справа №757/11263/26-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/3386/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
20 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
представника: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12023000000001103 від 13 червня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт із забороною на відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , із ключами від нього, які вилучено в ході проведення обшуку 12 лютого 2026 року.
Накладено арешт на договір купівлі-продажу 8046(2024)4571055 транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, предметом якого є автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 ; ноутбук марки «Asus» серійний номер №G8N0CV00B572316 із зарядним пристроєм; телефон марки/моделі «Samsung Galaxy А06» IMEI: НОМЕР_3 із сім карткою оператора зв'язку з абонентським номером НОМЕР_4 ; телефон марки/моделі «iPhone 12 Pro Мах» ІМЕІ: НОМЕР_5 , які вилучено 12 лютого 2026 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладенні арешту на майно, належне ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4»; ноутбук марки «Asus» серійний номер №G8N0CV00B572316 із зарядним пристроєм; телефон марки/моделі «Samsung Galaxy А06» IMEI: НОМЕР_3 із сім карткою оператора зв'язку з абонентським номером НОМЕР_4 ; телефон марки/моделі «iPhone 12 Pro Мах» ІМЕІ: НОМЕР_5 , які вилучено 12 лютого 2026 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.
Уважає, що при постановленні ухвали допущена невідповідність викладених у ній висновків фактичним обставинам кримінального провадження, а також допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачені частиною першою статті 412 КПК України, які проявилися у накладенні арешту на майно без доведення існування жодного ризику, передбаченого абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України, а також за відсутності врахування відомостей, передбачених частиною другою статті 173 КПК України, що є підставою для її скасування.
У доповненнях до апеляційної скарги адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 зазначає, що у клопотанні від 20 лютого 2026 року не обґрунтовано та слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не зазначено які ж саме докази свідчать про те, що транспортний засіб разом із ключами та договором купівлі-продажу, а також технічні пристрої, що належать ОСОБА_8 , є «потенційно» активами, що одержані злочинним шляхом, та об'єктами легалізації (відмивання) доходів.
Вказує, що ні постанова слідчого про визнання предметів речовими доказами від 13 лютого 2026 року, ні клопотання прокурора від 20 лютого 2026 року не містять обґрунтування того, якому саме критерію речового доказу, передбаченому у статті 98 КПК України, відповідає транспортний засіб, документація та технічні пристрої, котрі належать ОСОБА_8 . Фактично вся аргументація сторони обвинувачення зводиться до загального та формального твердження про те, що «майно має значення для кримінального провадження», що саме по собі не відповідає жодному із визначених законом критеріїв речового доказу та не може вважатися належною й обґрунтованою правовою підставою для накладення арешту.
Зауважує, що посилання на те, що ОСОБА_8 є дружиною ОСОБА_10 , який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою, частиною четвертою статті 209 КК України, не може свідчити про протиправне походження майна, що належить іншій особі. При цьому, сам по собі факт придбання та реєстрації транспортного засобу після подій, які інкримінуються ОСОБА_10 , не свідчить про наявність будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між цим майном та ймовірною протиправною діяльністю.
Посилається на те, що стороною обвинувачення не наведено жодних фактичних даних, які б свідчили про те, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям речового доказу, визначеним статтею 98 КПК України, зокрема не доведено, що він був набутий за рахунок коштів, одержаних злочинним шляхом, використовувався для вчинення кримінального правопорушення або зберіг на собі його сліди.
На переконання скаржника, зі змісту клопотання від 20 березня 2026 року взагалі не вбачається обґрунтування необхідності накладення арешту на вилучені мобільні телефони, оскільки докази зв'язку мобільних телефонів та ноутбука ОСОБА_8 з кримінальним правопорушенням відсутні.
Вказує, що оскаржувана ухвала не містить жодної згадки про ризики, передбачені абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України, які дійсно відсутні та не підтверджуються жодним доказом.
Зазначає, що матеріали клопотання не містять доказів причетності ОСОБА_8 до кримінального провадження і зв'язку коштів, за які придбано арештований автомобіль та інше майно, з кримінальним правопорушенням.
