можливості спричинення травми і в зазначений у кримінальному провадженні час.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції визнав їх належними, які прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, зокрема, обставини та спосіб нанесення обвинуваченою ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень та допустимими, так як ці докази отримані в порядку, встановленому КПК України, при їх отриманні не було допущено істотних порушень прав і свобод людини гарантованих Конституції та законами України.
На основі наявних у матеріалах провадження доказів суд встановив, що обвинувачена та потерпіла тривалий час перебувають у неприязних відносинах. Зустрівшись 28.06.2023, між ними відбувся черговий конфлікт, в ході якого як потерпіла ОСОБА_9 , так і обвинувачена ОСОБА_7 завдавали один одному ударів. Об'єктивних доказів наявності в руках у ОСОБА_7 парасольки та використання її під час бійки в ході судового розгляду не встановлено. Характер та механізм нанесення потерпілій тілесних ушкоджень (внаслідок дії тупих предметів по механізму удару-тиснення) встановлений на підставі висновків експертів, показів потерпілої та свідка ОСОБА_12 .
Та обставина, що ОСОБА_12 має психічну хворобу, що, на думку захисника, ставить під сумнів достовірність та допустимість наданих ним показів на увагу не заслуговують.
Відповідно до ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав людини гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).
В даному випадку підлягає з'ясуванню чи був здатний свідок правильно сприймати обставини та об'єктивно свідчити про них на момент подій та його допиту.
При цьому, відповідно до ст. 96 КПК України сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
Покази свідка ОСОБА_12 в суді першої інстанції за своїм змістом, хронологією подій та суттю в цілому узгоджуються з показами потерпілої ОСОБА_9 та іншими доказами у справі, а тому суд першої інстанції цілком обгрунтовано оцінив їх як належні та допустимі докази.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази спростовують доводи сторони захисту про непричетність обвинуваченої до спричинення потерпілій наявних у неї тілесних ушкоджень (синця в ділянці живота зліва та верхньої третини лівого стегна. Гематоми черевної порожнини лівої половини), що ОСОБА_7 не наносила ударів ОСОБА_17 , а лише захищалася від протиправних дій потерпілої та її сина парасолькою, яка була в руках обвинуваченої, тому тілесні ушкодження спричинити не могла, оскільки вони не знайшли підтвердження як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а згідно ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (.ст. 94 КПК України).
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним ч. 2, 4 ст. 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
В контексті принципу доведення вини поза розумним сумнівом колегія суддів акцентує увагу на тому, що показання потерпілої ОСОБА_9 , свідків, письмові докази, не можуть оцінюватись відокремлено один від одного. Навіть якщо один із доказів не повною мірою підтверджує вину особи у вчиненні кримінального правопорушення, аналіз цього доказу у взаємозв'язку із іншими доказами може свідчити про доведеність такої вини.
Таким чином, суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_7 винною у заподіянні потерпілій легких тілесних ушкоджень всупереч доводів захисника цілком обгрунтовано врахував як покази потерпілої ОСОБА_9 , так і свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 щодо обставин конфлікту між обвинуваченою та потерпілою і її сином, заподіяння обвинуваченою тілесних ушкоджень, а також висновки експертів № 433 від 09.11.2023, № 439 від 10.11.2023, № 36/2025 від 30.09.2025.
Вказані висновки експертів підтверджують не тільки наявність у потерпілої ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а також, що дані тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупих предметів, по механізму удару-тиснення, і можуть мати давність утворення в межах 1-3 діб до первинного дослідження 29.06.2023, що не виключає можливості спричинення травми і в зазначений у кримінальному провадженні час, а також могли утворитись за обставин, на які вказує потерпіла.
На переконання колегії суддів, вказані висновки експертів підтверджують достовірність показів потерпілої ОСОБА_9 , а також свідка ОСОБА_12 щодо нанесення обвинуваченою ОСОБА_7 ударів потерпілій, завдання яких остання заперечувала як в суді першої, так і апеляційної інстанції.
Окрім цього, під час апеляційного перегляду за клопотанням сторони захисту було повторно досліджено протокол слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_9 , відповідно якого потерпіла підтвердила, що в цей день, тобто, 28.06.2023 між нею та обвинуваченою виникла сварка та продемонструвала механізм нанесення їй обвинуваченою ОСОБА_7 удару правою взутою ногою в ділянку черевної порожнини ліворуч та одразу ж цією ногою удару в ділянку внутрішньої частини лівого стегна.
Суд першої інстанції обгрунтовано поклав в основу своїх висновків показання потерпілої ОСОБА_9 , викладені під час слідчого експерименту, оскільки вони були більш повними та надані безпосередньо після події, що узгоджується з іншими доказами у справі.
Враховуючи наведене, поведінку обвинуваченої та потерпілої, тяжкість отриманих ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а також наявність конфлікту між ними, версія сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не наносила ударів потерпілій, а лише захищалася від неї парасолькою є непереконливою та свідчать про наявність в діях обвинуваченої умислу на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.
Діяння, до якого вдалася обвинувачена, дають підстави вважати, що вона мала намір спричинити потерпілій будь-які тілесні ушкодження, якими в даному випадку виявились легкі тілесні ушкодження.
Окремо слід звернути увагу на різницю у фізичному стані та віці обвинуваченої та потерпілої, зокрема те, що потерпілій на момент події було 64 роки.
З урахуванням викладеного, немає будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 діяла з умислом на заподіяння тілесних ушкоджень.
Безпідставними також є і доводи апеляційної скарги захисника про наявність в діях обвинуваченої ознак необхідної оборони.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, показання обвинуваченої ОСОБА_7 та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні заподіяння шкоди потерпілій у виді легких тілесних ушкоджень за даних конкретних обставин справи (нанесення одного удару взутою у кросівок ногою в область черевної порожнини та ще одного удару в область внутрішньої частини лівого стегна, подальші хапання потерпілої) не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту.
До того ж, обвинувачена ОСОБА_7 як в суді першої, так і апеляційної інстанції взагалі не визнала нанесення потерпілій ударів.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами прав та свобод у наданні доказів, дослідження та доведення переконливості доказів перед судом, в межах висунутого обвинувачення безпосередньо дослідив надані докази та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними та спростовуються наведеними доказами.
Призначене ОСОБА_7 покарання за видом та розміром відповідає загальним засадам, визначеним ст. 50, 65 КК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.
Встановивши, що з дня вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, і з огляду на позицію обвинуваченої, яка вину у пред'явленому обвинуваченні не визнавала, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність звільнення її від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про необгрунтованість визначеного судом розміру відшкодування потерпілій моральної шкоди, то апеляційна скарга у цій частині також задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її заподіяла, при наявності вини вказаної особи (ст. 1167 ЦК України).
Згідно положень ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як убачається з вироку суду, при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував рівень фізичного болю та душевних страждань потерпілої, а також виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, обставин вчинення кримінального правопорушення, прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 5000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, задовольнивши частково таким чином заявлений потерпілою позов в цій частині.
На думку колегії суддів, враховуючи характер та обсяг страждань потерпілої, які є очевидними, висновок суду щодо визначеного грошового відшкодування моральної шкоди, є обґрунтованим.
Доказів на спростування висновків суду першої інстанції захисником в апеляційній скарзі не наведено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, суд, -
постановив:
Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 5 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу її захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Час проголошення повного тексту ухвали о 8 год. 4 травня 2026 року.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3