22 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
адвоката - ОСОБА_5
власників майна - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_1 , розмір частки 1/3), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2, розмір часток 1/6 та 1/6), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3 розмір частки 1/3), шляхом заборони користування, розпорядження та відчуження, з метою збереження речових доказів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, власники майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просять скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Мотивуючи апеляційну скаргу вказує, що оскаржувана ухвала суперечить нормам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Зазначає про те, що апелянти здають в оренду арештоване нежитлове приміщення семи господарюючим суб'єктам, серед яких є і ТОВ «САМЛАЙТ».
За умови договорів оренди апелянти, як власники майна, не контролюють і не мають право контролювати або перевіряти законність того чи іншого виду діяльності бізнесу, яким займаються орендарі приміщень.
При цьому, жодного відношення до ТОВ «САМЛАЙТ» апелянти не мають, не є ні засновниками цього товариства, ні адміністративним персоналом. Про можливу протиправну діяльність товариства, про що зазначено в клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді, апелянтам також нічого не відомо.
Крім того, як вважають автори апеляційної скарги, і в клопотанні прокурора, і в оскаржуваному рішенні відсутні докази, що це нежитлове приміщення набуто кримінально протиправним шляхом та отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з організацією та проведенням азартних ігор.
Таким чином, відповідність майна критеріям ст. 98 КПК України не доведено, а тому відсутня і мета арешту майна, визначена в клопотанні сторони обвинувачення.
Також апелянта звертають уваги і на порушення слідчим суддею вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, оскільки суд першої інстанції при накладенні арешту на майно не оцінив розумність співрозмірність обмеження права власності, завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власників майна та орендарів цього майна.
Враховуючи, що копія оскаржуваної ухвали отримана лише 03.10.2025, тому згідно ч. 3 ст. 395 КПК України, строк на апеляційне оскарження не пропущено.
Заслухавши доповідь судді, думку власників майна та їх представника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а також його апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040002954 від 12.09.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Постановою старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 12.09.2025 вилучене майно визнано в кримінальному провадженні № 12025100040002954 від 12.09.2025 речовими доказами.
Клопотання про арешт майна подане у зв'язку з необхідністю збереження речових доказів, тобто з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Кримінальний процесуальний закон передбачає обов'язкові вимоги, яким має відповідати клопотання про арешт майна і перевірку відповідності клопотання вказаним вимогам покладено на слідчого суддю. Серед таких вимог згідно п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України, зокрема, є те, що в клопотанні про арешт майна має бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Статтею 98 КПК України визначено що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, не можуть бути визнані достатніми для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання.
З огляду на те, що вказане в клопотанні майно лише формально визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, без зазначення яким критеріям, визначеним ст. 98 КПК України воно відповідає, правові підстави для накладення арешту на це майно були відсутні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що існування правової підстави для арешту вказаного майна не підтверджується відповідними доказами і саме тому на вищезазначене майно, не може бути накладено арешт без наявності на це законних підстав.
На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора в накладенні арешту на майно, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_1 , розмір частки 1/3), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2 , розмір часток 1/6 та 1/6), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3 розмір частки 1/3), шляхом заборони користування, розпорядження та відчуження, з метою збереження речових доказів, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 про арешт майна, а саме приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_1 , розмір частки 1/3), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2 , розмір часток 1/6 та 1/6), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3 розмір частки 1/3), шляхом заборони користування, розпорядження та відчуження, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/672/2026 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 755/17634/25
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1