справа №761/4822/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/3411/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
21 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025110000000445 від 03 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 149 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт майна - задоволено частково.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення 05 лютого 2026 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: банківські картки: НОМЕР_1 (ПУМБ), НОМЕР_2 (Приватбанк), НОМЕР_3 (Ощадбанк), НОМЕР_4 (Ощадбанк), НОМЕР_5 (Монобанк), НОМЕР_6 (Приватбанк), НОМЕР_7 (Ощадбанк), НОМЕР_8 (Приватбанк), НОМЕР_9 (Приватбанк), НОМЕР_10 (Приватбанк), НОМЕР_11 (Приватбанк), НОМЕР_12 (Приватбанк), НОМЕР_13 (Приватбанк), НОМЕР_14 (Приватбанк), НОМЕР_15 (Ощадбанк), НОМЕР_16 (Ощадбанк), НОМЕР_17 (Акорд), НОМЕР_18 (Приватбанк), НОМЕР_19 (Приватбанк), НОМЕР_20 (Приватбанк), НОМЕР_21 (Приватбанк), НОМЕР_22 (Монобанк), НОМЕР_23 (Монобанк); два флеш-накопичувачі та лист із рукописними записами; 2 листи із рукописними записами; мобільний телефон «Iphone» рожевого кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Redmi» чорного кольору; мобільний телефон «Motorola» зеленого кольору; мобільний телефон «Motorola» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» синього кольору; ноутбук «MacBook» із зарядним пристроєм; ноутбук «АSUS»; ноутбук «MacBook» сірого кольору.
У задоволенні інших вимог клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги; ухвалу слідчого судді в частині задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на майно скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, тимчасово вилученого у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відмовити повністю.
Уважає, що оскаржувана ухвала є такою, що не відповідає фактичним обставинам та постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що слідчим суддею не було надано дозвіл на вилучення будь-яких електронних інформаційних систем, а виключно тих, які безпосередньо пов'язані з вчиненням кримінального правопорушення.
Зазначає, що при проведенні обшуку слідчим не було оглянуто комп'ютерну техніку, телефони, грошові кошти та не описано у протоколі з яких підстав він уважає, що вони безпосередньо пов'язані з вчиненням кримінального правопорушення або в іншому випадку не зазначено яке значення має таке майно, якщо воно підлягає тимчасовому вилученню.
Вказує, що під час вилучення технічних засобів, у порушення вимог пункту 2 частини 3 статті 104 КПК України, не було забезпечено їх належної ідентифікації, зокрема у протоколі відсутні індивідуальні ознаки пристроїв (серійні номери, специфічні пошкодження, маркування тощо), що унеможливлює підтвердження автентичності цих об'єктів на даний момент.
Посилається на те, що самі по собі мобільні телефони та ноутбуки як електронно обчислювальні пристрої не є знаряддям злочину і не містять на собі фізичних слідів злочину за статтею 149 КК України.
На переконання скаржника, арешт фізичного носія (пластику) жодним чином не відповідає меті кримінального провадження, оскільки сама по собі пластикова картка не може містити доказової інформації.
За відсутності будь-яких доказів «злочинного походження» коштів на рахунках ОСОБА_8 та ОСОБА_9 арешт карток є необґрунтованим та таким, що жодним чином не відповідає критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України.
При цьому, зауважує, що у матеріалах судової справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт отримання на ці карткові рахунки коштів, здобутих внаслідок кримінально караної діяльності, стороною обвинувачення не надано аналітичних довідок чи рапортів, які б вказували на використання саме цих 23 карток у протиправних діяннях.
Наголошує, що позбавлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 усіх без винятку електронних засобів зв'язку та комп'ютерної техніки є неспіврозмірним втручанням у конституційні права ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що, серед іншого, також перешкоджає підприємницькій діяльності останнього.
Також зазначає, що з матеріалів клопотання не вбачається наявність навіть базових елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 149 КК України.
Зокрема, у кримінальному провадженні відсутні встановлені потерпілі особи, а органом досудового розслідування не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про застосування до будь-якої особи примусу, обману чи інших форм впливу, передбачених диспозицією статті 149 КК України.
