Справа №585/4712/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/853/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - про зарахування строку попереднього ув'язнення в строк покарання
30 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року, якою ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні клопотання про зарахування строку попереднього ув'язнення в порядку ч. 5 ст. 72 КК України,
До Роменського міськрайонного суду Сумської області звернувся засуджений ОСОБА_7 з клопотанням про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання, а саме строку тримання в Донецькому слідчому ізоляторі з 27 січня 2005 року по 02 лютого 2009 року після набрання вироком відносно нього законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
Своє рішення суд мотивував тим, що перебування особи в СІЗО, після набрання вироком чинності, не є попереднім ув'язненням та не може бути зараховане за правилами ч. 5 ст. 72 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити його клопотання у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказував, що згідно з підпунктом «ґ» ч. 5 ст. 72 КК України, будь-яке перебування у слідчому ізоляторі підпадає під дію Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, виходячи з юридичної презумпції знаходження у слідчому ізоляторі.
На думку апелянта, він після набрання вироком законної сили формально перебував у статусі підсудного в очікуванні визначення місця відбування покарання.
Звертав увагу на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області у справах № 585/2794/21 від 06 жовтня 2021 року, № 585/2124/21 від 24 вересня 2021 року, № 585/1816/21 від 20 травня 2021 року, які наголошують на можливості задоволення його клопотання. Вважав, що рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року фактично порушує його права, визначені статтями 13, 14 Конвенції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги засудженого, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як було встановлено судом першої інстанції, вироком Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 185, п. 1 ч. 2 ст. 115, ст. 70 КК України до довічного позбавлення волі. Строк відбування покарання постановлено рахувати з 05 квітня 2002 року (т. 1 ч. 1 а.ос.с. 9-17). Ухвалою Верховного Суду України від 27 січня 2005 року вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року залишено без змін (т. 1 ч. 1 а.ос.с. 18-21).
Вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року набрав законної сили 27 січня 2005 року, що підтверджується також розпорядженням про виконання вироку, що набрав законної сили (т. 1 ч. 1 а.ос.с. 23).
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2018 року ОСОБА_7 зараховано. у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 05 квітня 2002 року по 27 січня 2005 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі (т. 1 ч. 1 а.ос.с. 27).
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28 березня 2018 року ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2018 року залишено без змін (т. 1 ч. 1 а.ос.с. 28-29).
З матеріалів особової справи встановлено, що ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2018 року ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 05 квітня 2002 року по 27 січня 2005 року включно (по день набрання вироком відносно нього законної сили), з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У своєму клопотанні ОСОБА_7 просить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення, термін його перебування в Донецькому слідчому ізоляторі з 27 січня 2005 року по 02 лютого 2009 року, тобто після набрання відносно нього вироку Апеляційного суду Донецької області законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення», попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
У разі засудження особи до покарання у вигляді позбавлення волі, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання за правилами, встановленими ч. 5 ст. 72 КК України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у п. 104 постанови від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17; провадження № 13-31кс18), якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Таким чином, попереднє ув'язнення означає перебування особи за умов ізоляції від суспільства до набрання вироком законної сили.
Вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року набрав законної сили 27 січня 2005 року. Після набрання вироком законної сили припинилося і попереднє ув'язнення як запобіжний захід.
Колегія суддів зазначає, що, враховуючи викладене, вимога засудженого ОСОБА_7 про зарахування йому строку перебування в умовах слідчого ізолятора в строк попереднього ув'язнення з 27 січня 2005 року по 02 лютого 2009 року (під час перебування в СІЗО) є безпідставною.
Твердження апелянта про те, що згідно з підпунктом «ґ» ч. 5 ст. 72 КК України будь-яке перебування у слідчому ізоляторі підпадає під дію Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, виходячи з юридичної презумпції знаходження у слідчому ізоляторі, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки вказаний підпункт статті передбачає перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження, тобто не будь-яке перебування у слідчому ізоляторі.
Доводи апелянта про те, що він після набрання вироком законної сили формально перебував у статусі підсудного в очікуванні визначення місця відбування покарання, не є слушними, оскільки перебування ОСОБА_7 в слідчому ізоляторі після набрання вироком законної сили не може бути підставою для зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Доводи апелянта щодо необхідності врахування практики Роменського міськрайонного суду Сумської області у інших провадженнях колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на таке.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обов'язковому врахуванню іншими судами при застосуванні норм права підлягають виключно висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає обов'язковості врахування судом рішень судів першої чи апеляційної інстанцій, ухвалених в інших кримінальних провадженнях. Такі рішення не мають для суду преюдиційного значення, не є джерелом права та не обмежують суд у реалізації приписів ст. 94 КПК України щодо оцінки обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні матеріалів саме цього кримінального провадження
З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що передбачені ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VІІІ приписи щодо правил зарахування строку попереднього ув'язнення до засудженого ОСОБА_7 застосуванню не підлягають.
Істотних порушень норм КПК України, які б виступили підставою для скасування ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді, не встановлено Ухвала суду є законною, оскільки ухвалена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, обґрунтованою, ухваленою на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга засудженого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 412, 419 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року, якою засудженому ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні клопотання про зарахування строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання, залишити без зміни, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає чинності негайно та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4