Справа № 137/184/26
"30" квітня 2026 р.
Літинський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Желіховського В.М. секретаря судового засідання Гречанівської В.В. розглянувши у судовому засіданні в селищі Літин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою мотивуючи її тим, що 29 грудня 2004 року ОСОБА_2 подарувала йому ціле будинковолодіння під номером АДРЕСА_1 . В цьому році йому стало відомо що земельна ділянка, площею 0,1575 га., була передана у приватну власність ОСОБА_2 . Згідно архівного витягу на рішення № 3.3 Літинської селищної ради 6 сесії 22 скликання від 06.02.1996 року, було внесено зміни у вище вказане рішення, а саме було передано у приватну власність 0,15 га, а 75 м2 залишено для постійного користування. На вище вказану земельну ділянку було виготовлено технічну документацію та присвоєно кадастровий номер - 0522455100:00:003:2293, дана земельна ділянка площею 0,15 га. Тому позивач змушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою та просить визнати за ним право власності на земельну ділянку. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Данилюк П.П. в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності його довірителя. Позовну заяву підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити. Судові витрати просить залишити за позивачем. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала суду листа про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення. Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання. Суд вважає, що позов підлягає до задоволення за таких підстав. Так, відповідно до Договору дарування жилого будинку від 29 грудня 2004 року серії ВВТ № 339962 (а.с.7) ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 ціле будинковолодіння під номером АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Літинської селищної ради 16 сесії 21 скликання від 06.04.1994 року (а.с.9) ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1575 кв.м. по АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Літинської селищної ради 16 сесії 21 скликання від 06.02.1996 року (а.с.9) було внесено зміни у вищезазначене рішення, а саме ОСОБА_2 передано у приватну власність 0,15 га, а 75 м2 залишено для постійного користування. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.11) внесено відомості про земельну ділянку, кадастровий номер площею 0,15 га. кадастровий номер 0522455100:00:003:2293, цільове призначення, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої становить 131 733,00 грн. (а.с.12). Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав і інтересів може бути в тому числі визнання права. У відповідності до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом. Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення частина перша статті 1225 ЦК України). Відповідно до абз. 2 п.1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщенні. Зазначені норми закріпляють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальними правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року в справі №6-253цс16. При застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2019 року в справі № 463/1696/15-ц. Тобто, до набувача права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташованих на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні в силу закону, незалежно від волі попереднього користувача земельної ділянки та органу, уповноваженого розпоряджатися землею (у випадку належності земельної ділянки до земель державної або комунальної власності) переходить право користування земельною ділянкою, на якій розміщенні відповідні об'єкти нерухомості, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Дослідивши матеріали справи, врахувавши письмову позицію сторін, суд вважає, що оскільки позивач є власником житлового будинку, а тому з метою захисту майнових прав ОСОБА_1 позов підлягає до задоволення. На підставі ст.ст. 328, 1218, 1222, 1225, 1264, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 48, 76,81, 206, 259, 263-268 ЦПК України, Постановою пленуму Верховного суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", суд,
Позов задовільнити. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га. кадастровий номер 0522455100:00:003:2293, цільове призначення, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 30 днів з дняпроголошеннярішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Желіховський В. М.