29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 1-213/2011
провадження № 13-105зво25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16
розглянула заяву захисника ОСОБА_17 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_18 , про перегляд за виключними обставинами вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) від 05 червня 2018 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,
1. Кіровський районний суд м. Дніпропетровська вироком від 23 лютого 2017 року засудив ОСОБА_18 за п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ст. 348, та ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Частково задовольнив цивільний позов потерпілого та постановив стягнути з ОСОБА_18 на користь ОСОБА_19 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
2. Апеляційний суд Дніпропетровської області 10 січня 2018 року скасував вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року в частині призначення покарання та ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_18 за п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ст. 348 із застосуванням ст. 70 КК покарання у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок залишено без змін.
3. Касаційний кримінальний суд ухвалою від 05 червня 2018 року скасував вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року в частині засудження ОСОБА_18 за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК та закрив кримінальну справу в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалено вважати ОСОБА_18 засудженим за ст. 348, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
4. Справа розглядалася за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
5. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) 06 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі «Романенко проти України» (заява № 54825/18 від 20 листопада 2018 року), яким констатував порушення Україною процесуального аспекту ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв'язку із жорстоким поводженням працівників міліції із заявникомта непроведенням ефективного розслідування у зв'язку з цим. Крім того, ЄСПЛ постановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо необґрунтованої тривалості кримінального провадження.
6. За допущені порушення Суд присудив заявнику як відшкодування моральної шкоди 2 300 євро та 800 євро відшкодування судових та інших витрат.
7. Інші скарги заявника за пунктами 1 та 2 ст. 6 Конвенції щодо небезсторонності суду першої інстанції та порушення принципу презумпції його невинуватості ЄСПЛ відхилив як такі, що не відповідають критеріям прийнятності або не свідчать про порушення прав і свобод (п. 4 ст. 35 Конвенції).
8. 08 грудня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява захисника ОСОБА_17 про перегляд зазначених вище судових рішень у зв'язку з установленими ЄСПЛ порушеннями стосовно ОСОБА_18 .
9. Оскільки при зверненні не було дотримано вимог ст. 462 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалою судді Великої Палати від 09 грудня 2025 року подану заяву було залишено без руху і надано захиснику п'ятнадцятиденний строк для усунення допущених в ній недоліків.
10. Також було витребувано з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі «Романенко проти України» від 06 листопада 2025 року, який надійшовдо Верховного Суду 22 квітня 2026 року.
11. Захисник ОСОБА_17 у межах визначеного їй строку подала нову заяву, в якій просить Велику Палату переглянути за виключними обставинами вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвалу Касаційного кримінального суду від 05 червня 2018 року. На думку сторони захисту, встановленні ЄСПЛ порушення ст. 3 Конвенції у справі «Романенко проти України» є підставою для скасування вказаних судових рішень у частині визнання винуватим і засудження ОСОБА_18 за ст. 348, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
12. На обґрунтування заявлених вимог захисник посилається на те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_18 суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягали в неповному та однобічному дослідженні обставин справи, що вплинуло на обґрунтованість висновків суду щодо форми вини, наявності умислу та спеціальної мети. Зазначені порушення, за твердженням сторони захисту, призвели до неправильного встановлення фактичних обставин справи, що, у свою чергу, зумовило неправильну кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_18 та призначення йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і обставинам його вчинення.
13. Вказує, що під час досудового розслідування та судового розгляду не було забезпечено належної перевірки заяв ОСОБА_18 про застосування до нього поводження, забороненого ст. 3 Конвенції, з боку інспекторів патрульної служби. На переконання захисника, встановлення обставин отримання ОСОБА_18 тілесних ушкоджень у приміщенні опорного пункту міліції має істотне значення для правильної кваліфікації його дій, оскільки у разі підтвердження їх спричинення протиправними діями працівників правоохоронного органу відсутні правові підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 348 КК. У цьому випадку та за умови доведення вини ОСОБА_18 його дії могли б бути кваліфіковані виключно за злочини проти життя та здоров'я особи.
14. Вважає, що належне виконання Україною процесуального обов'язку, передбаченого ст. 3 Конвенції, щодо проведення ефективного розслідування заяв ОСОБА_18 про застосування до нього жорстокого поводження з боку працівників міліції є необхідним для забезпечення загальної справедливості кримінального провадження стосовно нього.
15. Відповідно до ч. 1 ст. 459 та п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.
16. Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею необхідно відмовити з огляду на таке.