Наголошує, що викладена органом досудового розслідування версія подій має ознаки штучної та надуманої інтерпретації фактичних обставин, що виникла, зокрема, внаслідок неналежного з'ясування реальних правовідносин та відсутності належної перевірки отриманої інформації.
Окремо зауважує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають процесуального статусу підозрюваних у даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим застосування до них настільки інтенсивного втручання у право власності та приватне життя, як арешт банківських карток, вилучення техніки та засобів зв'язку, є очевидно непропорційним.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що безпосередньої участі у судовому засіданні та під час проголошення повного тексту ухвали ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_9 , ні їх представник не брали, а відтак об'єктивно не могли знати про точні мотиви суду щодо арешту техніки та інших речей у день її постановлення; належним чином завірену копію повного тексту оскаржуваної ухвали було виготовлено судом значно пізніше та фактично отримано представником 18 березня 2026 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутностіОСОБА_8 , ОСОБА_9 та/або їх представника.
Згідно матеріалів судової справи докази направлення копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та/або їх представнику одразу після ухвалення судового рішення відсутні.
Як зазначає скаржник, безпосередньої участі у судовому засіданні та під час проголошення повного тексту ухвали ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_9 , ні їх представник не брали, а відтак об'єктивно не могли знати про точні мотиви суду щодо арешту техніки та інших речей у день її постановлення; належним чином завірену копію повного тексту оскаржуваної ухвали було виготовлено судом значно пізніше та фактично отримано представником 18 березня 2026 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою, що підтверджується матеріалами справи (т. 2 а.с. 78).
З апеляційною скаргою представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернувся 20 березня 2026 року.
З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, ГУ НП в Київській області, за процесуального керівництва прокурорів Київської обласної прокуратури, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000445 від 03 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 149 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що на території Київської області здійснюється вербування осіб жіночої статі, у тому числі неповнолітніх, для переправлення за державний кордон України до Сполучених Штатів Америки та низки країн Європи для надання послуг сексуального характеру за грошову винагороду.
В ході оперативно-розшукових заходів встановлено, що вербування осіб жіночої статі здійснюється через веб ресурс «Телеграм» з назвою «Работа для девушек» з рекламними абонентськими номерами НОМЕР_24 та НОМЕР_25 , до вчинення вказаного кримінального правопорушення можуть бути причетні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , яка користується абонентськими номерами НОМЕР_26 , НОМЕР_27 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , яка користується абонентським номером НОМЕР_28 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , який користується абонентським номером НОМЕР_29 .
Згідно даних, отриманих у ході досудового розслідування, в тому числі в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №459511572 від 07 січня 2026 року власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_12 , РНОКПП: НОМЕР_30 .
05 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого виявлено і вилучено: банківські картки, а саме: НОМЕР_1 (ПУМБ), НОМЕР_2 (Приватбанк), НОМЕР_3 (Ощадбанк), НОМЕР_4 (Ощадбанк), НОМЕР_5 (Монобанк), НОМЕР_6 (Приватбанк), НОМЕР_7 (Ощадбанк), НОМЕР_8 (Приватбанк), НОМЕР_9 (Приватбанк), НОМЕР_10 (Приватбанк), НОМЕР_11 (Приватбанк), НОМЕР_12 (Приватбанк), НОМЕР_13 (Приватбанк), НОМЕР_14 (Приватбанк), НОМЕР_15 (Ощадбанк), НОМЕР_16 (Ощадбанк), НОМЕР_17 (Акорд), НОМЕР_18 (Приватбанк), НОМЕР_19 (Приватбанк), НОМЕР_20 (Приватбанк), НОМЕР_21 (Приватбанк), НОМЕР_22 (Монобанк), НОМЕР_23 (Монобанк); два флеш-накопичувачі та лист із рукописними записами; 2 листи із рукописними записами; мобільний телефон «Iphone» рожевого кольору, мобільний телефон «Iphone» чорного кольору, мобільний телефон «Iphone» чорного кольору, мобільний телефон «Redmi» чорного кольору, мобільний телефон «Motorola» зеленого кольору, мобільний телефон «Motorola» чорного кольору, мобільний телефон «Iphone» синього кольору; грошові кошти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 43 200 доларів США, грошові кошти номіналом по 1 000 грн загальною сумою 86 000 грн, грошові кошти номіналом 200, 500 та 1 000 грн загальною сумою 23 200 грн; ноутбук «MacBook» із зарядним пристроєм, ноутбук «АSUS», ноутбук «MacBook» сірого кольору.
05 лютого 2026 року постановою слідчого вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
12 лютого 2026 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025110000000445 від 03 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 149 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт майна - задоволено частково.
Накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення 05 лютого 2026 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: банківські картки: НОМЕР_1 (ПУМБ), НОМЕР_2 (Приватбанк), НОМЕР_3 (Ощадбанк), НОМЕР_4 (Ощадбанк), НОМЕР_5 (Монобанк), НОМЕР_6 (Приватбанк), НОМЕР_7 (Ощадбанк), НОМЕР_8 (Приватбанк), НОМЕР_9 (Приватбанк), НОМЕР_10 (Приватбанк), НОМЕР_11 (Приватбанк), НОМЕР_12 (Приватбанк), НОМЕР_13 (Приватбанк), НОМЕР_14 (Приватбанк), НОМЕР_15 (Ощадбанк), НОМЕР_16 (Ощадбанк), НОМЕР_17 (Акорд), НОМЕР_18 (Приватбанк), НОМЕР_19 (Приватбанк), НОМЕР_20 (Приватбанк), НОМЕР_21 (Приватбанк), НОМЕР_22 (Монобанк), НОМЕР_23 (Монобанк); два флеш-накопичувачі та лист із рукописними записами; 2 листи із рукописними записами; мобільний телефон «Iphone» рожевого кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Redmi» чорного кольору; мобільний телефон «Motorola» зеленого кольору; мобільний телефон «Motorola» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» синього кольору; ноутбук «MacBook» із зарядним пристроєм; ноутбук «АSUS»; ноутбук «MacBook» сірого кольору.
У задоволенні інших вимог клопотання - відмовлено.
Відповідно до вимог частини першої статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена апелянтом лише в частині задоволення вимог клопотання про накладення арешту, тому колегія суддів, відповідно до частини першої статті 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах доводів апеляційної скарги та лише щодо накладення арешту на вказані предмети та речі.
Ухвала слідчого судді в частині відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно колегією суддів не перевіряється.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вказане у клопотанні майно, а саме: банківські картки: НОМЕР_1 (ПУМБ), НОМЕР_2 (Приватбанк), НОМЕР_3 (Ощадбанк), НОМЕР_4 (Ощадбанк), НОМЕР_5 (Монобанк), НОМЕР_6 (Приватбанк), НОМЕР_7 (Ощадбанк), НОМЕР_8 (Приватбанк), НОМЕР_9 (Приватбанк), НОМЕР_10 (Приватбанк), НОМЕР_11 (Приватбанк), НОМЕР_12 (Приватбанк), НОМЕР_13 (Приватбанк), НОМЕР_14 (Приватбанк), НОМЕР_15 (Ощадбанк), НОМЕР_16 (Ощадбанк), НОМЕР_17 (Акорд), НОМЕР_18 (Приватбанк), НОМЕР_19 (Приватбанк), НОМЕР_20 (Приватбанк), НОМЕР_21 (Приватбанк), НОМЕР_22 (Монобанк), НОМЕР_23 (Монобанк); два флеш-накопичувачі та лист із рукописними записами; 2 листи із рукописними записами; мобільний телефон «Iphone» рожевого кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» чорного кольору; мобільний телефон «Redmi» чорного кольору; мобільний телефон «Motorola» зеленого кольору; мобільний телефон «Motorola» чорного кольору; мобільний телефон «Iphone» синього кольору; ноутбук «MacBook» із зарядним пристроєм; ноутбук «АSUS»; ноутбук «MacBook» сірого кольору, які вилучено 05 лютого 2026 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, провул. Лабораторний, 6, кв. 108, з тих підстав, що вилучене майно може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі його сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи про те, що самі по собі мобільні телефони та ноутбуки як електронно обчислювальні пристрої не є знаряддям злочину і не містять на собі фізичних слідів злочину за статтею 149 КК України; арешт фізичного носія (пластику) жодним чином не відповідає меті кримінального провадження, оскільки сама по собі пластикова картка не може містити доказової інформації; за відсутності будь-яких доказів «злочинного походження» коштів на рахунках ОСОБА_8 та ОСОБА_9 арешт карток є необґрунтованим та таким, що жодним чином не відповідає критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України; у матеріалах судової справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт отримання на ці карткові рахунки коштів, здобутих внаслідок кримінально караної діяльності, стороною обвинувачення не надано аналітичних довідок чи рапортів, які б вказували на використання саме цих 23 карток у протиправних діяннях, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказане у клопотанні та вилучене майно може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі його сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000445 від 03 червня 2025 року триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту статті 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про те, що з матеріалів клопотання не вбачається наявність навіть базових елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 149 КК України; у кримінальному провадженні відсутні встановлені потерпілі особи, а органом досудового розслідування не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про застосування до будь-якої особи примусу, обману чи інших форм впливу, передбачених диспозицією статті 149 КК України, а також, що викладена органом досудового розслідування версія подій має ознаки штучної та надуманої інтерпретації фактичних обставин, що виникла, зокрема, внаслідок неналежного з'ясування реальних правовідносин та відсутності належної перевірки отриманої інформації, на даному етапі досудового розслідування є передчасними та такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.
Перевірка наведених апелянтом обставин, збір доказів на їх підтвердження або спростування і є метою проведення подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000445 від 03 червня 2025 року.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Як убачається з матеріалів судової справи, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року у справі №761/2061/26 надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання ОСОБА_8 , що належить ОСОБА_12 , з метою відшукання, виявлення та вилучення: речей (предметів), документів, які безпосередньо пов'язані з вчиненням вказаного кримінального правопорушення та є процесуальними джерелами доказів злочинної діяльності, а саме: носії інформації (комп'ютерна техніка, флеш-накопичувачі, мережеве та серверне обладнання, зовнішні та внутрішні жорсткі диски та інші носії інформації), мобільні телефони, банківські картки, документи щодо відкриття банківських рахунків, блокноти, чорнові записи, інша документація щодо незаконної діяльності, пов'язаної з торгівлею людьми, а саме вербування осіб жіночої статі, для переправлення за державний кордон України, для надання послуг сексуального характеру за грошову винагороду, грошові кошти, здобуті злочинним шляхом, які мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Таким чином, слідчим суддею в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року у справі №761/2061/26 прямо надано дозвіл на вилучення носіїв інформації (комп'ютерної техніки, флеш-накопичувачів, мережевого та серверного обладнання, зовнішніх та внутрішніх жорстких дисків та інших носіїв інформації), мобільних телефонів, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, а тому аргументи апелянта, що слідчим суддею не було надано дозвіл на вилучення будь-яких електронних інформаційних систем, а виключно тих, які безпосередньо пов'язані з вчиненням кримінального правопорушення, є необґрунтованими.
Доводи скаржника про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають процесуального статусу підозрюваних у даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим застосування до них настільки інтенсивного втручання у право власності та приватне життя, як арешт банківських карток, вилучення техніки та засобів зв'язку, є очевидно непропорційним, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання скаржника на те, що позбавлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 усіх без винятку електронних засобів зв'язку та комп'ютерної техніки є неспіврозмірним втручанням у конституційні права ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що, серед іншого, також перешкоджає підприємницькій діяльності останнього, не є достатньою підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Натомість жодних доказів на підтвердження факту перешкоджання підприємницькій діяльності стороною захисту не надано.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що при проведенні обшуку слідчим не було оглянуто комп'ютерну техніку, телефони, грошові кошти та не описано у протоколі з яких підстав він уважає, що вони безпосередньо пов'язані з вчиненням кримінального правопорушення або в іншому випадку не зазначено яке значення має таке майно, якщо воно підлягає тимчасовому вилученню, а також на те, що під час вилучення технічних засобів, у порушення вимог пункту 2 частини 3 статті 104 КПК України, не було забезпечено їх належної ідентифікації, зокрема у протоколі відсутні індивідуальні ознаки пристроїв (серійні номери, специфічні пошкодження, маркування тощо), що унеможливлює підтвердження автентичності цих об'єктів на даний момент, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді в частині, що оскаржується, необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4