Справа № 641/7162/24 (1-кп/641/172/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1175/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
22 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 22024220000000979 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України,-
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України, строком на 60 днів, тобто до 31 травня 2026 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги обвинувачений посилався на порушення, які допущені судом першої інстанції під час розгляду клопотання прокурора. Також посилається на необґрунтованість клопотання прокурора та вважав, що воно не відповідає чинному законодавству. Вважав, що відсутні підстави для продовження йому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
17 квітня 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_9 , який просив розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_6 без участі прокурора, а також заперечував щодо її задоволення.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п. п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_6 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України, один з яких класифікується як тяжкий злочин, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна або без такої, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи ОСОБА_6 раніше не судимий, однак йому інкримінується вчинення, в тому числі, тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 436-2 КК України, а саме: виготовлення та поширення матеріалів, в яких міститься виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішньо громадянського конфлікту, виправдування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, вчинене повторно.
Враховуючи викладене, є достатні та об'єктивні підстави вважати, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а саме того, що він обвинувачується у вчиненні злочинів, які віднесені до злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Отже, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах судового провадження у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання ОСОБА_6 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження спростовує апеляційні доводи про недоведеність вищезазначених ризиків.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин доводи обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків на цій стадії процесу.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2026 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :