Справа № 638/4764/26 (1-кс/638/645/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/450/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
власника майна - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 березня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора про арешт майна у межах кримінального провадження № 42026222090000010 від 06.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 190 КК України,-
Цією ухвалою частково задоволено клопотання начальника Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42026222090000010 від 06.03.2026 року, за ч.5 ст. 190 КК України. Накладено арешт на земельні ділянки, які на праві власності зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство «Дружба зерно плюс» (код 00708041) з кадастровими номерами зазначеними у клопотанні прокурора, а також на земельні ділянки, які на праві власності зареєстровані за ОСОБА_6 , з кадастровими номерами, зазначеними у клопотанні прокурора, із забороною державним органам та органам нотаріату здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов'язану з відчуженням, зміною, поділом. Заставою або іншого виду зміни власників, зазначених земельних ділянок.
На зазначену ухвалу слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати в частині накладення арешту на земельні ділянки, які належать ОСОБА_6 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на зазначені земельні ділянки та зобов'язати органи державної реєстрації невідкладно скасувати записи про обтяження (арешт) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вищезазначених земельних ділянок.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат ОСОБА_7 посилалася на те, що у ОСОБА_6 право власності на земельні ділянки виникло на підставі рішень про державну реєстрацію, прийнятих приватним нотаріусом. Будь-яких судових рішень про визнання правочину з набуття майна ОСОБА_6 недійсним не існує. Вказував також, що ОСОБА_6 , як власник майна, не є підозрюваним або обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Посилався також на практику Верховного Суду та практику ЄСПЛ. Вказував на відсутність підстав для накладення арешту на земельні ділянки, які належать ОСОБА_6 . Вважав, що накладення арешту унеможливлює здійснення ОСОБА_6 господарської діяльності, укладання договорів оренди, залучення фінансування під заставу, переоформлення угод із контрагентами.
06 квітня 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява прокурора ОСОБА_9 , в якій він заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив розглянути цю апеляційну скаргу без участі прокурора.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Поряд з цим в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_7 повідомив, що власник майна ОСОБА_6 повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, а також враховуючи що їх позиція узгоджена, просив розглянути апеляційну скаргу без участі ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно о вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З апеляційною скаргою звернувся лише адвокат ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_6 , а тому суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення лише в частині щодо накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_6 .
З матеріалів провадження вбачається, що Відділенням № 2 СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.03.2026 за № 42026222090000010 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 190 КК України.
10.03.2026 року начальник Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова з клопотання про арешт майна, в тому числі земельних ділянок, які на праві власності належать ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на фактичні обставини кримінального провадження, а також на те, що під час проведення досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи у невстановлений час шляхом обману заволоділи землями сільськогосподарського призначення Барвінківської МТГ Ізюмського району Харківської області (землі колишнього КСП «Дружба») загальною площею 303,2994 га. Чим завдали територіальній громаді шкоду в особливо великих розмірах. Вказував, що земельні ділянки є об'єктами кримінально протиправних дій набуті кримінально протиправним шляхом, отримані юридичними особами внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим, з метою забезпечення збереження речових доказів, виникла необхідність накласти арешт на вказані земельні ділянки.
Постановляючи рішення про задоволення клопотання слідчого, слідчий суддя суду першої інстанції мотивував таке рішення тим, що вказане в клопотанні прокурора майно визнано речовими доказами, оскільки воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Вважав, що запропонований прокурором спосіб арешту шляхом заборони будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначені земельні ділянки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді, оскільки рішення щодо задоволення клопотання прокурора ґрунтується на нормах чинного КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як зазначено в ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Матеріали клопотання прокурора про арешт майна свідчать про відповідність земельних ділянок ознакам речових доказів, оскільки вони можуть містити відомості скоєння кримінального правопорушення або інформацію щодо обставин вчинення злочину, яка має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування.
Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_6 підлягають арешту, оскільки не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити цьому кримінальному провадженню, оскільки існує можливість відчужити, змінити, переробити, зіпсувати, передати вказане майно іншим особам до закінчення досудового розслідування. Вимоги клопотання, на цьому етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Належить врахувати, що ухвалою слідчого судді накладено арешт на земельні ділянки шляхом заборони державним органам та органам нотаріату здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов'язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників, зазначених земельних ділянок.
Отже, ОСОБА_6 не заборонено користуватись цими земельними ділянками, в тому числі здійснювати господарську діяльність, тощо, а тому такі твердження апелянта є суто об'єктивними та необґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність правових підстав для арешту майна з підстав того, що воно не містять на собі слідів злочину не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки земельні ділянки відповідають критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК України.
Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту майна, враховуючи можливість використання їх як доказу у кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, шляхом позбавлення права на відчуження та перереєстрацію цього майна адвокатом ОСОБА_7 не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 березня 2026 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :