адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
23.04.2026 Справа № 917/2060/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовною заявою Керівника Диканської окружної прокуратури (вул. Незалежності 64-А, селище Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500) в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Диканської селищної ради (вул. Незалежності, 133, селище Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Ткаленка Віталія Анатолійовича, АДРЕСА_1
про:
1) визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.07.2024 до Договору № 146-ВТО від 06.06.2024, укладеної між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради та Фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем;
2) стягнення з Фізичної особи-підприємця Ткаленка Віталія Анатолійовича на користь Виконавчого комітету Диканської селищної ради пені за неналежне виконання зобов'язання за Договором № 146-ВТО від 06.06.2024 у розмірі 204 373,40 грн
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Представники учасників процесу: відповідно протоколу,
установив:
1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Керівник Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Диканської селищної ради просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.07.2024 до Договору № 146-ВТО від 06.06.2024, укладеного між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради та Фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем, та стягнути з Фізичної особи-підприємця Ткаленка Віталія Анатолійовича на користь Виконавчого комітету Диканської селищної ради пені за неналежне виконання зобов'язання за договором № 146-ВТО від 06.06.2024 у розмірі 204 373,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Диканською окружною прокуратурою Полтавської області під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", установлено наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері щодо визнання недійсною додаткової угоди та стягнення пені за прострочення виконання укладеного за результатами відкритих торгів Договору № 146-ВТО від 06.06.2024 між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради та фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем, предметом якого є закупівля за бюджетні кошти щебню гранітного фракції 20-40 мм. у кількості 1610 т. на суму 928 970 грн. без ПДВ.
Так, прокурор вказує, за результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів ідентифікатор (№ UA-2024-05-17-009890-а) 06.06.2024 між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради та фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем було укладено значений Договір, згідно з п. 5.1 якого постачальник повинен поставити товар та передати замовнику до 01.07.2024. Додатковою угодою № 1 від 01.07.2024 сторонами внесені зміни до п. 5.1. Договору, строк постачання товару та передачі його замовнику продовжено до 31.07.2024.
На переконання прокурора, додаткова угода №1 до Договору № 146-ВТО від 06.06.2024 укладена за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку поставки, у зв'язку з чим Диканською окружною прокуратурою встановлено наявність підстав для визнання її недійсною та стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання зобов'язань.
Правовими підставами позову вказано, зокрема, ст. 19, 131-1 Конституції України, ст. 4, 16, 203, 215, 256, 257, 262, 549, 611, 612, 652 Цивільного кодексу України, ст. 22, 26, 64 Бюджетного кодексу України, ст. 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як докази обґрунтованості позовних вимог Прокурор надав наступні докази в копіях (арк.с. 8-61): виписка з ЄДР, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб на виконавчий комітет Диканської селищної ради, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб на ФОП Ткаленка В.А., оголошення про проведення відкритих торгів у системі публічних закупівель Prozorro, тендерна документація у системі публічних закупівель Prozorro, проект договору про закупівлю в тендерній документації у системі публічних закупівель Prozorro, тендерна пропозиція ФОП Ткаленка В.А., лист погодження з умовами тендерної документації, гарантійний лист ФОП Ткаленка В.А., звіт про результати процедури закупівлі у системі публічних закупівель Prozorro, звіт про виконання договору про закупівлю у системі публічних закупівель Prozorro, запит окружної прокуратури до виконавчого комітету Диканської селищної ради від 25.07.2025, відповідь виконавчого комітету Диканської селищної ради від 18.08.2025, договір № 146ВТО від 06.06.2024 та специфікації, лист ФОП Ткаленка В.А. від 01.07.2024, додаткова угода № 1 від 01.07.2024 до договору, рахунок від 24.07.2024, витратна накладна від 24.07.2024, платіжна інструкція від 25.07.2024, запит окружної прокуратури до виконавчого комітету Диканської селищної ради від 09.09.2025, відповідь виконавчого комітету Диканської селищної ради міськради від 18.09.2025, наказу про призначення керівника Диканської окружної прокуратури, повідомлення у порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру.
Відповідач надав суду за вх № 5202 від 26.11.2025 відзив на позов (арк.с. 76-79), за мотивами якого проти позову заперечує, стверджуючи таке:
Порядок внесення змін до Договору погоджений Сторонами в Договорі про закупівлю № 146-ВТО від 06.06.2025 року, підстави внесення змін врегульовані ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Внесення змін до Договору №146-ВТО від 06.06.2024 року шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 01.07.2024 року Сторонами проведено у суворій відповідності з вимогами п. 4 ч. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", яким передбачено на законодавчому рівні можливість змін істотних умов договору про закупівлю у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Зміни внесені до Договору щодо продовження строку поставки Товару повністю відповідають умовам пунктів 11.1, 11.4, 11.6 Договору про закупівлю № 146-ВТО від 06.06.2024 року.