Наголошує, що застосований захід забезпечення кримінального провадження є непропорційним поставленій меті та призводить до надмірного втручання у повсякденне життя ОСОБА_8 та членів її сім'ї.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_8 здійснила придбання транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN ID.4» на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2024/4571055 від 12 травня 2024 року за рахунок офіційно отриманих та законно задекларованих доходів, а саме: на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2024/4609247 від 19 травня 2024 року ОСОБА_8 продано транспортний засіб марки Hyunday, моделі Tucson, VIN: НОМЕР_6 , який був зареєстрований за нею 10 липня 2013 року, за ціною 800 000 грн; на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2023/3654555 від 11 лютого 2023 року ОСОБА_8 продано транспортний засіб марки BMW, моделі X1, VIN: НОМЕР_7 , який був зареєстрований за нею 12 серпня 2021 року, за домовленою ціною 49 000 грн; відповідно до податкових декларацій загальна сума річного доходу становить за 2021 рік - 122 398,55 грн, за 2022 рік - 97 186,46 грн, за 2023 рік - 120 000 грн.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
20 квітня 2026 року на електронну адресу суду надійшло клопотання прокурора про відкладення судового розгляду у зв'язку з нагальною необхідністю проведення невідкладних слідчих та процесуальних дій в іншому кримінальному провадженні, яке задоволенню не підлягає з підстав відсутності доказів неможливості участі прокурора у призначеному судовому засіданні.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №1202300000000110, у якому, серед інших, ОСОБА_10 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_11 відповідно до ролі організатора утворив організовану групу, якою керував, забезпечував фінансуванням та координував дії, спрямовані на приховування кримінально протиправної діяльності, залучивши до її участі ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та інших, які надали добровільну згоду на участь у вчиненні злочинів організованою групою, яка характеризувалась стійким характером, тривалою діяльністю, із чітким та усвідомленим розподілом ролей між учасниками групи, відповідно до яких кожен виконував відведені функції, усвідомлюючи, що їх дії є складовою частиною спільної злочинної діяльності та спрямовані на досягнення загального результату, які були взаємопов'язаними, взаємозалежними та взаємообумовленими, здійснювалися узгоджено у часі, способі та засобах, а також перебували у прямому причинному зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків, внаслідок чого, діючи умисно, з корисним мотивом та метою, використовуючи підконтрольні ТОВ «Адамантік», ТОВ «Агрогосподар», ТОВ «ФГ Сади Київщини», ТОВ «Горіхові Сади», ТОВ «ФГ Фруктові Сади», ТОВ «Стоксіс», заволоділи грантовими коштами, визначеними Порядком надання грантів для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства та Порядком надання грантів для створення або розвитку тепличного господарства, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу» на загальну суму 34 319 400 гривень, якими розпорядились на власний розсуд, чим завдали державі в особі Міністерства економіки України збитків на вказану суму, організував набуття та розпорядження грантових коштів, одержаних внаслідок вчинення шахрайства, шляхом вчинення удаваних правочинів та фінансових операцій, змінивши їх форму з безготівкової у готівкову, що були розподілені між учасниками організованої групи, на загальну суму 34 319 400 гривень, тобто в особливо великому розмірі.
12 лютого 2026 року у період часу з 11 год. 55 хв. до 12 год. 40 хв. на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року проведено обшук автомобіля марки/моделі «VOLKSWAGEN 10.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , в ході проведення якого вилучено даний транспортний засіб із ключами від нього.
Відповідно до реєстраційної картки НОМЕР_8 вилучений транспортний засіб належить ОСОБА_8 , яка є дружиною ОСОБА_10
12 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_10 , де виявлено та вилучено: договір купівлі-продажу 8046(2024)4571055 транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, предметом якого є автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 ; ноутбук марки «Asus» серійний номер №G8N0CV00B572316 із зарядним пристроєм; телефон марки/моделі «Samsung Galaxy А06» IMEI: НОМЕР_3 із сім карткою оператора зв'язку з абонентським номером НОМЕР_4 ; телефон марки/моделі «iPhone 12 Pro Мах» ІМЕІ: НОМЕР_5 .
Постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_22 від 13 лютого 2026 року зазначений автомобіль із ключами від нього визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
24 лютого 2026 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_23 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023000000001103 від 13 червня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт із забороною на відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , із ключами від нього, які вилучено в ході проведення обшуку 12 лютого 2026 року.
Накладено арешт на договір купівлі-продажу 8046(2024)4571055 транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, предметом якого є автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 ; ноутбук марки «Asus» серійний номер №G8N0CV00B572316 із зарядним пристроєм; телефон марки/моделі «Samsung Galaxy А06» IMEI: НОМЕР_3 із сім карткою оператора зв'язку з абонентським номером НОМЕР_4 ; телефон марки/моделі «iPhone 12 Pro Мах» ІМЕІ: НОМЕР_5 , які вилучено 12 лютого 2026 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вказане у клопотанні майно, а саме: автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 , із ключами від нього, які вилучено в ході проведення обшуку 12 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року; договір купівлі-продажу 8046(2024)4571055 транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, предметом якого є автомобіль марки/моделі «VOLKSWAGEN ID.4», д.н.з. НОМЕР_1 , (VIN): НОМЕР_2 ; ноутбук марки «Asus» серійний номер №G8N0CV00B572316 із зарядним пристроєм; телефон марки/моделі «Samsung Galaxy А06» IMEI: НОМЕР_3 із сім карткою оператора зв'язку з абонентським номером НОМЕР_4 ; телефон марки/моделі «iPhone 12 Pro Мах» ІМЕІ: НОМЕР_5 , які вилучено 12 лютого 2026 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучене майно містить відомості, що можуть бути використані як доказ фактів чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, а зазначений транспортний засіб (разом із ключами) потенційно є активом, одержаним злочинним шляхом, та об'єктом легалізації (відмивання) доходів, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи про те, що у клопотанні від 20 лютого 2026 року не обґрунтовано та слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не зазначено які ж саме докази свідчать про те, що транспортний засіб разом із ключами та договором купівлі-продажу, а також технічні пристрої, що належать ОСОБА_8 , є «потенційно» активами, що одержані злочинним шляхом, та об'єктами легалізації (відмивання) доходів; ні постанова слідчого про визнання предметів речовими доказами від 13 лютого 2026 року, ні клопотання прокурора від 20 лютого 2026 року не містять обґрунтування того, якому саме критерію речового доказу, передбаченому у статті 98 КПК України, відповідає транспортний засіб, документація та технічні пристрої, котрі належать ОСОБА_8 ; фактично вся аргументація сторони обвинувачення зводиться до загального та формального твердження про те, що «майно має значення для кримінального провадження», що саме по собі не відповідає жодному із визначених законом критеріїв речового доказу та не може вважатися належною й обґрунтованою правовою підставою для накладення арешту; посилання на те, що ОСОБА_8 є дружиною ОСОБА_10 , який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою, частиною четвертою статті 209 КК України, не може свідчити про протиправне походження майна, що належить іншій особі; сам по собі факт придбання та реєстрації транспортного засобу після подій, які інкримінуються ОСОБА_10 , не свідчить про наявність будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між цим майном та ймовірною протиправною діяльністю; стороною обвинувачення не наведено жодних фактичних даних, які б свідчили про те, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям речового доказу, визначеним статтею 98 КПК України, зокрема не доведено, що він був набутий за рахунок коштів, одержаних злочинним шляхом, використовувався для вчинення кримінального правопорушення або зберіг на собі його сліди; зі змісту клопотання від 20 березня 2026 року взагалі не вбачається обґрунтування необхідності накладення арешту на вилучені мобільні телефони, оскільки докази зв'язку мобільних телефонів та ноутбука ОСОБА_8 з кримінальним правопорушенням відсутні, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказане у клопотанні та вилучене майно містить відомості, що можуть бути використані як доказ фактів чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, а зазначений транспортний засіб (разом із ключами) потенційно є активом, одержаним злочинним шляхом, та об'єктом легалізації (відмивання) доходів, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023000000001103 від 13 червня 2023 року триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскаржувана ухвала не містить жодної згадки про ризики, передбачені абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України, які дійсно відсутні та не підтверджуються жодним доказом, є необґрунтованими, зокрема з огляду на те, що в абзаці 2 частини першої статті 170 КПК України визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження транспортного засобу з ключами до нього, документації, мобільних телефонів, ноутбука та/або інформації, що на них міститься, є обґрунтованою.
Окрім того, прокурор, звертаючись з указаним клопотанням, обґрунтовував необхідність накладення арешту на вказане майно необхідністю збереження речових доказів.
Доводи скаржника про те, що матеріали клопотання не містять доказів причетності ОСОБА_8 до кримінального провадження і зв'язку коштів, за які придбано арештований автомобіль та інше майно, з кримінальним правопорушенням, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Аргументи апелянта про те, що ОСОБА_8 здійснила придбання транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN ID.4» на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2024/4571055 від 12 травня 2024 року за рахунок офіційно отриманих та законно задекларованих доходів, а саме: на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2024/4609247 від 19 травня 2024 року ОСОБА_8 продано транспортний засіб марки Hyunday, моделі Tucson, VIN: НОМЕР_6 , який був зареєстрований за нею 10 липня 2013 року, за ціною 800 000 грн; на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2023/3654555 від 11 лютого 2023 року ОСОБА_8 продано транспортний засіб марки BMW, моделі X1, VIN: НОМЕР_7 , який був зареєстрований за нею 12 серпня 2021 року, за домовленою ціною 49 000 грн; відповідно до податкових декларацій загальна сума річного доходу становить за 2021 рік - 122 398,55 грн, за 2022 рік - 97 186,46 грн, за 2023 рік - 120 000 грн, на даному етапі досудового розслідування не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, проте підлягають перевірці у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування та судового розгляду.
Посилання скаржника на те, що застосований захід забезпечення кримінального провадження є непропорційним поставленій меті та призводить до надмірного втручання у повсякденне життя ОСОБА_8 та членів її сім'ї, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 з доповненнями - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4