адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування:
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018 Код ЄДРПОУ 03500004
04.05.2026 Справа № 917/182/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засіданні Сьомкіна А. В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУМ-НЕТ" про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу (вх. № 5315 від 21.04.2026 р.) по справі №917/182/25
за позовною заявою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", вул. Польська, 2а, м. Полтава, 36008
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУМ-НЕТ", вул. Мазепи Івана, будинок 29-А, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600
про стягнення 667 649,06 грн,
Без виклику учасників справи
В провадженні Господарського суду Полтавської області перебувала справа № 917/182/25 за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУМ-НЕТ" про стягнення 667 649,06 грн за Договором № 5344, з яких: 584271,07 грн - основна заборгованість, 19952,20 грн - 3% річних, 60095,78 грн - інфляційні, 3330,01 - пеня.
Розгляд справи № 917/1726/25 здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 20.04.2026 року суд задовольнив заяву ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" про залишення позову без розгляду (вх. № 4438 від 06.04.2026 р). Позовну заяву ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до ТОВ "ОПТИМУМ-НЕТ" про стягнення заборгованості у розмірі 667 649,06 грн, з яких: 584 271,07 грн - основний борг, 3 330,01 грн - пеня, 19 952,20 грн - 3% річних та 60 095,78 грн - інфляційні втрати залишено без розгляду.
21.04.2026 року до суду від відповідача надійшла заява про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу по справі №917/182/25 (вх. №5315).
Ухвалою від 22.04.2026 року суд залишив без руху заяву адвоката Бублика О. І. про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу на користь ТОВ "ОПТИМУМ-НЕТ" (вх. № 5315 від 21.04.2026 р.).
24.04.2026 року до суду від представника відповідача - адвоката Бублика О. І. надійшла заява на виконання ухвали суду від 21.04.2026 року (вх. №5539).
Відповідно до поданої заяви з додатками позивач виконав вимогу, зазначену в ухвалі суду від 21.04.2026 року.
При цьому суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №7028 від 27.05.2025 року, т. 1 а. с. 143,144) зазначив, що витрати на правову допомогу він розраховує та планує здійснити по першій інстанції в розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою від 27.04.2026 р. суд прийняв до розгляду вказану заяву ТОВ "ОПТИМУМ-НЕТ" та вирішив здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.
30.04.2026 року до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу (вх. № 5878), в яких просив відмовити у задоволенні зазначеної заяви з огляду на те, що відповідачем не було доведено та судом не було встановлено необґрунтованості дій позивача в ході розгляду справи та в чому вони виражені.
Згідно зі ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до частини першої, третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною першою, другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 129 ГПК України регламентовано загальні правила розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, положення якої (статті) є універсальними. Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначено нормами статті 130 ГПК України. Так, відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: стаття 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та стаття 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України. Отже, для стягнення компенсації здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи, заявнику необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених учасником справи витрат, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому закриттям провадження у справі або залишенням його без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмету спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 906/961/17, від 08.07.2020 у справі № 810/3711/18).
У Верховному Суді склалася стала та послідовна практика застосування цієї норми процесуального закону. Так, в постановах від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 26.05.2022 у справі № 905/460/21, від 01.11.2023 у справі № 905/85/23, від 06.06.2024 у справі № 905/1840/21, від 02.12.2024 у справі № 904/217/24, суд касаційної інстанції виходив з того, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.
Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22, від 10.10.2023 у справі № 907/636/20).
Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 у справі № 917/243/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України, не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін -"необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в тому числі передбачених частиною п'ятою статті 130 ГПК України.
Своєю чергою, ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Проте, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 21.04.2026 року у справі №924/1004/25 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20.
Разом з тим, поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожним таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).
Окрім того, поняття "необґрунтовані дії позивача" не є тотожним поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов. Тобто предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 19.04.2021 у справі №924/804/20, від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23.
Оскільки наведена норма частини п'ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із висновками наведеними у додатковій постанові Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.
Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 серед іншого, дійшов такого висновку: - аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду, суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
У постанові від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 Верховний Суд дійшов висновку, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 зазначеного Кодексу, оскільки вказана норма є спеціальною. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.
У постанові від 09.07.2019 у справі № 922/592/17 Верховний Суд зазначив, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо (пункт 4.2.3 постанови).
Суд враховує зазначені правові позиції Верховного Суду під час вирішення справи №917/182/25, а також ту обставину, що відповідачем, заявляючи вимогу про стягнення з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенрего" витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн, не доведено неправомірності та необґрунтованості дій позивача щодо звернення до господарського суду із позовом у даній справі, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Керуючись ст. 129, 240, 244 ГПК України, суд -
Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТИМУМ-НЕТ" про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу (вх. № 5315 від 21.04.2026 р.).
Додаткова ухвала складена, підписана і набирає законної сили 04.05.2026 р. і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Суддя О. М. Тимощенко