В порядку, передбаченому ч. 7 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі» Замовником оприлюднено повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю UA-2024-05-17-009890-a, в якому міститься інформація, передбачена ч. 8 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Обставинами, які спричинили внесення змін до договору, відповідач вказує повідомлення від 15 червня 2024 року ТОВ "Діорит" (гранітний кар'єр) про можливі перебої в роботі кар'єра, пов'язані зі зниженням потужностей енергетичної системи внаслідок ракетних та дронових обстрілів, у зв'язку з чим кар'єр не може забезпечити безперебійну роботу та попередив про затримки відвантажень.
Крім того, Відповідач стверджує, що прокурором не доведено, які саме інтереси Диканської територіальної громади порушено, до яких негативних наслідків для держави призвело підписання угоди про зміни до Договору в частині строку поставки Товару на 30 днів, особливо з врахуванням того, що станом на серпень 2025 року поставлений товар ще не використаний.
Правовими підставам заперечень проти позову вказано, зокрема, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як докази обґрунтованості заперечення проти позовних вимог Відповідач надав наступні докази в копіях (арк.с. 80-102): Договір, інформаційну довідку, додаткову угоду №1, Звіт про виконання, Повідомлення про внесення змін до Договору, скріншоти Інтернет-видань.
Диканська окружна прокуратура за вх№16044 від 11.12.2025 надала суду відповідь на відзив, за мотивами якого спростовує доводи Відповідача, частково відтворюючи обґрунтування позовних вимог.
Відповідач за вх№16342 від 17.12.2025 надав суду заперечення на відповідь на відзив.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
06.11.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Керівника Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Диканської селищної ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Ткаленко Віталія Анатолійовича про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.07.2024 до Договору № 146-ВТО від 06.06.2024, укладеної між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради та Фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем та стягнення з Фізичної особи-підприємця Ткаленка Віталія Анатолійовича на користь Виконавчого комітету Диканської селищної ради пені за неналежне виконання зобов'язання за договором № 146-ВТО від 06.06.2024 у розмірі 204 373,40 грн,.
Суд ухвалою від 11.11.2025 (з урахуванням ухвали від 13.11.2025) постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 11.11.2025 року на 09:00 год, встановити учасникам процесу строки для подання заяв по суті спору.
Суд протокольною ухвалою від 11.12.2025 оголосив перерву в підготовчому засіданні до 08.01.2026 до 09:00 год.
Судове засідання, призначене на 08.01.2026 року, не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 14.01.2026 продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, призначив наступну дату підготовчого засідання на 10.02.2026 на 09:00.
У судовому засіданні 10.02.2026 року з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 ГПК України, та закінчення встановленого строку підготовчого провадження, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.03.2026 року на 09:00.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті представник прокуратури на позовних вимогах наполягав, представник відповідача проти позову заперечував, суд дослідив всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 10.03.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення : 16.04.2026 о 08:40.
Через оголошення сигналу "повітряна тривога" призначене на 16.04.2026 року на 08:40 год судове засідання не відбулося.
Суд ухвалою від 16.04.2026 повідомив сторони про наступну дату судового засідання для проголошення рішення : 23.04.2026 на 08:40.
У судовому засіданні 23.04.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
За результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів ідентифікатор (№ UA-2024-05-17-009890-а) 06.06.2024 між Виконавчим комітетом Диканської селищної ради (Замовник) та фізичною особою-підприємцем Ткаленком Віталієм Анатолійовичем (Постачальник) як переможцем було укладено Догові № 146-ВТО від 06.06.2024, предметом якого є закупівля за бюджетні кошти щебню гранітного фракції 20-40 мм. у кількості 1610 т. на суму 928 970 грн. без ПДВ (арк.с. 41-43, далі - Договір).
При цьому сторони узгодили, зокрема, таке:
- Постачальник зобов'язується поставити замовникові щебінь гранітної фракції 20-40 мм (код 14210000-6 згідно ДК 021:2015 (гравій, пісок, щебінь та наповнювачі), що зазначені в специфікації, яка додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити визначений умовам Договору Товар (п. 1.1 Договору);
- Оплата за поставлений Постачальником Товар проводиться за фактом отримання Замовником Товару протягом 10 банківських днів з моменту його отримання (п. 4.1 Договору);
- Постачальник повинен поставити Товар та передати замовнику до 01.07.2024 (п. 5.1 Договору);
- за порушення Постачальником строків виконання зобов'язання Замовник має право стягнути з Постачальника пеню у розмірі 1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання , за кожний день прострочення (п. 7.2 Договору);
- цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024 року (п. 10.1 Договору);
- умови Договору можуть змінюватись за взаємною згодою сторін відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з дотриманням вимог, визначених Законом та Особливостями (п. 11.1 Договору);
- зміна умов Договору оформляється Сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка набуває чинності з моменту її підписання Сторонами (якщо Сторони не погодять інший термін (строк) набрання чинності Додатковою угодою) та є невід'ємною частиною Договору (п. 11.4 Договору);
- істотні умови цього Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовника;
2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку , що відбулось з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення)ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та неповинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів);
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв'язку зі зміною в системі оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону (п. 11.6 Договору);
- зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою Сторін, що оформляються у формі додаткової угоди до цього Договору, яка стає його невід'ємною частиною з моменту підписання її Сторонами (п. 12.2. Договору).
Додатком №1 до Договору Сторони оформили Специфікацію товару (арк.с. 43 на звороті), у якій узгодили найменування товару : щебінь гранітної фракції 20-40 мм, кількість 1610 т, ціна за одиницю 577,00 грн без ПДВ, загальну вартість Товару 928 970,00 грн.
Товариство обмеженою відповідальністю "Діорит" (Постачальник гранітного щебеню за умовами укладеного між ним та Фізичною особою-підприємцем Ткаленком ВіталіємАнатолійовичем Договором поставки №24/09, арк.с. 82-83) інформаційною довідкою № 15/06 від 15 червня 2024 року проінформувало відповідача про можливі перебої в роботі кар'єра, пов'язані зі зниженням потужностей енергетичної системи внаслідок ракетних та дронових обстрілів, у зв'язку з чим кар'єр не може забезпечити безперебійну роботу та попередив про затримки відвантажень (арк.с. 80).
Відповідач листом №8 від 01.07.2024 (арк.с. 44) звернувся до Виконавчого комітету Диканської селищної ради щодо продовження терміну поставки товару за Договором на 30 днів у зв'язку з обставинами, що склалися : військовим станом в Україні та незапланованим відключенням електроенергії.
01.07.2024 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (арк.с 45), відповідно до якої внесені зміни до п. 5.1. Договору, строк постачання товару та передачі його замовнику продовжено до 31.07.2024.
На виконання прийнятих на себе зобов'язань відповідач 24.07.2024 поставив позивачеві 1610 т щебню гранітного фракції 20-40 мм загальною вартістю 928 970,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 24 від 24.07.2024 (арк.с. 47), оплата товару здійснена платіжною інструкціє №347 від 25.07.2024 у сумі 928 970,00 грн (арк.с. 48) на підставі рахунку №24 від 24.07.2024 (арк.с. 46).
В порядку, передбаченому ч. 7 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" Замовником оприлюднено повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю UA-2024-05-17-009890-a, в якому міститься інформація, передбачена ч. 8 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (арк.с. 37-38).
Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджуються поданими доказами.
Листом №3746/02.1-27 від 18.08.2025 (арк.с. 40) Виконавчий комітет Диканської селищної ради у відповідь на звернення прокуратури (арк.с. 39) надав копії витребуваних прокуратурою документів та повідомив про те, що залишок щебеню гранітного фракції 20-40 мм в кількості 208 тон зберігається за адресою : Полтавська обл, с. Диканька, вул. Кащука 9а.
Диканська окружна прокуратура 09.09.2025 звернулась до Виконавчого комітету Диканської селищної ради в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомила про наявність порушення інтересів держави та необхідність самостійного вжиття заходів реагування задля їх поновлення - визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.07.2024 та стягнення з ФОП Ткаленка В.А. за порушення та несвоєчасне виконання умов договору про закупівлю № 146-ВТО від 06.06.2024 пені в розмірі 1% від вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, зокрема, шляхом подачі відповідної позовної заяви до господарського суду (арк.с. 49).
Виконавчий комітет Диканської селищної ради у листі від 18.09.2025 № 4512/02.1-27 на адресу Диканської окружної прокуратури повідомив, що не заперечує проти наміру органу прокуратури звернутись до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою в інтересах держави в його особі (арк.с. 52).
Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до Господарського суду Полтавської області з цим позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки суду за наслідками вирішення спору.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Також зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Звернення прокурора з цим позовом зумовлено тим, що оплата за Договором Виконавчим комітетом Диканської селищної ради здійснена за кошти місцевого бюджету, отже державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договором, на фінансування яких виділено бюджетні кошти.
Другим елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень або його відсутність.
Виконавчий комітет Диканської селищної ради, будучи в силу приписів ст. 22, 26, 64 Бюджетного кодексу України розпорядником бюджетних коштів, провів вказану закупівлю за кошти місцевого бюджету та набув прав сторони Договору.
Водночас, Виконавчий комітет Диканської селищної ради є органом місцевого самоврядування.
Диканською окружною прокуратурою відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дотримано порядок повідомлення позивача в інтересах держави, в особі якого прокурор має намір звернутись з позовом до суду, самостійно позивач не вживав заходів судового захисту інтересів держави.
Враховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначивши Виконавчий комітет Диканської селищної ради позивачем та заявивши вимоги про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення коштів на користь останнього, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Стосовно суті позовних вимог суд вказує про таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У ч. 1 ст. 628, та ст.629 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
В свою чергу згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним за змістом ст. 215 ЦК України може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Ст. 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За приписами ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
Водночас, обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.
Згідно ч.1, 2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі №905/77/21).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні до засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом (похідною вимогою) або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст. 2 ГПК України (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
Суд в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України враховує, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: "… позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
Як встановив суд, відповідач в узгоджені сторонами строки поставив товару, позивач, як Замовник, отриманий товар оплатив, зобов'язання сторін за Договором є виконаними.
За викладеного, суд дійшов висновку, що визначені прокурором інтереси держави та територіальної громади, які порушені внаслідок укладення спірної додаткової угоди, повинні мати матеріальний вираз, а обраний в даній справі прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.
Суд зауважує, що прокурор, звертаючись із вимогою про визнання недійсною додаткової угоди до Договору, вимоги щодо застосування наслідків недійсності не заявив.
За вказаних обставин, звернення прокурора в інтересах позивача з вимогою про визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною за встановлених обставин справи не призведе до поновлення будь-яких прав позивача.
Суд зауважує, що вимога про стягнення штрафних санкцій не розцінюється як така, що пред'явлена з метою застосування реституції, оскільки безпосередньо на виконання цієї додаткової угоди жодні додаткові кошти не сплачувались, будь-які інші зобов'язання, ніж визначено безпосередньо договором, не врегульовувалися та не виконувалися. Разом з тим, вказана вимога є похідною, оскільки її задоволення залежить від задоволення вимог про визнання додаткової угоди недійсною.
Отже, при зверненні до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною прокурор має на меті домогтися не відновлення порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а створює підстави для розгляду іншої (похідної) вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, що суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства.
З урахуванням викладеного вище, суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2023 у справі №905/77/21, якою уточнено висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, зазначає, що само по собі визнання недійсними спірних додаткових угод, не призведе до захисту інтересів держави і територіальної громади, а тому є неефективним способом захисту порушеного права.
Таким чином, вимоги прокурора про визнання недійсною додаткової угоди є неефективним способом захисту порушеного права та задоволенню не підлягають.
Суд не досліджує наслідки визнання додаткової угоди до договору недійсною для держави як позивача, так і не з'ясовує того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставини можливості проведення реституції, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо позовних вимог прокурора про стягнення штрафних санкцій.
Як встановив суд, у п. 5.2 Договору сторони узгодили, що за порушення Постачальником строків виконання зобов'язання Замовник має право стягнути з Постачальника пеню у розмірі 1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання , за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасну поставку відповідачем товару Прокурор посилається на недійсність Додаткової угоди № 1.
При цьому, з огляду на викладені вище висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання додаткової угоди недійсними, строк виконання зобов'язань з поставки товару визначається у редакції цієї додаткової угоди, а саме: до 31.07.2024.
Оскільки фактично поставка товару здійснена відповідачем 24.07.2024, твердження прокурора щодо прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань матеріалами справи не підтверджується.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що спосіб захисту порушеного права держави, обраний прокурором, не є ефективним, що є самостійною відмовою у позові.
При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.
Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" ід 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд наголошує, що усі доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стосовно розподілу судових витрат.
При пред'явленні позову прокуратурою платіжною інструкцією №2627 від 21.10.2025 було сплачено судовий збір в розмірі 4 874,88 грн. (арк.с. 55).
Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою (арк.с. 63).
У зв'язку із відмовою у позові у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
1. У позові відмовити.
2. Копію рішення направити учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Повне рішення суду підписано 04.05.2026.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик