справа №759/5925/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/3367/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
20 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
власника майна: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №42019110000000317 від 28 жовтня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 246, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 246, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, власником якого є підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме:
1) земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:075:0150;
2) нежитлове приміщення №157 за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 666384280000);
3) група нежитлових приміщень АДРЕСА_3 (РНОНМ 537951080000);
4) 1/3 спільної часткової власності квартири, за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 500373580000);
5) автомобіль TOYOTA COROLLA, VIN: НОМЕР_2 , номер та серія знаку: НОМЕР_3 .
Не погоджуючись з указаною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати.
Уважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, фактично не перевірив наявність передбачених законом підстав для накладення арешту на майно, не встановив існування жодного з ризиків, визначених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, а також не врахував наслідки такого арешту для підозрюваного, зокрема неможливість виконання ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді застави.
Зазначає, що судом повністю проігноровано вимоги частини восьмої статті 170 КПК України щодо співмірності вартості майна розміру шкоди, оскільки розмір шкоди належним чином не встановлено, методика її визначення відсутня, дані про вартість арештованого майна не досліджувалась, відповідна оцінка співвідношення шкоди та майна судом не надана.
Також вказує, що ухвала не відповідає вимогам частини п'ятої статті 173 КПК України, оскільки її резолютивна частина не узгоджується з мотивувальною, що свідчить про її внутрішню суперечливість, неповноту та невмотивованість.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про причини неприбуття у судове засідання не повідомив.
З урахуванням положень частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення власника майна ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7 , які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з наведених у скарзі підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019110000000317 від 28 жовтня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 246, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 246, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у період з грудня 2017 року по 23 квітня 2018 року на території Київської області, більш точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановлена особа, реалізуючи єдиний злочинний умисел, діючи узгоджено між собою, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання у вигляді незаконної порубки лісу і заподіяння тяжких наслідків, використали інших осіб, які діяли без усвідомлення протиправного характеру своїх дій та дій вказаної групи осіб, під виглядом законної господарської діяльності, шляхом підготовки, складання, підписання, погодження, затвердження, отримання та використання офіційних документів, штучно створили умови для незаконної видачі лісорубного квитка серії НОМЕР_4 від 23 квітня 2018 року, що став підставою для здійсненням незаконної порубки 1 890 дерев на лісових ділянках загальною площею суцільного зрубу 1,5 га у кварталі 36 виділі 15 Оливського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Протиправними діями ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановленої особи державі заподіяно шкоду у розмірі 3 571 519, 12 грн, чим спричинено тяжкі наслідки.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється в незаконній порубці дерев у лісах, що заподіяла істотну шкоду, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 246 КК України (в редакції КК України, чинній станом на 23 квітня 2018 року).
Крім того, у період з 09 липня 2018 року по 17 липня 2019 року на території Київської області, більш точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановлена особа, реалізуючи єдиний злочинний умисел, діючи узгоджено між собою, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання у вигляді незаконної порубки лісу і заподіяння тяжких наслідків, використали інших осіб, які діяли без усвідомлення протиправного характеру своїх дій та дій вказаної групи осіб, під виглядом законної господарської діяльності, шляхом підготовки, складання, підписання, погодження, затвердження, отримання та використання офіційних документів, штучно створили умови для незаконної видачі лісорубних квитків серії НОМЕР_5 від 09 січня 2019 року, НОМЕР_6 від 17 липня 2019 року, що стали підставою для здійсненням незаконної порубки 857 дерев на лісових ділянках загальною площею суцільного зрубу 2 га у кварталі 33 виділах 16, 20, 21 Оливського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Протиправними діями ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановленої особи державі заподіяно шкоду у розмірі 5 086 389,50 грн, чим спричинено тяжкі наслідки.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється в незаконній порубці дерев у лісах, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, що спричинила тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 КК України (в редакції КК України, чинній станом на 17 липня 2019 року).
Крім того, у період з 07 травня 2020 року по 13 жовтня 2020 року на території Київської області, більш точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановлена особа, реалізуючи єдиний злочинний умисел, діючи узгоджено між собою, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання у вигляді незаконної порубки лісу і заподіяння тяжких наслідків, використали інших осіб, які діяли без усвідомлення протиправного характеру своїх дій та дій вказаної групи осіб, під виглядом законної господарської діяльності, шляхом підготовки, складання, підписання, погодження, затвердження, отримання та використання офіційних документів, штучно створили умови для незаконної видачі лісорубних квитків серії НОМЕР_7 від 08 липня 2020 року, НОМЕР_8 від 19 серпня 2020 року та НОМЕР_9 від 13 жовтня 2020 року, що стали підставою для здійсненням незаконної порубки 1 120 дерев на лісових ділянках загальною площею суцільного зрубу 2,6 га у кварталі 29 виділі 3 Оливського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Протиправними діями ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановленої особи державі заподіяно шкоду у розмірі 4 681 903,79 грн, чим спричинено тяжкі наслідки.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється в незаконній порубці дерев у лісах, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, що спричинила тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 КК України (в редакції КК України, чинній станом на 13 жовтня 2020 року).