17. У справі «Романенко проти України» заявник, посилаючись на ст. 3 Конвенції, скаржився на жорстоке поводження працівників міліції та неефективність розслідування його скарг щодо встановлення цього факту, а також на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо необґрунтованої тривалості кримінального провадження. Заявник також зазначав, що йому не було надано копій постанов слідчого про відмову в порушенні або про закриття кримінального провадження, а оскарження цих постанов, як пропонував Уряд, було б неефективним у будь-якому випадку, враховуючи, що минув значний час з моменту стверджуваного жорстокого поводження через суттєву затримку у проведенні розслідування.
18. Як убачається з рішення ЄСПЛ, 16 вересня 2010 року заявника було запрошено до приміщення опорного пункту міліції для перевірки документів за підозрою перебування його у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. У сумці заявника було виявлено наркотичні засоби та пістолет, на який він не мав дозвільних документів і який намагався приховати від працівників міліції під час огляду. Між заявником та інспекторами патрульної служби виникла сутичка, яка переросла у перестрілку, внаслідок якої заявник застрелив одного з них, а інший отримав тяжкі тілесні ушкодження.
19. За твердженням заявника, під час цієї сутички він зазнав жорстокого поводження з боку працівників правоохоронного органу, що й стало підставою для подання відповідних скарг на національному рівні та подальшого звернення до ЄСПЛ.
20. Уряд, не заперечуючи факт отримання заявником тілесних ушкоджень 16 вересня 2010 року, стверджував, що вони не були наслідком законних дій працівників міліції, як встановлено службовим розслідуванням і судом. Також Уряд зазначив, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржив постанови слідчого.
21. ЄСПЛ розглянувши всі надані йому матеріали, встановив, що після затримання заявник пройшов судово-медичне обстеження, за результатами якого у нього було виявлено численні садна голови, обличчя, тулуба та кінцівок, завдані за декілька годин до огляду, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень.
22. За скаргами заявника на жорстоке поводження 17 вересня 2010 року було проведено службове розслідування, за результатами якого дії працівників міліції визнано законними. В подальшому слідчий прокуратури Дніпропетровської області, діючи в межах дослідчої перевірки, відмовив в порушенні кримінальної справи за фактом стверджувального жорстокого поводження із заявником у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, дійшовши висновку, що тілесні ушкодження заявником були отримані внаслідок сутички з працівниками міліції, дії яких були визнані законними.
23. У своїх попередніх рішеннях з аналогічних ситуацій ЄСПЛ зазначав, що процедура дослідчої перевірки не відповідає стандартам ст. 3 Конвенції, оскільки в межах такої процедури слідчий уповноважений здійснювати лише обмежене коло слідчих дій, а потерпілий не має офіційного процесуального статусу та, відповідно, позбавлений можливості ефективно брати участь у цій процедурі (справа «Савіцький проти України», заява № 38773/05, п. 105 від 26 липня 2012 року).
24. Суд також зауважив, що, попри задоволення постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2014 року клопотання прокурора та зобов'язання органів державної влади провести розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження, таке розслідування не було розпочато аж до 20 листопада 2019 року, а розпочате в подальшому провадження було закрито, у зв'язку з тим, що не встановлено, що тілесні ушкодження заявника були спричинені будь-яким зловживанням службовими повноваженнями з боку працівників міліції.
25. Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, ЄСПЛ зазначив, що заявник на національному рівні висував правдоподібну скаргу на жорстоке поводження, однак проведене органами державної влади розслідування не свідчило про реальні та належні спроби встановити відповідні фактичні обставини, зокрема щодо походження тілесних ушкоджень у заявника, що не відповідало вимогам ефективності розслідування у розумінні ст. 3 Конвенції. Спираючись на свою попередню практику, зокрема у справах «Каверзін проти України» (рішення від 15 травня 2012 року, заява № 23893/03, пункти 173-180), в якій було констатовано системну проблему небажання органів державної влади забезпечити оперативне й ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження, а також у справах «Данілов проти України» (заява № 2585/06, п. 70, рішення від 13 березня 2014 року) та «Кирпиченко проти України» (заява № 38833/03, пункти 85-88, рішення від 2 квітня 2015 року), Суд дійшов висновку, що у цій справі розслідування тверджень заявника також не відповідало критерію ефективності.
26. Водночас Суд вважав, що тілесні ушкодження, отримані заявником та кваліфіковані судово-медичним експертом як легкі, були наслідком застосування працівниками міліції фізичної сили, необхідної з огляду на поведінку заявника, який перебував під впливом наркотичних засобів та провокував ситуацію. За таких обставин ЄСПЛ зазначив, що наведені факти становлять вагомий аргумент проти заявника, у зв'язку з чим тягар доведення того, що застосування сили в цьому випадку не було надмірним, покладений на Уряд є менш суворим (справи «Спінов проти України», заява № 34331/03, пункти 48-51, від 27 листопада 2008 року); «Берлінський проти Польщі», заяви № 27715/95, № 30209/96, п. 62, від 20 червня 2002 року).
