Номер провадження: 11-кп/813/34/26
Справа № 507/760/16-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016160000000109 від 17.02.2016 рокуза апеляційними скаргами прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року, яким:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Первомайськ Миколаївської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_11 визнаний винуватим та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, та йому призначене покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки.
Відповідно до ст.76 КК України на ОСОБА_11 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу із питань пробації; повідомляти уповноважений орган із питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Запобіжний захід ОСОБА_11 у виді домашнього арешту до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2026 року залишено без змін вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року, яким його засуджено за ч.2 ст.189 КК України, далі - ОСОБА_12 ) на користь ОСОБА_13 10000 грн. моральної шкоди, 10900 грн. матеріальної шкоди.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на користь ОСОБА_14 10000 грн. моральної шкоди.
В задоволенні інших позовних вимог вироком суду відмовлено.
Судом першої інстанції ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
На початку лютого 2016 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , маючи умисел на вчинення тяжкого злочину, а саме заволодінням чужим майном шляхом вимагання, вступили у попередню змову між собою.
Так, ОСОБА_11 володіючи відомостями щодо майнового стану мешканця смт.Любашівка Одеської області - ОСОБА_13 , з яким він безпосередньо був знайомий та достовірно знав, що останній є моряком, прийшов з рейсу, придбав у власність автомобіль «Мазда-6», має значні кошти, користується мобільним телефоном № НОМЕР_1 , разом з дружиною ОСОБА_14 , яка користується мобільним телефоном № НОМЕР_2 мешкають за адресою: АДРЕСА_2 , про що повідомив ОСОБА_12 , із яким разом розробили план заволодіння грошовими коштами потерпілих, шляхом вимагання, розподіливши між собою ролі.
Реалізуючи злочинний умисел, направлений на вимагання грошових коштів, ОСОБА_12 13.02.2016 року, біля 11.08 год., згідно розробленого злочинного плану, та відведеної ролі, із корисливих мотивів, по мобільному телефону «SAMSUNG DUOS», із сім-картки № НОМЕР_3 , які він завчасно придбав із метою конспірації, зателефонував на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 та погрожуючи застосуванням насильства до нього та його близьких, знищенням або пошкодженням їх майна, а саме придбаного автомобіля «Мазда 6», став вимагати передачі грошових коштів у сумі 10000 доларів США, що по курсу НБУ становить (26.083668 за 1 долар) 260836,68 грн., також продовжуючи злочинний умисел на вимагання майна, 14.02.2016 року, 17.03.2016 року та 19.02.2016 року ОСОБА_12 здійснював телефонні дзвінки потерпілому ОСОБА_13
19.02.2016 року, об 11:19 год., в телефонній розмові потерпілий ОСОБА_13 повідомив ОСОБА_12 , про те, що 20.02.2016 року не зможе йому передати необхідну суму грошей і попросив перенести передачу грошей на 24 або 25 лютого 2016 року, на що ОСОБА_12 погрожуючи застосуванням насильства до нього та його близьких, знищенням або пошкодженням їх майна, вимагав передати йому гроші у раніше визначений ним строк.
ОСОБА_12 , сприйнявши слова потерпілого ОСОБА_13 , як відмову передати гроші, повідомив про це ОСОБА_11 , після чого з метою залякування потерпілого ОСОБА_13 , та щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме та не виконає їх вимог, то погрози будуть реалізовані, ОСОБА_15 та ОСОБА_11 вступили у попередню змову з невстановленою особою, якій запропонували розбити вікна у будинку, де мешкала теща потерпілого ОСОБА_16 , адресу якої знав та повідомив ОСОБА_11 , на що отримали згоду.
Так, у ніч з 19 на 20 лютого 2016 року, біля 03:00 год., невстановлена особа, діючи за вказівкою і попередньою змовою з ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , умисно, розбила камінням вікна у будинку АДРЕСА_3 , де мешкала ОСОБА_17 , тобто переплутавши адресу об'єкта посягання - будинку №16.