11 лютого 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 246 КК України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , являється власником наступного нерухомого майна:
1) земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:075:0150;
2) нежитлове приміщення № 157 за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 666384280000);
3) група нежитлових приміщень № АДРЕСА_4 (РНОНМ 537951080000);
4) 1/3 спільної часткової власності квартири, за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 500373580000),
а також власником транспортного засобу: автомобіль TOYOTA COROLLA, VIN: НОМЕР_2 , номер та серія знака: НОМЕР_3 .
У межах кримінального провадження №42019110000000317 від 28 жовтня 2019 року Київською обласною прокуратурою заявлено цивільний позов до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в якому ставиться вимога про стягнення з останніх на користь Іванківської сільської ради Вишгородського району Київської області збитків, завданих кримінальним правопорушенням, у розмірі 13 339 812,41 грн.
11 березня 2026 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшло клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні №42019110000000317 від 28 жовтня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 246, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 246, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на майно, власником якого є підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме:
1) земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:075:0150;
2) нежитлове приміщення №157 за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 666384280000);
3) група нежитлових приміщень АДРЕСА_3 (РНОНМ 537951080000);
4) 1/3 спільної часткової власності квартири, за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 500373580000);
5) автомобіль TOYOTA COROLLA, VIN: НОМЕР_2 , номер та серія знаку: НОМЕР_3 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За змістом частини шостої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно вимог статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 3221286801:01:075:0150; нежитлове приміщення № АДРЕСА_5, приміщення 157 (РНОНМ 666384280000); група нежитлових приміщень № АДРЕСА_4 (РНОНМ 537951080000); 1/3 спільної часткової власності квартири, за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 500373580000); транспортний засіб TOYOTA COROLLA, VIN: НОМЕР_2 , номер та серія знаку: НОМЕР_3 , що на праві власності належить ОСОБА_6 , з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (забезпечення цивільного позову).
Матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна та інших осіб, а такожзабезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апелянта про те, що задовольняючи клопотання слідчого, фактично не перевірив наявність передбачених законом підстав для накладення арешту на майно, не встановив існування жодного з ризиків, визначених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, колегія суддів уважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що клопотання про арешт майна та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підстави, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
В абзаці 2 частини першої статті 170 КПК України визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, можливість відчуження рухомого та нерухомого майна є обґрунтованою.
Окрім того, у клопотанні слідчий зазначає, що обізнаність ОСОБА_6 про наміри органу досудового розслідування накласти арешт на вказане вище майно може призвести до його відчуження, що не забезпечить завдань кримінального провадження.
Посилання скаржника на те, що слідчий суддя не врахував наслідки арешту для підозрюваного, зокрема неможливість виконання ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) та додатково свідчать про можливість підозрюваного вчинити дії з метою відчуження, передачі чи приховання вказаного майна.
До того ж, такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Посилання скаржника на те, що судом повністю проігноровано вимоги частини восьмої статті 170 КПК України щодо співмірності вартості майна розміру шкоди, оскільки розмір шкоди належним чином не встановлено, методика її визначення відсутня, дані про вартість арештованого майна не досліджувалась, відповідна оцінка співвідношення шкоди та майна судом не надана, є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження №42019110000000317 від 28 жовтня 2019 року, Київською обласною прокуратурою заявлено цивільний позов до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в якому ставиться вимога про стягнення з останніх на користь Іванківської сільської ради Вишгородського району Київської області збитків, завданих кримінальним правопорушенням, у розмірі 13 339 812,41 грн. При цьому, сторона захисту, заперечуючи співмірність вартості майна розміру шкоди, не долучає до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження таких доводів.
Аргументи апелянта про те, що ухвала не відповідає вимогам частини п'ятої статті 173 КПК України, оскільки її резолютивна частина не узгоджується з мотивувальною, що свідчить про її внутрішню суперечливість, неповноту та невмотивованість, не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.
Згідно змісту частини четвертої статті 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Як установлено зі змісту ухвали, слідчим суддею при застосуванні способу арешту враховано положення частини четвертої статті 173 КПК України, а також зазначено всі передбачені частиною п'ятою статті 173 КПК України відомості, що свідчить про послідовність та логічність викладення змісту ухвали та його відповідність вимогам, передбаченим кримінальним процесуальним кодексом. Будь-яких суперечностей при дослідженні та вивченні змісту оскаржуваної ухвали слідчого судді колегією суддів не встановлено.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4