вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" травня 2026 р. Справа№ 910/8615/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025
у справі №910/8615/25 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Еталон"
про стягнення 120 221,90 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Еталон" (далі - ПрАТ "СК "Еталон") заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 120 221,90 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а тому його права, за захистом яких він звертався до суду не порушені відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" 09.10.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Так, скаржник вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального права, поширивши положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" про встановлення річного строку на звернення з заявою на виплату страхового відшкодування, також і на позовну давність для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Зробивши це, суд позбавив позивача права на отримання відшкодування заподіяної йому шкоди (збитків) від відповідача (страховика заподіювача шкоди), в порушення приписів Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про позовну давність. А з огляду на те, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування заподіяної шкоди безпосередньо від її заподіювача, позивач був фактично позбавлений свого права на захист (відшкодування шкоди) як такого.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Тищенко А.І.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 16.10.2025 до 22.10.2025 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
17.11.2025, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Тищенко А.І.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2025 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлений судом строк.
27.11.2025 матеріали справи №910/8615/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Позиція інших учасників справи.
28.11.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволені апеляційної скарги ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 - залишити без змін, посилаючись на те, що права позивача не порушені відповідачем.
Так, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика і строк пропущено через неналежні від потерпілої особи причини.
Також, відповідач наголошує, що позивачем є страхова компанія, яка належним чином обізнана щодо положень її профільного закону та порядку звернення за страховою виплатою.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, 20.12.2023 в місті Хуст Закарпатської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Fiat", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено застрахований у ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", транспортний засіб "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 , який належить страхувальнику на праві приватної власності, за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 24.11.2023 №АМ.12291025. Страховим випадком за договором є настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою ЗТЗ.
Вартість відновлювального ремонту на підставі рахунку ФОП Зарбеєва М.О. від 12.01.2024 №ЗМО-000006 склала 120 221,90 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №36047/1 та визначено суму страхового відшкодування, на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 120 221,90 грн, які були сплачено в якості страхового відшкодування на рахунок ФОП Зарбеєва М.О., що підтверджується платіжною інструкцією від 02.02.2024 №00110828 на суму 120 221,90 грн.
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 16.01.2024 у справі про адміністративне правопорушення №309/43/24 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Fiat", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , і якого визнано винуватцем ДТП, згідно з полісом серії АР №003285844, застрахована ПрАТ "СК "Еталон".
11.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування №36047/ІНС на суму 120 221,90 грн.
01.04.2025 листом №1092-31 відповідач звернувся до позивача щодо його заяви від 11.03.2025, в якому зазначив про те, що заява на виплату страхового відшкодування не була подана протягом одного року з моменту скоєння ДТП до відповідача, у зв'язку з чим останній повідомляє про відмову у здійсненні страхового відшкодування за пошкодження 20.12.2023 транспортного засобу "Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1 .
Наведені обставини і стали підставою для звернення ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1187 ЦК України що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з пунктами 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За приписами статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Пунктом 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону.
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №465/6315/16-ц, від 01.06.2022 у справі №577/5482/19.
Таким чином, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Відтак, у силу приписів статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях вказаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Отже, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17).
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, страховий випадок (ДТП) стався 20.12.2023, а тому позивач протягом річного строку, тобто у строк до 19.12.2024 (включно), за власним розсудом міг звернутися з заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Разом із тим, позивач звернувся до відповідача з заявою №36047/ІНС на виплату страхового відшкодування на суму 120 221,90 грн лише 11.03.2025, тобто після спливу встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" граничного строку на її подання (зі спливом річного строку з моменту ДТП). При цьому, ні позивач, ні власник пошкодженого транспортного засобу, ні будь-яка інша особа не зверталися у встановлений законом річний строк до відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 наведено правовий висновок, згідно з яким у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Таким чином, якщо річний строк пропущено, наприклад, через зволікання самого потерпілого, то суди повинні відмовляти в задоволенні позовних вимог.
Проте, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика й строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а тому його права, за захистом яких він звертався до суду не порушені відповідачем.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" до ПрАТ "СК "Еталон" про стягнення 120 221,90 грн є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
У зв'язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/8615/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8615/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга