ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/79/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 (про передачу справи на розгляд іншого суду)
по справі №915/79/26
за позовом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
до Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
про стягнення 1 641 003,44 грн,
(суддя першої інстанції: Ільєва Л.М., дата та місце прийняття ухвали: 02.02.2026, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв),
У січні 2026 року Головне управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Підприємства з іноземними інвестиціями “Амік Україна» (далі - Відповідач) про стягнення матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 № 22/798, в сумі 1 641 003,44 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 №22/798, а саме: незабезпечення Відповідачем належного збереження нафтопродуктів; нездійснення своєчасного опломбування резервуарів; нездійснення щомісячних перевірок якості нафтопродуктів, що призвело до пошкодження нафтопродуктів, внаслідок чого їх якість змінилася настільки, що вони не можуть бути використані за призначенням. Позивач зазначав, що внаслідок неналежного зберігання на АЗС, що належить Відповідачу, йому було заподіяна матеріальна шкода у вигляді збитків, які відшкодовуються вартістю нафтопродуктів у розмірі 1641003,44 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 позовну заяву Головного управління Національної поліції в Миколаївській області до Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" про стягнення 1641003,44 грн з додатками в електронній формі направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
У своїй ухвалі суд дійшов висновку, що оскільки згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у позовній заяві кодом ЄДРПОУ Відповідача встановлено, що місцезнаходження Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" значиться за адресою: Україна, 04071, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 68. За таких обставин, суд вважав, що даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням Відповідача - Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна", що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції Господарського суду міста Києва.
Не погоджуючись з такою ухвалою, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у даній справі та направити справу №915/79/26 для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.
Апелянт вважає, що приймаючи оскаржувану ухвалу про направлення позову до Господарського суду м. Києва, Господарський суд Миколаївської області неправильно застосував ст. 532 Цивільного кодексу України до спірних відносин, що привело до помилкового висновку про те, що стягнення грошових коштів за зобов'язанням з Відповідача жодним чином не пов'язана із місцем виконання договору.
Апелянт зазначає, що ст. 532 Цивільного кодексу України врегульовує питання визначення місця виконання договірних зобов'язань. Предметом спору у справі, як сам суд визнав, є недовірні зобов'язання, які випливають із питання заподіяння шкоди. Неправильно застосовуючи зазначену матеріальну норму суд дійшов помилковому висновку, що між Позивачем і Відповідачем має місце грошове зобов'язання по виконанню Договору.
Як стверджує Позивач, для правильності визначення підсудності судом першої інстанції не застосовано ст. 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, які необхідно було застосувати для правильного визначення територіальної підсудності.
В оскаржуваній ухвалі суду Господарським судом Миколаївської області вірно визначено предмет позову - відшкодування матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням договору зберігання. За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із позову вбачається, що Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" неналежним чином виконував обов'язки Зберігача за Договором зберігання № 22/798 від 16.09.2022, а тому порушив зобов'язання, місце виконання, якого визначено у м. Миколаєві на АЗС № 15-05 (п.2.1 Договору).
Протиправна поведінка Відповідача по неналежному зберіганню нафтопродуктів відбувалась у м. Миколаїв на АЗС № 15-05, збитки, завдані кредитору за Договором зберігання також завдано у м. Миколаєві і мають бути відшкодованими за місцем розташування кредитора у м. Миколаєві, а не в місті Києві.
Таким чином, неправильно застосувавши ст. 532 Цивільного кодексу України до предмету позову, яким є відшкодування шкоди, а не виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором, суд дійшов помилкового висновку, що до цього позову не має значення місце виконання договору і Позивач не має права на вибір територіальної підсудності за правилами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі №915/79/26 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/79/26.
24.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/79/26.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 по справі №915/79/26 залишено без руху; встановлено заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; попереджено апелянта, що у разі неусунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, апеляційна скарга буде вважатися неподаною і повернута скаржнику на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України.