27. З огляду на викладене ЄСПЛ дійшов висновку, що органи державної влади не забезпечили належного та ефективного розслідування скарг заявника, чим порушили процесуальні гарантії, передбачені ст. 3 Конвенції, водночас вказавши на відсутність порушення її матеріального аспекту.
28. Розглянувши скаргу заявника про необґрунтовану тривалість кримінального провадження щодо нього, яке тривало з 16 вересня 2010 року до 05 червня 2018 року (7 років 9 місяців у судах трьох інстанцій), ЄСПЛ зазначив, що не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість кримінального провадження на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання (справа «Нечай проти України», заява № 5360/10, від 01 липня 2021 року), Суд вирішив, що у цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку із цим заявник не мав, тому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
29. Зважаючи на встановлені порушення, ЄСПЛ зробив висновок, що належною справедливою сатисфакцією за порушення Україною міжнародних зобов'язань, передбачених ст. 3 та п. 1 ст. 6 Конвенції, є присудження заявнику 2300 євро в рахунок компенсації моральної шкоди та 800 євро на покриття судових та інших витрат.
30. У заяві до Великої Палати захисник ОСОБА_17 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для нового розгляду в частині обвинувачення ОСОБА_18 за ст. 348, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, з повторним дослідженням доказів, посилаючись на неперевіреність судами попередніх інстанцій доводів засудженого щодо вчинення ним інкримінованих йому дій як реакції на застосування до нього працівниками міліції поводження, забороненого ст. 3 Конвенції, що, на думку сторони захисту, може мати значення для вирішення питання про правильність правової кваліфікації його дій.
31. ОСОБА_18 звертався до ЄСПЛ зі скаргою, зокрема за п. 2 ст. 6 Конвенції, посилаючись на порушення принципу презумпції невинуватості. Цю скаргу Суд визнав неприйнятною з огляду на критерії, встановлені статтями 34 і 35 Конвенції, або такою, що не розкриває жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї, та відхилив на підставі п. 4 ст. 35 Конвенції. Водночас це питання було предметом перевірки національних судів, які, з урахуванням наведених засудженим аргументів, не встановили порушень, що могли б свідчити про неправильність правової кваліфікації дій ОСОБА_18 або необхідність повторного дослідження доказів.
32. За Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року зазначений захід застосовується у разі, коли оскаржене рішення національного суду визнано таким, що суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, а також у випадках, коли людина (потерпіла сторона) і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
33. У цій справі ЄСПЛ не визнавав рішень національних судів такими, що по суті суперечать Конвенції, не встановлював суттєвих процедурних порушень, які могли б поставити під сумнів загальний результат кримінального провадження та справедливість засудження ОСОБА_18 на національному рівні, а також не дійшов висновку про те, що констатовані порушення були зумовлені змістом чи процедурою ухвалення судових рішень у справі ОСОБА_18 або що вони спричиняють тривалі негативні наслідки, які неможливо усунути інакше ніж шляхом повторного розгляду справи.
34. Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ під час розгляду заяви ОСОБА_18 , оцінка та аналіз наведених ним фактів, характер встановлених порушень Конвенції та присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація свідчать про те, що допущені порушення не потребують відновлення у формі повернення заявника до стану, який існував до їх вчинення, а встановлене Судом порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції має характер констатації системної проблеми, яка вирішується шляхом вжиття заходів загального характеру, і не містить приписів щодо застосування заходів індивідуального характеру у вигляді перегляду судових рішень у цій справі, окрім виплати заявникові справедливої сатисфакції державою-відповідачем.
35. Необхідно також зауважити, що забезпечення ефективного розслідування тверджень заявника щодо незаконного з ним поводження та встановлення винних осіб, потенційно причетних до порушення прав особи, яка перебуває під контролем держави, належить до повноважень відповідних правоохоронних органів у межах їх законодавчо визначеної компетенції (підслідності) і не може бути предметом перевірки суду у межах провадження за виключними обставинами.
36. Таким чином, Велика Палата дійшла висновку про те, що немає підстав для відкриття провадження за заявою захисника ОСОБА_17 поданої в інтересах засудженого ОСОБА_18 про перегляд за виключними обставинами вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвали Касаційного кримінального суду від 05 червня 2018 року, а тому слід відмовити у відкритті провадження за вказаною заявою.
37. Подану заяву з усіма доданими до неї матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у відкритті провадження за заявою захисника ОСОБА_17 , поданої в інтересах засудженого ОСОБА_18 , про перегляд за виключними обставинами вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2018 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Заяву з усіма доданими до неї матеріалами повернути особі, яка їх подала.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді:ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16