20.02.2016 року, біля 13:18 год., ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , та згідно відведеної ролі, зателефонував потерпілому ОСОБА_13 , та запитав як справи у його тещі, а коли почув, що вікна розбили сусідці, то заявив, що це було попередження, та наступний раз може постраждати людина, та погрожуючи насильством над близькими родичами, незаконно став вимагати передати 12000 доларів США за курсом НБУ (26,462254 грн за 1 долар США) складає 317547,048 грн, на що потерпілий ОСОБА_13 , сприймаючи погрози ОСОБА_12 як реальні, дав свою згоду.
25.02.2016 року об 11:45 год., ОСОБА_12 діючи за попередньою мовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , подзвонив на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та поцікавився, чи зібрав він усю суму грошей, на що останній відповів, що гроші в нього зібрані, після чого ОСОБА_12 повідомив, що буде його чекати з грішми у смт. Любашівці наступного дня.
26.02.2016 року об 11:51 год., 13:23 год., 15:46 год., 16:09 год., 16:12 год., ОСОБА_12 , діючи за попередньою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , дзвонив на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та цікавився чи доїхав той до смт. Любашівка Одеської області, та коли почув, що доїхав, зажадав взяти таксі та їхати до центру міста, на що потерпілий відмовився.
26.02.2016 року, о 16:28 год., 16:32 год., 16:50 год. ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , дзвонив на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та вимагав передачі грошей, заявивши, що якщо він сьогодні не віддасть гроші на його умовах, то завтра сума буде іншою, після чого став погрожувати нанести візит його матері. Потерпілий ОСОБА_13 побоюючись їхати в місце вказане ОСОБА_12 , та побоюючись за своє життя та життя близьких, поїхав назад у м. Одесу.
27.02.2016 року, о 08:25 год., 08:37 год., 12:07 год., ОСОБА_12 за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , дзвонив на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та у телефонній розмові став вимагати, щоб потерпілий привіз йому гроші до 14:00 год., або він ці гроші отримає від його матері.
27.02.2016 року, о 19:16 год., ОСОБА_12 за попередньою мовою з ОСОБА_11 , попередньо зателефонувавши матері потерпілого ОСОБА_18 , якій повідомив, що її син винен йому гроші та не віддає, з мобільного телефону № НОМЕР_3 , подзвонив на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та поцікавився чи не дзвонила йому мати, чим показав потерпілому, що йому відомий номер телефону його матері. ОСОБА_13 , побоюючись за своє життя і життя своїх рідних, домовився зателефонувати в четвер, щоб обговорити передачу необхідної суми грошей.
29.02.2016 року о 16:31 год., 16:36 год. ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , зателефонував на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та погрожуючи життю та спричиненням шкоди здоров'ю близьких, вимагав передачі йому грошей 03.03.2016 року у смт.Любашівка, на що потерпілий, сприймаючи погрози, як реальні дав свою згоду.
03.03.2016 року, біля 15:50 год., потерпілий ОСОБА_13 на вимогу ОСОБА_12 прибув у смт. Любашівку, де зупинився на автозаправній станції «Натко» біля мосту та став очікувати подальших вказівок.
03.03.2013 року о 15:51 год., 15:59 год., 16:16 год., 16:38 год., 16:53 год., ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , зателефонував на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та продовжив вимагати передачі грошей, та заявив, якщо він не віддасть гроші на його умовах, то завтра сума буде іншою, з головними болями, після чого став погрожувати нанести «візит» його матері.
Потерпілий ОСОБА_13 , боячись їхати в місце вказане ОСОБА_12 , побоюючись за своє життя, повернувся до м. Одеси.
04.03.2016 року, о 14:10 год., 14:15 год., 14:38 год., 16:38 год., 16:53 год., ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_3 , та мобільного телефону № НОМЕР_4 , зателефонував на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та продовжував вимагати передачі грошей та заявив, якщо він не віддасть гроші на його умовах, погрожував нанести «візит» його дружині з метою спричинення шкоди її здоров'ю та здоров'ю його близьких.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , за попередньою змовою між собою, з метою залякування потерпілого ОСОБА_13 та домогтися виконання передачі грошей, та підкріплення раніше висловлюваної погрози, вступили у передню змову з невстановленою особою, якій запропонували розбити вікна будинку АДРЕСА_2 , який належав потерпілому ОСОБА_13 , адресу якого достовірно знав та повідомив ОСОБА_11 , на що отримали згоду.
Так, у ніч з 11.03.2016 року на 12.03.2016 року у невстановлений слідством час, невстановлена слідством особа, діючи за вказівкою і попередньою змовою з ОСОБА_15 та ОСОБА_11 умисно, розбила камінням чотири вікна у будинку АДРЕСА_2 , який належав потерпілому ОСОБА_13
13.03.2016 року, о 14:18 год., 14:31 год. та 17.03.2016 року, о 13:11 год., ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 з мобільного телефону № НОМЕР_4 , зателефонував на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_13 № НОМЕР_1 , та повідомив, про розбиті вікна у будинку, це є попередженням, а наступного разу постраждає хтось з його сім'ї, та повторно став вимагати передачі грошей у сумі 12000 доларів США.
18.03.2016 року потерпілий ОСОБА_13 , побоюючись за життя і здоров'я своїх рідних, наступного пошкодження, або знищення його майна, погодився передати у два етапи гроші в сумі, яку вимагали злочинці: спочатку частину необхідної суми грошей в розмірі 1000 доларів США, а потім обіцяв передати ОСОБА_12 решту.
Так, 18.03.2016 року потерпілий ОСОБА_13 прибув до смт. Любашівка, де за вимогою ОСОБА_12 , діючого згідно розробленого злочинного плану, яку він висловив по мобільному телефону, сів у автомобіль приватного таксі, а саме «Тойота Камри», державний номер НОМЕР_5 , яким у якості водія керував ОСОБА_11 .
Далі, ОСОБА_12 18.03.2016 раку, біля 16:30 год., по телефону, наказав ОСОБА_13 їхати разом з ОСОБА_11 до центру смт. Любашівки до відділення «Приват Банку», а потім повернутись на зупинку «таксі», яка знаходиться біля автошляху «Київ-Одеса», де вказав потерпілому по телефону передати гроші ОСОБА_11 , приховуючи від нього змову між ним та останнім.
ОСОБА_13 , виконуючи вимогу ОСОБА_12 , діючого згідно розробленого злочинного плану, передав ОСОБА_11 в автомобілі «Тойота Камри», державний номер НОМЕР_5 , гроші у сумі 1000 доларів США, що за курсом НБУ (1000 х 25,141638) складає 25141,64 грн, який нібито нічого не підозрюючи про те, що відбувається, поклав гроші у трубу, яка знаходилась біля мосту при в'їзді в смт. Любашівка з автошляху «Київ-Одеса», на території Любашівського району, вказану йому ОСОБА_12 по телефону.
Після передачі грошей ОСОБА_11 відвіз потерпілого ОСОБА_13 місця зупинки «таксі», розташоване біля автошляху «Київ-Одеса», де залишив.
ОСОБА_12 згідно розробленого злочинного плану забрав з обумовленого місця гроші у сумі 1000 доларів США, якими разом з ОСОБА_11 розпорядились на свій розсуд, а саме розділи між собою.
Після чого, 18.03.2016 року, близько 19:00 год., ОСОБА_12 та ОСОБА_11 були затримані співробітниками поліції біля будинку №21 то вул.Гагаріна у с.Солтанівка, Любашівського району, Одеській області.
У ході затримання у ОСОБА_12 були вилучені гроші у сумі 300 доларів США, у ОСОБА_11 у сумі 700 доларів США, тобто частину тих грошових коштів, які останні вимагали та отримали від потерпілого ОСОБА_13 .
Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року ОСОБА_12 та ОСОБА_11 засуджені за ч.2 ст.189 КК України та було призначене покарання.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_12 та його захисник ОСОБА_19 , а також представник потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 - адвокат ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05.12.2017 року залишено без задоволення апеляційні скарги прокурора Котовської місцевої прокуратури ОСОБА_9 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_19 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , та залишено без змін вирок Любашівського районного суду Одеської області щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_11 за ч.2 ст.189 КК України (справа 507/760/16-к, провадження №11-кп/785/908/17, а.п.26-32 т.4).
31.01.2019 року постановою Верховного Суду частково задоволено касаційні скарги ОСОБА_12 та представника потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_7 , та скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05.12.2017 року щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а.п.143-146 т.4).
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.01.2026 року прийнято відмову представника потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_7 від його апеляційної скарги на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року та закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілих.
Окрім цього, вказаною ухвалою апеляційного суду за клопотанням прокурора виділено з матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_12 та ОСОБА_11 в окреме провадження матеріали кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_12 (провадження №11-кп/813/1662/26).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2026 року залишено без задоволення апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_19 , а вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року щодо засудження ОСОБА_12 за ч.2 ст.189 КК України, залишено без змін (провадження №11-кп/813/1662/26).
Таким чином, у вказаному кримінальному провадженні, колегією суддів здійснюється перегляд оскарженого вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_11 за апеляційними скаргами прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 .
У судовому засіданні 10.04.2026 року, захисник ОСОБА_8 заявила клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття щодо нього кримінального провадження.
Окрім цього, до апеляційного суду надійшла заява обвинуваченого ОСОБА_11 , в якій він підтримав клопотання захисника ОСОБА_8 про звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строку давності, та закриття кримінального провадження.
Розгляд клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 , у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_11 , а також потерпілих ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, клопотань про відкладення не подавали.
При цьому, представник потерпілих - адвокат ОСОБА_7 вказав, що потерпілі обізнані про розгляд справи, однак не мають можливості з'явитися в судове засідання, тому вважав за можливе здійснювати розгляд за їх відсутності.
Обвинувачений ОСОБА_11 у заяві просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, у зв'язку із виконанням спеціальних службових завдань у зв'язку з проходженням військової служби в лавах Збройних сил України.
Апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку, судом були створені всі умови для реалізації права учасників кримінального провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_8 , яка підтримала клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження щодо нього; прокурора, який не заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту; представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту, просив врахувати, що за первинним обвинувальним актом ОСОБА_11 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.189 КК України, а в суді першої інстанції потерпілими підтримувалось обвинувачення саме за вказаним обвинуваченням; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи клопотання обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Згідно вимог ст.370 КПК України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності, з огляду на таке.
В апеляційній скарзі сторона обвинувачення посилалась на незаконність вироку місцевого суду в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Прокурор просив ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_11 строк попереднього ув'язнення з моменту фактичного затримання з 18.03.2016 року по 05.08.2016 року (дати винесення ухвали про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт), з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Захисник ОСОБА_10 просив оскаржений вирок щодо ОСОБА_11 скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та відсутністю можливості їх отримати.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_8 заявлено клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження.
При цьому, захисник запевнила, що обвинуваченому ОСОБА_11 роз'яснені наслідки заявленого клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та п.1 ч.2 ст.284 КПК, у зв'язку з його звільненням від кримінальної відповідальності через сплив строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого ст.49 КК України та закриття кримінального провадження, зокрема, те, що у такому разі ухвалений стосовно нього вирок буде скасовано, а кримінальне провадження закрито з нереабілітуючих підстав.
Враховуючи той факт, що в даному провадженні обвинуваченим ОСОБА_11 надана згода на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строку давності та закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК, колегія суддів дійшла висновку про таке
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Частина 1 статті 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років (ч. 2 ст. 49 КК України).
Вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Приписами ст.285 КПК установлено загальні положення кримінального провадження під час звільнення особи від кримінальної відповідальності:
- особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність;
- особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення;
- підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 286 КПК звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст.417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 цього Кодексу, скасовує вирок і закриває кримінальне провадження.
Тобто, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі встановлення обставин, передбачених ч.1 ст.49 КК України, за наявності на те згоди обвинуваченого.
Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 288 КПК).
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Ухвалений місцевим судом вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_11 , був оскаржений прокурором та захисником в апеляційному порядку.
Під час апеляційного перегляду вироку захисником заявлене клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження у зв'язку з закінченням строку давності, та обвинувачений у заяві вказав про свою беззаперечну згоду на таке звільнення.
Як убачається з обвинувального акта та оскарженого вироку, інкриміновані ОСОБА_11 за ч.2 ст.189 КК України дії були вчинені в період з початку лютого 2016 року по 18.03.2016 року.
Санкція ч.2 ст.189 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Таким чином, протиправні дії, передбачені ч.2 ст.189 КК України, згідно положень ст. 12 цього Кодексу, віднесені до тяжких злочинів.
Відповідно до положень ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули десять років - у разі вчинення тяжкого злочину. При цьому, вказані положення кримінального закону можуть бути застосовані у разі, якщо: протягом вказаного строку особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Водночас, в постанові від 05.04.2021 року Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) у справі №328/1109/19 (провадження №51-5464кмо20) зробила висновок щодо застосування норм закону України про кримінальну відповідальність, відповідно до якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч.1 ст.49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч.1 ст.49 КК України. В цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п'ятнадцять років з часу вчинення злочину, п'ять років - з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу, що пройшов із дня з'явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.
У даному кримінальному провадженні, за загальним правилом, початком перебігу строку давності є день, коли кримінальне правопорушення було вчинено, тобто 18.03.2016 року.
Таким чином, в даному випадку строк давності притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, закінчився 18.03.2026 року.
Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою кримінального правопорушення. Строки давності починають спливати з нуль годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.
В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про вчинення ОСОБА_11 під час перебігу строку давності нового кримінального правопорушення чи умисних дій спрямованих на ухилення від досудового розслідування або суду, тобто обставин, які б були підставами для зупинення цього строку. Стороною обвинувачення таких відомостей суду також ненадано.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на день апеляційного розгляду існують законні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого п.4 ч.1 ст.49 КК України.
У постанові від 06.12.2021 року (справа №521/8873/18) Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновків, що за змістом п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, ч.ч.1,4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов'язок відповідно роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст.49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
За наведених вище обставин, клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 підлягає задоволенню, апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню, вирок місцевого суду підлягає скасуванню щодо ОСОБА_11 , із закриттям щодо нього кримінального провадження, у зв'язку із закінченням строків давності.
Доводи представника потерпілих стосовно того, що за первинним обвинувальним актом ОСОБА_11 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.189 КК України, та у суді першої інстанції потерпілими підтримувалось обвинувачення саме за вказаним обвинуваченням, тому строки давності не сплили, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Колегія суддів звертає увагу, що оскарженим вироком ОСОБА_11 засуджений за ч.2 ст.189 КК України, апеляційний розгляд на даний час проводиться в рамках апеляційних скарг прокурора та захисника стосовно обвинувачення ОСОБА_11 за ч.2 ст.189 КК України, а від апеляційної скарги щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.3 ст.189 КК України потерпілі відмовились.
Більш того, незалежно від того, за яким складом злочину, зокрема за ч.2 чи ч.3 ст.189 КК України, представник потерпілих на даний час вважає правильним кваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_11 , це жодним чином не впливає на можливість застосуванням судом положень ст.49 КК України, оскільки вказані злочини, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до тяжких злочинів.
За наведених обставин, слід констатувати відсутність підстав врахування первинного обвинувачення, яке підтримувалось потерпілими в суді першої інстанції після зміни прокурором обвинувачення, в оцінці можливості застосування положень п.4 ч.1 ст.49 КК України.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_11 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, на підставі п.4 ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, а кримінальне провадження щодо нього підлягає закриттю, цивільний позов потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_11 матеріальної та моральної шкоди, підлягає залишенню без розгляду.
Окрім цього, оскільки ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2026 року вирок місцевого суду щодо обвинуваченого ОСОБА_12 , в якому було вирішено питання стосовно долі речових доказів, залишено без змін, вирішення вказаного питання повторному розгляду не підлягає та рішення не потребує.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження - задовольнити.
Апеляційні скарги прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Любашівського районного суду Одеської області від 14.03.2017 року у кримінальному провадженні №12016160000000109 від 17.02.2016 року відносно ОСОБА_11 про засудження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, - скасувати.
Звільнити ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, на підставі п.4 ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Закрити кримінальне провадження №12016160000000109 від 17.02.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України (відповідно до зміненого прокурором обвинувального акту) та за ч.2 ст.15, ч.3 ст.189 КК України (яке підтримувалось потерпілими в суді першої інстанції), на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_11 матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4