27.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. Водночас, згідно з довідкою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 реквізити, за якими перераховано судовий збір, згідно платіжної інструкції №560 від 16.02.2026 через Держказначейську службу України, м. Київ у сумі 2662,40 грн не відповідають реквізитам для сплати судового збору за подання апеляційних скарг та заяв до Південно-західного апеляційного господарського суду, а саме: рахунок отримувача зазначено UA878999980313151206082017527 замість належного рахунку отримувача UA928999980313171206082015758, код отримувача зазначено 38012494 замість належного 37607526, невірний отримувач коштів ГУК у Рівн.обл./Рівненськ.м.тг., замість належного ГУК в Од.обл./Приморський р-н.
23.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн на належний рахунок отримувача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 по справі №915/79/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено розглянути апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 по справі №915/79/26 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
03.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Відповідач просить відмовити Позивачу в задоволенні апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївській області від 02.02.2016 по справі №915/79/26.
У своєму відзиві Відповідач зазначає, що Позивач мав подавати позов за місцем знаходження Відповідача до Господарського суду м. Києва. Господарський суд Миколаївській області для визначення територіальної підсудності застосував ст. 532 Цивільного кодексу України щодо загального визначення місця виконання зобов'язань та дійшов висновку про те, що уразі невизначення особливості виконання Договору і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності. У даніій справі спір стосується стягнення з Відповідача грошових коштів, а тому місце зберігання товару за договором не має жодного значення для визначення юрисдикції. За висновком Господарського суду Миколаївської області для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України.
Відповідач повністю згоден з ухвалою суду першої інстанції, щодо того, що позовні вимоги Позивача стосуються тільки стягнення з Відповідача грошових коштів для чого не потрібна прив'язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що Головне управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Підприємства з іноземними інвестиціями “Амік Україна» (далі - Відповідач) про стягнення матеріальних збитків, завданих неналежним виконанням Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 № 22/798, в сумі 1 641 003,44 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 №22/798, а саме: незабезпечення Відповідачем належного збереження нафтопродуктів; нездійснення своєчасного опломбування резервуарів; нездійснення щомісячних перевірок якості нафтопродуктів, що призвело до пошкодження нафтопродуктів, внаслідок чого їх якість змінилася настільки, що вони не можуть бути використані за призначенням. Позивач зазначав, що внаслідок неналежного зберігання на АЗС, що належить Відповідачу, йому було заподіяна матеріальна шкода у вигляді збитків, які відшкодовуються вартістю нафтопродуктів у розмірі 1641003,44 грн.
Як вбачається з позовної заяви Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Позивачем в якості Відповідача вказано Підприємство з іноземними інвестиціями “Амік Україна» (код ЄДРПОУ 30603572) за адресою: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 68.
В позовній заяві в обґрунтування підстав звернення з даним позовом до Господарського суду Миколаївської області Позивач з посиланням на приписи ст. 29 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що умовами укладеного договору між сторонами визначено місце виконання вказаного договору - АЗС № 15-05, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, пр-т Героїв України, 5-А.
Предметом спору є вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача матеріальних збитків, що завдані неналежним виконанням Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 № 22/798.
Як вбачається зі змісту п. 2.1. вказаного Договору, резервуари зберігача розташовані за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, 5-а. Згідно з п. 8.2. Договору усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.
При цьому, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 позовну заяву Головного управління Національної поліції в Миколаївській області до Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" про стягнення 1641003,44 грн з додатками в електронній формі направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
У своїй ухвалі суд дійшов висновку, що оскільки згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у позовній заяві кодом ЄДРПОУ Відповідача встановлено, що місцезнаходження Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" значиться за адресою: Україна, 04071, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 68. За таких обставин, суд вважав, що даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням Відповідача - Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна", що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції Господарського суду міста Києва.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для передачі справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва, виходячи з наступного.
Об'єктом апеляційного перегляду у даному випадку є ухвала місцевого господарського суду, якою справу №915/79/26 за позовом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області д о Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" про стягнення 1641003,44 грн передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва, а предметом судового розгляду є питання щодо наявності або відсутності підстав для передачі справи до іншого суду та законність висновків суду для такої передачі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За приписами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами 1 та 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії").
Юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Тож поняття "суд, встановлений законом" містить у собі у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де, окрім вищезазначених принципів територіальності та спеціалізації, йдеться також про принцип інстанційності.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.
Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.
Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст. ст. 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (ст. ст. 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст. ст. 27-31 Господарського процесуального кодексу України).
Тож, територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
За загальним правилом позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, статтею 29 Господарського процесуального кодексу України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.
Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом положень частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, у питанні, який позов може пред'являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).
Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України не містить.
Натомість саме місце пред'явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.
Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов'язково спором про його виконання.
Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділено обидві сторони договору.
Як встановлено судовою колегією раніше, предметом спору є вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача матеріальних збитків, що завдані неналежним виконанням Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 № 22/798.
Відповідно до п. 2.1. вказаного Договору, резервуари зберігача розташовані за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, 5-а.
Згідно з п. 8.2. Договору усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.
Судова колегія звертає увагу, що зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою з його зверненням стало неналежне виконання Відповідачем умов Договору зберігання нафтопродуктів від 16.09.2022 №22/798, а саме незабезпечення Відповідачем належного збереження нафтопродуктів; нездійснення своєчасного опломбування резервуарів; нездійснення щомісячних перевірок якості нафтопродуктів, що призвело до їх нестачі та розбавлення водою і, як наслідок, до неможливості використання за призначенням. Такими неправомірними діями по зберіганню нафтопродуктів Відповідач заподіяв Позивачу матеріальну шкоду у вигляді збитків, які відшкодовуються вартістю нафтопродуктів у розмірі 1641003,44 грн.
Правовідносини між сторонами цієї справи виникли на підставі зазначеного договору, за яким Головне управління Національної поліції в Миколаївській області - поклажодавець, а Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" - зберігач.
Отже, спір у справі № 915/79/26 є спором, що виник із Договору.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 1 статті 937 визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Відповідно до статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення; якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Згідно з частинами 1-2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Статтею 953 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору зберігання товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 Господарського кодексу України, 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
З огляду на наведене між сторонами справи № 915/79/26 виник спір із договору, в якому визначено місце його виконання, а саме: місцезнаходження резервуарів зберігача, що розташовані за адресою - Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Героїв України, 5-а.
Тобто наявна перша (у Договорі визначено місце його виконання) із передбачених частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України підстава для пред'явлення позову за вибором позивача до господарського суду за місцем виконання договору.
Водночас, здійснення аналізу та визначення місця виконання кожного з обов'язків сторін за договором чинним процесуальним законодавством не вимагається і у цій справі очевидно не має значення, оскільки спір між ними виник із договору.
Отже, зважаючи на предмет та підстави заявленого у справі № 915/79/26 позову, її підсудність має визначатися з урахуванням встановленого у частині 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України правила, і, як наслідок, за вибором позивача ця справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) господарського суду за місцем виконання договору, тобто - до юрисдикції Господарського суду Миколаївської області.
З огляду на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено приписи ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно передано справу на розгляд Господарського суду міста Києва.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо передачі прави на розгляд до іншого суду.
Колегія дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі №915/79/26 є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права та за умов неповного з'ясування обставин справи.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що доводи Скаржника зайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Миколаївській області підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі №915/79/26 - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 756/6141/16-а, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України), а понесені судові витрати за апеляційний перегляд підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Керуючись ст. 255, 269, 270, 271, 275, 280, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі №915/79/26 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 у справі №915/79/26 - скасувати.
Справу №915/79/26 направити для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Постанову складено та підписано 04.05.2026, у зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії суддів Діброви Г.І. з 13.04.2026 по 18.04.2026 у відрядженні та відпустці, а також перебуванням судді-учасника колегії суддів Ярош А.І. з 17.04.2026 по 01.05.2026 у відпустці.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош